Формування та розвиток командно-адміністративної системи господарювання

Розглядаючи дане питання, необхідно з’ясувати, що в процесі пошуку моделі соціалістичної системи господарства економічна система пройшла еволюцію від «воєнного комунізму» з його ключовим постулатом про безтоварний соціалізм до певного відродження елементів ринкової економіки України за часів но­вої економічної політики (НЕП). Слід чітко уявляти особливості еволюції господар­ської системи: соціально-економічні зміни, що відбувалися на кожному етапі, – у формах господарства, формах власності, розвитку продуктивних сил, характері взає­модії між підприємствами і держа­вою, способах впливу держави на господарські процеси тощо.

Розкриваючи сутність економічної політики «воєнного кому­нізму», насамперед слід приділити увагу теоретичному обґрун­ту­ванню цієї політики, її основним соціально-економічним захо­дам (націоналізація підприємств, централізація розподілу, пере­хід до нової системи управління виробництвом та ін.), а також особли­востям їх реалізації в промисловості, аграрному секторі економі­ки. Також необхідно зрозуміти, чому політика «воєнно­го комуні­зму» себе не виправдала.

Вивчаючи сутність соціально-економічних перетворень, що відбувались у період запровадження НЕПу, варто усвідомити йо­го як спробу реалізації концепції побудови соціалізму через дер­жавний капіталізм, як поетапне відтворення елементів ринку і ринкових відносин. Необхідно звернути увагу на зміни в ор­га­ні­заційних формах і методах управління (створення трестів, що працювали на комерційному розрахунку), відносинах власності (часткова денаціоналізація підприємств), проведення інших ре­форм (зокрема грошової 1922–1924 рр.). Не менш важливо зна­ти як це позначилось на кількісних параметрах (показники еко­но­мічного зростання та економічного розвитку), що характеризу­вали стан господарської сфери. Водночас необхідно з’ясувати причини, що при­звели наприкінці 1920-х рр. до згортання НЕПу, незважаючи на його успіхи, до відмови від ринку, повер­нення до адміністра­тивних методів управління.

При подальшому дослідженні процесів, що відбувались у гос­подарстві України, основну увагу слід приділити дослідженню тих заходів, які мали вирішальне значення у формуванні центра­лізованої економічної системи України, а саме проведення фор­сованої індустріалізації (її особливості – джерела, темпи, наслід­ки) і примусової колективізації (особливо­сті, соціально-еконо­мічні наслідки), у ході яких і було закладено підвалини адмі­ністративно-командної економічної системи; формування систе­ми директивного планування; структурні зміни в господарстві; загальний наступ держави в усіх сферах економічного, су­спіль­но-політичного та духовного життя народу.

Аналізуючи процес формування адміністративно-командної економічної системи, важливо простежити вибір економічної стратегії розвитку в повоєнний період; зростання негативних тен­денцій у економіці та суспільстві в цілому на початку 1950-х рр. Крім того, слід критично осмислити сутність соці­ально-еконо­мічних перетворень, що відбувались у процесі фор­мування гос­подарської системи неринкового типу.

Перш за все необхідно проаналізувати зміни, що відбувались у сільському господарстві та спрямовані на оздоровлення аграр­ного сектора, чітко визначити позитивні наслідки цих дій, а та­кож зрозуміти причини, що зумовили їх нетривалий характер, зокре­ма збереження політики екстенсивного розвитку. Для глибшого розуміння цих процесів важливо опрацювати еконо­мічну літерату­ру, з якої можна дізнатися про спроби пошуку причин негараздів у сільськогосподарському виробництві та про можливі напрями його вдосконалення, зокрема шляхів зниження собівартості, удос­коналення оплати праці в колгоспах і джерел її фінансування, формування колгоспних «неподільних фондів». Усе це свідчило про істотні зміни в поглядах і відхід від тради­ційної позиції щодо обов’язкової державної власності на засоби виробництва.

Заслуговують на увагу й інші реформаторські заходи періоду хрущовської відлиги та їх обґрунтування в економічній літера­турі. Це – визначення шляхів розвитку окремих галузей госпо­дарства, перш за все сільського господарства, застосування еко­номічних важелів підвищення їх ефективності, удосконалення системи управління (раднаргоспи), нарешті, спроби вдоскона­лення соціальної системи. При цьому слід усвідомлювати, що метою всіх цих заходів було не радикальне реформування наяв­ної господарської системи, а лише її «вдосконалення».

Також потрібно дослідити період більш радикального рефор­мування господарської системи та його обґрунтування в еконо­мічній літературі (так звана косигінська реформа). Слід проана­лізувати передумови реформи, її суть і способи впровадження, а також причини, що зумовили її непослідовний і незавершений характер.

Наступний період існування радянської економічної системи відомий як період «застою». Доцільно з’ясувати причини та нас­лідки цього застою.

Останньою спробою реформування радянської економічної системи булаперебудова, ініційована останнім Генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим. Слід усвідомлювати, що і ця ре­форма спрямовувалася не на руйнування командно-адмі­ністративної системи, а лише на її «вдосконалення», саме тому вона була неспроможна здійснити кардинальних позитивних змін, а лише підготувала ґрунт для її остаточної руйнації та роз­паду СРСР. Треба розглянути окремі етапи реформи (перший (1985–1986) – відбуваються перетворення, спрямовані на інтен­сифі­кацію економіки; другий (1987 – середина 1988 р.) – усві­домлюється необхідність більш радикальних перетворень і по­стає питання щодо реформування наявної економічної моделі; і, на­решті, третій (1989–1991) – прийняття загальносоюзного рішення щодо переходу до регульованої ринкової економіки). Важливо розуміти й те, що певні суперечності реалізації «горба­човських» реформ і посилення під їхнім впливом кризових явищ у господарстві країни й призвели до невідворотного роз­валу радянської економіки та розпаду СРСР.