ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ

1 Світ є все, що є подією.

1.1 Світ є сукупністю фактів, а не речей.

1.11. Світ визначають факти, і визначають тим, що це

всі факти.

1.12 Бо сукупність фактів визначає, що є подією, а що не є нею.

1.13 Факти в логічному просторі є світом.

1.2 Світ розпадається на факти.

1.21 Щось може бути чи не бути подією, а все решта лишитись таким, як є.

2 Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речей.

2.01 Стан речей є поєднанням предметів (об’єктів, речей).

2.011 Для речі важливо, що вона може бути складовою частиною стану речей.

2.012 У логіці немає нічого випадкового: якщо річ може бути складовою частиною стану речей, то ця можливість має бути вже наперед закладена в ній.

2.0121Якби якійсь речі, що може існувати сама собою, потім відповідала б якась ситуація, то це здавалося б випадковістю.

Якщо речі можуть бути складовою частиною станів речей, то це вже має бути властиве їм.

(Ніщо логічне не може бути тільки-можливе. Логіка розглядає кожну можливість, і всі можливості є її фактами).

Так само як ми взагалі не можемо думати про якісь просторові предмети поза простором, а про часові поза часом, ми не можемо думати про жоден предмет поза можливістю його зв’язку з іншими предметами.

Якщо я можу думати про предмет у контексті стану речей, то не можу думати про нього поза можливістю такого контексту.

2.0122 Річ самостійна, оскільки вона може виступати в усіх можливих ситуаціях, проте ця форма самостійності є формою зв’язку зі станом речей, формою несамостійності. (Слова не можуть виступати двома різними способами, окремо і в реченні).

2.0123 Якщо я знаю предмет, то знаю і всі його можливості узгоджуватися з тим чи іншим станом речей.

(Кожна така можливість має бути притаманна предметові).

Не можна потім знайти якусь нову можливість.

2.01231 Щоб знати предмет, не конче знати його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні.

2.0124 Якщо дані всі предмети, то тим самим дані також усі можливі стани речей ...с 24-25

 

 

2.02 Предмет простий.

2.0201 Кожне висловлювання про сукупності можна розкласти на висловлювання про їхні складники та на речення, що описують ті сукупності в цілому.

2.021 Предмети утворюють субстанцію світу. Тому їх не можна скласти докупи.

2.0211 Якби світ не мав субстанції, то відповідь на питання, чи дане речення має сенс, залежала б від того, чи якесь інше речення правдиве.

2.0212 Тоді б неможливо було накреслити образ світу (правдивий чи хибний).

2.022 Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму.

2.023 Ця стійка форма складається саме з предметів.

2.0231 Субстанція світу може визначати лише форму, а не матеріальні властивості. Бо їх утворюють тільки речення, тільки взаємне розташування предметів.

2.0232 Між іншим: предмети безбарвні.

2.0233 Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного – незалежно від їхніх зовнішніх властивостей – лише тим, що вони різні.

2.02331 Або річ має властивості, яких не має жодна інша, – тоді її можна просто вирізнити з-посеред інших за описом і вказати на це; або є речі, всі властивості яких належать до спільних їм усім, – тоді взагалі неможливо вказати на одну з них.

Бо якщо річ нічим не відрізняється, то я не можу її вирізнити, інакше вона була б якраз вирізнена.

2.024 Субстанція є тим, що існує незалежно від усього, що є фактом.

2.025 Вона є формою і змістом.

2.0251 Простір, час і барва (барвистість) є формами предметів.

2.026 Тільки тоді, коли існують предмети, може існувати стійка форма світу.

2.027 Стійке, тривале і предмет – одне.

2.0271 Предмет – це те, що стійке й тривале; взаємне розташування предметів – те, що змінне й нетривале.

2.0272 Взаємне розташування предметів утворює стан речей.

2.03 У стані речей предмети сплітаються один з одним, як ланки ланцюга.

2.031 У стані речей предмети перебувають у певних стосунках одні з одними.

2.032 Ті певні стосунки, в яких перебувають предмети в стані речей, є структурою стану речей.

2.033 Форма є можливістю структури.

2.034 Структура факту складається зі структур станів речей.

2.04 Сукупність наявних станів речей є світом.

2.05 Сукупність наявних станів речей визначає також, які стани речей відсутні.

2.06 Наявність і відсутність станів речей є дійсністю. (Наявність станів речей ми називаємо також позитивним фактом, а їхню відсутність – негативним).

2.061 Стани речей незалежні один від одного.

2.062 З наявності чи відсутності якогось стану речей не можна робити висновки про наявність чи відсутність іншого стану речей.

2.063 Реальність у своїй сукупності є світом.

2.1 Ми творимо собі образи фактів.

2.11 Образ виявляє ситуацію в логічному просторі – наявність і відсутність станів речей.

2.12 Образ є моделлю реальності.

2.13 Предметам відповідають в образі елементи образу.

2.131 Елементи образу репрезентують в образі предмети.

2.14 Образ полягає в тому, що його елементи певним способом пов’язуються одні з одними.

2.141 Образ є фактом.

2.15 Те, що елементи образу певним способом пов’язуються одні з одними, показує, що так само пов’язуються одні з одними речі.

Назвімо цей зв’язок елементів образу його структурою, а можливості тієї структури – його формою відображення.

2.151 Форма відображення – це можливість речей так само пов’язуватися одні з одними, як елементи образу.

2.1511 Саме так образ пов’язаний з дійсністю: він досягає її.

2.1512 Це ніби мірка, прикладена до дійсності.

2.15121 Лише крайні пункти поділки дотикаються до вимірюваного предмета.

2.1513 3 цього погляду до образу належить також ще й відображальний стосунок, що робить його образом.

2.1514 Відображальний стосунок складається з підпорядкування одних одним елементів образу та речей.

2.1515 Ці підпорядкування є немовби мацаками елементів образу, якими образ доторкається до реальності.

2.16 Щоб бути образом, факт повинен мати щось спільне з відображуваним.

2.161 Образ і відображуване повинні мати щось тотожне, щоб одне взагалі могло бути образом другого.

2.17 Щоб змогти своїм способом відобразити – правдиво чи хибно – реальність, образ повинен мати з нею щось спільне, а саме: свою форму відображення.

2.171 Образ може відображати будь-яку реальність, форму якої має.

Просторовий образ – усе просторове, кольоровий – усе кольорове, і т. д.

2.172 Проте образ не може відображати своєї форми відображення; він її виявляє.

2.173 Образ свій об’єкт зображає ззовні (його точкою зору є його форма зображення), тому його зображення правдиве або хибне.

2.174 Проте образ не може вийти поза свою форму зображення.

2.18 У кожного образу будь-якої форми для того, щоб він міг взагалі – правдиво чи хибно – відображати дійсність, повинне бути з нею щось спільне; цим спільним є логічна форма, або ж форма дійсності.

2.181 Коли форма відображення є логічною формою, тоді образ називаємо логічним образом.

2.182 Кожен образ є також логічним образом. (Зате не кожен образ є, наприклад, просторовим).

2.19 Логічний образ може відображати світ.

2.2 Образ і відображуване мають спільну логічну форму відображення.

2.201 Образ відображає дійсність, виявляючи можливість буття і небуття того чи іншого стану речей.

2.202 Образ віддає можливу ситуацію в логічному просторі.

2.203 Образ містить у собі можливість ситуації, яку він віддає.

2.21 Образ узгоджується або не узгоджується з дійсністю; він вдалий або невдалий, правдивий або хибний.

2.22 Образ віддає те, що віддає, незалежно від своєї правдивості чи хибності, через форму відображення.

2.221 Те, що образ віддає, є його сенсом.

2.222 Його правдивість або хибність полягає в тому, чи він відповідає, чи не відповідає дійсності.

2.223 Щоб дізнатися, чи образ правдивий, чи хибний, треба порівняти його з дійсністю.

2.224 3 самого образу не можна дізнатися, правдивий він чи хибний.

2.225 Немає образу, правдивого апріорі.

3 Логічним образом фактів є думка.

3.001 Якщо ми скажемо: «Про певний стан речей можна подумати», то це означає: ми можемо створити собі його образ.

3.01 Сукупність правдивих думок є образом світу ... с 25-29

 

4.001 Сукупність речень є мовою.

4.002 Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при тому уявлення, як і що кожне слово означає. Так само й говорять, не знаючи, як вимовляються окремі звуки.

Побутова мова є частиною людського організму, такою самою складною, як і він.

Виводити безпосередньо з неї логіку мови по-людському неможливо.

Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки, бо форму маски утворено зовсім не для того, щоб із неї можна було впізнати форму тіла.

Надзвичайно складно шукати зручних шляхів до зрозуміння побутової мови.

4.003 Більшість речень, написаних на філософські теми, і філософських питань, не хибні, а беззмістовні. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такі питання, можемо тільки стверджувати, що вони беззмістовні. Більшість питань і суджень філософів зумовлені тим, що ми не розуміємо логіки своєї мови.

(Вони того самого плану, що й питання, чи добро рівнозначне чи не зовсім рівнозначне красі).

І не дивно, що найглибші проблеми – властиво, зовсім не проблеми. 4.0031 Уся філософія – це «критика мови» (щоправда, не в розумінні Маутнера). Рассел показав, що на вигляд логічна форма речення не конче має бути його справжньою формою; у цьому полягає його заслуга.

4.01 Речення є образом дійсності.

Речення є моделлю дійсності, такої, якою ми собі її уявляємо.

4.011 На перший погляд речення – десь таке, як ми його бачимо надрукованим на папері, – не здається образом дійсності, про яку в ньому йдеться. Але й нотне письмо на перший погляд не здається образом музики, а наше фонетичне (літерне) письмо – образом нашої мови.

А проте ці системи умовних знаків виявляються і в звичайному розумінні образами того, що вони показують … с 36-37

.

4.022 Речення показує свій зміст.

Речення, коли воно правдиве, показує, як стоять справи. І каже, що справи стоять так.

4.023 Речення повинне закріпити дійсність, поділивши її на «так» або «ні».

Для цього воно повинне цілком описати її. Речення є описом стану речей.

Як опис описує предмет за його зовнішніми властивостями, так речення описує дійсність за її внутрішніми властивостями.

Речення конструює світ з допомогою логічного риштування, а тому, коли речення правдиве, з нього можна побачити, як стоять справи з усім логічним. З хибного речення можна робити висновки.

4.024 Розуміти речення означає знати, як стоять справи, коли воно правдиве.

(Отже, його можна зрозуміти, не знаючи, чи воно правдиве).

Ми розуміємо його, коли розуміємо його складові частини.

4.025Переклад з однієї мови на іншу полягає не в тому, що кожне речення однієї мови перекладають реченням іншої. Перекладають лише складові частини речень.

(А словник перекладає не лише іменники, а й дієслова, прикметники, сполучники і т. д., і трактує їх усі однаково).

4.026 Щоб ми зрозуміли значення простих знаків (слів), нам треба його пояснити.

Але ми розмовляємо реченнями.

4.027 Речення має властивість подавати нам новий зміст.

4.03 Речення мусить подавати новий зміст за допомогою старих висловів.

Речення повідомляє нам про певну ситуацію, отже, його зв’язок із ситуацією має бути важливим.

А його зв’язок із ситуацією саме в тому й полягає, що той зв’язок є її логічним образом.

Речення виповідає щось лише остільки, оскільки воно є образом.

4.031 У реченні ситуацію немовби зіставляють із чимось на пробу.

Замість казати: це речення має той чи той зміст, можна було б просто сказати: це речення показує ту чи ту ситуацію.

4.0311 Одна назва заступає одну річ, інша – іншу річ, і вони зв’язані між собою; так уся цілість – немов живий образ – репрезентує стан речей.

4.0312 Можливість речення ґрунтується на засаді репрезентування предметів знаками.

Моя основна ідея полягає в тому, що «логічних постійних величин» ніщо не репрезентує. Що логіки фактів репрезентувати не можна ... с 38-39

 

4.1 Речення показує існування й неіснування того чи іншого стану речей.

4.11 Сукупність правдивих речень становить собою цілість природознавства (або сукупність природничих наук).

4.111 Філософія не належить до природничих наук. (Слово «філософія» має означати щось таке, що стоїть понад природничими науками або нижче від них, але не поряд із ними).

4.112 Мета філософії – логічне пояснення думок. Філософія – не вчення, а діяльність. Філософська праця складається великою мірою з пояснень.

Підсумок філософії – не «філософські судження», а пояснення суджень.

Філософія повинна пояснювати й чітко розмежовувати думки, що звичайно бувають доволі темні й невиразні.

4.1121 Психологія не більше споріднена з філософією, ніж будь-яка інша природнича наука.

Теорія пізнання є філософією психології.

Хіба моє вивчення системи умовних знаків не відповідає вивченню процесів мислення, якому філософи надавали такого великого значення для філософії логіки? А вони здебільшого лише заплутувались у неважливих психологічних дослідженнях, і така сама небезпека існує і в моєму методі. 4.1122 Теорія Дарвіна має з філософією не більше спільного, ніж будь-яка інша природнича гіпотеза.

4.113 Філософія обмежує коло суперечних питань у природознавстві…………….. с 41-42

 

4.126У тому самому розумінні, в якому ми говоримо про формальні властивості, ми можемо говорити й про формальні поняття.

(Я впроваджую цей термін, щоб з’ясувати причину змішування формальних понять із справжніми поняттями, що проходить червоною ниткою через усю давню логіку).

Не можна виразити реченням того, що якась річ підпадає під формальне поняття як його предмет. Але це видно з самого знаку того предмета. (З назви видно, що вона означає якийсь предмет, з цифри – що вона означає число, і т. д.).

Адже функція не може репрезентувати формальні поняття, як вона репрезентує справжні поняття.

Бо функції не виражають їхніх прикмет, формальних властивостей.

Вираз формальної властивості є рисою певних символів.

Отже, знак для прикмет формальної властивості є характерною рисою всіх символів, значення яких підпадають під те поняття.

Отже, вираз формального поняття є змінною речення, в якій сталою є тільки ця характерна риса.

4.127 Змінна речення визначає формальне поняття, а її значення – предмети, що підпадають під те поняття.

4.1271Кожна змінна є знаком якогось формального поняття. Бо кожна змінна репрезентує якусь сталу форму, яка має всі її вартості і яку можна вважати формальною властивістю тих вартостей … с 44-44

 

5.55 Тепер нам треба апріорі відповісти на питання про всі можливі форми елементарних речень.

Елементарне речення складається з назв. Та оскільки ми не можемо подати числа назв з різними значеннями, то й не можемо подати складу елементарного речення.

5.551 Наша головна засада така: кожне питання, яке взагалі можна розв’язати з допомогою логіки, має бути негайно розв’язане.

(А якби ми опинилися в становищі, коли таку проблему треба було б вирішувати через споглядання світу, то це свідчило б, що ми йдемо цілком хибним шляхом).

5.552 «Досвід», якого ми потребуємо, щоб зрозуміти логіку, не є тим досвідом, що каже: з чимось стоять справи так чи так, а тим, що каже: щось є; але якраз це не є досвідом.

Логіка передує досвідові, що каже: з чимось справи стоять так.

Вона передує проблемі «як», а не проблемі «що».

5.5521 І якби це було не так, то як би ми могли застосувати логіку? Можна було б сказати: якби була якась логіка, хоч би світу й не існувало, то як же тоді може бути логіка, коли світ існує?

5.553 Рассел казав, що є прості стосунки між різними кількостями речей (осіб). Але між якими кількостями? І як це можна визначити? Досвідом?

(Немає числа, що переважало б інші числа).

5.554 Визначення будь-якої спеціальної форми було б цілком довільним.

5.5541 Повинна існувати можливість визначати апріорі, чи я, наприклад, можу опинитися в такому становищі, коли мусив би позначити щось знаком двадцятисемичленного стосунку.

5.5542 Але чи ми взагалі маємо право ставити так питання? Чи ми можемо утворити якусь форму знаку, не знаючи, чи їй щось відповідає?

Чи має сенс запитання: що має бути, аби щось могло бути фактом?

5.555 Ясно, що ми маємо поняття про елементарне речення, незалежно від його особливої логічної форми.

Але там, де символи можна утворювати за певною системою, там логічно важлива саме та система, а не окремі символи.

І як би я міг у логіці мати справу з формами, які сам здатен винайти? Навпаки, я мушу мати справу з тим, що мені дає змогу їх винаходити.

5.556 Не може бути ієрархії форм елементарних речень. Ми можемо передбачити тільки те, що самі конструюємо.

5.5561 Емпірична реальність обмежена сукупністю предметів. Та межа знов виявляється в сукупності елементарних речень.

Ієрархії є і мають бути незалежно від реальності.

5.5562 Якщо ми знаємо з чисто логічних міркувань, що мають існувати елементарні речення, то це повинен знати кожен, хто розуміє речення в їхній неаналізованій формі.

5.5563 Усі речення нашої побутової мови фактично – такі, як вони є, – цілком упорядковані логічно. Те найпростіше, що ми маємо ними висловити, є не параболою правди, а самою цілковитою правдою.

(Наші проблеми не абстрактні, а, може, найконкретніші з усього, що є).

5.557 Застосування логіки вирішує, які елементарні речення існують.

Логіка не може передбачати того, що міститься в застосуванні.

Ясно, що логіка не може збігатися зі своїм застосуванням.

Проте логіка має стикатися зі своїм застосуванням.

Отже, логіка та її застосування не можуть втручатися одне в одне.

5.5571 Якщо я не можу подати апріорі елементарних речень, то якби я захотів їх подати, це б мало призвести до очевидної нісенітниці.

5.6 Межі моєї мови означають межі мого світу.

5.61 Логіка заповнює світ; межі світу є і її межама … с 69-70

6.371 Весь сучасний світогляд грунтується на хибному уявленні, що так звані закони природи є поясненнями її явищ.

6.372 Тож сучасні люди дивляться на закони природи як на щось непорушне, як стародавні – на Бога й долю.

І ті, й ті мають слушність, і одночасно не мають її. Правда, погляди стародавніх були настільки ясніші, що вони визнавали чіткий кінець своїм знанням, тим часом як за сучасної системи створюється уявлення, що з'ясоване все.

6.373 Світ незалежний від моєї волі.

6.374 Якби навіть усе, що ми хочемо, ставалося, то й тоді це була б тільки, так би мовити, ласка долі, бо між волею і світом немає логічного зв’язку, який би це гарантував, а, знову ж, хотіти того гаданого фізичного зв'язку ми самі не можемо.

6.375 Так само, як існує тільки логічна необхідність, існує також тільки логічна неможливість.

6.3751 Неможливо, наприклад, і саме логічно неможливо, щоб дві барви були одночасно в тому самому місці поля зору, бо це виключає логічна структура барви.

Подумаймо, як ця суперечність виявляється у фізиці: приблизно так, що частка не може одночасно мати дві швидкості; або що частка не може бути одночасно в двох місцях; або що частки, які перебувають одночасно в двох різних місцях, не можуть бути ідентичні.

(Ясно, що логічний добуток двох елементарних речень не може бути ні тавтологією, ні суперечністю. Твердження, що якийсь пункт поля зору має одночасно дві барви, є суперечністю).

6.4 Усі речення рівноцінні.

6.41 Сенс світу має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартості – а якби була, то не мала б вартості.

Якщо є якась вартість, що має вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так-існує. Бо все, що діється і так-існує, –випадкове.

Те, що робить його невипадковим, не може перебувати у світі, бо тоді воно знову ж таки було б випадковим.

Воно мусить перебувати поза світом.

6.42 Тому не може також бути етичних речень.

Речення не можуть виражати нічого вищого.

6.421 Ясно, що етики не можна виповісти.

Етика трансцендентальна.

(Етика й естетика – одне).

6.422 Перша думка, що з’являється під час формулювання етичного закону у формі «Ти повинен...», така: а що, коли я цього не зроблю? Але ж ясно, що етика не має нічого спільного з карою і нагородою у звичайному розумінні. Отже, питання наступності дії не повинне бути важливе. Принаймні ця наступність не може бути подією. Бо в цьому питанні все-таки є щось слушне. А саме, повинна існувати своєрідна етична нагорода й кара, але існувати в самій дії.

(І ясно також, що нагорода має бути чимось приємним, а кара – чимось неприємним).

6.423 Не можна говорити про волю як носія етики. А воля як феномен цікавить тільки психологію.

6.43 Якщо добра чи зла воля міняє світ, то вона може змінювати лише його межі, а не факти; не те, що можна віддати мовою.

Одне слово, світ тоді має стати через це взагалі іншим. Має до певної міри як ціле звузитись або розширитись.

Світ щасливих інший, ніж світ нещасних.

6.431 Так як зі смертю світ не міняється, а кінчається.

6.4311 Смерть не є подією життя. Бо смерть не переживають.

Якщо під вічністю розуміють не нескінченну тривалість часу, а безчасовість, то живе вічно той, хто живе в сучасності.

Наше життя так само нескінченне, як наше поле бачення – безмежне.

6.4312 Безсмертя людської душі в часі, тобто її вічне життя й після смерті, не тільки ніяк не гарантоване, а й, коли припустити, що воно є, зовсім не дає того, чого ми завжди хочемо досягти ним. Чи розв’яже якусь загадку той факт, що я житиму вічно? Чи те вічне життя не є таке саме загадкове, як і теперішнє? Розв’язання загадки життя у часі й просторі лежить поза часом і простором.

(Ідеться ж бо не про розв’язання природничих проблем).

6.432 Який є світ, для вищої сили цілком байдуже. Бог не об’являється у світі.

6.4321 Усі факти належать тільки до завдання, а не до розв’язання.

6.44 Містика полягає не в тому, який світ, а в тому, що він є.

6.45 Погляд на світ sub specie aeterni є поглядом на нього як на якусь обмежену цілість.

Відчуття світу як обмеженої цілості – містичне відчуття.

6.5 Для відповіді, яку не можна висловити, не можна висловити й запитання.

Загадки не існує.

Якщо якесь питання взагалі можна поставити, то на нього можна й відповісти.

6.51 Скептицизм – не незаперечний, але вочевидь безглуздий, коли він хоче сумніватися там, де нема про що питати.

Сумнів можливий тільки там, де можливе якесь питання; питання – тільки там, де можлива відповідь; а відповідь – тільки там, де щось може бути сказане.

6.52 Ми відчуваємо, що якби навіть знайшлася відповідь на всі можливі наукові питання, наші життєві проблеми ще зовсім не були б порушені. Щоправда, тоді б уже не було жодних питань, і саме це і є відповіддю.

6.521 Розв’язання проблеми життя помічають з того, що ця проблема зникає.

(Чи не це є причиною того, що люди, яким після тривалих сумнівів став зрозумілий сенс життя, не могли потім сказати, в чому ж той сенс полягає).

6.522 Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне.

6.53 Правильний метод філософії був би, власне, такий: не казати нічого, крім того, що можна сказати, тобто крім тез природничих наук, – а отже, крім того, що не має нічого спільного з філософією, а якби потім хтось схотів сказати щось метафізичне, – довести йому, що він певним знакам своїх суджень не надав жодного значення. Цей метод не задовольнив би того другого – він не мав би почуття, що ми його вчимо філософії, – але то був би єдиний бездоганно правильний метод.

6.54 Мої тези надають ясності через те, що кожен, хто мене розуміє, наприкінці визнає їх безглуздими, коли завдяки ним – по них – підійметься над ними (так би мовити, мусить відкинути драбину, спершу піднявшись по ній).

Він мусить їх подолати, тоді його погляд на світ буде правильний.

7 Про те, про що не можна сказати, треба мовчати ... с 83-86

Вітгенштайн Людвіг. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження. – К.: Основи,1995. – 311 с. Tractatus Logico-Philosophicus. С 22-86.