Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

План викладу і засвоєння матеріалу

1.2.1. Теорії національної економіки.

1.2.2. Чинники розвитку національної економіки. Запитання для самоконтролю.

Ключові слова:

- національна економіка,

- економічна система,

О національне господарство,

- меркантилізм,

- фізіократизм,

-соціалістичні вчення,

-неолібералізм,

- макроекономічний аналіз,

- мікроекономічний аналіз,

-капітал,

- населення,

- освіта,

- стан здоров'я,

- людський розвиток,

- природні ресурси,

- корисні копалини.

1.2.1. Теорії національної економіки

Національна економіка відображає спосіб організації госпо­дарського життя людей на певній території, обмеженій державними кордонами. її формування - це тривалий процес, результатом якого є створення цілісної системи взаємопов'язаних елементів, кожен з яких у взаємодії з іншими надає рис, що суттєво відрізняють національну економіку однієї країни від іншої. Тому важливо розглянути погляди відомих українських і зарубіжних економістів минулого і теперішнього на сутність національної економіки, концепції її функціонування і розвитку із врахуванням еволюційно-генетичної парадигми.

Теорії національної економіки починають виникати від XIV ст., коли на теренах Центральної та Західної Європи руйнуються

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

феодальні порядки, створюються абсолютні монархії та формуються державні кордони. Для правителів держав на чільне місце виходять питання доброго управління країною, забезпечення її могутності і процвітання. У цей період активно розвиваються міста, усклад­нюються товарно-грошові відносини, зароджується банківництво, нагромаджується капіт&т, змінюються погляди на світ і світобудову.

Невипадково у XIV-XVI ст. в різних країнах Західної Європи з'являються трактати, памфлети, листи, авторами яких є купці, промисловці, банкіри, працівники торговельних компаній, в яких проблеми розвитку національної економіки безпосередньо пов'язуються із грошовим обігом і торгівлею. Вже у назві творів меркантилісти вказують на конкретні проблеми розвитку вітчиз­няної економіки. Зокрема, Дж.Гелс назвав свій твір "Трактат про спільну користь королівства Англії", Т. Мен - "Скарб Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлГ, С. Фортрей — "Вигоди та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства", А. Монкретьєн де Ваттевіль - "Закон суспільного господарства", А. Серра -"Стислий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень''' тощо. У моделі національної економіки, яку дослідили меркантилісти за допомогою збирання, описування та часткової класифікації реальних фактів, з'ясовувались головним чином механізми нагромадження багатства у вигляді грошей, формування активного торговельного балансу, розвитку експортно орієнтованих галузей господарства та державного регулювання.

Не оминули ці питання у своїх працях, універсалах, договорах, наказах і листах до козацької старшини відомі політичні і громадські діячі України. У гетьманській державі торговельно-купецька діяльність була в належному пошанівку, вона не тільки задовольняла потреби шляхти, козаків, міщанства в різних товарах, приносила скарбові доходи, але оживляла економіку, сприяла формуванню національного ринку [8, С 103]. Б. Хмельницький активно пропагував ідею державного втручання у господарський розвиток через надання різних податкових привілеїв і пільг місцевим купцям,

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

розбудову економічних зв'язків з іншими країнами і заохочення вивезення товарів над їх ввезенням, встановлення митних перешкод тощо. Проте намаганню гетьманів сформувати національну економіку та розробити концепції її розвитку перешкоджали непослідовна економічна політика, яка здійснюваїась головно в інтересах козацької старшини, військові дії, майнові перерозподіли. Меркантилізм був однією з перших спроб обґрунтування теоретичних і практичних засад розвитку національної економіки, розробки концептуальних засад господарської політики у період становлення міцних централізованих держав.

Наступне покоління економістів-теоретиків, обґрунтовуючи теорію національної економіки, обрало предметом сеоїх досліджень сільськогосподарське виробництво. Представники фізіократизму вважали, що завданням економічної науки є дослідження "природних законів" господарства, що грунтувалося на приватній власності, конкуренції та індивідуальній ініціативі, і доводили, що єдиним джерелом багатства країни є землеробська праця. Зокрема, Ф. Кене в економічній таблиці прагнув проаналізувати у доволі спрощеній формі процес простото відтворення, через взаємодію трьох секторів національної економіки - землеробів, землевласників і тих, хто не зайнятий у сільському господарстві. Виразником економічної системи фізіократів в Україні був засновник Харківського університету Василь Каразин, який у своїх працях обґрунтовував ідею невтручання держави в економічний розвиток, аналізував причини економічної відсталості українських земель, розглядав аграрно-селянські проблеми та необхідність реформування сільського господарства.

Ускладнення господарського життя вимагало розроблення складніших концепцій національної економіки. А. Сміт та його послідовники поставили перед собою завдання комплексного дослідження системи національної економіки, аналізуючи як внутрішні закономірності господарських явищ і процесів, так і їх зовнішні прояви. Національна економіка розглядається як сукупність окремих індивідуальних господарств, в який діяльність кожного з них приносить користь не лише; для себе, але й для суспільства 28

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

загалом. В основу функціонування національної економіки А. Сміт і його послідовники поклали принцип "laissez-faire", який передбачав невтручання держави у господарський процес.

Практично в один і той самий час Т. Мальтус, Д. Рікардо, Н. В. Се-ніор, Ж. Б. Сей, згодом Дж?. Ст. Міль та інші розробили власні оригі­нальні теорії національної економіки, прагнучи ґрунтовніше і різнобічніше проаналізувати глибинні процеси господарського розвитку. Т. Малтус звернув увагу на процес демографічного відтворення та його впливу на розвиток господарки країни, обґрунтував природний закон народонаселення. З його теоре­тичних підходів також випливає проблема циклічного розвитку національної економіки, вчений довів, що може виникнути переви­робництво економічних благ через недостатній платоспроможний попит.

В основі економічної системи Д. Рікардо є теорія розподілу, в якій розглянуто взаємозв'язок між заробітною платою, прибутком і рентою. Згідно з поглядами Д. Рікардо в національній економіці виникає серйозна проблема, оскільки зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку і тим самим зникають стимули до нагромадження. Тому необхідно створити такі умови, які б сприяли збільшенню прибутків капіталістів, які тим самим забез­печували б економічне зростання країни. Свою модель національної економіки вчений доповнив теорією зовнішньої торгівлі, в основі якої лежить принцип порівняльних переваг.

Модель національної економіки Ж. Б. Сен знаменувала перехід Франції до нового типу економічних відносин. У дослідженні наці­ональної економіки вчений керується логічною схемою. Спочатку він розглядає процес виробництва і розробляє теорію трьох чин­ників виробництва, потім аналізує розподіл і споживання суспіль­ного продукту. Ж. Б. Сей вказував, що промисловість поступово буде займати провідні позиції в структурі національної економіки, оскільки саме там формується капітал. Концепція національної економіки Ж. Б. Сея доповнюється теорією ринків, згідно з якою кризи надвиробництва неможливі, оскільки товари обмінюються на інші товари і виробництво одних зумовлює потребу в інших.

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

У праці Дос. Cm. Міля "Принципи політичноїекономії" аналі­зується вплив економічного прогресу на розвиток виробництва й розподіл. Новаторськими є підходи вченого до розгляду процесу виробництва, зокрема він вказує, що капітал є основною умовою виробництва, що знаходить відображення в його основних законах. Дж. Cm. Міль вказує, що тимчасово неінвестований капітал стримує розвиток, а додатково залучений сприяє створенню додаткових робочих місць [12, С. 116]. Його теорія національної економіки відображала тогочасні тенденції розвитку господарства в Англії, вчений не відкидав ідеї соціального самовдосконалення суспільства.

Українські вчені також не залишили поза своєю увагою концепції і доктрини національної економіки, розроблені представниками класичного напряму в економічній науці. Про моделювання національної перспективи України на початку і в середині XIX ст. мова не йшла, оскільки територія нашої країни була поділена між двома імперіями, Російською та Австро-Угорською, проте, українські економісти-теоретики, які жили і працювали у цей час, мали патріотичні почування. С. Деснщъкий, навчаючись в університеті Глазго (Шотландія), став палким прихильником науки А. Сміта, його ідеї виклав при дослідженні власності та її впливу на господарський розвиток.

М. Балудянський провів дослідження трьох економічних систем, на яких базується національне господарство. Він аналізує систему, засновану на торгівлі, з'ясовує головні принципи, на яких вона діє, і доводить, що політика меркантилізму не допоможе державі вийти з біди. Далі його увага зосереджується на розгляді системи націо­нальної економіки фізіократів та А. Сміта. М. Балудянський як і вели­кий шотландець вказує, що робота - це продуктивна сила багатства, обмін є поштовхом до самої роботи, тому розподіл праці має великий вплив на вдосконалення виробничих сил [ 1, С. 88]. У працях вченого було відображено тогочасні передові погляди на економічну науку і політику, які він утверджував на теренах Російської імперії.

Представником класичного напряму був /. Вернадський, який у центр своїх досліджень поставив потреби, включивши в аналіз людину і суспільство. Вчений здійснив класифікацію потреб,

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

виділивши індивідуальні, регіональні та національні, і з'ясував їх вплив на розвиток економіки. Також /. Вернадський був добре обізнаний з італійською політико-економічною літературою від античних часів до початку XIX ст. Він показав, що в італійській економічній думці існують два головних напрями щодо дослідження національної господарської системи. До першого належать прихильники державного втручання в господарські справи, до другого - прихильники свободи господарської діяльності [9, С. 269]. /. Вернадський у своїх працях відстоював принцип економічного лібералізму, виступав за ліквідацію кріпосного права в Росії та індустріалізацію.

У XIX ст. розвивається критичний напрям економічної науки і формуються соціалістичні ідеї. Це було зумовлене тим, що постулати класиків щодо економічної свободи, гармонії індивідуальних і суспільних інтересів та абстрактні моделі господарської системи не враховували реальних змін, які відбулися у країнах Західної Європи. Зокрема, прискорений промисловий розвиток, перехід до машинного способу виробництва породжували занепад і розклад дрібного виробництва, майнове розшарування населення, безробіття, національну господарку багатьох країн починають розхитувати економічні кризи. З гострою критикою тогочасної ринкової системи господарювання виступає С. Сісмонді, звернувши увагу на зубожіле існування робітників, суспільство, в якому він жив, значно поляризувалося, конкуренція посилювала цей процес. Вчений розробив проект реформування існуючої еконо­мічної системи, важливу роль він відводив державі, яка повинна запровадити робітниче законодавство і створити умови для повер­нення до дрібного виробництва у всіх галузях національної еконо­міки. Економічна програма Ж. Прудона також обґрунтовувала панування в національній економіці дрібних товаровиробників, запровадження "робочих грошей", які б забезпечували еквівалент­ний обмін результатами праці, існування суспільства, в якому відсутня експлуатація та є рівність і справедливість.

Викривачами вад економічної системи початку і середини XIX ст. виступили А. де Сен-Сімон, Ш. Фур 'є і Р. Оуен та інші, які крити-

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

кували приватну власність, процеси індустріалізації та розробляли проекти побудови справедливого суспільства. Заслугою А. де Сен-Сімона є те, що він при дослідженні національної економічної системи використав історичний метод і наголошував на необхід­ності вивчення минулого, враховуючи економічні, політичні, культурні та інші складові. Ш. Фур'є обґрунтовує ідею національної асоціації, первинною господарською одиницею якої є фаланга, розподіл у ній здійснюється відповідно до внеску кожного члена у процес виробництва. Р. Оуен також вказував на те, що існуюча система господарювання є нераціональною, вона породжує безробіття, злидні та нові форми рабства, тому необхідно проводити її реформування та створювати громади, в яких існувала б суспільна власність, ліквідовувалися гроші, всі працюють і спільно користуються результатами своєї праці.

К. Маркс прагнув дослідити господарські процеси та явища, що відбувались в господарці 1840-1880-х pp., та створити абстрактну модель тогочасної економічної системи. Головні положення його економічної системи викладено у фундаментальній праці "Капітал". У першому томі вчений розглядає процес виробництва капіталу, через з'ясування сутності грошей, товару та їх ролі у становленні капіталізму, вказує на двоїстий характер праці. У другому томі К. Маркс зосереджує увагу на процесі обігу капіталу в національній економіці, аналізі стадій руху капіталу та зміні його форми, проблемі морального та фізичного зношування, впливі на процеси нагро­мадження та відтворення. Третій том присвячений процесу капіта­лістичного виробництва, взятому взагалом. Тут вчений прагне обґрунтувати визначення ціни виробництва та чинників, що впливають на норму прибутку, досліджує механізм вирівнювання норми прибутку, розглядає торговий та позичковий капітал як відособлені форми промислового капіталу тощо. У четвертому томі "Капіталу" розглянуто теорію додаткової вартості через ретро­спективний огляд концепцій відомих економістів минулого.

Соціалістичні вчення розвинулись і на українському ґрунті, набуваючи особливих рис через соціальні та економічні умови, які складались на території України. Соціалістичні ідеї пропагували 32

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

М. Зібер, І. Франко, Ю. Бачинський та інші. Зокрема, М. Зібер здійснив порівняння моделей економічної системи Д. Рікардо та К. Маркса у праці "Давид Рікардо іКарл Марксу їх суспільно-еконо­мічних дослідженнях", переклав та здійснив науково-критичний аналіз першого тому "Капіталу". Заслугою українського вченого є також те, що від при з'ясуванні сутності національної економіки, вказав на взаємозв'язок між мікро- і макрорівнями [6, С. 5-6]. Під критичним кутом зору сприйняли вчення К. Маркса І. Франко та Ю. Бачинський. І. Франко здійснив порівняльний аналіз "Кому­ністичного маніфесту" К. Маркса і Ф. Енгельса і "Принципів соціалізму" В. Консідерана, показавши подібність викладу найважливіших положень цих праць [7, С 136-146]. Ю. Бачинський у праці "Україна irredenta", розглянувши суспільно-економічні відносини, що сформувались у кінці XIX ст. в Росії, через призму марксистського світогляду, запропонував свій проект реформування господарських відносин в Україні. Він показав, що Україна у складі Польщі чи Росії не має можливостей для економічного розвитку і покращення умов життя населення. Тому для України найкращим виходом із ситуації, що склалася у цей історичний період, є проголошення незалежності, тобто України — для себе. Концепція національної економіки Ю. Бачинського мала революційний характер і обґрунтовувала ідею звільнення України від економічної експлуатації з боку Росії та Польщі.

Друга половина XIX ст. відзначалась плюралізмом думок щодо розробки концепцій національної економіки. Заслуговують на увагу теоретичні дослідження представників історичної школи, зокрема Ф. Ліста, який у 1841 р. написав книгу "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз". У цьому творі вчений обґрунтував полі­тику протекціонізму як важливу умову забезпечення економічної могутності країни. У моделі національної господарки Ф. Ліста важливого значення надається духовності, культурі та традиціям господарювання, які зараховуються до головних чинників еконо­мічного зростання. За основний метод дослідження при вивченні національної економіки та визначенні головних чинників зростання

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

науковець бере історичний, що дозволяє йому розглянути різні елементи цивілізаційного процесу. Праця Ф. Ліста заклала підвалини для всебічного вивчення системи національної* економіки із врахуванням впливу різних соціальних, історичних, культурних, правових аспектів та обґрунтувала необхідність державного регулювання і захисту молодих галузей.

Свій внесок у розробку теорії національної економіки здійснили і представники маржиналістського напряму, які досліджували поведінку окремих індивідуальних господарств, суспільне вироб­ництво розглядали як суто арифметичну суму цих суб'єктів госпо­дарювання. В Україні такий метод дослідження господарських явищ і процесів в економічній системі використали представники київської школи, засновником якої є М.Бунге. Зокрема, Д.Піхно вказував, що існують три види господарств - приватне, громадське і народне, які представляють різні сфери, але не протилежні, а солідарні, об'єднані однією загальною метою, які взаємно підтримують одна одну і органічно пов'язані між собою у своєму існуванні та діяльності [13, С. 170]. Учений звертає увагу на важливість духовного розвитку, культурного рівня населення і розглядає їх як сили, що руйнують або підтримують основи народного господарства.

Новаторськими дослідженнями системи народного госпо­дарства відзначався відомий український вчений М. Туган-Барановсъкий. У "Принципах політичної економії"" він виклав своє бачення моделі економічної системи. Зокрема, вчений вказує на відмінності та взаємозв'язок між одиничним і народним госпо­дарством. Одноосібне господарство регулюється волею і свідомістю окремого господаря, народне ж господарство, навпаки, не має власника, воно є стихійний і несвідомий продукт взаємодії всієї множини регульованих індивідуальними свідомостями одноосібних господарств, народне господарство не підкоряється у своїй життєдіяльності якомусь певному плану, але воно функціонує так, ніби такий план є [18, С. 55]. Далі відомий вчений розглядає найголовніші складові системи народного господарства -виробництво, обмін, розподіл. М.Туган-Барановський створив

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

цілісну систему національної економіки, визначивши її найважливіші елементи та обґрунтувавши параметри її розвитку.

У XX ст. відбувалося удосконалення інструментарію дослідження національної економіки. Представники неокласичного напряму запропонували використовувати мікроекономічний аналіз при розгляді поведінки суб'єктів національної економіки. Відомий український економіст Є. Слуцький використав математичний апарат при розгляді теорії збалансованого бюджету споживача. Варте уваги його математичне обґрунтування ефектів доходу та заміщення [15, С. 491-492]. Також Є.Слуцький прагнув збудувати формально-праксеологічні засади економіки. Український вчений, розробляючи найважливіші положення праксеології, фактично запровадив системний аналіз для дослідження національної економіки та її компонент.

У відомій книзі Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) було використано теорію макроеконо-мічного аналізу для вивчення процесів і явищ, що відбуваються в національній економіці. Це економічне новаторство вченого дозволило йому дослідити національне господарство загалом, у процесі аналізу агрегованих величин з'ясувати, які існують причинно-наслідкові зв'язки між пими. Дж. М. Кейнс обґрунтував концепцію державного регулювання національної економіки і визначив конкретні напрями втручання держави у господарське життя, що охоплюють грошовий обіг і грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування, реалізацію вироблених товарів. Ідеї англійського вченого справили значний вплив на подальший розвиток теорії національної економіки та економічну політику у багатьох країнах світу. Моделі економічного зростання були розроблені Р. Гарродом, Е. Гансеном, Дж. Гіксом, Е. Домаром та іншими, в яких при поясненні головних проблем національного господарства чільне місце надається інвестиціям.

У перші десятиліття після Другої світової війни стає популяр­ною теорія неолібералізму, яка декларує принцип економічної сво­боди та невтручання держави у розвиток національного госпо­дарства, проте, визнає за державою право на організацію соціаль-

Розділ 1

. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

ного життя суспільства. До найвидатніших представників цього напряму економічної науки можна зарахувати Л. фон Мізеса, Ф. Гайєка, Дж. Міда, В. Репке, Л. Ергарда, В. Еукена, ПІ. Алле, М. Фрідмана та інші. Економістами фрейбурзької школи була розроблена концепція соціального ринкового національного госпо­дарства, в основі якого є конкуренція та приватна власність, а держава за допомогою економічних важелів здійснює перерозподіл національного доходу з метою забезпечення соціальної справед­ливості. Неолібералізм доповнив теорію національної економіки пропозиціями поєднання дії вільних ринкових сил та економічної політики держави, спрямованої на забезпечення зростання і добробуту населення.

У 1950-1960-х pp. набуває визнання концепція неокласичного синтезу, обґрунтована 77. Самуелсоном. Ця школа запропонувала поряд з макроекономічним використовувати мікроекономічний аналіз, розвиваючи прикладні аспекти дослідження національного господарства. Зокрема, у національній економіці, залежно від стану справ у ній, необхідно використовувати як кейнсіанські методи регулювання, так і пропозиції економістів, які стояли на позиціях економічного лібералізму.

У другій половині XX ст. з'явилося багато альтернативних течій і напрямів, які розширили коло питань, що стосуються досліджень національної економіки. Інституціоналісти вказали на необхідність застосування міждисциплінарного підходу, що передбачає розши­рення меж економічної теорії та врахування досягнень соціології, політології, психології та інших наук при вивченні проблем розвитку господарки країни. З'явилися теорії "народного капіталізму", теорії індустріального та постіндустріального суспільства, концепції конвергенції та футурології. Це зумовлене тим, що у XX ст. неабиякий вплив на розвиток національної економіки мав науково-технічний прогрес, також посилилися процеси глобалізації та ускладнилася система господарських зв'язків між країнами.

У 1970-х pp. вченими було вказано на виникнення нових загроз у розвитку національної економіки, що спричинювались приско­ренням темпів індустріалізації, швидким зростанням населення і 36

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

розповсюдженням незабезпеченості продуктами харчування, виснаженням невідновлюваних ресурсів та деградацією навко­лишнього природного середовища. У 1980-1990-х pp. і на початку XXI ст. формується теорія екологічно збалансованої національної економіки, в основі якої лежить ідея про паритетність відносин у тріаді "людина - господарство - природа", що сприяє задоволенню потреб усіх членів суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь [21; 63д; 65д].

Криза соціалістичної системи господарювання в країнах Центральної та Східної Європи, розпад СРСР та утворення нових незалежних держав зумовили потребу у розробці теорій ринкової трансформації економіки. Від часу проголошення незалежності України і до сьогодення відомі вчені-економісти працюють над моделюванням перспектив розвитку національної економіки. Зокрема, проф. С. М. Злупко зазначав, що економічний розвиток України на сучасному етапі повинен опиратися на здобутки і досвід минулого, враховувати реалії сьогодення і творити науково обгрунтовану модель майбутнього. Тільки у сув'язі минулого, сучасного і майбутнього гарантована перспектива української економіки, а отже, української держави та українського народу [10, С. 323]. У XXI ст. в Україні почала утверджуватися інвестиційно-інноваційна модель національної економіки, що забезпечить перехід нашої країни на якісно новий етап розвитку та підвищить ефективність господарювання.

Таким чином, у формуванні теорії національної економіки брали участь різні покоління мислителів з багатьох країні світу. Українські вчені-економісти також були учасниками процесу творення концепцій національного господарства, їх ідеї стали окрасою світової економічної науки. При моделюванні української економічної перспективи важливо опертися на сучасні наукові розробки з теорії національної економіки, враховуючи культурні, соціальні, політичні, історичні чинники.

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

1.2.2. Чинники розвитку національної економіки

Для визначення перспектив функціонування національної економіки, її ролі і місця у системі світового господарства, умов, що забезпечують її конкурентоспроможність та напрямів підвищення ефективності господарської діяльності, важливим є з'ясування чинників розвитку господарки тієї чи іншої країни.

Творцями господарської системи будь-якої країни світу є люди, які проживають на її території, об'єднані спільною культурою побутування, звичаями та традиціями. Населення належить до одних з важливих рушійних сил розвитку національної економіки.

Упродовж XX ст. економічні, політичні та військові події позначилися на демографічному процесі в Україні. Зокрема, на території нашої країни велися воєнні дії під час Першої та Другої світових воєн, проводилася політика воєнного комунізму, що полягала у націоналізації всієї землі, промислових підприємств, примусовій трудовій мобілізації, раціонуванні урядом продуктів та експропріації зерна у селян, були організовані штучні голодомори у 1921-1922 pp., 1932-1933 pp., 1946-1947 pp., насильницькі депортації тощо, що призвело до втрат найбільш працездатної частини населення та не народження ним наступного покоління українців. Водночас необхідно враховувати й інші впливи, що позначилися на розвитку демопроцесу в нашій країні у XX ст.

У 1990 р. в Україні налічувалось 51,9 млн. наявного населення, з них 67,5 % проживало у містах, а 32,5 % — у сільській місцевості. За роки незалежності в нашій країні спостерігається скорочення чисельності населення, у 2006 p., згідно з даними статистики, було близько 46,6 млн. українців. Цікавим є той факт, що до 1992-1993 pp. чисельність населення України збільшувалась, що відбувалось за рахунок міграційного приросту. У 1990 р. міграційний приріс населення становив 78,3 тис. осіб, у 1991 р. - 151,3 тис. осіб, у

1992 р. - 287,8 тис. осіб. Таку тенденцію можна пояснити тим, що це були перші роки незалежності України, і люди, які виїхали за її межі у пошуках кращої долі, поверталися на батьківщину. Проте від

1993 р. чисельність населення України демонструє чіткі тенденції

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

до зменшення. За прогнозами міжнародної організації Програма розвитку ООН та Інституту економічного прогнозування, якщо чисельність населення і надалі буде скорочуватись, то у 2015 р. в Україні буде проживати 43,3 млн. осіб, а у 2050 р. - близько 19 млн. осіб [5, С 231,255]. Це призведе до того, що в Україні утвориться демографічна ніша, яка буде заповнюватися вихідцями з інших густонаселених і перенаселених країн світу, що загрожує заміщенням вітчизняної культури побутування культурою інших народностей і втратою українською нацією своєї самоідентифікації.

В Україні вітчизняна статистика в останнє фіксувала додатній коефіцієнт природного приросту населення у 1990 p., який тоді становив 0,5 на 1000 осіб. Від 1991 р. в нашій країні коефіцієнт природного приросту населення має від'ємне значення. У регіональному розрізі найвищі від'ємні коефіцієнти природного приросту населення спостерігаються у східних областях України - Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській та Харків­ській областях, найнижчі від'ємні коефіцієнти є у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській областях. До причин, що зумовлюють від'ємний природний приріст населення можна зарахувати значну урбанізованість України, погіршення екологічної ситуації, що позначається на стані здоров'я майбутніх батьків і збільшує ймовірність народження дітей з вадами розвитку, зниження матеріального добробуту та небажання жінок народжу­вати більш, ніж одну дитину, релігійний світогляд та збільшення кількості абортів тощо.

На розвитку національної економіки позначається і тривалість життя населення, яка в Україні також має тенденцію до скорочення. Тривалість життя чоловіків і жінок в нашій країні суттєво відрізня­ється. Якщо у 1990 р. середня тривалість життя при народженні у жінок становила 74,91 рік, у чоловіків - 65,63 року, то у 2004-2005 pp. відповідно становила 73,97 і 62,23 року. Через стресові ситуації, зловживання шкідливими речовинами, значний психологічний тиск, особливості фізіологічної будови та інші чинники чоловіки в Україні живуть майже на 10 років менше, ніж жінки. Це означає, що чоловіче населення нашої країни не може в достатній мірі реалізу-

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

вати свої потенційні можливості, сприяти економічному зростанню та покращенню добробуту своєї сім'ї та України загалом.

У нашій країні необхідно створити економічні, соціальні, правові, організаційні, виховні та інші умови, які сприяли покращенню демографічної ситуації та виведенню її з кризового стану. Одним з головних аспектів у цьому випадку є зміцнення інституту сім'ї. Збагачення і збереження шлюбно-сімейних традицій - важлива умова подолання демографічної кризи в Україні, бо нетривалі сім'ї не можуть планувати відповідної кількості дітей, належно їх виховати..., у сім'ї задається вектор фізичного і психологічного виховання дитини, формування національних і світових культурних цінностей, виробляються соціальні орієнтири" [11].

До якісних параметрів, що характеризують населення в країні та його можливості брати участь у розбудові національної економіки, можна зарахувати стан здоров'я. Якщо конкретна особа через хворобу втрачає здатність повноцінно виконувати свою роботу, то це зумовлює як втрати на рівні певної організації, так і на рівні національної економіки. Тому важливо визначити стан здоров'я населення України як один з головних чинників розвитку національної економіки.

Здоров'я населення України оцінити доволі складно, бо з одного боку по окремих класах хвороб існує тенденція до зниження рівня захворюваності, а по іншим - виникає загроза епідемії. Рівень захворюваності населення України на деякі види інфекційних хвороб упродовж 1990-2005 pp. знижувався, що спричинювалося проведенням профілактичних заходів, кращою діагностикою і вчасним виявленням захворювання, розробленням ефективніших ліків і вдосконаленням лікування. Зокрема, зменшилась кількість випадків захворювань населення на гострі кишкові інфекції, черев­ний тиф і паратифи А, В, С, вірусний гепатит, грип і гострі інфекції верхніх дихальних шляхів, скарлатину, дифтерію (табл. 1.2.1).

Проте по-іншому виглядає динаміка захворюваності населення України по іншим видам хвороб. Якщо у 1990 р. кількість хворих на активний туберкульоз, з діагнозом, що встановлений уперше у житті, на 100000 населення становила 31,9, то у 2005 р. - вже 84,4. У

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

2000 р. в нашій країні офіційно оголосили про епідемію туберку­льозу і необхідність проведення профілактичних заходів з метою протидії розповсюдженню цієї хвороби. До головних причин поширення туберкульозу можна зарахувати погіршення умов життя населення в нашій країні, внаслідок чого зменшується протидія організму збудникові цієї хвороби. Також не оптимістичною вигля­дає ситуація із захворюваністю населення України на злоякісні новоутворення. Якщо у 1990 р. кількість хворих на злоякісні ново­утворення, з діагнозом, що встановлений уперше у житті, на 100000 населення становила 301, то у 2005 р. - вже 336. Причинами поширення цього класу хвороб є погіршення екологічної ситуації в країні, зокрема до цього спричинилася і аварія на Чорнобильській АЕС, погана діагностика, що не дозволяє виявити хворобу на ранній стадії тощо. Не кращою ситуація виглядає із динамікою захворюваності на наркоманію, токсикоманію, на венеричні хвороби, розповсюдження СНІДу. Цими хворобами здебільшого хворіють молоді люди, через що їх здоров'я знищується в доволі ранньому віці, не дозволяючи їм у повній мірі зробити свій внесок у розбудову національної економіки України.

Покращення стану здоров'я населення України є одним із пріо­ритетів державної політики, оскільки фізично і психічно здорові люди мають більше можливостей для самовдосконалення, роботи на користь своєї батьківщини, для народження здорового потом­ства, шо у перспективі створить міцний фундамент для побудови національної економіки.

Від найдавніших часів люди усвідомлювали роль освіти в їх житті. Історія залишила нам відомості про книголюбство Ярослава Мудрого, про знання п'яти іноземних мов його сином Всеволодом, про писемність дочки Анни, що вважалося на той час неабияким досягненням і відрізняло цю жінку від більшості жінок французького королівського двору, про школу і бібліотеку, які діяли при соборі Св. Софії у Києві, про освітню діяльність в Острозькій та Києво-Моги-лянській академіях, у Львівському та Харківському університетах тощо. Освіта є одним із суттєвих чинників, які впливає на розвиток національної економіки, забезпечуючи її конкурентоспроможність,

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

Таблиця 1.2.1

Захворюваність населення України на окремі інфекційні хвороби

 

		1990 1995			2002 2003	2004 | 2005
Кількість випадків, тис. осіб
Гострі кишкові інфекції, тис.	168,4	107,3	123,3	73,3	84,6	75,3	76,3	75,1	83,2
Черевний тиф і паратифи А, В, С, осіб
Вірусний гепа-тит (включно з сироватковим), тис.	122,2	147,6	164,6	80,1	52,5	45,9	41,0	31,6	26,9
Грип і гострі ін-фекції верхніх дихальних шля-хів, млн. осіб	15,4	12,5	10,7	9,3	9,1	7,9	9,0	8,0	8,5
Скарлатина, тис.	47,4	32,2	16,7	9,9	14,1	16,6	10,6	9,2	10,3
Дифтерія, осіб
Коклюш, тис.	8,1	4,2	1,2	2,3	2,2	0,4	0,8	2,2	1,5
Правець, осіб
Кір, тис.	33,2	6,8	1,9	7,0	17,0	7,5	0,4	0,1	2,4
На 100 000 населення, випадків
Гострі кишкові інфекції	330,7	207,8	240,4	145,2	174,7	157,0	160,2	159,0	177,3
Черевний тиф і паратифи А, В, С	1,4	0,3	0,4	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,2
Вірусний гепа-тит (включно з сироватковим)	240,0	285,8	320,9	158,8	108,3	95,6	86,0	66,8	57,3
Грип і гострі інфекції верх-ніх дихальних шляхів
Скарлатина	93,0	62,3	32,6	19,6	29,1	34,5	22,3	19,4	21,9
Дифтерія	0,1	0,2	10,3	2,7	0,6	0,6	0,3	0,3	,2
Коклюш	15,9	8,1	2,3	4,5	4,6	0,9	1,6	4,7	3,2
Правець	0,2	0,2	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,0	0,0
Кір	65,2	13,2	3,8	13,9	35,0	15,6	0,9	0,3	5,1

Джерело: [ 16, С 494; 17, С.478]. 42

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

підвищуючи її ефективність та сприяючи розв'язанню складних проблем сьогодення. Для оцінки стану освіти в нашій країні потрібно проаналізувати діяльність і наповнення всіх рівнів освіти, починаючи від дошкільних закладів; оцінити освітні технології, їх відповідність завданням формування людської особистості щодо сучасних вимог; визначити національно-виховні орієнтири освіти, оскільки освіта є органічною складовою розвитку суспільства [10, С 48].

Про роль освіти в економіці України свідчить збільшення кількості вищих навчальних закладах II1-IV рівнів акредитації та студентів у них. Якщо у 1990-1991 навчальному році в Україні налічувалось 149 інститутів, академій та університетів, то у 2006-2007 нав­чальному роках-350 (табл. 1.2.2).

Зростання кількості вищих навчальних закладів в нашій країні від часу проголошення незалежності свідчить про авторитет освіти та ускладнення знань, що зумовлює збільшення попиту в національній економіці на висококваліфікованих фахівців. Також в Україні набуває поширення приватна освіта, оскільки близько 1/3 із діючих вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації становлять установи недержавної форми власності. Проте від 2000 р. в офіційних документах вказується про перевиробництво фахівців з економічних і юридичних напрямів підготовки і брак у недале­кому майбутньому інженерно-технічних працівників і робітників.

У сфері освіти держава повинна проводити виважену політику і здійснювати підготовку кадрів відповідно до потреб національної економіки. Також необхідно звернути увагу на модернізацію існуючої системи освіти в Україні та наближення її до стандартів ЄС; оснащення учбових закладів сучасною комп'ютерною технікою та підключення до глобальної мережі Internet; покращення фінансування та підвищення рівня оплати праці науково-педаго­гічних кадрів; вдосконалення методики формування державного замовлення на підготовку фахівців тощо. Загальною тенденцією є формування системи безперервної освіти, необхідно усвідомити, Що завершення навчання у вищому навчальному закладі є лише одним з етапів у житті людини, її діяльність повинна спрямову-

Таблиця 1.2.2

Чисельність осіб, які навчалися у навчальних закладах України, на початок року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роки	Усього навчалися, тис. осіб	З них	У розрахунку на 10000 населення
у середніх навчальних закладах	У професійно-технічних навчальних закладах	у вищих навчальних закладах	у середніх навчальних закладах	У прсхресійно- технічних навчальних закладах	у вищих навчальних закладах
денних	вечірніх (зіілінних), включаючи тих, хто навчався заочно	І-II рівнів акредитації	III-IV рівнів акредитаи/і	I-II рівнів акредитації	III-IV рівнів акредитації
1990/91
1991/92
1992/93
1993/94
1994/95
1995/96
1996/97
1997/98
1998/99
1999/00
2000/01
2001/02
2002/03
2003/04
2004/05
2005/06
2006/07

Джерело: [14; 17, С 471; 20]

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

ватись на здобуття нових знань та примноження цінностей національної культури.

Усвідомлення Україною важливості того, що люди та їх розвиток є складовою національної економіки, знайшло відображення у підписаній у 2000 р Декларації ООН "Цілі наступного тисячо­ліття". До 2015 р. Україна зобов'язалась виконати такі цілі як подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий розвиток довкілля, поліпшення здоров'я матерів і зменшення дитячої смертності, забезпечення тендерної рівності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, покладення початку до скорочення їх масштабів [19].

Життєдіяльність людини відбудеться у природному середовищі, що забезпечує її необхідними засобами для існування. Як зауважив всесвітньо відомий український економіст М.Туган-Барановський залежність від зовнішньої природи ніколи не закінчиться, але із зростанням культури, стає все більш різноманітною, безпосередньою і ускладненою впливом соціальних факторів [18, С. 128]. Тому при розгляді чинників розвитку національної економіки потрібно враховувати природну компоненту.

Україна є багатою на різноманітні види природних ресурсів, які формують основу господарського розвитку та добробуту населення. Ця різноманітність природних ресурсів, їх доступність не раз спокушала сусідів, що приводило до агресії, плюндрування національного багатства, нераціонального використання [6, С. 61]. Земельні ресурси України детермінуються її територією, загальна площа якої становить 603,7 тис. км². Завдяки сприятливим природнокліматичним умовам землі України активно використову­ються у сільському господарстві від найдавніших часів і до тепер, що призвело до значної їх розораності та погіршення якості. Зага­лом, землекористування в нашій країні ведеться на основі прийня­того у жовтні 2001 р. Земельного кодексу. У цьому нормативному акті визначено категорії земель за цільовим призначенням, загальні умови їх використання, регулюються відносини власності на землю, землеохорона тощо.

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

Лісовий фонд України становить 10,8 млн. га, або 15,6 % її території. На душу населення припадає 0,2 га лісу і запасу деревини 26 м³, що свідчить про недостатній рівень забезпечення лісовими ресурсами. Лісові масиви зосереджені головно у Поліссі та Українських Карпатах, тобто ліси нерівномірно розміщуються на території нашої країни. Тому згідно з Лісовим кодексом і Програмою розвитку лісового господарства на період 1993-2015 pp. ліси України виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, що зумовлює їх обмежене промислове використання.

Джерелами прісної води в Україні є річки, яких налічується понад 63 тис. Найбільшими водними артеріями нашої країни є Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Південний та Західний Буг, Дунай з притоками. Вони є головним джерелом забезпечення населення питною водою. Проте особливістю водозабезпечення є те, що поверхневі води і підземні води нерівномірно розподілені по території країни. Найменш водозабезпеченими є південні області України. Зауважимо, що господарська діяльність призвела до того, що переважна більшість поверхневих вод не придатна до використання без попередньої очистки. Оскільки вода є джерелом життя необхідно подбати про її якість та створити умови для зменшення викидів шкідливих речовин у басейни річок. Територію України омивають Чорне і Азовське моря, які з'єднують нашу країну із Середземним морем і забезпечують вихід до океану.

Надра нашої країни містять багаті поклади корисних копалин. Розвіданих запасів вугілля вистарчить для забезпечення потреб української економіки на найближчі двісті років. Головними регіонами нашої країни, в яких здійснюють його видобуток є Донбас, Новоград-Волинськ, Червоноград, території Житомирської, Черкаської і Кіровоградської областей тощо. Розвідані запаси нафти і газу є недостатніми для потреб економіки України, що зумовлює необхідність їх імпорту з інших країн і створює загрозу для національної безпеки. Зокрема, щорічно Україна видобуває близько 4 млн. т нафти, або 8-10 % від господарських потреб. Видобуток нафти ведеться в Східнокарпатському, Східноукраїнському та

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

Причорноморсько-Кримському районах. Перспективи нафтовидо-бування в Україні пов'язані з шельфами Азовського та Чорного морів. Згідно з даними геологорозвідки у морських акваторіях України запаси нафти становлять близько 265 млн. т, що майже відповідає тим обсягам нафти, яку було вилучено з вітчизняних надр за всю історію нафтовидобування. До енергетичних ресурсів нале­жать паливні сланці, що є цінною сировиною для теплоелектро­станцій і хімічної промисловості, торф та уранові руди.

Серед рудних ресурсів найбільшим багатством України є залізна руда, запаси якої знаходяться у Криворізькому, Кременчуцькому і Білозерському басейнах. Провідні позиції в світі наша країна займає за запасами марганцевих руд, видобуток яких ведеться на Велико-Токмацькому та Нікопольському родовищах шахтним і відкритим способами. В Україні є поклади свинцю, цинку, нікелю, титану тощо. Надра нашої країни є багатими на калійну, магнієву та кухонні солі, графіт, самородну сірку, каоліни, ртуть.

У роки незалежності в Україні розвинувся ще один напрям діяльності -золотовидобування. В Україні відкрито родовища золота у Закарпатті, Кіровоградській області, у розсипному вигляді поклади цього дорогоцінного металу є в Карпатах і Прикарпатті. У 1999 р. було виплавлено перший золотий злиток вагою 5,6 кг, який зберігається в Національному банку України. Новим для нашої країни є промисловий видобуток бурштину, який здійснюється підпри­ємством "Укрбурштин", а його обробка відбувається на ювелірній фабриці у м. Рівне. Щедро наділила природа Україну і покладами дорогоцінного каміння. Волинь відома топазами, кварцом, яшмою, аметистом, аквамарином, у Карпатах і Криму є агати, халцедони, сердолік, геліотроп, у Побужжі - фанати.

Матеріально-технічною базою розвитку національної економіки є фізичний капітал, який складається із виготовлених благ, призна­чених для подальшого використання у процесі господарювання. У 2005 р. вартість основних засобів в Україні становила близько 1,3 трлн. фн., що на 29,9% більше рівня 1990 р. [17, С.85]. Найбільший обсяг основного капіталу за вартісним показником зосереджено в

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники розвитку національної економіки

промисловості, операціях з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, транспорті і зв'язку, сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, освіті (рис. 1.2.1).

За роки незалежності України відбулися зміни у структурі основного капіталу за формами власності, що зумовлене процесами ринкової трансформації в національній економіці. На початок 2005 р. 45,2 % основних засобів України перебували у приватній формі власності, 31,5 % - у державній і державній корпоративній власності, 23,3 % - у комунальній і комунальній корпоративній власності. Причому приватна форма власності переважає у фінансовій діяльності (94,5 % основного капіталу), в оптовій та роздрібній торгівлі (92,5 %), у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (79,3 %), у промисловості (66,3 %), у будівництві (61,2 %); державна та державна корпоративна власність -у державному управлінні (71,0 %), транспорті і зв'язку (65,0 %), освіті (64,4 %); комунальна та комунальна корпоративна власність

Тема 1.2. Економічні теорії та чинники розвитку національної економіки

- в операціях з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам (67,7 %), у колективних, громадських та особистих послугах (50,1 %). Такий розподіл основного капіталу за видами економічної діяльності і за формами власності є цілком закономірним. Домінування приватної форми власності у вказаних видах економічної діяльності зумовлене швидкими темпами приватизації та створенням нових підприємств. Державна і державна корпоративна власність зосереджені у тих галузях, які є стратегічно важливими для розвитку національної економіки або мають значну підтримку з боку держави.

Важливим напрямом державної політики є забезпечення технічного та технологічного переоснащення, модернізації основ­ного капіталу України з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, зниження її енергомісткості. Особливо актуальними ці заходи є в умовах постійного подорожчання енергетичних ресурсів.

Таким чином, в Україні необхідно подолати демографічну кризу, створити умови для тривалого і здорового життя населення, розширити можливості отримання освіти. Це потрібно розглядати як вагомий чинник розбудови національної економіки в нашій країні та забезпечення стійких темпів її господарського розвитку. Природа створила всі умови для оптимального побутування людини в Україні. Проте необхідно дбати про раціональне використання природних ресурсів, зважаючи на те, що потреби людей є безмежними, а земля та її надра - обмеженими. Також необхідно створити умови для покращення інвестиційного клімату в Україні, що у перспективі сприятиме оновленню основного капіталу.

Розділ 1. Теоретичні засади та чинники рсізвитку національної економіки

Запитання для самоконтролю

1. Які найважливіші положення теорії національної економіки розробили представники класичної школи?

2. Яку концепцію національної економіки розробив Ф. Ліст?

3. Який внесок здійснили українські вчені-економістиу розроблення теорії національної економіки?

4. Які концепції національної економіки набули популярності у другій половині XXcm. і чому?

5. Якою є демографічна ситуація в Україні після проголошення незалежності?

6. Яким чином стан здоров я населення впливає на розвиток національної економіки?

7. Чому при дослідженні чинників розвитку національної економіки необхідно враховувати освітню компоненту?

8. Якими видами природних ресурсів Україна є добре забез­печеною?

9. Які нові видобувні галузі з 'явились в Україні після проголошення незалежності?

10. Яку роль відіграє основний капітал у забезпеченні економічного
зростання в Україні?

Розділ 2.

Національна економіка та стратегія

національної безпеки

Тема 2.1. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки

План викладу і засвоєння матеріалу

2.1.1. Європейський соціально-економічний реформізм і націо­нальні економічні інтереси держави.

2.1.2. Конституційні основи національних економічних інтересів України.

2.1.3. Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири роз­витку національної економіки.

2.1.4. Неофіційний сектор національної економіки України та його негативні риси.

Запитання для самоконтролю.

Ключові слова:

- національні економічні - неофіційний сектор,

інтереси,
- Європейський соціально-економічний реформізм,
- національна безпека, - національна економіка,

-національні інтереси держави, - механізми детінізації,
-стратегічні орієнтири, - стратегічні орієнтири.