Народонаселення. Закон Мальтуса

Народонаселення розглядається в філософії з соціальної точки зору. Дана проблема почала розглядатися уважніше з 17 століття у зв’язку із пришвидшенням темпів зростання населення. Основоположником даної течії є англійський філософ Томас Мальтус, який більшість свого життя присвятив даній проблемі.

Т. Мальтус був не першим, хто писав про демографічні проблеми, але, мабуть, був першим, хто спробував запропонувати теорію, що описує закономірності зміни чисельності населення. Що стосується його системи доказів і статистичних ілюстрацій, то до них вже в ті часи була пред'явлена маса претензій. У XVIII-XIX століттях теорія Т. Мальтуса стала відома головним чином завдяки тому, що її автор вперше запропонував спростування широко

поширеної тези про те, що шляхом соціального реформування людське суспільство може бути вдосконалене.

З погляду Т. Мальтуса, існує суперечність між «інстинктом продовження роду» і обмеженістю земель, придатних для сільськогосподарського виробництва

Отже, будь-яке збільшення об'єму виробництва продуктів харчування буде раніше або пізніше поглинене збільшенням чисельності населення.

Відносно низькі темпи приросту продуктів харчування Т. Мальтус пов'язує з дією так званого закону убиваючої родючості ґрунтів. Сенс цього закону полягає в тому, що кількість земельних угідь, придатних для сільськогосподарського виробництва, обмежена. Об'єм виробництва може рости лише за рахунок екстенсивних чинників, і кожна наступна земельна ділянка включається в господарський оборот все з великою кількістю витрат

природна родючість кожної наступної земельної ділянки нижча, ніж попереднього, а тому загальний рівень родючості всього земельного фонду в цілому має тенденцію до зниження.

Прогрес в області технології сільськогосподарського виробництва взагалі йде дуже поволі і не здатний компенсувати зниження родючості.

Таким чином, наділяючи людей здібністю до безмежного розмноження, природа через економічні процеси накладає на рід людський обмежувачі, які регулюють зростання

чисельності. Серед цих обмежувачів Т Мальтус виділяє: обмежувачі морального характеру і слабкість здоров'я, які призводять до зниження народжуваності, а також порочне життя і убогість, які приводять до зростання смертності. Зниження ж народжуваності і зростання смертності зрештою визначаються обмеженістю коштів для існування.

68. Політична система суспільства. Рушійною силою розвитку суспільства є також політична си­стема, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система – це система політичних партій, організацій. інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органіч­но входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний ба­зис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна фор­ма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та за­гальнолюдський, за яким держава — це орган управління і досяг­нення злагоди в суспільстві. Тип держави завжди відповідає типові суспільства – рабовласниць­ка, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.

Впродовж існування людства не було однозначних незмінних тенденцій у формуванні політичної стратифікації. Поступово і інколи хаотично змінювали один одного одноосібний (диктаторський) та колективний типи правління. Для прикладу можна взяти те саме ХХ століття. Не було також прямих тенденцій в зміні правління меншості (олігархія) чи більшості (демократія).

Схожість демократичних та тоталітарних режимів проявляється в тому, що в тоталітарному режимі вибір відсутній взагалі, а в демократичному на волевиявлення можна прямо або опосередковано впливати на виборців або результати голосування різними методами. Також в багатьох країнах велика кількість населення мало цікавиться політикою, і тому вся повнота влади знаходиться в руках правлячої еліти.

Зараз в більшості країн вся політична система складається в основному з політичних партій та організацій. Ці організації представляють різні стани суспільства та у сукупності дають повне уявлення про стан суспільства в даний момент.

Стратифікація сучасних політичних організацій залежить від двох основних факторів: величини організації та верств населення, що переважають в ній.