Сутність та структура пізнавальної діяльності

Кожна людина від природи прагне до пізнання. Відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, рівень їх адекватності тому, що пізнається, відмежування істинного знання від ілюзорно­го, правди від обману тощо - все це з давніх часів досліджу­валось у контексті різних проблем філософії, але насамперед із позицій гносеології. Теорія пізнання і загальна онтологія, в якій розглядаються проблеми буття і свідомості, скла­дають основу всієї філософії. Теорія пізнання є загальна те­орія, що прояснює саму природу пізнавальної діяльності лю­дини, в якій би галузі науки, мистецтва або житейської прак­тики вона не здійснювалась. Кожна філософська система, не­залежно від історичного часу її виникнення, обов'язково включала в себе гносеологічну проблематику. Людина хоче вийти в безмежне море дійсності, яка існує незалежно від вла­стивостей нашого «Я».

Людство завжди прагнуло до здобуття нових знань. Ово­лодіння таємницями буття є виявом найвищих спрямувань творчої активності розуму, який є гордістю людини і людст­ва.

Теорія пізнання історично розвивалась у взаємодії з наукою. Одні вчені досліджують об'єктивну реальність, інші - саму ре­альність дослідження; одні здобувають знання, інші - знання про знання дуже важливі і для самої науки, і для практики, і для ви­роблення цілісного світогляду.

На сучасному рівні теорія пізнання є результатом узагаль­нення всієї історії розвитку пізнання світу. Вона досліджує і природу людського пізнання, і форми і закономірності переходу від поверхневого уявлення про речі (думки) до осягнення їх сутності (істинного знання), а у зв'язку з цим розглядає питання про шляхи досягнення істини,; про її критерії. Разом із тим теорія пізнання досліджує також і те, як людина приходить до хиб­ної думки і яким чином переборює її. Важливим питання всієї гносеології є питання про те; який практичний, життєвий сенс має достовірне знання про світ, про саму людину і людське суспільство.

Проблема істини в теорії пізнання

Метою пізнання є істина.

Істина - правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.

Під об'єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-яка істина є об'єктивною істиною. Її об'єктивність визначається джерелом пізнання,.

Не можна ототжнювати істину з самим об'єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини - ось що є об'єктивною істиною. Питання про об'єктивну істину - це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо.

Пізнання - процес, що здійснюється поступово, від нижчого до вищого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повного, від відносної істини до істини абсолютної. Цей процей безкінечний.

Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов'язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.

Відносна істина - неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.

Кожний ступінь пізнання обмежений рівнем розвитку науки, історичними умовами життя суспільства, які неминуче роблять наші знання відносними, тобто неповними.

Отже, абсолюна істина - повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.

Прикладом співвідношення відносної та абсолютної істини може бути розвиток знань про будову речовини.

Критерії істини

Єдиного критерію, абсолютного і безперечного,як універсального ключа до істини, не існує.Але певні критерії все ж таки є. Розрізняють практичний,логічний і естетичний критерії істини.

Основним є критерії практики. Знання є істинним, якщо воно отримало підтвердження-прямо або опосередковано-на практиці.Якщо фізики відкрили певні закономірностіі,виходячи з того знання,було зроблено літак,або відкрили формулу гена і відтворили живий організм,-знання вважається перевіреним на істинність.З іншого боку,знання часто набагато випереджають можливості практики.Практична неперервність знання на даний момент ще не означає,що воно не є істиним.Тому критерій практики не є абсолютним.Інший критерій практики не є абсолютним.

Інший критерій-логічний:нове знання,не повинно суперечити фундаментальним законам, що вже перевірено практикою,або основним положенням певної теорії.Народження нової теорії часто йшло врозріз із загально прийнятим знанням.Ллогічний критерій передбачає лише внутрішню несуперечливість теорії,це необхідна,але недостатня ознака істинного знання.

Одним із критеріїв істини в науці є естетичний критерій -краса ідеї, теорії,гіпотез є запорукою їх істинності.