ПИТАННЯ 3. Співвідношення філософії та інших

Наук

Історія визначення предмета філософії дає можливість ви­ділити декілька варіантів співвідношення філософії з іншими науками. В античності філософія претендувала на статус науки всіх наук. Перші філософи були першими вченими. Наприкінці XVI ст. виникає експериментальне природознавство і філософія посідає окреме місце серед точних наук - математики, астро­номії, фізики та ін.

Постають дві тенденції. Перша пов'язана з відмовою філо­софії мати свій предмет дослідження. Друга визнає предмет філософії таким, що включає чи то умоглядне спекулятивне окреслення предметів точних наук, чи то натурфілософію (вчен­ня про природу). Специфіка філософії викристалізовується і поглибленням диференціації форм теоретичного освоєння дійсності, вдосконаленням методів наукового дослідження.

Науки про людину і суспільство відрізняються від природ­ничих: вони не виявляють однозначних зв'язків, займаються швидше інтерпретацією, ніж описом фактів, і їх знання невід­дільне від ціннісного світу. Психологія та філософія генетично пов'язані. Ще у XVI ст. першу вважали розділом другої. Слід пам'ятати, що і зародковий стан обох наук, і сучасний презенту­ються тими самими персоналіями. У філософії XX ст. серед інших філософських напрямів існує також і психологічний. Але філософія базується на універсально-світоглядному, а пси­хологія - на індивідуально-поведінковому підході, що свідчить про існування широкого поля міждисциплінарного досліджен­ня. Крім того, психологія використовує експериментальні й математичні методи, непридатні в умоглядній філософській рефлексії.

Спільне у філософії та інших наук – це теоретичність, мистецтво оперувати логічними категоріями. Загальна мета – знання (але різного роду). Увага до основних питань буття. Значущість для культури. Взаємовплив.

Відмінне між філософією та іншими науками. Філософія може бути як раціоналістичною, так й ірраціоналістичною. Філо­софське знання, на відміну від конкретно-наукового, є уні­версальним, тобто знанням всезагальних підстав буття, гранич­ним узагальненням. Наука володіє знанням конкретного досвіду, а він завжди обмежений. Тільки філософія осмислює світ у ціло­му, беручи до уваги його протяжність у просторі та часі. Філософське знання не є точним, придатним до експериментальної перевірки, воно особистісне (авторське). Філософія виконує методологічну функцію щодо точних наук і, отримуючи їх результати, стверджує нову картину світу, знову-таки спрямовуючи конкретні науки.

Наукова, філософська та релігійна картини світу співіснують, взаємодоповнюючи одна одну. Англійський філософ Бертран Рассел (1872-1970)ставив нижче від науки (позитивізм); німець Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) вважав науку відносно філософії; його співвітчиз­ник Фрідріх Ніцше(1844-1900) скептично оцінював обидві фор­ми. Взагалі ж слід мати на увазі, що проблема співвідношення філософії та інших наук є дискусійною.

ПИТАННЯ 4. Основні філософські системи

У філософії існують вироблені системи поглядів на світ, на буття речей, предметів, тіл та природу всього сущого. Залежно від поглядів на світобуття, прийнято виділяти такі філософські системи як матеріалізм, ідеалізм та дуалізм.

Матеріалістична система об”єднує філософів, які стверджують, що матерія первинна, а свідомість вторинна. Першою формою матеріалізму був наївний матеріалізм Стародавнього Світу, потім – механістичний, метафізичний матеріалізм Нового часу, пізніше – діалектичний матеріалізм, який виник у середині XIX ст.

Матеріалізм – це філософське світорозуміння, сукупність ідеалів, норм, цінностей людського пізнання, самопізнання і практики, яке вбачає в якості всіх форм буття матеріальне начало, матерію.

Ідеалізм виходить з первинності духовного, нематеріального і вторинності матеріального. Ідеалізм існує у двох формах – об”єктивний і суб”єктивний. За думкою об”єктивних ідеалістів, основою всього є «світовий розум», «світова воля», «світовий дух», котрий визначає всі матеріальні процеси і діяльність людей. Класичною формою об”єктивного ідеалізму була філософія Платона.

Суб”єктивні ідеалісти виходять з того, що весь предметний світ і його явища – це комбінації наших відчуттів, а суще навколо нас, навіть інші люди, - тільки наші уявлення. Однак, абсолютизація такої позиції призводить до соліпсизму – позиції, згідно з якою існує тільки людина і її свідомість.

Дуалізм (від лат. «два») вважає матерію і дух, мислення і буття двома самостійними, рівноправними началами всього сущого. Цей термін запроваджує у XVIII ст.. німецький філософ Християн Вольф (1679-1754). Як філософське вчення дуалізм існував ще у стародавні часи. Це підтверджують, наприклад, релігійно-філософські погляди Стародавнього Сходу (зороастризм – дуалістична давньоіранська релігія, яка в основі буття бачила добро і зло, світ і темряву, життя і смерть). Сьогодні дуалізм притаманний багатьом вченням. На його основі побудована теорія психофізичного паралелізму Зигмунда Фрейда. Суперечності матеріалізму та ідеалізму знімаються в неопозитивізмі, екзистенціалізмі та інших новітніх філософських напрямах.