Історія економічних учень - Базилевич:9.6.2. Вивчення історії економічної теорії вітчизняними науковцями 7 страница

11.1.2. Інтелектуальна біографія Дж.М. Кейнса

Чому саме Дж.М. Кейнс справив такий величезний вплив на світову економічну науку, зважаючи на те, що споріднені йому ідеї висловлювались і до нього в 20—30-х pp. XX ст.? Більше того, частину цих ідей використав і сам Кейнс. Справа в тому, що це був лише економічний матеріал, а Дж.М. Кейнс сформував нову систему поглядів, заснувавши потужний напрям економічної теорії. Але справа не тільки в тому, що Дж.М. Кейнс жив у переламний період початку XX ст.,. Здібності та інтереси цього видатного вченого, практика, політика виявилися найспівзвучнішими новим потребам перебудови економічної Дж.М. Кейнс науки в складних, суперечливих умовах початку XX ст.
Англійський вчений Дж.М. Кейнс — один з найви-датніших економістів XX ст. рівня А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля і А. Маршалла. Як визнають дослідники, його роль в історії економічної науки настільки визначальна, а наукова постать настільки значима, що, поза всяких сумнівів, безумовний самостійний інтерес становить біографія вченого.
Народився Дж.М. Кейнс 5 червня 1883 р. в Кембриджі в родині професора логіки та економіки Джона Невілла Кейнса. Закінчив одну з найкращих приватних шкіл в Ітоні.
1902—1906 pp. — навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі. Вже під час навчання виявив непересічні здібності до наук і, предусім, до математики та прикладної економіки.
Студентом Дж.М. Кейнс слухав лекції А. Маршалла, був одним з найталановитіших його учнів. У 1905 р. А. Маршалл писав у листі до батька майбутнього вченого Дж.Н. Кейнса: "Ваш син виконує відмінну роботу з економікс. Я казав йому, що був би дуже задоволений, якби він обрав кар'єру професійного економіста. Але, безумовно, я не повинен тиснути на нього"1.
Післяуніверситетська кар'єра Дж.М. Кейнса поєднувала державну службу з науковою та публіцистичною діяльністю.
З 1906 по 1908 р. Кейнс працює в Управлінні у справах Індії.
З 1908 по 1915 р. повертається за запрошенням А. Маршалла до Кембриджського університету, де на постійній основі читає лекції з економічної теорії та математики. Викладання, до речі, велось відповідно до панівної на той час неокласичної, маршалліанської традиції. У 1909 р. виходить перша праця вченого "Індексний метод", за яку він отримав премію А. Сміта.
Одночасно Дж.М. Кейнс набуває і суспільного визнання.
З 1911 до 1945 р. понад ЗО років обіймає посаду редактора (спочатку разом з Ф.Й. Еджуортом) "Economic Journal" — найавторитетнішого наукового економічного видання, офіційного друкованого органу Королівського економічного товариства.
З 1913 р. — секретар Королівського економічного товариства.
У 1913—1914 р. Дж.М. Кейнс стає членом Королівської комісії з фінансів та грошового обігу Індії.
Ранні наукові праці Дж.М. Кейнса були присвячені дослідженню проблеми грошей. В 1913 р. виходить його перша книга "Грошовий обіг і фінанси Індії", яка принесла авторові широку популярність. В цій роботі Дж.М. Кейнс аналізує проведену в Індії грошову реформу, згідно з якою індійську валюту в міжнародних розрахунках було переведено на фунт стерлінгів, що забезпечило включення Індії у "стерлінгову зону".
У 1915—1919 pp. Дж.М. Кейнс працює економічним радником у британському казначействі, займаючись проблемами міжнародних фінансів.
У 1919 р. у статусі представника цього міністерства він взяв участь у Паризькій конференції, на якій був підписаний Версальський мирний договір. Дж.М. Кейнс виступив з різкою критикою цього договору, вважаючи непомірними репараційні вимоги до Німеччини та помилковою економічну блокаду Радянської Росії. Обтяжливість та принизливість становища переможеної Німеччини у післявоєнному економічному устрої світу Кейнс вважав помилковим та загрозливим для майбутнього2. Не отримавши розуміння, він на знак протесту склав з себе повноваження учасника конференції та залишив її. Цей вчинок засвідчив риси його непересічної особистості — природну інтуїцію, стратегічне мислення, принциповість та безкомпромісність. Дж.М. Кейнс рано здобув репутацію людини, яка йде проти течії.
Власне ставлення до договору він згодом виклав у статтях "Економічні наслідки Версальського мирного договору" та "Перегляд мирного договору" (1919). Запорукою стабільності післявоєнного економічного відродження Європи в цих працях Дж.М. Кейнс називав, зокрема, надання Америкою позики Німеччині, виплату нею помірних репарацій та зняття блокади з Росії країнами Антанти, оскільки, як він зазначав, "ми блокуємо не стільки Росію, скільки самих себе"1. Кейнс відверто писав, що "єдиними дійовими силами для боротьби з більшовизмом всередині Росії є контрреволюціонери, а поза нею — відбудова порядку та влади у Німеччині". За своїм змістом підхід Дж.М. Кейнса виявився далекоглядним і випередив більш пізні програми (Ч. Дауеса, К. Юнга, А. Маршалла). Публікації Кейнса справили на урядові та політичні кола Великої Британії ефект, схожий на вибух бомби, за що його було усунуто з державної служби майже на двадцять років, до початку Другої світової війни.
У праці "Економічні наслідки Версальського мирного договору" Кейнс чи не вперше висловив власні важливі міркування з приводу економічного значення споживання та заощадження, а також їх впливу на дохід.
З 1920 р. Дж.М. Кейнс, залишивши державну службу, повертається до викладацької та наукової роботи у Кембриджському університеті, де його високо цінували за ерудицію та ділові якості.
Він продовжує розробку теорії грошей та проблем грошового обігу, особливо ідеї заміни золотого стандарту регульованою валютою. Цим питанням були присвячені такі праці, як "Трактат про грошову реформу" (1923), "Кінець laissez faire" (1926), в яких учений приходить до висновку про необхідність регулювання економіки поки що у межах грошової системи. Так в "Трактаті про грошову реформу" першорядне значення в боротьбі з зубожінням він надає вирішенню проблеми зайнятості, висуває ідею контролю грошової емісії з боку центрального банку незалежно від золотого стандарту, тобто розглядає гроші як активний фактор економічного процесу. В одній з газетних статей 1924 р. Дж.М. Кейнс визнає, що його нові погляди виявляются єретичними з погляду старої неокласики.
Я покладаюся на державу; я відмовляюся від погляду laissez faire — правда, без ентузіазму і не тому, що відчуваю неповагу до цієї старої доброї доктрини, а тому, що, подобається вам це чи ні, часи її успіхів минули.
Гострій критиці застарілу ідею невтручання держави в економічні процеси Кейнс піддав у двох статтях-памфлетах "Економічна політика містера Черчилля" (1925) та "Кінець laissez faire" (1926).
У 1925 p. Дж.М. Кейнс одружився з Лідією Лопуховою — відомою балериною, солісткою імператорського балету. У тому ж 1925 р. з нагоди відзначення 200-ї річниці Академії наук Дж.М. Кейнс приїздив до Радянського Союзу, де ознайомився з досвідом впровадження нової економічної політики. Маловідомими фактами залишились ще два його приватних візити в Росію — у 1928 та 1936 pp. Свої враження від першої поїздки він виклав у праці "Побіжний погляд на Росію" (1925), зокрема, досить скептично оцінював досвід впровадження командно-адміністративної системи. До речі, він ніколи не був прихильником планової економіки та одержавлення, не посягав на основи ринкового устрою, вважаючи лише, що той потребує певного коригування. У зазначеній праці, визнаючи, що капіталізм як система багато у чому неблагополучний, одночасно вказував, що якщо ним розумно управляти, він може досягти більшої ефективності у досягненні економічних цілей, ніж будь-яка, що існувала до цього, альтернативна система.
Таким чином, праці Дж.М. Кейнса 20-х pp. — важливий етап генезису його теоретичної системи. Він поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капіталізму належить історії, на зміну йому має прийти державне регулювання ринкової економіки.
Наступним етапом формування нових поглядів Кейнса на економічні процеси стає фундаментальна двотомна праця "Трактат про гроші" (1930), яка вийшла вже після того, як почалася світова економічна криза. Ця праця має самостійне вагоме значення передусім для подальшого розвитку поглядів вченого на актуальні проблеми теорії грошового обігу. Учений продовжив у ній аналіз питань щодо валютного курсу та золотого стандарту, порушених у попередніх роботах. Детально розроблені в цій праці такі важливі питання грошової теорії, як проблема золотого стандарту, роль банківської сфери, політика центрального банку, механізм міжнародних розрахунків тощо.
Також ця праця стала етапною у генезисі тих макроекономічних поглядів ученого, які в подальшому становитимуть основу його загальної теорії. В ній основна увага приділяється дослідженню проблеми співвідношення інвестицій і заощаджень та їх впливові на економічну нестабільність. Дж.М. Кейнс приходить до нових теоретичних висновків: про відсутність автоматичного механізму врівноваження заощаджень та інвестицій; про те, що перевищення заощаджень над інвестиціями призводить до зниження ділової активності; що умовою макроекономічної рівноваги є їх рівність. Висуваються ідеї державного фінансування суспільних робіт з метою підтримки зайнятості.
Висловлені Кейнсом новаторські економічні ідеї йшли в розріз із панівною неокласичною ортодоксією, порушуючи її практично непохитну до того часу наукову монополію. Погляди вченого мали значний резонанс в академічних колах. Вони розкололи наукову економічну громадськість на прихильників і непримиренних противників. Неординарна позиція Кейнса щодо співвідношення ринку та державного втручання викликала в стані опонентів різке неприйняття.
На початку 30-х pp. це вилилось у знаменну бурхливу дискусію Дж.М. Кейнса з прихильниками класичного лібералізму, зокрема, з Ф. фон Хайєком. Ідейне та теоретичне протистояння двох титанів економічної науки мало символічне завершення: наприкінці 30-х pp. перемогли ідеї Кейнса, визначивши на чотири наступних десятиріччя нові пріоритети позитивної та нормативної теорії.
Вступ британської та світової економіки у 1929 р. у фазу циклічного спаду, а також фінансовий крах 1931 р. потребували радикальних змін в урядовому економічному курсі та нестандартних підходів в економічній політиці. Тому з початком світової економічної кризи Дж.М. Кейнс знов включається в активну суспільно-політичну діяльність.
У 1929 р. він отримує нове призначення — член Королівської комісії з фінансів та промисловості.
З 1930 р. стає головою Економічної консультативної ради при уряді з проблеми безробіття.
У 1934 р. Кейнс приїздив до Сполучених Штатів Америки, зустрічався у Білому домі з американським президентом Франкліном Делано Рузвельтом, виступивши перед ним з ґрунтовною доповіддю. Економічний антикризовий курс тогочасної американської адміністрації, втілені у ньому принципи економічної політики держави в умовах виходу з циклічного спаду були дуже близькі до теоретичних поглядів Дж.М. Кейнса. Співзвучність практичних економічних заходів "Нового курсу" Ф.Д. Рузвельта ідеям Кейнса породила поширений але помилковий погляд, що нібито американський президент безпосередньо керувався ідеями видатного англійського вченого. Зокрема, як доводять документальні свідчення, попри всю схожість їх підходів, обидві видатні особистості свого часу прийшли до усвідомлення необхідності зміни методів капіталістичного господарювання цілком незалежно: Кейнс — від економічної теорії, Рузвельт — від економічної практики. Про це є документальні свідчення оточення Ф.Д. Рузвельта. Так, один з найближчих соратників президента Ф. Перкінс вказував: "Рузвельт зовсім не знав економічних праць Кейнса". Проте цей факт лише зайвий раз красномовно підкреслює об'єктивну необхідність кардинальних змін економічної теорії та політики нового часу.
1 На помилковість цього погляду звертає зокрема увагу авторитетний дослідник економічної думки XX ст., відомий американський економіст Б. Семігмен. "Було б зовсім неправильно вважати Кейнса батьком "Нового курсу"... "Новий курс" мав характер програми, продиктованої виключними обставинами, і він здійснювався тими, хто цурався економічної теорії" (Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: 1968. — С. 584).
Цю назву отримали масштабні антикризові за своїм спрямуванням економічні реформи адміністрації Рузвельта, який на чолі демократичної партії переміг на виборах 1932 р. У своїй інавгураційній промові, яка проголошувалась, коли спад в економіці досяг апогею, він визнав, що "...країні потрібні сміливі, безперервні експерименти. Це ж так природно: обрати метод та випробувати його. Якщо нічого не виходить, слід чесно визнати це і спробувати інше. Найголовніше — що-небудь пробувати".
Головною особливістю "Нового курсу" стало активне державне регулювання, яке охоплювало всі галузі економіки, фінансову та банківську системи, соціальні та трудові відносини.
Реформи було розпочато з вирішення проблем у кредитно-фінансовій галузі: реформування Федеральної резервної системи, реструктуризація банківської системи, ліквідація механізму золотого стандарту, девальвація долара та ін. У 1933—1934 pp. було здійснено заходи з регулювання фондового ринку, діяльності бірж, холдингових компаній.
Об'єктом державного регулювання стало припинення спаду у виробничому секторі шляхом полегшення умов кредитування, створення механізму інфляційного розвитку економіки. В цьому напрямі було прийнято низку законів, що визначали державне регулювання промисловості, створено Національну адміністрацію з оздоровлення промисловості (1933).
Поетапна (з 1933 по 1938 р.) державна програма регулювання сільського господарства була спрямована на скорочення посівних площ та ліквідацію надвиробництва, проведення рефінансування фермерських боргів, збереження родючості ґрунтів та квотування внутрішнього ринку (виплати субсидій за вилучення площ з господарського обігу), стимулювання сільськогосподарського експорту та ін.
Розгалужені заходи держрегулювання поширювались також на сферу трудових відносин: організація державних заходів щодо боротьби з безробіттям (в т.ч. організація розгалуженої системи суспільних робіт), створення колективно-договірної системи співпраці найманого персоналу з адміністрацією, надання працюючим права участі у профспілках, регулювання заробітної плати, тривалості та умов праці. У 1935 р. було прийнято статут з трудових відносин (закон Вагнера), створено Національне управління з трудових відносин.
Незважаючи на складність та суперечливість економічних наслідків "Нового курсу", він на практиці переконливо довів життєву необхідність та дієвість державного регулювання ринкової економіки XX ст.
Поєднання наукової роботи з практичною діяльністю дало змогу Дж.М. Кейн-су поглибити і конкретизувати власні уявлення про неможливість спонтанного саморегулювання економіки, про необхідність посилення регулювальної ролі держави за рахунок державних субсидій підприємцям. Слідом за низкою статей і памфлетів на цю тему в 1936 р. виходить головна праця Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Вона не тільки принесла авторові світове визнання, але й стала поворотним пунктом усієї економічної науки XX ст.
Ця праця стала результатом глибокого теоретичного узагальнення попередніх наукових досліджень вченого та накопиченого досвіду боротьби з економічною кризою, передусім, у Британії. Значною мірою вона відобразила висновки Кейнса, що випливали зі світової практики державного регулювання цього періоду.
У лютому 1937 р. слідом за основною працею була опублікована стаття "Загальна теорія зайнятості" у журналі "The Quarterly Journal of Economics". Це був власний відгук автора на низку статей видатних економістів — Дж. Вінера, В. Леонтьева, Д.Х. Робертсона, Ф.В. Тауссіга, що містили найперші критичні спроби аналізу його книги 1936 р. Особлива цінність цієї статті Дж.М. Кейнса полягає у тому, що в ній він дав стислий узагальнений виклад ідейної основи і суті своєї теорії, визначення основних відмінностей власного наукового підходу від підходу попередників, зробив акцент на тих положеннях, яким надавав першочергового значення. Тому історики економічної думки оцінюють цю статтю так само високо, як і важливіші наукові праці Кейнса, включаючи її поряд з "Трактатом про гроші" та "Загальною теорією" до тріади основних праць видатного вченого.
Ще в процесі написання "Загальної теорії" Кейнс усвідомлював її новаторський дух. Життя підтвердило це. Відомий історик економічної думки Б. Селігмен порівнює цю книгу лише "із впливом "Капіталу" Маркса і "Багатства народів" Сміта". Дійсно, саме Дж.М. Кейнсу вдалося "блискучою мовою принципів" висловити загальновизнані актуальні ідеї, хоч він був не єдиним, хто стояв у витоків макроекономічного напряму в економічній теорії.
Сучасники Дж.М. Кейнса — передвісники макроекономічної теорії та державного регулювання економіки
Широкомасштабне порушення економічної рівноваги в ринковій економіці 30-х pp. XX ст. стало каталізатором виникнення і поширення глибоких сумнівів у науковій достовірності класичної доктрини в нових економічних умовах. Як і Дж.М. Кейнса, багатьох вчених це спонукало до критичного перегляду постулатів класично-неокласичної ортодоксії, до розробки інших підходів у галузі нерівноважного аналізу та макроекономічної теорії. Тому в економічній думці ряду країн одночасно і незалежно одне від одного виникали схожі за спрямованістю ідеї та дослідження, альтернативні традиційній неокласичній теорії.
Чи не найпершими передвісниками ідеї суспільного "соціального контролю" над ринковою економікою у XX ст. стали засновники інституціоналізму — американські вчені Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл. Останній обґрунтовував доцільність капіталістичного "планування", яке фактично ототожнював з державним регулюванням економіки. В першій половині 30-х pp. активними прихильниками, ідейними натхненниками та провідниками державного втручання в механізм капіталістичного відтворення були такі американські інституціоналісти, як А Берлі, Г. Мінз, Р. Тагвелл. Вони по праву вважаються безпосередніми попередниками кейнсіанства.
Прикладом започаткування макроекономічного аналізу є розробки представників стокгольмської школи, розквіт якої припадав на 20—30-ті pp. XX ст. У 30-ті pp. такі шведські економісти, як ЕрікЛіндаль, Гуннар Мюрдаль, Бертіль Улін, ЕрікЛундберг незалежно від Дж.М. Кейнса прийшли в економічній теорії до аналогічних наукових результатів. Е. Ліндаль (1891—1960) та Г. Мюрдаль (1898—1987) розробили нерівноважні макроекономічні моделі, на основі яких показали, як стан ринкової рівноваги може відхилятись від стану повного використання ресурсів під впливом коливань заощаджень споживачів, теоретично обґрунтували державну антициклічну фінансову політику. Б. Улін (1899—1979) обґрунтував необхідність державних інвестицій та суспільних робіт як засобів проти безробіття. Е. Лундберг (1907—1987) побудував макроекономічні моделі для визначення розривів безробіття та інфляції.
Іншим прикладом є макроекономічні ідеї Міхала Калецького (1899—1970) — відомого економіста польського походження, який працював у Кембриджі. Основи створеної ним ще на початку 30-х pp. макроекономічної теорії розроблялись задовго до появи праці Дж.М. Кейнса і цілком незалежно від неї. Теорія польського вченого, на думку фахівців, виявилась подібною до кейнсіанської, але на відміну від неї брала початок не від монетарних проблем, а від аналізу реального сектору. Це обумовлено тим, що науковий підхід вченого розвивав марксову теорію відтворення.
М. Калецький пов'язав проблему ефективного попиту з розподілом доходів, інвестиціями та споживанням основних класів — підприємців та найманих робітників. Перші отримують прибуток і заощаджують весь свій дохід, другі — заробляють заробітну плату і повністю її витрачають. М. Калецький ставив питання, що станеться, якщо капіталісти збільшать норму прибутку та знизять заробітну плату робітників, і прийшов до висновку, що це викличе надзвичайний спад. Суть його теоретичної моделі передається фразою: "Робітники витрачають те, що отримують, капіталісти отримують те, що ті витрачають". На жаль, ідеї М. Калецького не були відомі англомовним економістам аж до кінця 30-х pp.
У напрямі встановлення основних макроекономічних залежностей та вивчення нерівноважних ринкових станів здійснювали свої дослідження такі попередники Дж.М. Кейнса, як англійський економіст Р.Ф. Кан, німецький вчений А. Хант та ін. Р.Ф. Кан, колега Кейнса по Кембриджу, у 1931 р. у статті "Відношення внутрішніх інвестицій до безробіття" розробив теоретичне підґрунтя антикризової програми суспільних робіт, що була спрямована на підвищення зайнятості. Вчений дійшов висновку, що в умовах заданої схильності до споживання, при здійсненні державними органами заходів зі стимулювання чи стримування інвестицій зміни величини зайнятості виявляться функцією від змін суми чистих інвестицій. Р.ф. Кан розробив мультиплікатор зайнятості — коефіцієнт кількісного приросту сукупної зайнятості внаслідок первинного збільшення зайнятості в галузях, пов'язаних з інвестиціями. До речі, згодом цей показник був запозичений Дж.М. Кейнсом і трансформований у власний мультиплікатор інвестицій.
У 30-ті pp. XX ст. до розуміння необхідності державного регулювання ринкової економіки прийшли великі державні діячі світу. Споріднених з кейнсіанськими висновків вони дійшли власним шляхом — не від академічної теорії, а від практики і політики. Як зазначалось, прикладом є здійснювана в США антикризова програма американського президента Франкліна Делано Рузвельта. Проте ідейний ґрунт для "Нового курсу" підготував американський інституціоналізм. У здійснюваній системі заходів державного регулювання кризової економіки знайшли безпосередню практичну реалізацію реформістські інституційні антимонопольні ідеї Т. Веблена, економічні та правові аспекти теорії "колективних дій" Дж. Коммонса. Під час депресії у здійсненні державного антикризового регулювання економіки брали участь такі американські інституціоналісти, як А. Берлі, Г. Мінз, В. Мітчелл, Р. Тагвелл.
Аналогічно, починаючи з 1932 p., діяв міністр фінансів Швеції Ернст Вігфорсс, який теж прийшов до усвідомлення оздоровлювального впливу державних інвестицій та суспільних робіт на підвищення купівельної спроможності населення, зменшення тривалості та руйнівних наслідків економічної кризи.
Тоталітарною формою втілення об'єктивно назрілої тенденції до державного регулювання ринку стала у 30-ті — 40-ві pp. XX ст. економіка фашистського типу у Німеччині, Італії, Іспанії.
Не останню роль у тому, що врешті-решт саме з ім'ям Дж.М. Кейнса світова економічна теорія пов'язує створення нової галузі макроекономічного аналізу та обґрунтування теорії державного регулювання ринкової економіки, відіграла не тільки глибина і масштабність його наукової праці, а й непересічна особистість ученого.
Як зазначають біографи Дж.М. Кейнса, йому були притаманні гострий та ясний розум, сила переконання, здатність вибудовувати власні аргументи у незаперечній логічній послідовності, дар красномовства. "Інтелект Кейнса відзначався такою ясністю та гостротою, яких я більше не зустрічав, — згадував Бертран Рассел. — Мені іноді здавалося, що така велика гострота розуму не може сполучатися з глибиною. Але я думаю, що ці мої відчуття неправильні".
Р. Харрод у біографії Кейнса зазначав, що "навіть короткочасного знайомства з Кейнсом було достатньо, щоб зрозуміти, що він відрізняється від усіх людей, які живуть і жили у минулому. Захоплення викликає не тільки економіст, письменник чи фінансист, що жив у ньому. Секрет, мабуть, полягав у особливій манері поводитися. Його погляд — хоча і твердий — відбивав постійну готовність до взаєморозуміння. Він міг дуже швидко і без усяких зусиль переходити у розмові з однієї теми на іншу. Він завжди радів глибоким думкам і зауваженням. Спілкування з ним справляло велику радість. Без сумніву, будь-яка людина глибоко індивідуальна. Але індивідуальність Кейнса була помітнішою, ніж будь-кого". Найвищу оцінку Кейнсу давали не тільки його прихильники, але й опоненти, які підкреслювали, що він стоїть на декілька сходинок вище тієї межі, яка відпущена звичайній людині.
Сам Дж.М. Кейнс з високою вимогливістю підходив до визначення того, яким повинен бути справжній економіст.
^^ Дж.М. Кейнс про покликання економіста
"Справжній економіст, знавець своєї справи, повинен бути наділений різноманітними обдаруваннями — певною мірою він повинен бути математиком, істориком, державним діячем, філософом... Він повинен вміти розмірковувати про часткове у поняттях загального і звертати зліт своєї думки однаковою мірою до абстрактного та конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого — заради майбутнього. Жодна риса людської натури чи створених людиною інституцій не повинна залишатися поза межами його впливу".
Слід зазначити, що з такою високою мірою відповідальності Дж.М. Кейнс ставився перш за все до себе, і про це свідчать як його наукова, так і багатогранна суспільно-політична діяльність. З різнобічної характеристики Дж.М. Кейнса стає природним та зрозумілим його внесок у переоцінку цінностей всієї світової економічної думки, яку він здійснив у праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".
У кінці 30-х — на початку 40-х pp. Кейнс мав величезний міжнародний авторитет та вплив.
У 1940 р. він став радником міністерства фінансів.
У 1942 р. — одним з директорів Англійського банку, займався питаннями воєнних фінансів, соціального забезпечення та зайнятості.
Активна практична діяльність Дж.М. Кейнса виявилась і в галузі міжнародних економічних відносин.
У 1944 p., очоливши англійську делегацію на міжнародній конференції в Бреттон Вудсі, він брав безпосередню участь у розробці моделі післявоєнних валютних відносин, створенні таких провідних міжнародних організацій, як Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Після війни Дж.М. Кейнс відіграв важливу роль у переговорах з урядом США про надання Англії великої позики, ща стала прологом до здійснення США плану А. Маршалла для післявоєнної Європи.
Джон Мейнард Кейнс був людиною блискучого інтелектуального обдарування, непересічною особистістю свого часу, а за низкою позицій далеко його випереджав, що одностайно визнавалось сучасниками. Його вирізняли з оточення різнобічність здібностей та широта інтересів.
За видатні математичні здібності не раз отримував нагороди найбільш престижних конкурсів Великої Британії. Мав талант біржового гравця, що принесло йому та очолюваним ним закладам значні статки, наприклад, Кембриджському королівському коледжу, скарбником якого він був. Знався на реальному бізнесі, очолюючи велику страхову компанію. Протягом життя органічно поєднував наукову діяльність з перебуванням на урядових посадах та громадською діяльністю. Був одним з директорів Англійського банку, членом правлінь МВФ та МБРР, обіймав численні високі урядові посади.
Людина різнобічних інтересів, він був не тільки видатним інтелектуалом своєї епохи, але також визнаним знавцем мистецтва, колекціонером, меценатом, мемуаристом, видавцем. Захоплювався літературою, філософією, мистецтвом. Багато зусиль Дж.М. Кейнс присвятив благодійній діяльності в галузі культури і мистецтва. Він був членом піклувальної ради Національної галереї, головою Ради з підтримки музики та мистецтва, здійснював фінансову опіку балету, сам був організатором балетної трупи, побудував і у 1936 р. відкрив художній театр в Кембриджі, очолював такі видання, як "Нейшн" та "Нью-Стейтсмен".
Ця багатогранність особистості Кейнса знайшла містке відображення в авторитетному висловлюванні його біографа Р. Скідельскі: "Ніколи ще не було такого економіста, як він: людини, яка поєднувала б стільки якостей, до того ж такої високої проби, які бентежили його думку. Він був економістом незбагненно курйозного розуму; математик, який міг засліпити людей неймовірними нематематичними фантазіями; логік, який слідував логіці мистецтва;...чистий теоретик, прикладник та державний службовець одночасно; представник академічного світу, тісно пов'язаний з Ситі".
У 1942 р. за визначні заслуги у науковій, державній та суспільній діяльності Дж.М. Кейнсу було присвоєно титул пера, він став членом Палати лордів.
Помер Дж.М. Кейнс 21 квітня 1946 p., трохи не доживши до 63-річного віку. До останніх днів учений виявляв великий інтерес до економічної теорії та економічної політики і, передусім, до проблем фінансів, зайнятості, міжнародних економічних відносин тощо. Видатний економіст XX ст. похований у Вестмінстері.

11.1.3. Розробка Дж.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу

Важливу роль у формуванні кейнсіанства як потужного наукового напряму відіграло становлення філософських позицій вченого та його здатність стати виразником нових морально-етичних принципів сучасної йому історичної доби.
Дж.М. Кейнс належав до генерації інтелектуального, філософсько-етичного та навіть художньо-естетичного авангарду першої половини XX ст. У широкому розумінні він став одним з тих, хто очолював суспільну трансформацію від буржуазного традиціоналізму до модернізму. В колі радикально мислячої нової генерації початку століття він спромігся зробити виклик традиційним буржуазним суспільним цінностям та консервативним моральним нормам Британії вікторіанської епохи.
Нонконформізм зрілого Кейнса в науці та політиці мав глибокі передумови. В молодості він був активним учасником Блумсберійського гуртка — спільноти інтелектуалів-однодумців, високоосвічених критиків та митців, які згуртувались навколо видатної англійської письменниці Вірджинії Вульф. Молодь осмислено стала на шлях бунту проти соціальних, політичних та моральних переконань і принципів попередніх поколінь, а фактично проти консервативних нашарувань попередніх епох. Дж.М. Кейнс та його оточення по Блумсберійському гуртку культивували в собі здатність на власні, відмінні від суспільних, життєві позиції та погляди. Вони виступали проти морального диктату суспільства над індивідом, за право піддавати сумнівам будь-які звичні та незаперечні істини, "прагнули створити дещо нове;...були в авангарді будівельників нового суспільства, вільного, раціонального, цивілізованого, прагнучого правди та краси".
Критика Дж.М. Кейнса та його однодумців була спрямована на базові принципи традиційного для XIX ст. суспільного світогляду та панівної економічної ідеології. Так, об'єктом критики стала традиція цілковитого зведення суспільного багатства до суми індивідуальних благ, їх пряме ототожнення. Для більш пізніх економічних поглядів ученого суттєве значення мало усвідомлення того, що зусилля, спрямовані на примноження індивідуального багатства, не завжди приводять до відповідного приросту багатства суспільства. Цей новий підхід в подальшому сприяв формуванню макроекономічної спрямованості теорії Кейнса.
Поряд з цим критиці піддавалися загальноприйняті інтерпретації норм економічної поведінки та домінуючі принципи господарської етики. Зокрема, Кейнсом та його оточенням критично сприймалось традиційне схвалення заощадливості та прагнення економічних суб'єктів до накопичення. Ці етичні принципи вважались основоположними для капіталізму XIX ст. Ощадливість традиційно сприймалась як позитивний прояв "буржуазного духу", як вагоме джерело нагромадження капіталу та розширеного відтворення. Дивлячись на цей процес під кутом зору нових реалій макроекономічної нерівноваги, Дж.М. Кейнс показав економічні загрози та ризики, пов'язані з відмовою від активного індивідуального та виробничого споживання, їх недостатній рівень обумовлює недостатність сукупного попиту, що тягне за собою порушення економічної рівноваги в масштабі національної економіки.
В цілому, звільнення економіста від ряду застарілих світоглядних стереотипів, формування нових філософських та моральних установок мали велике значення для його подальшої наукової та суспільної діяльності. Це не тільки значною мірою сформувало його як особистість, але також стало ідейним підґрунтям теоретичних відкриттів та новацій в галузі державного регулювання економіки. "Він мав сміливість і рішучість, щоб виступити проти своєї країни та її традицій і запропонувати світу нові партнерські відносини між урядом та народом, щоб зробити життя кращим"1.
Новаторство економічної теорії Кейнса обумовлено, передусім, новітністю його методології дослідження. Особливості методології кейнсіанства викладені нижче.
По-перше, це визначання нового предмета дослідження — макроекономіки, вивчення її як цілісної економічної системи, що підпорядкована власним законам функціонування і розвитку.
Не заперечуючи мікроекономічний аналіз А. Маршалла, коли в центрі уваги знаходилась поведінка індивіда, економічного суб'єкта, споживача або підприємця, Дж.М. Кейнс вже на початку книги "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" зазначив його обмеженість. Предметом дослідження ученого вперше стала макроекономічна система в цілому, з властивими їй функціональними залежностями та економічними закономірностями, а не механічна сума мікроодиниць, згідно з поглядами неокласиків.
Більш того, Дж.М. Кейнс зміг теоретично довести, що закони функціонування макросистеми не тотожні законам мікроекономічного рівня. Тому цілком раціональні та правильні на індивідуальний погляд дії економічних суб'єктів можуть в цілому викликати загальні руйнівні макроекономічні наслідки. Так, максимізація використання ресурсів та орієнтація на максимальний прибуток на рівні кожного одиничного господарства в масштабі економіки неминуче тягне за собою загрозу загального надвиробництва. Чи інший приклад, — прагнення до заощаджень індивідів та окремих фірм може мати наслідком на макроекономічному рівні зниження поточного споживання та інвестицій, а тим самим обумовити порушення рівноваги між попитом і пропозицією.
Поряд з цим Кейнс відійшов від традиційного для неокласики уявлення про національну економіку як про сукупність окремих ринків: товарів, грошей та капіталів, праці та інших виробничих ресурсів. Він аналізує макроекономічні процеси та функціональні залежності переважно в межах єдиного національного ринку.
По-друге, відповідно до нового предмета дослідження Дж.М. Кейнс розробив основи нового методу дослідження — макроекономінного, який передбачав вивчення законів макросистеми як органічної цілісності. На противагу неокласикам, Кейнс виходив з того, що умови процвітання окремих фірм не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому. А тому макроекономічний метод дослідження був орієнтований на пріоритетний аналіз макроекономічних залежностей та процесів, факторів економічної стабільності та циклічності. Таким чином, учений започаткував макроекономічну теорію, що стала самостійним напрямом економічної теорії.
По-третє, методологічним нововведенням є також розробка Дж.М. Кейн-сом і введення в науковий вжиток нового категоріального апарату макроекономічного аналізу, який базувався на сукупних (агрегованих) величинах.
До основних категорій кейнсіанської теорії належать національний дохід, ефективний та недостатній попит, споживання, заощадження та інвестиції в масштабі економіки, рівень загальної зайнятості, повна зайнятість, вимушене безробіття, перевага ліквідності, мультиплікатор тощо. Вони і в сучасних умовах є базовими не тільки для кейнсіанського напряму, але й для всієї макроекономічної теорії. Для теорії Дж.М. Кейнса також характерна зміна акцентів у використанні традиційних економічних категорій та їх переосмислення на основі нових теоретичних підходів.
По-четверте, кейнсіанська "Загальна теорія" ґрунтується на розроблених власне Кейнсом на противагу неокласичній ортодоксії принципово нових методологічних засадах макроекономічного аналізу ринку.
Зокрема, методології кейнсіанського аналізу властивий кардинальний відхід від традиційної класично-неокласичної доктрини загальної ринкової рівноваги — закону Сея, фокусування, на противагу ортодоксальній неокласичній теорії, основної уваги на вивченні факторів макроекономічної нерівно-ваги та економічної невизначеності.
Методологічною основою аналізу природи і причин ринкової циклічності стало переміщення акценту з довготривалих інтервалів часу на дослідження переважно короткострокових ринкових коливань. На цій основі центральною проблемою дослідження ринку в кейнсіанській теорії став не рівень пропозиції (неокласика), а стан та рівень сукупного ринкового попиту, його структура та фактори динаміки.
По-п'яте, Дж.М. Кейнс зробив значний внесок у подальший розвиток економічних методів теоретичного дослідження. Його теорії властиве відновлення каузального методу пізнання економічних законів, привнесення його в площину макроекономічного аналізу. Якщо неокласики використовували головним чином функціональний аналіз, зосереджуючись на дослідженні зв'язків взаємодії, взаємовпливу факторів, то Кейнсу притаманне повернення до використання причинно-наслідкового методу аналізу. Він фіксує визначальні, активні фактори (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу, норма процента) і їх вплив на змінні, залежні величини (зайнятість, національний дохід). Це означало піднесення причинно-наслідкового методу на якісно новий рівень макроекономічного аналізу.
Особливістю кейнсіанської методології є врахування психологічної мотивацїі економічної діяльності. Дж.М. Кейнс здійснив новаторську для теорії свого часу розробку психологічних основ економічної поведінки ринкових суб'єктів, що обумовлює реалізацію основних макрекономічних процесів. Він увів в економічну теорію такі нові категорії, як основний психологічний закон, психологічна схильність до споживання, заощадження та інвестицій, психологічні основи надання переваги ліквідності та ін.
Дж.М. Кейнс також поширив на нову галузь макроекономічної теорії застосування сучасних на той час кількісних, математичних методів дослідження, зокрема, методу граничного аналізу. Його новаторське використання збагатило аналітичний інструментарій макроекономічної теорії такими новими категоріями, як гранична схильність до споживання та заощадження, граничний дохід, гранична ефективність капіталу, граничні інвестиції тощо. Тим самим учений сприяв універсалізації методології маржиналізму, її поступовій трансформації з виключної складової неокласичної мікроекономічної теорії у загальнотеоретичний інструмент економічного аналізу.
Слід зазначити, що Дж.М. Кейнс широко застосовував також і метод прогнозування як результат екстраполяції на майбутнє економічних процесів, що ним досліджувались, елементи економіко математичного моделювання, метод врахування раціональних очікувань, тобто ті методи дослідження, які в подальшому розвинулися і увійшли в методологічний арсенал сучасної світової економічної теорії.
Нарешті, по-шосте, важливою особливістю кейнсіанської методології, що обумовила нову загальну спрямованість всієї кейнсіанської доктрини, є реалізація в ній передусім практичної, прагматичної функції економічної теорії, тобто безпосереднє підпорядкування теоретичного аналізу виробленню ефективної економічної політики. Кейнсом було здійснено теоретичне обґрунтування необхідності регулювальних функцій держави для досягнення макроекономічної рівноваги та повної зайнятості. Але домінування прагматизму не заперечує реалізації Кейнсом пізнавальної функції, особливо в галузі дослідження макроекономічних закономірностей ринкової економіки, про що свідчить започаткування ним нового наукового напряму — кейнсіанства.