Зміни в західноєвропейській риториці нового часу 7 страница

    реднього тексту. Одним з найвідоміших парадоксів є парадокс Сократа: Я знаю, що я нічого не знаю.   Епістрофа   Від грец. єякттрофті (обертання, поворот назад) — риторична фігура, що складається з повторення одного і того ж слова чи звороту. Наприклад: Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе (Л. Українка). Якби ви були завернулися, лелічко, то було б можна його врятувати! — кликнув із несказанним жалем. — Якби ви були завернулися! (О. Кобилянська).   Діафора   Від грец. біскрорсс (розрізнювати) — це різновид повтору: повторюються слова чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання. Наприклад: Нам обіцяли, що ціни підвищуються тимчасово. Тимчасово — означає назавжди.   Анафора   Від грец. avotcpopa (винесення вгору) — лексико-син-таксичне повторення слів чи словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків). Наприклад: Голос Господній із силою, голос Господній з величністю. Голос Господній ламає кедрини, голос Господній трощить кедрини, кедрини ливанські" (Іс. 29:4—5). Порівняйте:   Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги.   (Л. Костенко)   Епіфора   Від грец. елі (після) фОрт| (той, що несе) — зворотний анафорі прийом, повторення однакових слів (слово-     сполучень) в кінці речень (у віршах — наприкінці віршових рядків або строф). Наприклад: Теплота нашого серця — тобі, Тарасе! Щира синівна любов наша — тобі, Тарасе!   Анадиплозис (стикування)   Від грец. ava6i7tAxoai? (подвоєний) — лексико-синтак-сичне повторення слова (словосполучення) в кінці рядка (речення), яке ніби "підхоплюється" на початку наступного речення. Наприклад: Засоби масової інформації одностайно твердять про розбудову України. Розбудова України — це наша спільна справа!   Інверсія   Від лат. inversio (перестановка) — незвичний, нехарактерний для певної національної мови порядок розташування слів. Використовується з метою звернути увагу слухача. Наприклад: Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана (Н. Рибак).   Обрив   Перервана мова: коли йдеться про щось одне, а потім переводиться на інше (часто виражається крапками). Наприклад: / пригадалося йому рідне село під стріхами... потім багатоповерхові будинки над зеленим яром... Околиця міста, куди він перебрався жити.   Апосіопеза (замовчування)   Від грец. шсоаибят|оч? (той, що замовчав) — обрив, що містить в собі щось невимовне, підтекст. Мова переривається тому, що потрібно щось "сховати" чи імітувати таємницю. Так, у детективі до останніх сторінок приховується ім'я злочинця. Цей прийом може використовуватись, якщо оратор хоче показати, що в нього ніби перехоплює подих від чогось незвичайно болісного, радісного і т. п. Наприклад: Тут би тільки жити.., а вони візьми та умри (П. Мирний). Я б сказав вам усю правду, але...     Еліпсис   Від грец. єААєІ\|д? (вада, дефект) — пропуск слова, яке легко відтворити, воно ніби "підказується" контекстом (пор. з неповними реченнями). Як захрестити себе й навкруги, то [тоді] чорт не приступить (М. Вовчок). На письмі еліпс найчастіше позначається тире. Наприклад: Собаки щоночі вили — [тому що] вмирущого чули (П. Мирний).   Паралепсис   Від грец. я<храЯ,т]У|д? (пропуск) — фігура, яка утворюється, коли оратор повідомляє саме про те, що начебто намагався приховати. Ця фігура часто використовується для комічного ефекту або для нищівного сарказму. Наприклад: у популярному анекдоті, в якому грають в карти ведмідь, лисиця та заєць, і лисиця, звісно, хитрує, розлютований ведмідь попереджує: "А хитруна будемо бити по морді, по нахабній рудій морді!" Пор. також: Я вже мовчу про те, що ви пияк і розпусник чи Як би то не дати зрозуміти, що наш шановний керівник абсолютно некомпетентний у цій справі.   Алюзія   Від лат. allusio (натяк) — натяк на якийсь відомий факт. Наприклад: нитка Аріадни, Танталові муки і т. п. Зазвичай алюзія є ознакою ерудиції оратора та спрямовує промову в річище високого стилю. Але слід пам'ятати, що оратор тут звертається до аудиторії, яка належить до одного з ним рівня, має спільний культурний код. Зловживання алюзіями в "чужій" аудиторії здатне лише затьмарити зміст. Алюзія може стати і засобом іронічного змалювання явища, пародії, іронії: Моєю ниткою Аріадни на сьогоднішньому іспиті був конспект лекцій, захований під сорочкою.   Ремінісценція   Від лат. reminiscentia (спогад). Це — відгомін вже добре відомого тексту, який у всіх на пам'яті. Наприклад: От і згадали ми Івана Оверковича незлим, тихим словом. Ре-     мінісценція зазвичай виступає як ознака високого стилю, але, як бачимо з наведеного прикладу, може виступати як іронічний прийом.   Аномінація   Від лат. annominatio (перейменування) — створення нового слова на основі двох інших, відомих слів. Найчастіше ця фігура використовується для сатиричного ефекту. Наприклад: перукарня перекурити = перекурня; у хватити приватизація = прихватизація.   Градація   Від лат. gradatio (поступовість) — стилістичний прийом, що дозволяє відтворити вчинки, думки, почуття чи події у розвитку.   Є два види градації:   1. Клімакс — розташування слів за семантикою зростання, накопичення: Він боявся сили деякого зілля, яке, замовлене лихими словами й підкинене під яку річ або під тварину або й вулій, могло довести до великого нещастя, а не раз до смерті (О. Кобилянська). Така поведінка не тільки негарна, вона непорядна, навіть неприпустима.   2. Антиклімакс — розташування слів за семантикою послаблення, ознака або її втрати: Ми не маємо права знищувати природу, навіть шкодити їй, ані на кузьку оту малу наступити, ані листочка зеленого зірвати.   * * *   Усі подані вище тропи та фігури в основному базуються на прагненні оратора чітко і зрозуміло передати думки та емоції. Проте в останні роки поширюється практика використання ірраціонально-алогічних, неправильних з погляду логіки й навіть граматики структур. Це, безперечно, — вплив живої розмовної мови, більш того, — інколи навіть хизування своєю невченістю. Явище це не нове — вже старовинні риторики подають систему назв подібних випадків. Цікаво також, що ці конструкції знаходять     сьогодні певного роду обгрунтування, узаконюються як ораторська норма1.   Стиль ораторського твору   Поняття "стиль" (від лат. stylus — стрижень для письма) означає спосіб викладу своїх думок. Вже в античності було помічено, що один пише легко й вільно, а другий — невправно, з труднощами; тоді й виникли поняття "легкого стилю" й "важкого стилю" (йдеться про вміння писати). Потім це поняття стало загальним визначенням ораторської вправності.   Сучасна філологія надзвичайно ускладнила поняття стилю. Достатньо сказати, що немає згоди між мовознавцями та літературознавцями в тому, як розуміти стиль. Не бажаючи занурювати читачів в глибину теоретичних дискусій, ми подаємо тут найпростіші й найзагальніші настанови, що покликані допомогти оратору-початківцю дотриматися певної єдності у стилістиці тексту, навчитися оперувати різними стилями мови.   Стилістика, спеціальний розділ мовознавства, являє собою вчення про розрізнення стилів як виразних засобів мови. Скористуємося з основних положень цієї науки, аби визначити ті найголовніші орієнтації, які бажано мати оратору.   Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функціональні: залежно від свого завдання оратор може вико-, ристати принципи того чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної стилістики, якщо вона небажана. Наприклад, виступаючи в студентській аудиторії, оратор тримається нейтрального, книжного, сухуватого стилю. Але, якщо він бачить, що слухачі стомилися від такої стилістики, намагається роз-   1 Так, у посібнику Є. Клюева "Риторика" подано розгалужену систему синтаксичних конструкцій, що їх автор визначає як "деструктивні фігури" (інколи вжито й більш сильні вирази — "дефектність синтаксичної структури", "захаращення повідомлення деталями", та ін.). Це: анаколуф, силлепсис, аккумуляція, ампліфікація, експлеція, конкатенація (сюди також автором віднесено інверсію та еліпсис). Проте Є. Клюев не тільки не засуджує вживання цих явищ, а й відверто милується з тої живої різноманітності мови, яку вони створюють.     важити аудиторію, пожартувати, чи, навпаки, вдатися до гнівних інвектив проти тих, хто не дозрів до сприйняття науки. А ось вживання просторіччя чи вульгаризмів в академічній аудиторії зовсім небажане.   Слід розрізняти усно-розмовний стиль та писемно-книжковий.   Очевидно, що до усно-розмовного належать ті мовні явища, які ми спостерігаємо в побуті, але це не означає, Іцо він будується на вульгаризмах, табуйованій лексиці або діалектизмах. Його слід розуміти як літературно-розмовний стиль, що базується на літературній нормі.   Писемно-книжковий стиль — це стиль наукових досліджень та лекцій, ділових паперів, журналістики, радіо та телебачення. Він також грунтується на літературній нормі. Проте є певні і очевидні відмінності між стилістикою канцелярії та стилістикою академічного дослідження, між стилістикою газетярства і стилістикою живого слова, яке ллється через засоби масової інформації.   Певною мірою цей розподіл відповідає диференціації в старих підручниках "мови уривчастої" та "мови плавної"!.   Хочеться застерегти читачів від однієї поширеної помилки, якої часто припускаються. Йдеться про виділення в статусі особливого стилю, так званого "стилю художньої літератури". Художність тут, зазвичай, розуміється як чисто формальна прикраса мови тропами та фігурами. Насправді письменник лише в старовинні часи був зв'язаний якоюсь стильовою системою в рамках одного твору (наприклад, "високий", "середній" та "низький" стилі класицизму). Розкріпачення індивідуальної манери письменника, ускладнення структури художнього тексту, що все частіше включає в себе не тільки "голос автора", а й голоси персонажів, поліфонічність сучасної літератури роблять поняття "стиль художньої літератури" достатньо беззмістовним. Адже письменник, мов живописець з палітри, бере з багатства загальнонаціональної мови (та й з інших мов) ті кольори, які йому потрібні для вирішення художніх завдань. У письменника слід вчитися саме вмінню вироблення особистого, індивідуального стилю, вмінню використовувати одночасно "чужу" стилістику. Однак варто уникати   1 Львов Л. Элементарный курс теории словесности. — Одесса, 1914. — С. 48—49.     безпринципного змішування стилів, еклектики. Наприклад, змішування своєї і чужої мови здавна визначено іронічною назвою "макаронічний стиль" (від італ. слова тас-cheroni — макарони; страва, в яку прийнято додавати різні домішки). Наш сумнозвісний "суржик" — безпринципне змішування української та російської мови — типовий макаронічний стиль; до нього ж слід віднести так зване "язи-чіє" — суміш церковнослов'янської мови з елементами польської, російської, української мов, що колись культивувалося в західноукраїнських землях.   Кінець-кінцем важливо не пристосуватися до якоїсь стильової системи чи систем, а використати їх. Індивідуальність оратора — ось що має бути головним.   Ключові слова:   стиль оратора (усно-розмовний, книжково-писемний,   індивідуальний, макаронічний);   літературна норма (культура мови оратора,   мовні помилки: тавтологія, плеоназм);   фоніка (алітерація, асонанс);   лексика:   1) автояогічна: а) нейтральні слова; б) слова з підвищеною експресивністю — просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргон, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми;   2) тропи — порівняння, епітет, метафора, уособлення, персоніфікація, алегорія, символ, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія;   синтаксис (фігури):   1) синтаксичні — полісендитон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока,   2) стилістичні — риторичний вигук, риторичне звертання, риторичне питання, антитеза, іронія, каламбур, парадокс, еліпс, апасіопеза, паралепсис, алюзія, ремінісценція, аномінація, градація.   Практичне заняття 12 Стиль промови   І. Проставте наголос. Звірте розставлені вами наголоси зі словниковою нормою.   Батьківський, статуя, циган, цемент, Расін, кулінарія, табу, християнин, мізерний, пеня, відгомін, Тацит, догмат,     феномен, дочка, завдання, бажаний, дихання, український, запроданець, поняття, випадок, Макбет, гастрономія, жалюзі, магазин, параліч.   //. Виправте неправильні вирази:   Вказала про це; відмічав про те, що; роз'яснити про роль; молодь ходять по вулиці; велику увагу приділили на тісний зв'язок; підкреслювалось про те, що.   ///. Виправіть граматико-стияістичні помилки в поданих далі реченнях:   Добра людина — це котра думає насамперед про інших. Київ — це буде столиця України. Юність — це коли вам двадцять. Вулиця Франка — це де тролейбусна зупинка. Горілка — це буде алкогольний напій. Гарні книги — це які примушують замислитися. Синтаксис — це буде один з розділів науки про мову.   IV. Підберіть фразеологізми (крилаті слова), які служили б синонімами до наступних слів. Наприклад, до слова "дурний" це можуть бути: "думає хвостом", "за дурною головою і ногам нема спокою", "поки розумний думає, то дурень уже робить" тощо.   1) Розумний. 2) Красивий. 3) Скупий. 4) Ледачий. 5) Злий.   V. Яке явище висміюється у наведеному уривку з вірша Д. Білоуса "Що значить слово "значить"?   Раз на запитання просте — Що значить слово "значить"? — сказав: це, значить, значить те, що слово "значить" значить!   VI. Прочитайте текст; знайдіть у ньому слова, які вживаються лише в західноукраїнському регіоні.   Безперечно, слабість, недуга, старість, нещастя, нужда зближають людину до Бога. В дійсності старі люди, слабкі жінки, пригноблені відчувають більшу релігійність, віднаходячи скоріше шлях до Бога. Біля Христа тиснуться насамперед та найбільше люди упосліджені та ті, хто потребує помочі й порятунку. Христос сам і приділює їм особ-     лившу увагу, оздоровляючи, воскресаючи, потішаючи, допомагаючи. Це могло б викликати мильний погляд, що, мовляв, Бог є нам потрібний, аби заповнити наші прогалини, щоб прийти на поміч, де інші не знають, що дальше (І. Ортинський).   VII. З допомогою яких лексичних засобів передано психологічний стан в даному уривку:   На серці було так легко! Хотілося зацюцюбити щось таке!.. Хотілося стрибати, жмакати когось в обіймах!..   VIII. Виділіть з даного лексичного матеріалу слова, які вживано у сфері академічного красномовства. До яких груп лексики належать слова, що залишилися?   Чкурнути, дотримуватися, диференціація, файний, говорити, ідіот, ідіома, пошана, хронологія, шампусік, глаго-лити, вода, шурупити, довбанути, фонема, природа, вуйко.   I.. Спробуйте замінити у поданих нижче реченнях вульгаризми на евфемізми та перифрази.   У неї морда — хоч пацюки бий! Не лізь своїми ратицями до мене обійматися!   X. Чому поданий уривок спричинює комічний ефект? Спробуйте переписати цей текст в потрібному лексико-стильовому ключі.   Прискореними темпами я ковтала їжу. Мій чоловік, що ніс відповідальність за своєчасне забезпечення кухні різними сільскогосподарськими продуктами для приготування належних страв, добре справлявся зі своїми сімейними обов'язками. Тому за останній календарний рік я налагодила своє харчування на високому рівні.   XI. Пригадайте виступ (лекцію, урок, проповідь, виступ по телебаченню чи радіо тощо), в якому ви спостерігали порушення літературної норми. Що це було за порушення? Якою була реакція аудиторії?   XII. Зробіть текст яскравим, художнім, емоційним, уживши порівняння, епітети та метафори.   Знову літо. Спека. Полудень. Поблизу озеро. Воно знаходиться в тіні дерев. Хочеться викупатися у воді.     ХНІ. Виділіть епітети в цих реченнях. Поясніть, чому одне і те ж слово в одних випадках виступає просто як означення, а в інших — як епітет?   Жовте листя кружляло під осіннім вітром. Золоте листя тонко дзвеніло під осіннім вітром.   Тепле почуття ворухнулося в моїх грудях. Тепле повітря влилося у розчинене вікно.   Вогненний заклик оратора наче запалив присутніх. Вогненний потік лився з доменної печі.   XIV. Вимовіть подані далі фрази зі звичайною та іронічною інтонацією:   Андрійко розумний хлопець. Скоро настане комунізм. Зарплату обіцяли видати вчасно. Ось приклад шляхетності.   XV. З допомогою якої синтаксичної фігури забезпечується зв'язок між двома реченнями?   Я підійшла до одинокої берези. Береза здавалася мені такою сумною, що я мимоволі доторкнулася до її гладесенької білої кори.   XVI. Відокремте серед поданих виразів каламбури від парадоксів.   Гірше за все ми знаємо своїх близьких (Ф. Моріак). Як всі оратори, що ставлять собі за мету вичерпати тему, він вичерпав терпіння слухачів (О. Уайльд). Не стільки того плачу, скільки за те я плачу (нар.). Якщо дотримуєшся маленьких правил, то можна порушувати великі (Дж. Оруел). Кто не бачив Іспанії — сліпий, хто її ба^ чив — засліплений (П. Борель). Не заводьте дітей! Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть. Ви їх лороджуєте на світ, вони вас зживають зі світу (О. Бальзак).   XVII. Визначіть, що це за синтаксична фігура:   Люди поділяються на праведників, що вважають себе грішниками, та грішників, що вважають себе праведниками (Паскаль).   XVIII. Розрізніть серед поданих далі виразів персоніфікації та уособлення.   Стілець жалібно застогнав, коли на нього вмостився     Опанас Іванович. Невиразний смуток підкрадався до мене. З чорних грудей хмари вирвалася вогненна блискавка. Мов сонячний стовп у кімнату, в її життя пролилося щастя. Справжнє життя наче обігало Сергія кривими стежками.   XIX. Порівняйте два речення. Яке з них більш приваблює вас? Чому? На якому тропі побудовано друге речення?   1) Надії з'явилися й пропали.   2) Смутні надії, що починали пробиватися в її серці, раптом розквітли, отримали буття і постали купою квітів, які тепер на її очах зрізали та жбурнули на землю (О. Бальзак).   XX. Розрізніть серед поданих виразів алюзії та ремінісценції.   Возвеличу Малих рабів отих німих, А на сторожі коло їх Поставлю слово (Т. Шевченко).   Продовжуйте, донько Іродіади! А там подивимось, чи подадуть вам до вечері мою голову на тарелі (Ж. Санд).   Мені набридло кожного дня переконуватися, що в житті завжди є місце для подвигу.   "Ясени, ясени... Бачу вас за селом край дороги..." А й справді. Стоять на краю села. Ніби вийшли зустрічати когось із далекої мандрівки. Когось мудрого й сильного (А. Павленко).   XXI. Прочитайте дані речення. Спробуйте дати художній опис цих явищ з допомогою літоти, гіперболи та порівняння.   Ліліпут — людина, маленька на зріст. Велетень — людина надзвичайно високого росту.   XXII. Переробіть послідовно на риторичний вигук, риторичне звертання, риторичне запитання таку фразу:   Український фольклор є скарбницею нашої духовності.   XXIII. Використовуючи нижчеподані слова, створіть два варіанти речення: а) побудованого на зевгмі та асиндетоні; б) побудованого на зевгмі та полісиндетоні:   Веселка, червоний, оранжовий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.   XXIV. Пригадайте різницю між алегорією та символом. Укажіть, де алегорія, а де символ у нижчеподаних реченнях. Зазначте також, яка стилістична фігура присутня в першому реченні.   Червоне — то любов, а чорне — то журба. Дерево світлоплодовите, що від нього харчуються вірні [образ хреста у молитві].   XXV. Напишіть коротку промову на тему: "Мій перший публічний виступ", використовуючи наступні тропи та фігури: синекдоха, амфіболія, синтаксичний паралелізм, еліпсис, апасіопеза, паралепсис, аномінація, градація (клімакс). Радимо спочатку створити "сухий" логічний текст, а потім "оздобити" його за рахунок згаданих прийомів.   XXVI. Знайдіть у поданому уривку тропи та фігури. Яку функцію вони виконують? Визначте тут свідомі порушення автором літературної норми. Для чого це зроблено?   По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки, вишневі од смерекового диму, якими покурились гострі дашки оборогів з запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем. Переходячи потік за потоком, минаючи хмурі ліси, де озивалась часом дзвінко корова або білиця сипала вниз під смереку об'їдки шишок, Іван піднімався все вище... А стежка вела все далі, кудись у ломи, де гнили одна на одній колючі смереки, без кори й хвої, як кістяки. Пусто і дико було на тих лісових кладовищах, забутих Богом і людьми, де лиш гутори гутіли та вились гадюки. Тут була тиша, великий спокій природи, строгість і сум. За плечима в Івана росли вже гори і голубіли у далині. Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулось холодне полонинське дихання і розпростиралось небо. Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги і мхи одягали камінь зеленим шовком. Далекі гори одкривали один за одним свої хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалося, морські буруни застигли в ту саму мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та залляти світ. Вже синіми хма-         f   рами підпирали крайнебо буковинські верхи, оточились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерла і Чорно-гора важким своїм тілом давила землю (М. Коцюбинський).   XXVII. Спробуйте перевірити лексичне багатство своєї мови за формулою Б. Головина^:   К = N/n, де N — число лексем, an — число слововживань. Для цього використайте написаний вами текст (максимально великий за обсягом). Чим більшим виявиться десятковий дріб, тим багатший лексикон оратора.   XXVIII. Поясніть, в чому полягають стильові недоречності такого " документа":   Високоповажна подруго! Цим листом доводжу до твого відома, що налаштувалася вже була їхати до тебе, а тут — телеп кота в борщ! — оказія: профком дає путівку, яка горить. Отож, начувайся, будь здорова й не кашляй. Бажаю тобі ясного неба, щастя і здоров'я, кавказького довголіття, радості буття і грошей шапку. Твоя вірна коле-жанка Оксана.   Спробуйте довести цей текст до певної стилістичної однорідності.   XXIX. Визначте, як змінюється в наведеному далі короткому оповіданні стиль спілкування героя. Подумайте, up краще: відверте хамство чи "лицемірна" риторика? Чи не варто бути в даному випадку "лицемірним" і в глибині душі?   Юрко біг собі додому зі школи. Раптом, коли він зльоту загнув за ріг будинку, то всім тілом вдарився в щось велике і м'яке. Воно похитнулося, але встояло. Переляканий Юрко підвів голову і побачив розлючене обличчя літньої пані в окулярах.   — Перепрошую дуже, — пробелькотів він, задихаючись. — Я не хотів... Це сталося випадково. Прийміть мої вибачення.   Обличчя просяяло усмішкою. Пані вже не гнівалася.   1 Головин Б. Н. Основы культуры речи. — М., 1980. — С. 220.   — Гарний хлопчику, — промовила вона. — Що ж, з усяким буває. Добре, що тебе навчили гарно вибачатися. Бувай,   "Щоб ти ноги переламала, стара корово! Пре, як танк! Сиділа б вдома, смерті чекала", — подумав Юрко, попрямувавши своєю дорогою.   Література Основна   1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.   2. Вихованець І. Нюанси слова (Про мову лектора) // Трибуна лектора. — 1976. — № 2. — С. 44—45.   3. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция). — М., 1999. — С. 178—262.   4. Цеков Ю. І. Не заради дзвінкої фрази (Художній образ як елемент ораторської промови) // Трибуна лектора. — 1981. — № 8. — С. 38—41.   Додаткова   1. Бельчиков Ю. А. Говори ясно и просто. — М., 1980.   2. Васильєв А. Н. Основы культуры речи. — М., 1990.   3. Вихованець І. Абревіатури. Культура ораторської мови // Трибуна лектора. — 1978. — № 3. — С. 33—34.   4. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К., 1988. — С. 102—111.   5. Зворыкин Ю. Н. Юмор в публичном выступлении. — М., 1977.   6. Колесник Г. М. Культура мови усного виступу (лектора) // Трибуна лектора. — 1980. — № 10. — С. 30—32.   7. Максимов В. И. Точность и выразительность слова. — Л., 1968.   8. Чиненый А. И. Художественный образ в устном выступлении. — М., 1980.   9. Чихачев В. П. О культуре публичной речи. — Л., 1968.   10. Язовицкий Е. В. Говорите правильно. — М. —Л., 1964.   § 4. Структура ораторського твору План, який Ви склали перед остаточним згрупуванням матеріалу та написанням тексту, повинен відобразити майбутню логіку побудови вашого виступу. Нагадаймо також, що з античних часів виділяють три структурних моменти твору: вступ, основну частину та висновки (за можливістю — детальніша побудова: вступ = зацікавлення основна частина = опис оповідь міркування, висновки = переконання). Основну увагу треба приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь Вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме немовля, в якого велика голова й мале тільце. При розтягнутих висновках виступ буде подібний до жирафи з малесенькою головою, але занадто довгими ногами. Якщо розтягнути викладання висновків, аудиторія може образитися чи занудьгувати: адже переважна більшість людей уже все й так зрозуміли, тому "розжовувати" очевидне не слід: достатньо допомогти думці слухачів оформитися у слово — це й стане моментом переконання.   Робота над вступом   Оратор, виходячи до аудиторії, насамперед, звертається до неї. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, брати та сестри і т. п.   Колись посібники з риторики обов'язково містили цілий набір подібних етикетних формул, а також кліше ділових паперів, шаблони листів на різні випадки життя тощо. Сьогодні це відійшло у минуле; питання про ділові папери включено до культури мови і т. ін. Проте слід пам'ятати, що традиційні для європейського суспільства етикетні формули все ще вживаються у відповідних сферах. Зразки таких формул можна знайти у численних книжках з етикету (наприклад, Моцюк П. Звичаї, приписи доброї поведінки: Поради молодим і старшим. — Львів, 1994).   Пам'ятайте, що момент початку промови є найвідповідальнішим: який тон Ви задасте, так і прозвучить весь Ваш виступ.   Можна, наприклад, розпочати виступ прикладом з власного досвіду: "Трапилось зі мною таке...". Це одразу     ж зацікавлює, вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід тощо.   Вступ може розпочинатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму. Наприклад, 'Недаремно кажуть, що краще з розумним загубити, ніж з нерозумним знайти. От і...". Інколи така цитата може передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в письмовій промові).   Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство — скажімо, трагічні події на зразок стихійного лиха, або ж, навпаки, радісна зві   стка щодо важливих прогресивних перетворень: "Сьогодні, коли ми всі охоплені почуттям..." Це відразу встановлює контакт з аудиторією, справляє враження, що оратор живе такими самими думками та почуттями, що й усі присутні, отже, говоритиме щось цікаве і важливе. Варто процитувати газетний матеріал, приклад з книги, що в усіх на вустах, або з передач радіо чи телебачення, з кінофільму. Так виступ непомітно зіллється з настроєм аудиторії.   Можна також розпочати виступ з цитування якихось цифрових даних, документів. Наприклад, "Відомо, що в сьогоднішній Україні живе близько 50 мільйонів людей...".   Можна, нарешті, розпочати просто з якогось влучного і пристойного жарту, що одразу ж викличе людські симпатії. Жартівник є завжди нібито "своїм"; психологи кажуть, що той, хто жартує, зазвичай відчуває душевний стан, цінності та тривоги аудиторії, її "культурний код". Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Важливо тільки пам'ятати, що не варто перетворюватися на скомороха. Дотепність Ваша має бути інтелігентною, що стане виразом поваги до аудиторії. Особливо обережно такі речі використовуйте в церковному красномовстві.   Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, і необхідно відразу, викликавши інтерес аудиторії, сконецентру-вавши п увагу на проблемі, спрямувати їх в потрібне вам русло, перейти до основної частини.   Робота над основною частиною   Насамперед, дайте опис ситуації, змалювавши ті обставини, які мають бути об'єктом уваги. Наприклад, описом     може стати плавний перехід від вступу-афоризму до конкретної ситуації:   "Казав один мудрий чоловік давніх часів, грецький філософ фалес з Мілету, що не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки, бо вона тече й вода в ній змінюється. Так не вдається нам сьогодні повернутися до тих цінностей та звичаїв, які ще вчора видавалися священними і непорушними. Наше суспільство подібне до античного бога Януса, що мав два обличчя: одне дивилося вперед, друге — назад".