Загальні поняття і соціальні причини конфлікту

Суспільне життя досить суперечливе. Дослідженням цієї суперечли­вості займається соціологія конфлікту, що одночасно є важливим методо­логічним принципом аналізу складного розмаїття соціальних явищ та їх взаємодії.

Етимологічно поняття "конфлікт" походить від латинського conflictus, що означає "зіткнення, сутичка". В широкому значенні конфлікт досліджується на макросоціологічному рівні. В цьому аспекті соціальний конфлікт - це конфронтація, сутичка великих соціальних груп (як клас або нація);

боротьба між ними, що зумовлені протиріччям їх інтересів і цілей. З другого боку - конфлікт є способом взаємодії людей, соціальних груп та інститутів, що характеризується зіткненням взаємодіючих сторін через протидію однієї сторони іншій.

Конфлікт є одним з основних понять психології. Психологи розгляда­ють його як можливу форму соціального спілкування і визначають як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних між собою тенденцій у свідомості окремого індивіда, в міжособових взаємодіях і взаєминах індивідів або груп людей, що супроводжується гостро негативними пере­живаннями. Але якщо психологія в основному досліджує конфлікти в ма­лих соціальних групах з позицій психоемоційних відносин, то соціологія вивчає конфлікти, що виникають в спільностях і між ними на основі соціальної взаємодії.

Такі конфлікти називаються соціальними.

Таким чином, соціальний конфлікт - це найвищий ступінь розвитку протиріч в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому, який відзначається посиленням протиле­жних тенденцій та інтересів соціальних спільностей та індивідів й окре­мих особистостей.

Соціальний конфлікт виникає в конкретній ситуації, що містить соціальну проблему. Він має певну структуру: ядро і предмет конфлікту, носіїв конфліктної ситуації, умови, за яких він відбувається.

Витоки цієї проблеми ми знаходимо ще в стародавній філософській думці. Джерело розвитку навколишнього світу вона вбачала в конфлікті протилежних сторін явищ і процесів. В подальшому ця проблема розгля­дається в аспекті "панування та підкорення", що вирішується регуляцією з боку держави.

Вперше конфлікт як соціальне явище проаналізував А. Сміт. За його думкою витоки конфлікту в класовій диференціації суспільства та еко­номічному суперництві. В загальнофілософському аспекті до цього ви­сновку наближається концепція Гегеля, який вбачав головну причину конфлікту в соціальній поляризації. Його вчення про протиріччя та боро­тьбу протилежностей стало для багатьох методологічною основою аналізу цього явища.

З виникненням соціології формується і соціологія конфлікту. Спочатку досить поширені біологічні тенденції. Це насамперед виявилось в перене­сенні теорії природного добору Ч. Дарвіна на соціальні відносини. Згодом формується соціально-психологічний підхід. М. Вебер визначає конфлікт як "боротьбу". Формою соціальних відносин є конфлікт у Г. Зіммеля. Са­ме він заклав підвалини функціональної теорії соціального конфлікту.

Згідно з нею конфлікт - універсальне явище, що є необхідною передумо­вою розвитку суспільства, без якої воно не життєспроможне, бо не має механізму саморозвитку.

Розвиток і зміцнення структурно-функціонального підходу на деякий час загальмувало дослідження цієї проблеми. Функціоналізм вважає, що конфлікти відіграють негативну роль у суспільстві. Цей висновок випли­ває з того, що суспільство - це система, єдність і життєдіяльність якої забезпечується функціональною взаємодією її елементів. Нормальний стан суспільства - рівновага і стабільність - зумовлений наявністю у всіх його членів однакових "соціокультурних цінностей". А тому конфлікт - це де­що патологічне, стороннє, зовнішнє стосовно соціальної системи.

В цей час конфлікт як соціальне явище знайшов відображення в марксизмі, де він розглядається як зіткнення протилежних соціально-класових сил, чинником якого є відмінність становища цих сил у системі виробничих відносин. Соціально-класовий конфлікт, як і самі класи, має історично минучий характер.

Зміни у системі соціальних відносин на Заході сприяли теоретичному відродженню цієї проблеми. Найбільше поширення у другій половині XX ст. отримали концепції "позитивно-функціонального конфлікту" Льюїса Козера (США), "конфліктної моделі суспільства" Ральфа Дарендорфа (Німеччина) та "загальної теорії конфлікту" Кеннета Боулдінга (США).

За Козером суспільству властиві фатально неминуча соціальна нерівність, довічна психологічна незадоволеність його членів. Внаслідок цього виникає напруга між індивідами і групами, що зумовлена їх чуттєво-емоційним, психічним розладом, який періодично знаходить вияв у взаємних колізіях. Отже, конфлікт проявляється у напруженості між тим, що є, і тим, що повинно бути відповідно до почуттів відомих груп і індивідів. Соціальний конфлікт - це боротьба за цінності та пре­тензії на певний статус, владу та ресурси, де цілями супротивників є нейт­ралізація, завдання шкоди або знищення супротивника.

Форми і інтенсивність боротьби залежить від особливостей конфліктуючих груп. Конфлікт може сприяти внутрішньогруповій солідарності, а отже збереженню групи. Тому іноді її лідери звертаються до пошуків зовнішнього ворога задля розпалення зовнішнього конфлікту. Має місце і пошук внутрішнього ворога, особливо коли лідери зазнають невдач і поразок.

Таким чином, конфлікт у згуртованості групи відіграє подвійну роль. Ця згуртованість зростає, якщо, по-перше, група вже достатньо інтегрована, по-друге, якщо їх загрожує зовнішня небезпека, яка сприйма­ється усіма її членами як загальна загроза. При цьому великі групи при до­сить високому рівні співучасті більш гнучкі. Малі та недостатньо інтегровані - жорсткі і нетерпимі щодо тих, хто ухиляється.

За концепцією німецького соціолога Ральфа Дарендорфа оскільки суспільство постійно змінюється, то воно весь час переживає соціальний конфлікт. Витоки його у наявності у кожному суспільстві соціального примусу одних людей щодо інших. Отже, кожне суспільство відзначається нерівними соціальними позиціями на вісі влади. Звідси різниця інтересів і прагнень людей, що викликає взаємні непорозуміння, антагонізми, а внаслідок цього структурні зміни самого суспільства. Глибинні причини соціальних конфліктів об'єктивно породжуються ходом суспільного розвитку.

Одночасно суспільство може впливати на процес протікання конфлікту, що надає можливість соціального реформування без рево­люційних потрясінь. Суспільства різняться не за наявністю чи відсутністю конфлікту, а різним ставленням до нього з боку влади.

Конфлікт потрібно вирішувати, а не придушувати. Пригнічений конфлікт аналогічний злоякісній пухлині на тілі суспільного організму.

Неувага, нерозуміння конфліктності з боку суспільства, насамперед влади, робить суспільство вибухонебезпечним.

Третій представник сучасної теорії конфлікту - американський соціолог Кеннет Боулдінг. В поясненні цього явища він спирається на ідею приро­дженої агресивності людини. В природі людині закладений потяг до постійної ворожнечі з собі подібними, до ескалації насильництва. Конфлікт - це ситуація, за якої сторони усвідомлюють несумісність своїх позицій і кожна з них намагається зайняти позицію протилежну інтересам іншої. Конфлікт - це тип соціальної взаємодії, де суперники усвідомлюють як свою протидію, так і своє відношення до цього. Свідома спрямованість на боротьбу та розробку її стратегії і тактики не виключає можливості і необхідності подолання чи суттєвого обмеження конфліктів.

З позицій біхевіоризму соціолог визначає конфлікт як процес, що скла­дається із сукупності реакцій протидіючих сторін на зовнішні стимули.

За його думкою, всі суспільні процеси є реактивними. Отже, він вбачає сутність соціального конфлікту в деяких стереотипних реакціях людини.

А тому подолання і вирішення конфлікту можливо через маніпулювання зовнішніми подразниками, шляхом зміни реакції, цінностей і потягів, без радикальної зміни суспільного устрою.

Таким чином, сучасна соціологія конфлікту, незважаючи на різноманітність концепцій, вважає конфлікт важливою формою соціальних відносин і соціальної взаємодії, хоча і по-різному розуміє його причини.

Найбільш загальною причиною соціального конфлікту є неоднакове становище людей в суспільстві, що породжує відносини панування і підкорення. Інакше кажучи, конфлікт відбувається через питання влади. Пануючий соціальний клас опирається зазіханням на його владу з боку підпорядкованого йому класу. Дарендорф вважає відносини управління і організації, що регулюють діяльність угрупувань, є докорінною причиною соціальної нерівності, бо через них відбувається поділ суспільства на "соціальні класи", на тих, хто порядкує і керує, і тих, хто підкоряється і виконує.

Довічність соціальної нерівності не суперечить розвиткові суспільства. Навпаки, вона є чинником соціальних конфліктів, що виступають джере­лом суспільного розвитку. Але потрібна регуляція цього конфлікту. Ре­алізація цієї вимоги на засадах принципу соціальної справедливості знімає гостроту протидії і вибухонебезпечність суспільства.

В західній соціології існує думка, що конфлікти визначаються свідомістю людей. Тому серед їх причин називають неспівпадання індивідуальних та суспільних цінностей, розлад між очікуваннями, прак­тичними намірами і вчинками осіб, нерозуміння людьми своїх дій один до одного, різні непорозуміння, логічні помилки та семантичні труднощі в процесі комунікації, нестача та неякісність інформації. За таким соціально-психологічним підходом конфлікт - це зіткнення конфліктуючих свідомостей. Головними його причинами проголошуються недосконалість людської психіки, невідповідність реальної дійсності уяв­ленням про неї. Джерело конфлікту, вважає Л. Козер, у "почуттях і емоціях", що викривляють взаємини сторін, а не в самих взає­мовідносинах. Тобто відбувається підміна причин наслідками і в якості перших розглядають ненависть, расову і релігійну ворожнечу, заздрість.

З іншої точки зору універсальне джерело конфліктів в несумісності претензій сторін при обмеженості можливості їх задоволення. Оскільки не може існувати соціальної системи, де були б цілком задоволені потреби всіх, то конфлікт має довічний характер. Наприклад, всі економічні конфлікти пов'язані з нестачею засобів існування.

Важливо підкреслити, що конфлікт в одній із сфер суспільного життя неминуче пов'язаний з іншими сферами і впливає на їх конфліктність.

Прикладом є "приховане безробіття". Виходячи з цього, ми можемо окре­слити наступні закономірності: по-перше, чим злиденніше суспільство і чим більший там дефіцит предметів споживання, тим частіше в ньому ви­никають конфлікти; по-друге, в суспільстві злиденному, але то­талітарному конфлікт - явище досить рідкісне.

Наприклад, західне суспільство XIX - першої половини XX ст. відзначалось гострою класовою боротьбою, оскільки не склались ще умо­ви для накопичення багатства одразу на двох полюсах і тільки розпочався процес затвердження парламентаризму та плюралізму влади. Завдяки науково-технічній революції і ефективному керуванню суспільними процеса­ми сьогодні ці проблеми в більшості вирішені. Підтвердженням чого є відносна стабільність західного суспільства.

В умовах командно-адміністративної системи конфлікти були виклю­чені, хоча суспільство і не було багатим. Так звана перебудова стала своєрідним каталізатором соціальних конфліктів, бо, з одного боку, було поставлено завдання підвищення добробуту і переходу до ринкових відносин, а з другого - демократизації суспільства. В той же час досвід ба­гатьох країн (Південна Корея, Чілі, Бразилія, тощо) свідчить, що більшість прокладало рейки ринкової економіки за умов тоталітаризму та диктату­ри. До речі, саме за таких умов, чи з їх елементами відбувався і вихід навіть розвинутих країн з кризи. Лише створивши відносну стабільність економіки, вони переходили до реформувань політичної системи. А це править за те, що підвалини будь-яких соціальних конфліктів закладають­ся економічними відносинами, станом економіки і зумовленим ними рівнем життя людей.

Таким чином, причини конфліктів у постійній взаємодії різних типів соціальних відносин і засобів їх відповідності. Соціально-економічна диференціація суспільства є найважливішою передумовою і джерелом конфліктів в суспільстві. Спираючись на характер соціальних взаємодій, можливо відокремити такі групи причин конфліктів: еко­номічні, соціальні, політичні, культурно-ідеологічні та соціально-психологічні.

Конфлікт має довічний і неминучий характер, але може бути вирішений. Засоби його вирішення та регулювання передбачають роз­криття його причин, визначення його типу та ролі у суспільстві.