Поняття особистості. Особливості соціологічного аналізу особистості

 

Особистість - інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

 

Особистість з являється тоді, коли індивід починає самостійно, як суб'єкт, здійснювати зовнішню діяльність за нормами і еталонами, заданими йому іззовні, - тією культурою, у лоні якої він прокидається для людського життя, для людської діяльності.

Е. Ільєнков

Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.

 

Поняттям " індивід " позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість

є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.

 

Соціальні властивості особистості є проявом у її поведінці та діяльності соціальних відносин - політичних, економічних, сімейних тощо. Проте кожна людина по-різному відбиває ці відносини. Вони ніби проходять крізь фільтри індивідуальності, утворюючи неповторний синтез соціального та індивідуального.

 

Отже, кожна особистість є унікальною, неповторною і саме у цьому виявляється її самоцінність, її право на суспільне визнання, шанування гідності.

 

особистість - носій певних, неповторних якостей

індивід - один із представників роду людського, окрема людина

людина - узагальнюючий образ людського роду в цілому

 

Якщо індивід повторює риси всіх інших людей, то особистість завжди оригінальна, оскільки тут маються на увазі тільки ті, якості, які притаманні даній людині. Звідси, кожна людина, з одного боку, - індивід (один із роду людей), а з іншого - особистість (людина, яка має свою індивідуальність).

І якщо поняття "людина" та "індивід" об'єднують всіх людей, то особистість відрізняє їх один від одного.

 

Індивідуальність - це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т.д.), які відрізняють одну V людину від інших.

 

У понятті особа розкриваються предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних об'єктів - груп, інститутів, організацій тощо, соціальна роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства, якщо поняття "особистість" вживається стосовно кожної людини, то поняття "особа" соціальну сутність людини конкретизує узагальнено.

 

Сучасні досягнення наук про людину, передусім - фізіології, психології, соціології, накопичені ними конкретні наукові результати дозволяють виділити у сукупності властивостей людини певні структурні компоненти, групи властивостей, котрі утворюють так звані

рівні структури особистості:

перший рівень - це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

другий рівень - індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;

третій рівень - соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, в процесі діяльності людини.

 

Наукові дослідження підтвердили гіпотезу про глибинний взаємний зв'язок, взаємну обумовленість зазначених компонентів структури особистості.

 

Увага! Не тільки біологічні особливості людини впливають на формування соціально значущих властивостей, а й соціальні якості мають здатність змінювати психофізіологічні характеристики людини. Скажімо, добре відомо, що активна творча праця видовжує працездатний вік людини.

 

Стрижень особистості, самосвідомість - не що інше, як результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід навчився дивитися на себе як на об'єкт, очима інших людей. Тим самим особистість трактувалася як об'єктивна якість, яку людина набуває в процесі соціального життя.

Дж.Мід

* Спрощені уявлення про однозначну генетичну чи соціальну обумовленість формування особистості не підтверджуються сучасною наукою.

Людина від народження має не тільки певні передумови для розвитку вищих психічних властивостей - інтелекту, мислення, мовлення, але й схильності до певних типів поведінки, видів діяльності. Однак без відповідного соціального середовища, навчання і виховання закладені природою потенції людини не трансформуються в реальні її властивості.

Структуру особистості слід розуміти як складну єдність двох взаємопроникаючих структур - психофізіологічної та соціальної, ця єдність є відносно стійкою, забезпечує цілісність особистості, її самоусвідомлення.

 

Особистість є предметом вивчення багатьох наук, філософія розглядає особистість як суб'єкт творчості, здатний пізнавати і змінювати себе та оточення. Психологія вивчає особистість як комплекс психічних властивостей, станів та процесів, акцентуючи увагу на індивідуальних відмінностях людей.

 

Соціологія ж прагне виявити в особистості соціально-типове, з'ясувати зміст і особливості формування особистості і розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних груп та спільнот. Вона акцентує увагу на вивченні закономірностей зв'язків Ч/ особистості і суспільства, особистості і групи, регуляції і саморегуляції соціальної поведінки. Іншими словами, соціологічний аналіз особистості - це погляд на її духовний і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного суспільства та його складових соціальних груп.

 

Як бачимо, "соціологічна теорія особистості" досліджує особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин на рівні взаємозв'язків із соціальними V групами та спільнотами. Вона оперує такими поняттями, як "людина", "індивід", "особистість", "особа", "індивідуальність", "соціальний статус",