Розкрийте зміст філософської системи Аристотеля як засновника власне наукової філософії

Погляди на світ він виклав у своїй космології, що панувала в науці до Миколи Коперника. За Арістотелем, Всесвіт, обмежений у просторі, але нескінченний у часі, складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Ефір за Арістотелем — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є Бог.Рухи тіл, наприклад, той факт, що важкі тіла падають, а легкі піднімаються догори, за Арістотелем спричинені тенденцією елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил.Арістотель висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.Фізика Арістотеля ґрунтувалася на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму. В античності були й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякі піфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — наприклад, відсутність паралаксу зір. Ці погляди пізніше, у II столітті, розробив Птолемей, створивши доволі точну геоцентричну систему.
Свою філософію Арістотель поділяв на вчення про буття, вчення про моменти буття, вчення про становлення. Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії. Тут Арістотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі є лише «тінями» ідей. Арістотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Арістотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за їхнє відображення. Арістотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. Арістотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.
У вченні про «моменти буття» Арістотель розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія у Арістотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Арістотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Арістотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці Арістотелем матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в Арістотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Арістотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.
Розмірковуючи про «становлення», Арістотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:
-причину матеріальну,
-причину формальну,
-причину дійову,
-причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).
Арістотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.Арістотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або первинна ентелехія, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністю ідеалізму.