Соціологія як суспільна та гуманітарна наука

Становлення предмета соціології

Вивчення кожної навчальної дисципліни прийнято розпочи­нати з визначення її предмета. Що саме досліджує ця наука? Вивчення чого передбачає запропонований курс? Окреслимо, бо­дай наближено, проблематику цієї галузі знань.

Що вивчає соціологія

Сама назва науки (від лат. societas — суспільство або socius — товариш) свідчить про те, що предметом дослідницького інтере­су соціології має бути суспільство, тобто суспільність людей. Од­нак допитливий читач зауважить, що суспільство (у різних своїх проявах) вивчається багатьма науками: історичними, економіч­ними, правничими тощо. Причетними до дослідження соціаль­ної природи людини, тих чи інших явищ суспільного життя є також численні гуманітарні науки. Що ж вирізняє соціологію серед цього розмаїття наук, кожна з яких має власну, більш або менш визначену предметну галузь?

Тривалий час специфіку соціології, на відміну від так званих часткових, конкретних суспільних наук, вбачали в її узагальню-вальному, інтегративному характері, у зосередженості на дослі­дженні сутності будь-яких форм соціальності. Проте таке тлумачення специфіки соціології давно вже не задовольняє сучас­них суспільствознавців, які не без підстав вважають, що це — рецидив старого соціально-філософського мислення. Скепсису додає ще й та обставина, що, як свідчить історія науки, предметна сфера будь-якої галузі знань з часом зазнає певних змін, моди­фікуючись із появою нових пізнавальних можливостей та прак­тичних потреб. Мабуть, саме це дало вченим привід для жарту: "Фізика — це просто те, чим займаються фізики".

Дотеп не позбавлений певного сенсу, адже сьогодення науки, її актуальна проблематика, сучасні турботи можуть слугувати вагомим і переконливим аргументом на користь того чи іншого способу самовизначення науки. Тому і ми розпочнемо розмову про еволюцію предмета соціології саме з питання, чим займа­ються соціологи, на чому переважно сконцентровані їхні увага та зусилля.

Поглянемо спочатку на тематику світових конгресів соціо­логів, які відбувалися протягом останньої чверті XX ст. під опіку­ванням Міжнародної соціологічної асоціації:

1978 р. (Упсала, Щвеція) — Шляхи соціального розвитку;

1982 р. (Мехіко) — Соціальна теорія та соціальна практика;

1986 р. (Делі) — Соціальні зміни: проблеми та перспективи;

1990 р. (Мадрид) — Соціологія в єдиному світі: подібності й відмінності;

1994 р. (Білефельд, Німеччина) — Кордони, що перетинають­ся, та солідарності, що змінюються.

1998 р. (Монреаль) — Спадок соціології, майбутнє соціальної науки.

2002 р. (Брісбен, Австралія) — Соціальний світ у двадцять першому сторіччі: амбівалентний спадок та зростаючі зміни.

Детальне ознайомлення з програмою кожного конгресу свід­чить, що увага цих наукових форумів тяжіла до аналізу двох супротивних тенденцій сучасного історичного розвитку. З одно­го боку, це глобалізація виробничих, економічних, соціально-полі­тичних, культурних взаємодій та взаємозалежностей, конверген­ція суспільних утворень різного рівня. З іншого боку, саме проті­кання названих процесів відбувається у формах виокремлення та локалізації, за поглиблення соціокультурних відмінностей, зростаючої дивергенції та конфліктності інтересів. Прояв цих суперечливих тенденцій набув особливої гостроти й драматизму в XX столітті — за доби побудови національних індустріальних держав на теренах колишніх імперій, світових та локальних воєн, трагічних соціальних експериментів та екологічних катастроф, приголомшливих науково-технічних досягнень і досі злиденно­го існування більшості населення планети.

Для розколених і поляризованих посттоталітарних суспільств надзвичайної актуальності набуває проблематика XIII конгресу 1994 р. Численні міжетнічні та міжконфесійні протистояння й війни, взаємні територіальні претензії, економічні й соціальні кризи, втрата ціннісних орієнтирів, радикалізація політичних "флангів" зробили сучасний світ непередбачуваним і небезпеч­ним. Тому головна мета конгресу, як охарактеризував її експрезидент Міжнародної соціологічної асоціації Нейл Смелзер, полягає в тому, щоб розкрити й осмислити широку сферу невизначеностей і змін, які охопили увесь світ останніми десятиліття­ми і справили значний вплив на суспільне життя. Зокрема, це проблема національних держав, де природними є поважання су­веренітету власної держави та лояльність до неї. Звідси — про­блема національної солідарності, тобто солідарності громадян, народу, держави. Проте ця ідея зустрічає опір з боку інших конституюючих елементів, що пов'язано зі згадуваними вже про­цесами глобалізації промислового виробництва, торгівлі, фінансів, культури, засобів масової інформації та втратою контролю окре­мих держав над власним майбутнім. Субнаціональні рівні теж вимагають власної частки суверенності й свого типу солідар­ності. Йдеться про солідарність окремих суспільних груп, яка виникає на основі регіональної, мовної, релігійної, статево-вікової спільності, специфіки зайнятості або стилю життя тощо. Вини­кають також нові соціальні рухи, які, у свою чергу, породжують нові типи солідарності, як, наприклад, солідарність природоохоронців, правозахисників, феміністський рух тощо.

Ознайомившись таким чином з турботами світового соціоло­гічного співтовариства, перейдемо до проблем вітчизняних уче­них. У сфері фундаментальних досліджень, здійснюваних пере­важно академічними та університетськими фахівцями, ми знайде­мо ту саму націленість на вирішення нагальних проблем сього­дення. Це — економічна, соціальна та політична трансформація; соціальне самопочуття людей, їх самовизначення за умов ціннісної дезорієнтації, а то й конфліктності; нові суспільні утворення та ідентичності тощо. Значна увага приділяється удосконаленню ме­тодичних і технічних засобів дослідницької роботи. Саме з осво­ення набутків світової науки в цій галузі й розпочалось у нашій країні відродження соціології, адже розвідки у сфері суспільствознавчої теорії тривалий час були з відомих причин практич­но унеможливлені. Цим пояснюється та обставина, що серед надбань вітчизняних соціологів значно переважають прикладні та методичні розробки. Серед них слід назвати насамперед ті, що пов'язані з проведенням виборчих кампаній, вивченням громад­ської думки, діяльності численних засобів масової інформації тощо.

Зазначимо ще одну втішну й обнадійливу обставину — вихід теоретичної соціології за межі традиційної проблематики та усталених концепцій і помітний потяг наукової молоді до новітніх методологічних пошуків на перетині компетенції соціології, соці­альної психології, культурології та інших гуманітарних наук. Йдеться про поглиблення інтересу дослідників до особистості, її повсякденних турбот та переживань, утаємничених горизонтів її спілкування та взаємодії з безпосереднім оточенням. Ця про­блематика людської поведінки в малих групах, аналіз мікропроцесів соціального буття становлять особливий пласт дослідниць­кої культури та теоретичних понять, що істотно відрізняються від великих, усереднених, а отже, й абстрактніших категорій, яки­ми досі задовольнялася переважна більшість соціологічних шкіл. Поєднання ж макросоціологічного аналізу зі зростаючим про­никненням у мікропроцеси людського спілкування, міжгрупової комунікації, функціональної взаємозалежності та обміну діяльністю обіцяє, на думку багатьох сучасних теоретиків, сягну­ти горизонтів більш тонких механізмів соціальної взаємодії, роз­крити фундаментальні підвалини людської суспільності.

Ми навели лише кілька прикладів дослідницької діяльності в галузі соціології як науки. Сподіваємося, що це дасть читачеві змогу скласти попереднє уявлення про предметну сферу цієї га­лузі знань. Перейдемо тепер до ознайомлення з її історією, об­ставинами виникнення та шляхами розвитку.