Структура і функції соціології як науки. Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребу­ють багаторівневої системи соціологічного пізнання

Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребу­ють багаторівневої системи соціологічного пізнання со­ціальної реальності. Відповідно до цього формується ба­гаторівнева структура соціологічної науки та визначаю­ться її функції.

Структура соціологічної науки

Соціологія як наука про соціальні відносини, ме­ханізми, закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот має складну струк­туру.

Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології — від найпростішого (поділ соціології на фундаментальну і прикладну) до найскладнішого (виокремлення бага­тьох рівнів соціології). У сучасній методології струк­туру наукового соціологічного знання розглядають як ієрархічну конструкцію, чотири верхніх рівні якої представлені фундаментальною соціологією, нижній (п'ятий) — прикладною (рис. 1.6).

В основі цієї ієрархії — ступінь узагальнення (абс­трагування) понять і поширеність знань (кількість обґрунтованих теорій) на кожному рівні.

Рис. 1.6. Ієрархія соціологічного знання:

Наукова картина світу

Загальна теорія

Спеціальна теорія

Емпіричні дослідження

Прикладні дослідження

 

Водночас більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рів­ні соціологічного знання: теоретична соціологія, теорії середнього рівня (спеціальні теорії і галузева соціоло­гія) та емпіричні дослідження.

 

Теоретична соціологія

На цьому рівні суспільство вивчають як єдиний соці­альний організм, акцентуючи на його глобальних проб­лемах. Отримані знання встановлюють сутнісний зв'язок між окремими підсистемами суспільства, якнайзагальніше описують їх.

Донедавна єдиною концепцією, що вивчає специфі­ку соціальних процесів, закономірності розвитку суспі­льства, у нас вважали історичний матеріалізм. Тому те­оретичну соціологію ототожнювали з історичним мате­ріалізмом (вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, поділ суспільства на класи і боротьба між ними).

Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування і розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя.

 

Сучасна теоретична соціологія вирішує такі зав­дання:

— створення засад для опису і пояснення явищ, фак­тів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які ві­дображають їх сутнісні характеристики, спільні та від­мінні ознаки;

— орієнтація на комплексний підхід до вивчення со­ціальних явищ і процесів;

— розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних);

— формування методологічної бази для соціологіч­ного пізнання дійсності;

— виявлення загальних закономірностей соціально­го розвитку суспільства, а також вироблення методоло­гічних засад розвитку спеціальних соціологічних тео­рій та емпіричних досліджень;

— інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, за­конів тощо.

 

Структуру теоретичної соціології утворюють:

— система загальних і специфічних законів, що ви­являють і закріплюють типові, відносно сталі зв'язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

— система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

— логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті су­спільства;

— загальний і спеціальний соціологічний категорі­альний апарат;

—обґрунтування різних підходів до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;

—система пізнавальних методів і процедур, яка за­безпечує повноту опису, пояснення і передбачення соці­альних явищ і процесів на певному рівні соціальної ор­ганізації суспільства;

— емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтерпретації.

 

Західні вчені поділяють соціологічну науку на макро- і мікросоціологію (рис. 1.7).

Макросоціологія вив­чає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень.

Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистісному рівні, який вважається базовим і вирішаль­ним у формуванні складніших форм соціальної пове­дінки.

Макро- і мікросоціологія взаємопов'язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбуваєть­ся в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.

Рис. 1.7. Взаємодія макро- і мікросоціології в системі соціологічного знання