Отож розглянемо людину детальніше. 7 страница

Ба­га­то вче­них (Одум, 1986; Гор­шков, 1991; Кон­дратье­в, 1992; Кри­са­чен­ко, 1996 та ін.) вва­жа­ють, що од­ним з найпрос­ті­ших шля­хів гар­мо­ні­за­ції взаємо­дії лю­ди­ни з при­род­ним се­ре­до­ви­щем є змен­шен­ня своєї чи­сель­нос­ті в 10 ра­зів. Во­ни вва­жа­ють, що не­об­хід­но пе­рейти до од­но­діт­но­го на­ро­джен­ня. Ве­ли­чи­на де­мог­ра­фіч­но­го на­ван­та­жен­ня на сус­піль­ство діть­ми в пер­шо­му ви­пад­ку пе­ре­хо­дить у на­ван­та­жен­ня людь­ми по­хи­ло­го ві­ку в дру­го­му ви­пад­ку. Ве­ли­чи­на де­мог­ра­фіч­но­го на­ван­та­жен­ня при цьому виз­на­чається як кіль­кість ді­тей до 15 ро­ків і лю­дей стар­ше 60 ро­ків, що при­па­да­ють на од­ну лю­ди­ну у ві­ці від 15 до 60 ро­ків. У зв'яз­ку з тим, що в су­час­но­му сус­піль­стві лю­ди по­хи­ло­го ві­ку дов­гий час збе­рі­га­ють здо­ров'я і пра­цез­дат­ність і прак­тич­но зав­жди за­без­пе­чу­ють своє іс­ну­ван­ня, еко­но­міч­не на­ван­та­жен­ня сус­піль­ства, яке виз­на­чається як від­но­шен­ня кіль­кос­ті неп­ра­цю­ючих до кіль­кос­ті пра­цю­ючих, при на­се­лен­ні, що ско­ро­чується, мо­же ви­яви­ти­ся мен­шим, ніж у ста­ці­онар­но­му чи зрос­та­ючо­му ста­ні сус­піль­ства (Ко­но­нен­ко, Го­лов­чен­ко, 2001 р.).

Сьогод­ні у сві­ті спос­те­рі­гається зни­жен­ня прес­ти­жу ба­га­то­діт­них сі­мей, і люд­ство мо­раль­но під­го­тов­ле­не до за­галь­но­го пе­ре­хо­ду на од­но­діт­не на­ро­джен­ня. Всі ці тенденції, на мою думку, є викликом Богу, який планує прихід на Землю кожної людини і має для неї Свій план, а людина позбавлена присутності та мудрості Божої планує те, на що вона не має право, бо вона не є творцем життя. Ним є Бог. Не треба брати на себе відповідальність за те, на що людина не має права.

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [42, 43, 46];

· до­дат­ко­ва – [1, 2, 4, 5, 8, 9].

Тема 5. ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ ПРИРОДНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ

Фун­да­тор ро­сійсь­кої фі­зі­оло­гії І.М. Се­че­нов дійшов вис­нов­ку: "Ор­га­нізм без зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща, що під­три­мує його іс­ну­ван­ня, не­мож­ли­вий, то­му в на­уко­ве виз­на­чен­ня ор­га­ніз­му по­вин­но вхо­ди­ти і се­ре­до­ви­ще, що впли­ває на нього".

І.П. Пав­лов, роз­ви­ва­ючи Сече­нівсь­ке по­ло­жен­ня, обґрун­ту­вав уяв­лен­ня про лю­ди­ну як ці­ліс­ний ор­га­нізм, що пе­ре­бу­ває в тіс­но­му взаємозв'яз­ку із зов­ніш­нім се­ре­до­ви­щем і іс­нує ли­ше до­ти, по­ки збе­рі­гається стан його рів­но­ва­ги з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем. То­му всі реф­лек­си роз­гля­да­ли­ся ним як ре­ак­ції пос­тійно­го прис­то­су­ван­ня до зов­нішньо­го сві­ту. Нап­рик­лад, прис­то­су­ван­ня лю­ди­ни до різ­них клі­ма­тич­них умов і різ­них се­ре­до­вищ іс­ну­ван­ня.

Роз­ви­ток лю­ди­ни не­мож­ли­во оці­ни­ти без ура­ху­ван­ня то­го се­ре­до­ви­ща, у яко­му во­на жи­ве, ви­хо­вується, пра­цює, спіл­кується, а фун­кції її ор­га­ніз­му – без ура­ху­ван­ня еко­ло­гіч­них ви­мог до ви­роб­ни­чих і по­бу­то­вих умов, вра­ху­ван­ня від­но­син лю­ди­ни з при­род­ни­ми еко­ло­гіч­ни­ми чин­ни­ка­ми.

5.1. Метеокліматичні чинники

5.1.1. Хімічні та фізичні чинники атмосфери, що впливають на організм людини

Еко­ло­гіч­не зна­чен­ня з пог­ля­ду впли­ву на ор­га­нізм лю­ди­ни ма­ють ниж­ні ша­ри ат­мос­фе­ри – тро­пос­фе­ра, де найбільш ін­тен­сив­но від­бу­вається теп­ло­об­мін і во­ло­го­об­мін між ат­мос­фе­рою і зем­ною по­вер­хнею, ут­во­рен­ня хмар і опа­дів. Ви­со­та цього ша­ру в се­редньо­му ста­но­вить 10-12 км.

В ат­мос­фе­рі міс­тять­ся га­зи при­род­но­го й ан­тро­по­ген­но­го по­хо­джен­ня, аро­ма­тич­ні ре­чо­ви­ни і фі­тон­ци­ди, які ви­ді­ля­ють­ся рос­ли­на­ми, зва­же­ні рід­кі і твер­ді час­тки – пи­лок рос­лин, бак­те­рії, спо­ри, дим та ін. Вміст цих ре­чо­вин за­ле­жить від різ­них чин­ни­ків.

Хі­міч­ні чин­ни­ки ат­мос­фе­ри – це ре­чо­ви­ни, що міс­тять­ся в по­віт­рі і мо­жуть ак­тив­но впли­ва­ти на ор­га­нізм лю­ди­ни. Так, на­си­чен­ня по­віт­ря морсь­ки­ми со­ля­ми пе­рет­во­рює бе­ре­го­ву при­морсь­ку зо­ну на своєрід­ний при­род­ний сольо­вий ін­га­ля­то­рій, що чи­нить спри­ят­ли­вий вплив на ор­га­нізм при зах­во­рю­ван­нях вер­хніх ди­халь­них шля­хів і ле­гень. По­віт­ря сос­но­вих лі­сів із ви­со­ким вміс­том тер­пе­нів мо­же бу­ти нес­при­ят­ли­вим для лю­дей, що страж­да­ють на сер­це­во-су­дин­ні зах­во­рю­ван­ня. Є ба­га­то да­них про за­леж­ність роз­вит­ку не­га­тив­них ре­ак­цій від під­ви­щен­ня в по­віт­рі озо­ну.

З хі­міч­них чин­ни­ків по­віт­ря аб­со­лют­не зна­чен­ня для жит­тя має ки­сень.

На ор­га­нізм лю­ди­ни впли­ває вміст кис­ню в по­віт­рі, який за­ле­жить від ат­мос­фер­но­го тис­ку, тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гос­ті по­віт­ря. Чим мен­ше тиск, тим мен­ше в ньому міс­тить­ся кис­ню. Ко­ли­ван­ня кіль­кос­ті кис­ню більш чіт­ко ви­ра­жається в кон­ти­нен­таль­но­му і хо­лод­но­му клі­ма­ті. У го­рах пар­ці­аль­ний тиск кис­ню зни­жується, що при­во­дить до яви­ща кис­не­вої нес­та­чі і роз­вит­ку різ­них ком­пен­са­тор­них ре­ак­цій (збіль­шен­ня об'єму ди­хан­ня і кро­во­обі­гу, вміс­ту ерит­ро­ци­тів і ге­мог­ло­бі­ну та ін.).

До фі­зич­них чин­ни­ків ат­мос­фе­ри на­ле­жать тем­пе­ра­ту­ра по­віт­ря, ат­мос­фер­ний тиск, во­ло­гість по­віт­ря, хмар­ність, опа­ди, ві­тер, іоні­за­ція по­віт­ря. Тем­пе­ра­ту­ра по­віт­ря виз­на­чається пе­ре­важ­но со­няч­ною ра­ді­ацією, у зв'яз­ку з чим від­зна­ча­ють пе­рі­одич­ні (до­бо­ві і се­зон­ні) тем­пе­ра­тур­ні ко­ли­ван­ня. Слаб­ким по­хо­ло­дан­ням чи по­теп­лін­ням вва­жа­ють змі­ну се­редньо­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри на 1-2 °С, по­мір­ним – на 3-4 °С, різ­ким – біль­ше 4 °С.

Тем­пе­ра­ту­ра по­віт­ря да­ної міс­це­вос­ті за­ле­жить від фі­зи­ко-ге­ог­ра­фіч­них умов і ха­рак­те­ру лан­дшаф­ту. На­яв­ність ве­ли­ких вод­них прос­то­рів у при­бе­реж­них районах змен­шує до­бо­ві і річ­ні ко­ли­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри. По­вер­хня, вкри­та рос­лин­ніс­тю, наг­рі­вається вдень і охо­ло­джується вно­чі мен­ше, ніж від­кри­та.

Тем­пе­ра­тур­ні по­каз­ни­ки пок­ла­де­ні в ос­но­ву ха­рак­те­рис­ти­ки по­го­ди, се­зо­ну. З ог­ля­ду на тем­пе­ра­тур­ний чин­ник ви­ді­ля­ють три гру­пи по­го­ди – без­мо­роз­ні, з пе­ре­хо­дом тем­пе­ра­ту­ри че­рез 0 °С і мо­роз­ні по­го­ди. Важ­ли­вою оз­на­кою клі­ма­тич­них меж се­зо­нів вва­жа­ють річ­ний хід тем­пе­ра­ту­ри за се­редньо­мі­сяч­ни­ми да­ни­ми у ден­ний час і тен­ден­цію до її змі­ни від мі­ся­ця до мі­ся­ця.

Тер­мо­ре­гу­ля­тор­на сис­те­ма лю­ди­ни ре­гу­лює тем­пе­ра­ту­ру ор­га­ніз­му че­рез теп­ло­від­да­чу нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щу шля­хом вип­ро­мі­ню­ван­ня, кон­вен­ції і ви­па­ро­ву­ван­ня. Будь-які змі­ни по­го­ди, які пов'яза­ні із ко­ли­ван­ням тем­пе­ра­ту­ри, поз­на­ча­ють­ся на за­галь­но­му ста­ні ор­га­ніз­му, особ­ли­во хво­рих лю­дей.

Нес­при­ят­ли­вий вплив на лю­ди­ну мо­жуть чи­ни­ти екстре­маль­ні (мак­си­маль­ні і мі­ні­маль­ні) тем­пе­ра­ту­ри, що сприяють роз­вит­ку па­то­ло­гіч­них ста­нів (об­мо­ро­жен­ня, зас­ту­да, пе­рег­рі­ван­ня і т.д.), а та­кож різ­кі рап­то­ві ко­ли­ван­ня.

Від­по­від­но до фі­зі­оло­гіч­них ха­рак­те­рис­тик лю­ди­ни умо­ви теп­ло­во­го ком­фор­ту до­ся­га­ють при ве­ли­чи­нах теп­ло­від­да­чі в ме­жах 40-75 Вт/м². Ці умо­ви за­без­пе­чу­ють­ся різ­ни­ми поєднан­ня­ми тем­пе­ра­ту­ри і швид­кос­ті ру­ху по­віт­ря, ве­ли­чи­ни теп­ло­во­го оп­ро­мі­нен­ня, ви­па­ру­ван­ня во­ло­ги і теп­ло­ізо­лю­ючих влас­ти­вос­тей одя­гу. Найлег­ше теп­ло­вий ком­форт до­ся­гається при тем­пе­ра­ту­рі 18-25 °С, швид­кос­ті ру­ху по­віт­ря не біль­ше 0,2 м/с, від­сут­нос­ті пря­мо­го со­няч­но­го оп­ро­мі­нен­ня, від­нос­ній во­ло­гос­ті по­віт­ря в ме­жах 40-60 % і теп­ло­ізо­ля­ції одя­гу по­ряд­ку 0,14-0,18 (град·м²)/Вт, що від­по­ві­дає зви­чайно­му одя­гу євро­пейця для при­мі­щень.

У при­род­них умо­вах до цього ре­жи­му найбільш близь­кий клі­ма­тич­ний по­яс поб­ли­зу річ­ної ізо­тер­ми 21 °С. У Ста­ро­му Сві­ті він про­хо­дить че­рез Єги­пет, Па­лес­ти­ну, Дво­річ­чя, до­ли­ни Ган­гу, Ін­ду і Пів­ден­ний Ки­тай; у Но­во­му Сві­ті – за­леж­но від ви­со­ти н.р.м. по­ши­рюється на цен­траль­но­аме­ри­кансь­кі кра­їни. Са­ме в цьому по­ясі з ком­фор­тни­ми при­род­ни­ми умо­ва­ми ви­ник­ли ста­ро­дав­ні ци­ві­лі­за­ції. Про­су­ван­ня на пів­ніч пот­ре­бу­ва­ло ство­рен­ня ка­пі­таль­но­го жит­ла, теп­ло­го одя­гу і спо­жи­ван­ня ка­ло­рійної їжі (Аки­мо­ва, Хас­кин, 1998 р.).

Ат­мос­фер­ний (ба­ро­мет­рич­ний) тиск на по­вер­хні Зем­лі ство­рюється під впли­вом гра­ві­та­ції і ха­рак­те­ри­зується силь­ни­ми пе­рі­одич­ни­ми ко­ли­ван­ня­ми, що пов'яза­ні з не­рів­но­мір­ним наг­рі­ван­ням мас по­віт­ря. У се­ред­ніх ши­ро­тах на рів­ні мо­ря тиск по­віт­ря ста­но­вить 760 мм рт. ст. У мі­ру під­ні­ман­ня вго­ру тиск зни­жується на 1 мм рт. ст. че­рез кож­ні 11 м ви­со­ти. По­ряд зі зру­шен­ня­ми ря­ду ін­ших ме­теоеле­мен­тів, змі­на ат­мос­фер­но­го тис­ку мо­же вик­ли­ка­ти в лю­ди­ни різ­ні па­то­ло­гіч­ні по­год­ні ре­ак­ції. Від­чут­ним по­ро­гом змі­ни тис­ку є ве­ли­чи­на його пе­ре­па­ду, що до­рів­нює 18 мм рт. ст.

Ор­га­нізм лю­ди­ни більш чут­ли­вий до зни­жен­ня ат­мос­фер­но­го тис­ку. Зни­жен­ня ат­мос­фер­но­го тис­ку суп­ро­во­джується адек­ват­ним під­ви­щен­ням ар­те­рі­аль­но­го тис­ку і нав­па­ки. При­чо­му найбільш іс­тот­них змін заз­нає ді­ас­то­ліч­на час­ти­на, що свід­чить про зв'язок су­дин­но­го то­ну­су пе­ри­фе­рійної су­дин­ної сис­те­ми з ба­ро­мет­рич­ним тис­ком.

Змі­ни ат­мос­фер­но­го тис­ку пе­ред по­гір­шен­ням по­го­ди у гі­пер­то­ні­ків вик­ли­ка­ють по­ру­шен­ня нер­во­во-пси­хіч­но­го ста­ну, по­яву оз­нак деп­ре­сії, по­си­лен­ня го­лов­них і сер­це­вих бо­лів.

Во­ло­гість по­віт­ря ха­рак­те­ри­зується від­сот­ко­вим від­но­шен­ням пруж­нос­ті (пар­ці­аль­но­го тис­ку) во­дя­ної па­ри в ат­мос­фе­рі до пруж­нос­ті во­дя­ної па­ри, що на­си­чує, при тій са­мій тем­пе­ра­ту­рі.

Зв'язок во­ло­гос­ті з ор­га­ніз­мом ви­яв­ляється, з од­но­го бо­ку, че­рез сис­те­му тер­мо­ре­гу­лю­ван­ня, а з ін­шо­го – сис­те­му ди­хан­ня. Ве­ли­чи­на від­нос­ної во­ло­гос­ті виз­на­чає сту­пінь пе­рег­рі­ван­ня чи пе­ре­охо­ло­джен­ня ор­га­ніз­му.

Для лю­ди­ни має зна­чен­ня від­нос­на во­ло­гість, то­му що її змі­на мо­же без­по­се­редньо від­чу­ва­ти­ся лю­ди­ною. По­віт­ря вва­жається су­хим при во­ло­гос­ті до 55 %, по­мір­но су­хим – при 56-70 %, во­ло­гим – при 71-85 %, ду­же во­ло­гим (си­рим) – ви­ще 85 %.

У ре­аль­них умо­вах вплив во­ло­гос­ті на ор­га­нізм лю­ди­ни зав­жди від­бу­вається в поєднан­ні з тем­пе­ра­тур­ним чин­ни­ком і за­леж­но від цього лю­ди­на по-різ­но­му сприймає сту­пінь від­нос­ної во­ло­гос­ті по­віт­ря. Найбільш спри­ят­ли­ві для лю­ди­ни умо­ви, за яких від­нос­на во­ло­гість до­рів­нює 50 %, а тем­пе­ра­ту­ра – 16-18 °С. При під­ви­ще­ній во­ло­гос­ті по­віт­ря, що пе­реш­ко­джає ви­па­ро­ву­ван­ню, важ­ко пе­ре­но­сить­ся спе­ка і по­си­люється дія хо­ло­ду, сприяючи біль­шій втра­ті теп­ла. Хо­лод і спе­ка в су­хо­му клі­ма­ті пе­ре­но­сять­ся лег­ше, ніж у во­ло­го­му.

Зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри вик­ли­кає кон­ден­су­ван­ня во­ло­ги, що міс­тить­ся в по­віт­рі. Це при­во­дить до ут­во­рен­ня ту­ма­ну. Та­ке мож­ли­ве при змі­шу­ван­ні теп­ло­го во­ло­го­го по­віт­ря з хо­лод­ним і во­ло­гим. У про­мис­ло­вих районах ту­ман мо­же пог­ли­на­ти ток­сич­ні га­зи, які всту­па­ють в хі­міч­ну ре­ак­цію з во­дою, ут­во­рю­ючи сір­чис­ті й азо­тис­ті ре­чо­ви­ни, які ви­па­да­ють на зем­лю у виг­ля­ді кис­лот­них до­щів. Це мо­же при­во­ди­ти до ма­со­вих от­руєнь лю­дей. У районах епі­де­мій кра­пель­ки ту­ма­ну мо­жуть міс­ти­ти збуд­ни­ків ін­фек­ційних зах­во­рю­вань. Крап­лі во­ло­ги ма­ють ве­ли­ку здат­ність до ди­фу­зії, біль­шу, ніж су­хий пил, і то­му во­ни мо­жуть пот­рап­ля­ти в найбільш від­да­ле­ні ді­лян­ки ле­гень.

При­чи­ною по­ру­шен­ня світ­ло­во­го ре­жи­му і ви­па­дан­ня ат­мос­фер­них опа­дів є хмар­ність. Опа­ди різ­ко по­ру­шу­ють до­бо­ву тем­пе­ра­ту­ру і во­ло­гість по­віт­ря. Са­ме ці два чин­ни­ки, як­що во­ни різ­ко ви­ра­же­ні, і мо­жуть впли­ва­ти на ор­га­нізм за хмар­ної по­го­ди. Змі­на про­зо­рос­ті ат­мос­фе­ри пос­лаб­лює сти­му­лю­валь­ну дію со­няч­них про­ме­нів.

Слід та­кож заз­на­чи­ти, що не­рід­ко ко­рот­ко­час­ний дощ і сніг по­ліп­шу­ють стан ме­те­ола­біль­них лю­дей, сприяючи зник­нен­ню скарг, пов'яза­них з по­го­дою, які бу­ли до цього.

Важ­ли­вим чин­ни­ком є іоні­за­ція по­віт­ря, яким ди­хає лю­ди­на. Лег­кі не­га­тив­ні іони по­ліп­шу­ють са­мо­по­чут­тя лю­ди­ни, особ­ли­во її ди­халь­ної сис­те­ми. По­зи­тив­ні і важ­кі не­га­тив­ні іони по­гір­шу­ють її стан. То­му лег­кі іони не­га­тив­ної по­ляр­нос­ті ма­ють лі­ку­валь­не зна­чен­ня і ви­ко­рис­то­ву­ють­ся в аероіоно­те­ра­пії хво­рих на гі­пер­то­нію.

При­чи­ною віт­ру є різ­ни­ця в тис­ку: по­віт­ря пе­ре­мі­щається з об­лас­ті з ви­со­ким тис­ком у міс­ця з низь­ким тис­ком. Чим біль­ша різ­ни­ця в тис­ку, тим силь­ні­ший ві­тер.

При низь­ких тем­пе­ра­ту­рах ві­тер по­си­лює теп­ло­від­да­чу, що мо­же при­вес­ти до пе­ре­охо­ло­джен­ня ор­га­ніз­му. Чим ниж­ча тем­пе­ра­ту­ра по­віт­ря, тим важ­че пе­ре­но­сить­ся ві­тер. У спе­кот­ний час ві­тер по­си­лює шкір­не ви­па­ро­ву­ван­ня і по­ліп­шує са­мо­по­чут­тя. Силь­ний ві­тер стом­лює, дра­тує нер­во­ву сис­те­му, ут­руд­нює ди­хан­ня; не­ве­ли­кий ві­тер має то­ні­зу­валь­ний і сти­му­лю­валь­ний вплив.

Елек­трич­ний стан ат­мос­фе­ри виз­на­чається нап­ру­же­ніс­тю елек­трич­но­го по­ля, елек­троп­ро­від­ніс­тю по­віт­ря, іоні­за­цією, елек­трич­ни­ми роз­ря­да­ми в ат­мос­фе­рі. Елек­троп­ро­від­ність по­віт­ря обу­мов­ле­на кіль­кіс­тю по­зи­тив­но і не­га­тив­но за­ря­дже­них ат­мос­фер­них іонів (аероіонів), що міс­тять­ся в ньому. Аероіони ут­во­рю­ють­ся шля­хом іоні­за­ції мо­ле­кул по­віт­ря внас­лі­док від­ри­ву від них елек­тро­нів під впли­вом кос­міч­них про­ме­нів, ра­діоак­тив­но­го вип­ро­мі­ню­ван­ня ґрун­ту та ін­ших іоні­зу­ючих чин­ни­ків. Ви­віль­не­ні елек­тро­ни не­гайно приєдну­ють­ся до ін­ших мо­ле­кул. Так ут­во­рю­ють­ся по­зи­тив­но і не­га­тив­но за­ря­дже­ні мо­ле­ку­ли (аероіони), що ма­ють ве­ли­ку рух­ли­вість. Ма­лі (лег­кі) іони, осі­да­ючи зі зва­же­ни­ми час­тка­ми по­віт­ря, ут­во­рю­ють се­ред­ні, важ­кі й ультра-важ­кі іони. Мак­си­маль­на кон­цен­тра­ція лег­ких іонів при­па­дає на ран­ко­ві го­ди­ни.

Найбільш спри­ят­ли­во впли­ва­ють на ор­га­нізм не­га­тив­ні іони, їх кон­цен­тра­ція найбільш різ­ко зрос­тає поб­ли­зу гірсь­ких рі­чок, во­дос­па­дів, де від­бу­вається роз­бриз­ку­ван­ня во­ди.

Усі пе­ре­лі­че­ні чин­ни­ки впли­ва­ють на лю­ди­ну ком­плек­сно. За­леж­но від поєднан­ня цих чин­ни­ків вплив їх на ор­га­нізм лю­ди­ни різ­ний, то­му не­об­хід­на ком­плек­сна оцін­ка зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща. По­нят­тя "по­го­да" і "клі­мат" міс­тять са­ме та­ку ком­плек­сну оцін­ку.

По­го­да – це фі­зич­ний стан ат­мос­фе­ри, що ви­ни­кає під впли­вом со­няч­ної ра­ді­ації і цир­ку­ля­ційних про­це­сів в ат­мос­фе­рі, а та­кож під­стиль­ної по­вер­хні. По­го­ду мож­на роз­гля­да­ти як ці­ліс­не ут­во­рен­ня при­ро­ди, що ха­рак­те­ри­зується ком­плек­сом взаємо­за­леж­них і взаємо­обу­мов­ле­них ме­те­оро­ло­гіч­них еле­мен­тів і явищ.

Ба­га­то­річ­ний ре­жим по­го­ди, що скла­дається в да­но­му районі, на­зи­вається клі­ма­том. На фор­му­ван­ня по­го­ди впли­ва­ють про­це­си цир­ку­ля­ції по­віт­ря­них мас в ат­мос­фе­рі, що ви­ни­ка­ють у зв'яз­ку з різ­ни­цею у наг­рі­ван­ні зем­ної по­вер­хні в різ­них ши­ро­тах, а та­кож між кон­ти­нен­та­ми й оке­ана­ми. Та­кож має зна­чен­ня різ­ни­ця тем­пе­ра­тур у ви­со­ких і низь­ких ша­рах тро­пос­фе­ри, обер­тан­ня Зем­лі, що від­хи­ляє по­віт­ря­ні по­то­ки. Се­ред ос­нов­них по­віт­ря­них мас ви­ді­ля­ють ар­ктич­не по­віт­ря, по­віт­ря по­мір­них ши­рот, тро­піч­не й ек­ва­то­рі­аль­не по­віт­ря, які, в свою чер­гу, по­ді­ля­ють­ся на морсь­ке і кон­ти­нен­таль­не по­віт­ря. Пе­ре­мі­щен­ня по­віт­ря­них мас є важ­ли­вим клі­ма­тот­вір­ним чин­ни­ком. Міс­це роз­ме­жу­ван­ня по­віт­ря­них мас, де від­бу­ва­ють­ся особ­ли­во ви­ра­же­ні змі­ни по­го­ди, які різ­ко впли­ва­ють на ор­га­нізм, на­зи­ва­ють­ся фрон­та­ми. Час­ти­на фрон­ту, що пе­ре­мі­щається у бік хо­лод­но­го по­віт­ря, на­зи­вається теп­лим фрон­том, а час­ти­на, що пе­ре­мі­щається у бік теп­ло­го по­віт­ря, – хо­лод­ним фрон­том. При зми­кан­ні хо­лод­но­го і теп­ло­го фрон­тів ут­во­рюється ком­плек­сний фронт ок­лю­зії.

На тих ді­лян­ках ат­мос­фер­но­го фрон­ту, де збли­жа­ють­ся найбільш тер­мо­кон­трас­тні по­віт­ря­ні ма­си, їх упо­ряд­ко­ва­ний рух (хвильо­вий) пе­ре­хо­дить у не­упо­ряд­ко­ва­ний (вих­ро­вий). У цен­трі та­ко­го ви­хо­ру ут­во­рюється об­ласть зі зни­же­ним тис­ком – цик­лон, ку­ди спря­мо­ву­ють­ся по­віт­ря­ні по­то­ки з пе­ри­фе­рії.

Об­ласть зі під­ви­ще­ним тис­ком – ан­ти­цик­лон – ха­рак­те­ри­зується умо­ва­ми, що вик­лю­ча­ють мож­ли­вість ут­во­рен­ня фрон­таль­них зон чи об­ме­жу­ють їх роз­ви­ток на пе­ри­фе­рії.

З фрон­таль­ною ді­яль­ніс­тю пов'яза­на різ­ка між­до­бо­ва не­пе­рі­одич­на мін­ли­вість тем­пе­ра­тур, пе­ре­ва­га пох­му­рих і до­що­вих днів. При цьому змі­ню­ють­ся й елек­трич­ні влас­ти­вос­ті ат­мос­фе­ри, при­чо­му ви­ник­нен­ня елек­тро­маг­ніт­них ім­пуль­сів є сиг­на­лом змі­ни по­го­ди. Мож­ли­во, з цим пов'яза­не ви­ник­нен­ня різ­них па­то­ло­гіч­них ре­ак­цій у лю­ди­ни при наб­ли­жен­ні фрон­таль­них по­год.

У цен­траль­ній час­ти­ні ан­ти­цик­ло­ну спос­те­рі­гається яс­на ма­лох­мар­на по­го­да зі слаб­ким віт­ром.

За­раз на­ко­пи­чи­ло­ся ба­га­то фак­тів, що свід­чать про за­леж­ність між по­ру­шен­ням різ­них фун­кцій ор­га­ніз­му лю­ди­ни, ви­ник­нен­ням різ­но­го ро­ду нес­при­ят­ли­вих ре­ак­цій, аж до тяж­ких зах­во­рю­вань і смер­тель­но­го ре­зуль­та­ту, і змі­ною ме­те­ок­лі­ма­тич­них умов. Та­кі нес­при­ят­ли­ві ре­ак­ції одер­жа­ли наз­ву ме­те­опа­тич­них. Ме­те­опа­тич­ні ре­ак­ції різ­но­ма­ніт­ні і найчас­ті­ше тор­ка­ють­ся вже по­ру­ше­них сис­тем ор­га­ніз­му. Вста­нов­ле­но зв'язок по­год­них ре­ак­цій з час­то­тою сер­це­во-су­дин­них ус­клад­нень.

Ви­ді­ля­ють три ти­пи ме­те­опа­тій:

а) рев­ма­то­їд­ний, що ви­яв­ляється ар­трал­гі­ями, мі­ал­гі­ями і нев­рал­гі­ями;

б) ка­та­раль­ний (шлун­ко­во-киш­ко­вий);

в) кон­гес­тив­ний (це­реб­раль­ний) з яви­ща­ми роз­дра­то­ва­нос­ті, збу­джен­ня, го­лов­ни­ми бо­ля­ми, та­хі­кар­дією, за­диш­кою, деп­ре­сією, від­чут­тям стра­ху і т.д.

Ме­те­опа­тич­ні ре­ак­ції мо­жуть пе­ре­ду­ва­ти змі­ні по­го­ди: біль в ді­лян­ці сер­ця найчас­ті­ше ви­ни­кає на­пе­ре­дод­ні різ­ко­го по­хо­ло­дан­ня, під­ви­щен­ня чи зни­жен­ня тис­ку; біль у суг­ло­бах кіс­ток – на­пе­ре­дод­ні різ­ко­го під­ви­щен­ня тис­ку; нев­рал­гіч­ні бо­лі з'яв­ля­ють­ся на­пе­ре­дод­ні під­ви­щен­ня во­ло­гос­ті і т.д.

Для ме­ди­ко-еко­ло­гіч­них ці­лей важ­ли­во оці­ни­ти по­го­ду з пог­ля­ду її впли­ву на ор­га­нізм лю­ди­ни. За­галь­ноп­рийня­тою є кла­си­фі­ка­ція по­год Фе­до­ро­ва – Чу­бу­ко­ва.

З ура­ху­ван­ням мін­ли­вос­ті ме­те­офак­то­рів ство­ре­но ди­на­міч­ну кла­си­фі­ка­цію по­год, де ви­ді­ля­ють 4 кла­си: 1) клі­ніч­но спри­ят­ли­вий, що ха­рак­те­ри­зується між­до­бо­вим під­ви­щен­ням ат­мос­фер­но­го тис­ку і тем­пе­ра­ту­ри; 2) клі­ніч­но менш спри­ят­ли­вий при між­до­бо­во­му зни­жен­ні тис­ку і тем­пе­ра­ту­ри; 3) клі­ніч­но нес­при­ят­ли­вий при між­до­бо­во­му зниз­кен­ні тис­ку і під­ви­щен­ні тем­пе­ра­ту­ри; 4) клі­ніч­но ду­же нес­при­ят­ли­вий при між­до­бо­во­му під­ви­щен­ні тис­ку і зни­жен­ні тем­пе­ра­ту­ри.

Сут­ність ме­те­опа­тич­них ре­ак­цій і ста­нів по­ля­гає в то­му, що ме­те­оро­ло­гіч­ні чин­ни­ки впли­ва­ють на найтон­ші життєві про­це­си, в ос­но­ву яких пок­ла­де­ні різ­но­ма­ніт­ні склад­ні фі­зи­ко-хі­міч­ні ре­ак­ції, що ре­гу­лю­ють­ся нейро­гу­мо­раль­ни­ми ме­ха­ніз­ма­ми.

При­чи­ною ме­те­опа­тич­них ре­ак­цій і ста­нів мо­же бу­ти як швид­ка і різ­ка змі­на ок­ре­мих ме­те­оро­ло­гіч­них еле­мен­тів, які ста­нов­лять по­го­ду, так і фрон­таль­ний про­цес, що ха­рак­те­ри­зується різ­ки­ми зру­шен­ня­ми ста­ну ат­мос­фе­ри, вста­нов­лен­ням цик­ло­ну чи ан­ти­цик­ло­ну. Особ­ли­ве зна­чен­ня та­кож ма­ють ге­лі­офі­зич­ні чин­ни­ки – змі­на со­няч­ної ак­тив­нос­ті, елек­тро­маг­ніт­ні збу­рен­ня в ат­мос­фе­рі, змі­на ге­омаг­ніт­но­го по­ля.

Найбільш час­то ме­те­опа­тич­ні ре­ак­ції і ста­ни ви­ни­ка­ють при пе­ре­їз­ді лю­ди­ни в но­ву клі­ма­тич­ну зо­ну. Особ­ли­во це сто­сується зон з екстре­маль­ни­ми клі­ма­тич­ни­ми умо­ва­ми.

Ви­яв­ле­но се­зон­ну тен­ден­цію до роз­вит­ку ме­те­опа­тич­них ре­ак­цій. Мак­си­маль­на чут­ли­вість до ме­те­опо­год­них чин­ни­ків при­па­дає на дру­гу по­ло­ви­ну дня. Ме­те­опа­тич­ні ре­ак­ції, як пра­ви­ло, ви­ни­ка­ють у лю­дей, що ма­ють по­ру­шен­ня нер­во­вої сис­те­ми та ін­ших фун­кцій ор­га­ніз­му, зі зни­же­ни­ми прис­то­су­валь­ни­ми мож­ли­вос­тя­ми до змін зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща. У ме­дич­ній клі­ма­то­ло­гії бу­ло зап­ро­по­но­ва­но тер­мін "ме­те­оро­ло­гіч­на то­ле­ран­тність", під яким ро­зу­мі­ють ме­жу нес­при­ят­ли­вих ме­те­оро­ло­гіч­них впли­вів, які мо­жуть пе­ре­но­си­ти­ся ор­га­ніз­мом без па­то­ло­гіч­них ре­ак­цій у ре­зуль­та­ті влас­ти­вос­тей про­тис­то­ян­ня цим впли­вам, що ви­ро­би­ли­ся в про­це­сі ево­лю­ції. Зни­жен­ня ме­те­оро­ло­гіч­ної то­ле­ран­тнос­ті сприяє роз­вит­ку ме­те­опа­тич­них ре­ак­цій і ста­нів.

Усі роз­гля­ну­ті кла­си по­го­ди по­ді­ля­ють на три гру­пи: спри­ят­ли­ві, від­нос­но нес­при­ят­ли­ві і нес­при­ят­ли­ві. Кож­на гру­па міс­тить у со­бі пев­ні кла­си по­год з ура­ху­ван­ням фрон­таль­ної ак­тив­нос­ті і пов'яза­них з нею ме­те­оро­ло­гіч­них явищ (хмар­ність, ві­тер, опа­ди та ін.) та ін­фор­ма­цію про ім­пульсні по­ля ат­мос­фе­ри, со­няч­ну ак­тив­ність і нап­ру­же­ність ге­омаг­ніт­но­го по­ля ат­мос­фе­ри.

Гру­па по­год (спри­ят­ли­ва) ха­рак­те­ри­зується рів­ним хо­дом ос­нов­них ме­те­оро­ло­гіч­них еле­мен­тів при стійких по­віт­ря­них ма­сах і від­сут­ніс­тю фрон­таль­ної ак­тив­нос­ті, між­до­бо­вої мін­ли­вос­ті ат­мос­фер­но­го тис­ку не біль­ше 4 мб; тем­пе­ра­ту­ри по­віт­ря 2 °С; си­ли віт­ру вдень не біль­ше 3 м/с; від­нос­ної во­ло­гос­ті від 55 до 85 %.

Ім­пульсне елек­тро­маг­ніт­не по­ле ат­мос­фер­но­го по­хо­джен­ня має ма­лу ак­тив­ність (до 50 ім­пуль­сів за до­бу з нап­ру­же­ніс­тю по­ля від 0,3 В/м при ви­мі­рі час­то­ти 12 кгц та ін­тег­раль­ній сму­зі про­пус­кан­ня 500 Гц). Ам­плі­ту­да до­бо­вої змі­ни ге­омаг­ніт­но­го по­ля до 50 гамм (ма­лий сту­пінь). Ма­ла со­няч­на ак­тив­ність при зна­чен­ні чис­ла Воль­фа мен­ше 75 % від його се­редньої ве­ли­чи­ни за по­пе­ред­ні 30 днів.

До цієї гру­пи на­ле­жать по­го­ди II, II, IV, V, IX, X і XI кла­сів. Спри­ят­ли­ва по­го­да доб­ре пе­ре­но­сить­ся ме­те­очут­ли­ви­ми людь­ми.

II гру­па по­год (від­нос­но спри­ят­ли­ва) ха­рак­те­ри­зується змі­ною рів­но­го хо­ду ме­те­оро­ло­гіч­них еле­мен­тів, слаб­кою цик­ло­ніч­ною ді­яль­ніс­тю з про­хо­джен­ням не різ­ко ви­ра­же­них фрон­тів зі швид­кіс­тю до 35-40 км; між­до­бо­ва змі­на ат­мос­фер­но­го тис­ку 5-8 мб; тем­пе­ра­ту­ри 3-4 °С; від­нос­на во­ло­гість мо­же бу­ти ниж­че 55 % і біль­ше 85 %; швид­кість віт­ру біль­ше 4 м/с (уп­ро­довж 12 го­дин і біль­ше); не­ве­ли­кі опа­ди.

Ак­тив­ність ім­пульсно­го елек­тро­маг­ніт­но­го по­ля ат­мос­фе­ри се­редньо­го сту­пе­ня (від 50 до 300 ім­пуль­сів за до­бу), мін­ли­вість ге­омаг­ніт­но­го по­ля від 50 до 90 гамм і со­няч­на ак­тив­ність зна­хо­дить­ся в про­між­ку між ве­ли­ким і ма­лим сту­пе­ня­ми.

До гру­пи вхо­дять по­го­ди І, VI, VIII і XII кла­сів.

Гру­па від­нос­но спри­ят­ли­вих по­год доб­ре пе­ре­но­сить­ся здо­ро­ви­ми людь­ми, але в ря­ді ви­пад­ків мо­жуть спос­те­рі­га­ти­ся ме­те­опа­тич­ні ре­ак­ції.

III гру­па по­год (нес­при­ят­ли­ва) ха­рак­те­ри­зується різ­ки­ми змі­на­ми рів­но­го хо­ду ме­те­оро­ло­гіч­них еле­мен­тів при ви­ра­же­ній цик­ло­ніч­ній ак­тив­нос­ті; між­до­бо­ва мін­ли­вість ат­мос­фер­но­го тис­ку біль­ше 8 мб, тем­пе­ра­ту­ри – біль­ше 4 °С. Мо­жуть спос­те­рі­га­ти­ся грім, ту­ман, град, за­ме­тіль, пи­ло­ві бу­рі. Ім­пульсне елек­тро­маг­ніт­не по­ле ат­мос­фер­но­го по­хо­джен­ня мо­же до­ся­га­ти ве­ли­кої ак­тив­нос­ті (300 і біль­ше ім­пуль­сів за до­бу). Мін­ли­вість ва­рі­ацій ге­омаг­ніт­но­го по­ля мо­же пе­ре­бу­ва­ти в ме­жах ве­ли­ких до­бо­вих ам­плі­туд (від 100 і біль­ше гамм для міс­це­вос­тей, роз­та­шо­ва­них у зо­ні 40-50° п. ш.). Со­няч­на ак­тив­ність бе­реть­ся до ува­ги за умо­ви, що зна­чен­ня чис­ла Воль­фа за дос­лі­джу­ва­ний день біль­ше на 25 % його се­редньої ве­ли­чи­ни за по­пе­ред­ні 30 днів.

До цієї гру­пи на­ле­жать VII, XIII, XIV, XV, XVI кла­си по­год.

При нес­при­ят­ли­вих по­го­дах у ме­те­очут­ли­вих лю­дей спос­те­рі­га­ють­ся ме­те­опа­тич­ні ре­ак­ції.

На лю­ди­ну іс­тот­ний вплив має змі­на по­год, особ­ли­во кон­трас­тна змі­на. Кон­трас­тна змі­на по­год роз­ши­рює вплив цир­ку­ля­ції ат­мос­фе­ри на ре­жим міс­це­вої по­го­ди. Виз­на­чен­ня кон­трас­тнос­ті змін по­год має зна­чен­ня як для да­ної міс­це­вос­ті, доз­во­ля­ючи оці­ни­ти стійкість її клі­ма­ту і пе­ред­ба­чи­ти мож­ли­вість роз­вит­ку ме­те­опа­тич­них ре­ак­цій, так і для по­рів­нян­ня різ­них міс­це­вос­тей за да­ним па­ра­мет­ром, що особ­ли­во важ­ли­во для ви­бо­ру ча­су по­їз­док ме­те­очут­ли­вих лю­дей в ін­ші ре­гі­они на від­по­чи­нок, ку­рор­тне лі­ку­ван­ня, а для здо­ро­вих лю­дей – для ви­бо­ру найбільш спри­ят­ли­во­го ча­су для змі­ни міс­ця про­жи­ван­ня.

Байба­ко­ва Б.М. зі спі­вав­то­ра­ми (1964 р.) роз­ро­би­ла ме­то­ди­ку виз­на­чен­ня мін­ли­вос­ті по­год між дво­ма до­ба­ми. Нап­рик­лад, змі­на II кла­су по­го­ди на І, III чи V (або нав­па­ки, І, III і V кла­сів на І) роз­гля­дається як ма­ло­кон­трас­тна змі­на по­го­ди, а змі­на II кла­су на IV, VI, VIII, IX, XVI кла­си – як кон­трас­тна змі­на по­го­ди.

Мож­ли­вість змі­ни в да­ній міс­це­вос­ті II кла­су по­год на ін­ші кла­си (X-XV) ма­лоймо­вір­ні або не­мож­ли­ві; пе­ре­їзд з II кла­су по­год в ін­шу клі­ма­тич­ну зо­ну (X-IV кла­си) є різ­ко кон­трас­тною змі­ною по­го­ди.

5.1.2. Особливості перебування людини в екстремальних природних кліматичних умовах

Знач­ним вип­ро­бу­ван­ням адап­та­ційних ме­ха­ніз­мів ор­га­ніз­му лю­ди­ни є екстре­маль­ні клі­ма­тич­ні умо­ви. Пе­ре­бу­ван­ня в них у біль­шос­ті лю­дей спри­чи­няє ви­ник­нен­ня ме­те­опа­тич­них ре­ак­цій. Ви­со­кі ви­мо­ги до адап­та­ційних ме­ха­ніз­мів ор­га­ніз­му став­лять­ся в умо­вах різ­ко кон­ти­нен­таль­но­го клі­ма­ту Крайньої Пів­но­чі, Си­бі­ру, Да­ле­ко­го Схо­ду. Тут низь­кі тем­пе­ра­ту­ри в поєднан­ні із силь­ни­ми віт­ра­ми обу­мов­лю­ють ви­со­кий сту­пінь су­во­рос­ті по­го­ди. Да­ні умо­ви ус­клад­ню­ють­ся де­фі­ци­том ультра­фі­оле­то­во­го вип­ро­мі­ню­ван­ня чи пов­ною його від­сут­ніс­тю в умо­вах по­ляр­ної но­чі, особ­ли­вос­тя­ми ге­офі­зич­них про­це­сів, що за­ле­жать від близь­кос­ті маг­ніт­но­го по­лю­са, і т.д.

Дос­лід­ни­ки ви­ді­ля­ють 5 зон су­міс­ної дії хо­ло­ду і віт­ру на ор­га­нізм лю­ди­ни в екстре­маль­них умо­вах се­ре­до­ви­ща: І – при дос­татньо­му за­хис­ті ор­га­ніз­му і не­ве­ли­кій швид­кос­ті віт­ру, ста­но­вить теп­ло­вий ком­форт; II – від­чу­вається силь­ний хо­лод; III – ду­же силь­ний хо­лод; IV – роз­по­чи­нається із за­мер­зан­ня ті­ла; V – для ви­жи­ван­ня не­об­хід­но вжи­ти спе­ці­аль­них за­хо­дів (Ми­ки­тюк та ін., 2004 р.).

Кри­тич­ною для євро­пейців є тем­пе­ра­ту­ра в ме­жах від –27…–29 °С. Во­ни ре­агу­ють на зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри се­ре­до­ви­ща за ме­жі кри­тич­ної під­ви­щен­ням рів­ня ме­та­бо­ліз­му.

В умо­вах пів­но­чі за­хист ті­ла за­без­пе­чується особ­ли­вим ба­га­то­ша­ро­вим одя­гом, що на­дійно за­хи­щає ті­ло при тем­пе­ра­ту­рі до –50 °С. Енер­ге­тич­ні вит­ра­ти ор­га­ніз­му тут у два ра­зи ви­щі, ніж у по­мір­них ши­ро­тах, то­му зрос­тає пот­ре­ба у ви­со­ко­ка­ло­рійній їжі.

Спе­ци­фіч­ні умо­ви пів­ніч­них районів сприяють роз­вит­ку "син­дро­му по­ляр­но­го нап­ру­жен­ня" (Каз­на­чеєв В.П., 1974 р.). Не бу­ду­чи ви­ра­же­ним па­то­ло­гіч­ним ста­ном, цей син­дром унас­лі­док змі­ни об­мін­них про­це­сів, іму­но­ло­гіч­но­го ста­ту­су та ін­ших фун­кцій ор­га­ніз­му мо­же спри­яти роз­вит­ку різ­них зах­во­рю­вань, а при їх ви­ник­нен­ні по­гір­шу­ва­ти пе­ре­біг па­то­ло­гіч­них про­це­сів. Нап­рик­лад, хро­ніч­на нес­пе­ци­фіч­на пнев­мо­нія в умо­вах Пів­но­чі зви­чайно

5.1.3. Адаптація людини до кліматичних умов (акліматизація)

Ак­лі­ма­ти­за­ція є прис­то­су­валь­ним про­це­сом, що роз­ви­вається в ор­га­ніз­мі лю­дей, які більш чи менш три­ва­лий час (впро­довж де­кіль­кох ро­ків) про­жи­ва­ють у районах з пев­ним клі­ма­том, з усі­ма влас­ти­ви­ми цим районам особ­ли­вос­тя­ми при­род­но­го се­ре­до­ви­ща й умо­ва­ми жит­тя. Ак­лі­ма­ти­за­цію на­зи­ва­ють ще "клі­ма­тич­ною адап­та­цією".

Про­цес ак­лі­ма­ти­за­ції охоп­лює всі рів­ні фун­кці­ональ­ної ор­га­ні­за­ції – від мо­ле­ку­ляр­но­го до тка­нин­но-ор­ган­но­го й ор­га­ніз­мен­но­го, при цьому ор­га­нізм праг­не збе­рег­ти найваж­ли­ві­ші кон­стан­ти, що заз­на­ють дії но­вих, нез­вич­них для ор­га­ніз­му чин­ни­ків се­ре­до­ви­ща. У кож­ний да­ний мо­мент ор­га­нізм мо­бі­лі­зує пев­ні фі­зі­оло­гіч­ні ме­ха­ніз­ми, що об'єдну­ють­ся за прин­ци­пом са­мо­ре­гу­лю­ван­ня його життєді­яль­нос­ті на не­об­хід­но­му рів­ні. За­галь­ною за­ко­но­мір­ніс­тю про­це­су ак­лі­ма­ти­за­ції є фаз­ність змі­ни життєді­яль­нос­ті (ре­ак­тив­нос­ті) ор­га­ніз­му.