Самоспина підготовка студентів до семінарських занять з історії України

Загальні рекомендації

Самостійна робота студентів (далі — СРС) — одна з основних форм навчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування програмного матеріалу і практичних умінь. У структурі навчального процесу вона здійснюється, з одного боку, поза межами аудиторних занять, коли студент в основному індивідуально оволодіває знаннями, спираючись при цьому на певні вказівки та поради викладача. З іншого боку, самостійна робота — це систематична, цілеспрямована праця студента, що здійснюється під час аудиторних занять, на яких він слухає, засвоює, конспектує лекції; бере участь у семінарських заняттях тощо.

СРС над курсом "Історія України", визначеним програмою підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, набуває пріоритетного значення в навчальному процесі. Адже нині, у зв'язку з упровадженням сучасних технологій навчання, відбувається активна переорієнтація зі звичайного інформування студентів, запам'ятовування ними значного обсягу інформації на всебічний розвиток особистості, самостійне здобуття знань, набуття певного досвіду індивідуальної науково-творчої роботи тощо. Саме СРС дає можливість реалізувати найголовніші завдання індивідуальної роботи при вивченні історії України — добитися міцного засвоєння студентом програмного матеріалу, глибокого знання найважливіших історичних джерел, уміння знаходити й аналізувати відповідну навчальну та наукову літературу, виділяти найголовніше, робити правильні висновки й узагальнення, формувати власний погляд на проблеми.

Для того щоб вивчити курс "Історія України", скласти залік та іспит, студент повинен оволодіти методикою (слово "методика" давньогрецькою мовою означає "спосіб пізнання") індивідуальної роботи, тобто навчитися самостійно вирішувати чимало питань, які постають перед ним. Правильна

Самостійна підготовка студентів

організація самостійної роботи дає можливість розширити і систематизувати свої знання, вчить раціонально використовувати вільний час, самостійно контролювати й оцінювати індивідуальну працю, підвищує результативність засвоєння знань. Працюючи вдома чи в бібліотеці, студент вчиться стежити за науковою інформацією, останніми досягненнями історичної науки, опановує ефективні індивідуальні прийоми пізнання, що дають змогу з найменшими витратами сил і часу отримувати знання з різних джерел тощо. Особливо важливою є самостійна робота для студентів-заочників, які не мають можливості у повному обсязі слухати курс лекцій з історії України і брати участь у семінарах внаслідок обмеженості часу на сесіях.

Слід підкреслити, що ефективна СРС можлива лише за умови відповідного інформаційно-методичного забезпечення навчання, тобто підготовлених методичних рекомендацій, списків джерел та літератури, тематики семінарів, рефератів, а також — уміння викладачів правильно визначити обсяг і структуру змісту навчального матеріалу, який виноситься на самостійне опрацювання, організувати індивідуальну діяльність студентів. У ВНЗ, де СРС не організована як слід і не контролюється викладачами у студентів, як правило, відсутні навички індивідуальної роботи; студенти потерпають від надмірного перевантаження джерелами й літературою для самостійного опрацювання тощо. Це унеможливлює нормальну самостійну роботу, студенти працюють неорганізовано, нерегулярно, а отже, малоефективно.

Загальновідомо, що випускники шкіл приходять до ВНЗ, маючи різний рівень підготовки до самостійної роботи. Натомість успішність навчання передбачає певну попередню підготовленість самих студентів до пізнавальної діяльності, наявність у них необхідного мінімального рівня теоретичної та практичної готовності до самостійної навчальної роботи. її ефективна організація вимагає розвитку в студентів таких якостей, як воля, наполегливість, активність, цілеспрямованість, дисциплінованість, сумлінність, бажання та здатність проводити самостійну роботу. Чимало залежить від всебічного розвитку особистості, результатом якого є потяг до знань, прагнення постійного вдосконалення.

Процес, спрямований на вивчення історії України, передбачає різні форми самостійної роботи (засвоєння, конспектування й опрацювання лекційного матеріалу, роботу з документальними історичними джерелами та літературою, індивідуальне написання реферату, підготовку до семінару, заліку та іспиту тощо). Оскільки всі форми навчання мають бути націлені на глибоке вивчення курсу, дуже важливо знайти раціональне співвідношення між ними, досягти їх високої ефективності.

Роль лекцій в організації самостійної роботи студентів

Семінарські заняття у вищій школі тісно пов'язані з лекціями ("лекція" латинською мовою означає "читання") — систематичним, цілісним, аргументованим, усним викладенням навчального матеріалу. Однак курс лекцій

Самостійна підготовка студентів

не може дати вичерпних знань з історії України. Найголовнішим їх завданням є викладення основ української історії, ознайомлення з новітніми досягненнями історичної науки, озброєння студентів методологією предмета та самостійної роботи над ним. Подальшу роботу студент повинен виконувати самостійно, в тому числі на семінарських заняттях.

Провідна роль під час лекції, безумовно, належить викладачу. Разом із тим ефективність лекції залежить не тільки від її якості, досвіду та майстерності викладача, а й від уміння студентів її слухати, розуміти та записувати. Якість засвоєння змісту лекції студентами значною мірою зумовлена їх особистою увагою, зацікавленістю, прагненням опанувати лекційний матеріал.

Саме на лекції студент одержує перший поштовх до закладання основ самостійної роботи. Лекції передують СРС, визначають її зміст. Вони не дублюють підручники чи навчальні посібники з історії України, хоча, безумовно, враховують їх структуру та зміст. Як правило, лектори викладають найважливіші та найважчі для засвоєння питання, ознайомлюють студентів з різними поглядами на ту чи іншу проблему історії України, зі змістом наукових дискусій, оминаючи питання, які достатньо висвітлені в навчальних книгах. За таких умов СРС стимулюється вже у процесі слухання лекції. Адже викладач змушує студентів активно думати, брати участь у процесі вирішення поставленої конкретної проблемної ситуації, самостійно відкривати для себе наукові проблеми, а не отримувати їх лише в готовому вигляді. Він рекомендує студентам самостійно опрацьовувати прослухані та законспектовані лекції, що передбачає осмислення змісту лекцій і висновків з кожної теми, роботу з фактичним матеріалом.

Слухання лекції — це творчий процес, напружена розумова робота студентів, яка супроводжується особливою психологічною підготовкою до активного сприйняття інформації. Правильне слухання передбачає проникнення в смисл кожної думки, кожного вислову викладача. Слухаючи лекцію, студент сприймає матеріал, осмислює й прагне його зрозуміти. Тому основою глибокого засвоєння змісту лекції є увага слухачів, тобто їх мимовільна чи довільна зосередженість на певному об'єкті діяльності.

Ва:ж,лива особливість уваги — здатність зосереджуватись одночасно на

кількох об'єктах, що дає студенту можливість конспектувати думки викладача, продовжуючи його слухати. Необхідно уважно стежити не тільки за логікою міркувань лектора, осмислюючи послідовність викладу матеріалу, а й за виразом обличчя, інтонаціями його голосу, жестами, що в комплексі краще допомагає розуміти й засвоювати зміст лекції, виділяти аргументи,

узагальнення, висновки, фіксувати їх у конспекті.

На процес сприйняття впливають різні чинники — минулий досвід, раніше накопичені знання, які дають змогу студенту передбачати зміст лекції, сприяють розумовій активності. Адже новий лекційний матеріал краще засвоюється й запам'ятовується, коли він спирається на певні попередні знання, логічно пов'язаний з ними, доповнює й розвиває їх. У зв'язку з цим сту-

Самостійна підготовка студентів

дентам, які вивчають історію України, для того щоб краще підготуватися до чергової лекції, необхідно глибоко усвідомити зміст попередньої, уважно прочитавши свої записи та відповідний розділ підручника чи посібника, а також ознайомитися з матеріалом наступної лекції з метою встановлення смислового та логічного зв'язку між ними. Щоб активізувати роботу студентів, зробити її цілеспрямованішою, деякі викладачі напередодні лекції пропонують спеціальні завдання, спрямовані на зіставлення різних думок, на порівняння різних підходів, на добір фактичного матеріалу тощо. Таким чином, у процесі попередньої підготовки до лекції студенти отримують певне уявлення про матеріал, який під час аудиторних занять потрапляє на вже підготовлений ґрунт. Це дає змогу підвищити ефективність сприйняття лекції, зробити її конспектування більш змістовним.

Можливість оперувати здобутками свого мислення студент, як і кожен індивід, отримує завдяки пам'яті. Вона існує у вигляді процесів запам'ятовування, збереження, відтворення та забування. Закріплення нового матеріалу забезпечується внаслідок запам'ятовування. Запам'ятати основний зміст лекції означає логічно пов'язати його зі знаннями, які студент вже має. Логічно-смислове запам'ятовування ґрунтується на глибокому проникненні в сутність явища чи події, аналізі інформації, виявленні найсуттєвішого, узагальненні. Тому студентам необхідно постійно розвивати і вдосконалювати таке вміння.

Мимовільне запам'ятовування лекції відбувається без вольових зусиль слухача. Адже значний інтерес до почутого, наявність зв'язку нової інформації з власними знаннями зумовлює запам'ятовування шляхом логічної переробки нового матеріалу. Довільне запам'ятовування характеризується свідомою спрямованістю вольових зусиль на закріплення в пам'яті певного матеріалу. Воно значно продуктивніше за мимовільне, сприяє міцнішому засвоєнню змісту лекції. Однак слід враховувати, що обидва види пам'яті ефективні на лекції лише за умови розумової активності студентів. Для постійного збагачення й розвитку пам'яті важлива систематичність у набутті знань. Прогалина в знаннях перешкоджає запам'ятовуванню, гальмує засвоєння нових знань. Розумовий розвиток студента відбувається за умови осмисленого запам'ятовування, свідомого засвоєння знань, набутих на лекції.

Водночас, студент повинен враховувати, що процесу запам'ятовування протистоїть забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу закріпленого в пам'яті матеріалу. Найшвидше воно відбувається відразу після сприйняття матеріалу. Учені доводять, що вже через одну годину після зачитування логічно пов'язаного матеріалу в пам'яті слухача залишається близько 70 % інформації, через 3—4 дні — 45 %, через 2 тижні — 30 %. Студентам слід також пам'ятати, що на пам'ять негативно впливають алкоголь, нікотин, наркотики.

Основними засобами проти забування є повторення (неодноразове відтворення матеріалу) та заучування (багаторазове повторювання), а також за-

Самостійна підготовка студентів

стосування знань на практиці (наприклад, під час семінарських занять). Дуже корисним в організації СРС є метод повторення. Його використання дає змогу ліквідувати можливий розрив між пройденим матеріалом, і тим, який вивчається; допомагає систематизації матеріалу тощо. Хоча слід враховувати, що в процесі навчання неможливо повністю виключити заучування. Адже окремі факти, дати, імена, цифри запам'ятовуються головним чином шляхом кількаразового повторення.

Лекцію необхідно не тільки уважно слухати й ретельно засвоювати, а й обов'язково записувати. За правильної організації самостійної роботи одночасне конспектування та слухання лекції не послаблює, а навпаки, посилює увагу студента. Конспектування ("конспект" латинською мовою означає "огляд") — важлива складова СРС. Його сутність полягає в процесі розумового засвоєння та стислому викладенні прослуханого чи прочитаного. Конспектування змісту лекцій дисциплінує мислення студента, змушує його продумувати, відбирати й узагальнювати лекційний матеріал, розвиває уміння самостійно викладати свої думки, логічно пов'язувати їх між собою, активізує роботу пам'яті, полегшує запам'ятовування, створює основу для подальшого відтворення матеріалу. Вміло написаний конспект дає змогу легко згадати лекцію, вільно орієнтуватися в її змісті. Все це допомагає в подальшому самостійному вивченні історії України, в тому числі при підготовці до семінарських занять та іспитів.

Однак слід враховувати, що конспектування лекції — досить складна форма самостійної роботи, оскільки вона обмежена в часі, протягом якого необхідно зробити запис. Деякі студенти не записують зміст лекції, доводячи, що її конспектування заважає уважно слухати викладача, сподіваючись запам'ятати або використати записи однокурсників. Натомість, враховуючи, що конспект є індивідуальним посібником, а кожному запису притаманні певні особливості, студент повинен створювати його самостійно. Частина студентів замість конспекту прагне скласти детальний план теми лекції або записати, на їхню думку, найголовніше, що також не дає необхідного позитивного результату. Адже відсутність пропущеної основної інформації з часом призводить до руйнування логічної побудови лекційного матеріалу, робить неможливим його відновлення. Інші студенти, навпаки, не бажаючи глибоко вникати в зміст інформації, намагаються записати лекцію майже дослівно, благаючи викладача говорити повільніше. При цьому ігнорується той факт, що записування не повинно бути механічним, що воно має не заважати, а допомагати студентові зосереджувати увагу. Усі ці підходи є помилковими, адже блокуються активне сприймання, робота власної думки під час лекції, а витрата часу є непродуктивною.

Розумова робота студента під час конспектування лекції полягає в тому, щоб чітко зрозуміти тему і план викладу матеріалу, вміти відрізнити істотне від другорядного, усвідомити зв'язок між окремими положеннями, засвоїти закономірності, гіпотези, оцінки та висновки. Для цього необхідно,

439 439

Самостійна підготовка студентів

щоб студент уважно слухав і раціонально записував, тобто конспектував лише головні ідеї, концептуальні положення та висновки, а також їх докази, аргументи. Щоб виділити в лекції найсуттєвіше для конспектування, студентам необхідно уважно стежити за характером викладу матеріалу. Тоді неважко помітити, що найважливіші думки виділяються лектором різними прийомами — темпом мови, інтонацією, повторами, безпосереднім підкресленням тощо. Як правило, чим складніший зміст лекції, тим повільніше вона викладається. її швидкість уповільнюється на тому місці, де рекомендується зробити запис. Осмислення лекції дає змогу студентові виділити й записати головні положення, після чого — фіксувати аргументи та факти, які або передують висновкам, або викладаються після висновків як їх докази. Загалом запис лекції має бути максимально стислим, але конкретним і точним за змістом.

При конспектуванні лекції рекомендується враховувати її структуру, що, як правило, складається з трьох частин: вступу, основного змісту та висновків. У вступі викладач визначає предмет лекції, формулює її актуальність, мету, головну ідею, вказує джерела і літературу, рекомендації щодо подальшого самостійного вивчення теми. У цій частині лекції важливо зрозуміти й записати формулювання мети лекції та її головної ідеї, оскільки в них визначається завдання, проблемна ситуація, яка буде вирішуватися студентами під керівництвом викладача. У другій частині лекції висвітлюються головні питання її змісту. З кожного питання формулюються короткі висновки, робляться узагальнення, які завершують певну частину змісту лекції й підводять її до наступного розділу. Все це студенту необхідно конспектувати. При цьому записи мають складатися не тільки з теоретичних положень і висновків. Бажано й доцільно, щоб вони супроводжувалися необхідними фактами, що підтверджують ці положення. Важливим є конспектування загальних висновків лекції. У них підбивається логічний підсумок розкритої теми, формулюються загальні положення, рекомендації.

Суттєву роль відіграють форма й техніка конспектування лекції. Адже записи мають бути зручними для їх подальшого використання та економними за технікою виконання. Зошит для запису має містити великі поля, куди вносяться доповнення, власні думки при подальшій самостійній роботі з історичними джерелами та літературою. Можна робити записи й на окремих аркушах. Такий конспект зручно доповнювати додатковими аркушами, в яких містяться нові факти, узагальнення, висновки. При підготовці до виступу з якоїсь теми на семінарських заняттях ці аркуші легко підібрати з різних конспектів і звести їх разом. У результаті звичайний конспект перетвориться в тематичний, тобто присвячений якійсь одній проблемі. Для студента важливо оволодіти вмінням виділяти окремі положення, висновки, їх докази та обґрунтування. Таке розчленування змісту конспекту має виділятись абзацами, підкреслюватися, виявлятись у самій формі запису. Інколи в тексті залишають вільне місце для наступної вставки пропущеного матеріалу. У складанні конспекту студенту допомагають навички використовува-

Самостійна підготовка студентів

ти поля, колонки, умовні знаки, підкреслення окремих положень, термінів, важливих дат, фактів тощо.

З метою прискорення темпу конспектування, звільнення часу для розумового сприймання змісту лекції застосовуються скорочення окремих слів. Як правило, при конспектуванні лекції студенти використовують власну систему скорочень, яка виробляється поступово й постійно вдосконалюється. У зв'язку з цим рекомендуємо дотримуватися деяких корисних порад.

Скорочуйте назви, які можна скоротити, застосовуйте абревіатуру. Наприклад, досить один раз записати — Революційна українська партія, Українські січові стрільці, Українська Центральна Рада, Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Комітет державної безпеки Української радянської соціалістичної республіки, а далі використовувати їх скорочену назву, відповідно — РУП, УСС, УЦР, ОУН і УПА, КДБ УРСР. Використовуйте також наукові знаки, загальновідомі символи (наприклад: +, -, =, =, <, >, ~, $, %, * тощо). Є чимало термінів, словосполучень, які в спеціальній літературі прийнято подавати у вигляді загальноприйнятих скорочень, що корисно запозичити студенту для конспектування найуживаніших слів. Наприклад, слово академік можна записувати як "акад.", губернія — "губ.", держава — "д-ва", історичний — "іст.", князівство — "кн-во", місто — "м.", наприклад — "напр.", нашої ери — "н. е.", національний — "нац.", новий стиль — "н. ст.", область — "обл.", роки — "pp.", сільське господарство — "с.-г.", старий стиль — "с. ст.", університет — "ун-т", так званий — "т. зв.", таким чином — "т. ч." тощо. Оволодіння певними елементами "стенографії", які можна кваліфікувати як робочі скорочення, дасть змогу значно продуктивніше використовувати час. Разом із тим важливо, щоб такі скорочення не ускладнили читання власних записів. Адже випадкові скорочення (особливо найменувань, імен) призводять до того, що через певний час їх важко чи взагалі неможливо зрозуміти. У результаті конспект стає незрозумілим. Тому найзручніше спочатку подати термін чи словосполучення повністю, а в дужках чи на полях — його скорочений варіант. У такому разі місце запису першого скорочення можна буде легко знайти.

Конспект лекції бажано опрацьовувати того ж дня, коли вона була прослухана. Необхідно уважно прочитати записане, підкреслити чи якось виділити найголовніше, пронумерувати окремі положення, тези, доповнити пропущене, виправити помилки, уточнити значення окремих слів, фраз, незрозумілих скорочень тощо. Особливу увагу слід приділяти термінологічно-понятійному апарату. Якщо в лекції містяться нові, незнайомі поняття, терміни, імена, то їх треба засвоїти. Все це дає можливість уявно відтворити лекцію, проаналізувати й осмислити матеріал, а отже, ґрунтовніше його засвоїти. При подальшому самостійному вивченні теми лекції попередні записи доповнюються новими, взятими з посібників, підручників. Таке систематичне поповнювання, що супроводжується самостійною критикою й аналізом поданого викладачем навчального матеріалу, розвиває глибокі знання, на-

Самостійна підготовка студентів

вички систематичної праці над книгою, сприяє формуванню самостійного мислення.

Отже, студент повинен сумлінно працювати до лекції, під час лекції та після лекції. Слід зазначити, що вміння слухати, засвоювати, конспектувати й опрацьовувати лекцію дається не одразу, а набувається з досвідом, завдяки наполегливості та працьовитості студентів. Проте цими навичками повинен оволодіти кожний студент, який прагне вивчати не тільки історію України, а й інші предмети.

Необхідно підкреслити, що лекції з історії України читаються в тісному зв'язку з семінарськими заняттями. Фактично відбувається їх чергування: лекція — семінарське заняття, знову лекція і т. д. За такої системи організації вивчення історії України є можливість раціонально поєднати лекції та семінарські заняття із СРС, суттєво покращивши рівень засвоєння студентами програмного матеріалу.

Особливості самостійної підготовки студентів до семінарських занять

Семінар ("семінар" латинською мовою означає "розсадник", а в буквальному розумінні — поширення знань шляхом усних виступів і обговорень) у вищій школі — це активна форма начального процесу, вид практичних занять, який передбачає обговорення під керівництвом викладача підготовлених студентами доповідей і повідомлень чи проблемного, заздалегідь не підготовленого питання, участь студентів у дискусіях, виступи з доповненнями до відповідей колег. На семінарах студенти розширюють, поглиблюють і зміцнюють набуті на лекціях і під час самостійної роботи знання, накопичують у пам'яті нові факти, положення, вчаться критично аналізувати документи і матеріали, набувають навиків публічних виступів, ведення полеміки, обстоювання власних поглядів, виробляють уміння користуватися науковою термінологією й поняттями. Участь у підготовці й обговоренні питань, які виносяться на семінарське заняття, допомагає глибше засвоїти історію України, розвиває самостійність у підходах до аналізу актуальних питань соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного та релігійного розвитку на різних етапах вітчизняної історії.

Залежно від мети, завдань і змісту у вищій школі використовуються різні типи семінарських занять. Кожний з них має особливу структуру і методику проведення. Передусім слід підкреслити важливість проведення вступних семінарських занять, тобто на початку вивчення всього курсу чи певного періоду історії України. Такі заняття проводяться з метою викликати інтерес до семінарської роботи, психологічно підготувати студентів до цього виду навчання, надати план занять, список літератури та джерел, методичні поради тощо. Це сприяє усвідомленню студентами важливості семінарської роботи, необхідності брати в ній активну участь.

Самостійна підготовка студентів

Семінар — розгорнута бесіда найбільш поширений на першому курсі. Його характерною особливістю є чітко сформульовані, тісно пов'язані між собою питання певної теми, які формулюються як пізнавальне завдання і на які студенти мають давати відповіді в результаті самостійного вивчення програмного матеріалу. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів, але вимагає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання, уміння аргументовано викласти свої знання в усній формі. У результаті бесіди з одним студентом заняття поступово переростає в розгорнуту бесіду з іншими учасниками семінару, з'ясовуються другорядні питання, що сприяє глибшому засвоєнню матеріалу. Надалі розв'язання одного пізнавального завдання приводить до постановки й розв'язування наступного.

Структурно семінар-бесіда має обов'язкові складові, які викладач прагне раціонально використати в процесі роботи:

1. Вступне слово керівника семінарського заняття, під час якого він визначає місце питань, що виносяться на обговорення, в історії України, їх зв'язок з питаннями, що вивчалися раніше, ставить конкретне завдання цього семінарського заняття.

2. Основна частина семінару, на яку відводиться найбільше часу, — це бесіда з питань, що виносяться на заняття. Викладач ставить запитання до всієї групи, але вибирає серед бажаючих того, хто буде відповідати першим. Надалі до обговорення питань залучаються інші студенти, які доповнюють чи виправляють своїх попередників. Так семінарське заняття переростає в розгорнуту бесіду з групою.

3. Заключне слово керівника семінару до окремого питання потрібне, якщо проблема не з'ясована повністю чи розкрита неправильно. За цих умов викладач зобов'язаний доповнити чи уточнити питання. Натомість заключне слово після закінчення розгляду всієї теми наприкінці заняття обов'язкове. Викладач оцінює рівень підготовки студентів до заняття, виставляє відповідні бали, підбиває підсумки та робить узагальнення з теми, дає завдання на наступне заняття.

Семінар доповідей і повідомлень ставить вищі вимоги до студентів на всіх етапах підготовки до нього. Ретельно готуючись до цього виду семінарських занять, студенти ґрунтовно вивчають і конспектують різні джерела та літературу, продумують відповіді на питання, винесені для розгляду. Під час семінару доповідачі послідовно й логічно викладають свої думки, аргументуючи їх конкретними фактами. Інші студенти уважно слухають виступаючого, зазначають слабкі та сильні сторони його доповіді з метою доповнити, виправити колегу чи вступити з ним у полеміку. Цей вид семінарського заняття дає змогу обговорювати спеціально підготовлені студентами письмові

j -------- ~~?~жі** ьх^а,гшс&яо гакшстлтїС^яетШіїписьмові

доповіді — реферати (див. про це детальніше далі), заздалегідь визначати

Самостійна підготовка студентів

опонентів. Викладач повинен стимулювати підготовку до заняття студентів (наприклад, за допомогою масового експрес-опитування), адже за цієї форми занять дехто може проігнорувати підготовку до семінару, покладаючись на своїх колег-доповідачів. Натомість бажано, щоб усі студенти готувалися виступити і в ролі доповідача, і в ролі опонента, залежно від "сценарію", який запропонує викладач.

Структурно семінар доповідей і повідомлень складається з таких елементів: вступне слово керівника семінару, доповіді студентів з окремих питань, обговорення та оцінювання кожного виступу, підбиття підсумків заняття викладачем.

Свої особливості має й семінар-диспут — один із найефективніших методів активізації процесу самостійного мислення. Дискусія, тобто колективне обговорення питань, інколи виникає стихійно, під час проведення й інших типів семінару, інколи планується викладачем заздалегідь у формі семіна-ру-диспуту. Семінари дискусійного характеру сприяють виробленню в студентів уміння обговорювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, висловлювати й аргументувати свої погляди, слухати один одного, виступати в ролі критиків.

Ефективність проведення дискусії досягається за умови дотримання такої схеми проведення семінарського заняття: спочатку висувається проблема (завдання), яка потребує вирішення; далі визначається гіпотеза, створюється ситуація, за якої учасники семінару повинні самостійно з'ясувати проблему; нарешті відбуваються науковий пошук, вирішення проблеми шляхом зіставлення різних думок, їх аргументації та доказу на основі раніше набутих знань.

Враховуючи певні особливості при підготовці до семінару-диспуту з історії України, рекомендуємо використовувати деякі поради. Готуючись до диспуту, необхідно виділити основні поняття, пов'язані з предметом обговорення, уточнити значення термінів, які передбачається використати. Адже важливо, щоб студенти, які беруть участь у дискусії, вкладали в терміни та поняття однаковий зміст. Інакше можливі двозначність, нерозуміння позиції опонента. Починайте спростовувати конкретні положення лише після того, як з'ясували предмет диспуту, уважно вислухали й переконалися, що правильно зрозуміли позицію опонента, чітко визначили розходження з власною думкою. Ставлячись із повагою до поглядів і переконань свого опонента, водночас намагайтеся передусім довести внутрішню суперечливість положень, які він обстоює. Висуваючи тезу (думка, правильність якої треба довести), добирайте докази й аргументи (положення, за допомогою яких обґрунтовуються тези), стежте за їх логічністю, щоб у них не було суперечностей. Для прикладів добирайте типові, а не випадкові факти. Не плутайте спростування способу доведення, який застосував опонент, і сутності самої тези. Адже можна неправильно доводити і правильні положення. Критикувати треба неправильну думку, а не самого опонента. Пам'ятайте, що в супе-

Самостійна підготовка студентів

речці не слід переходити на особистості, принижувати гідність опонента, ображати його різкими або грубими словами. Визначивши помилкові докази, спробуйте довести, що ці докази не стосуються безпосереднього предмета обговорення і не доводять правоти опонента. Ставте опоненту точні й чітко сформульовані, зрозумілі, коректні запитання. Не плутайте при цьому звичайне запитання з риторичним, яке не потребує відповіді.

Отже, особливості проведення будь-якого виду семінарського заняття свідчать, що воно безпосередньо пов'язане із СРС, передбачає вироблення студентом на основі вивченого матеріалу власного погляду на конкретну проблему, формування самостійного та оригінального мислення. Кожен студент повинен усвідомити, що семінар проводиться не лише заради перевірки й оцінювання успішності його знань. У процесі практичної роботи необхідно прагнути з'ясувати причини власних успіхів і невдач, використовувати позитивний досвід своїх колег, щоб надалі ще ефективніше проводити самостійну роботу. Сумлінна систематична самостійна підготовка й активна участь у роботі семінару — обов'язкова вимога до всіх студентів. Тому важливо, щоб на кожному семінарському занятті активно працювало якомога більше студентів. Адже саме їх недостатня підготовленість є основною причиною незадовільної роботи на семінарських заняттях. На жаль, деякі студенти обмежуються переписуванням рекомендованого навчального матеріалу, зачитуючи готові тексти на семінарі. Інші при підготовці до семінару з історії України використовують лише один підручник (посібник) чи конспект лекцій. Часто причина полягає в дефіциті часу, завантаженості з інших, передусім професійно орієнтованих дисциплін. Така "самостійність" має формальний характер, адже вона є неповною й приносить значно менше користі, ніж активна пізнавальна діяльність.

У зв'язку з цим подаємо деякі поради загального характеру, які необхідно послідовно використовувати при підготовці до семінарського заняття:

1. Докладно ознайомтеся з темою і планом заняття, кожним із винесених на розгляд питань.

2. Знайдіть і замовте у бібліотеці відповідні рекомендовані джерела та літературу, насамперед обов'язкову.

3. Прочитайте документальні джерела й основну літературу до кожного з питань семінару, намагаючись осмислити прочитане.

4. Законспектуйте необхідний матеріал, випишіть цитати.

5. Те саме зробіть із додатковою літературою, маючи на меті з'ясувати окремі деталі того чи іншого питання.

6. Складіть план і текст свого виступу на семінарському занятті з кожного питання.

Далі ми детальніше зупинимося на окремих питаннях підготовки студента до семінарського заняття.

Самостійна підготовка студентів

Основою СРС при вивченні історії України є систематичне вивчення джерел і літератури, а її успіх значною мірою залежить від наявності в студента необхідних збірників документів і матеріалів, навчальних посібників і підручників. Разом з тим нерідко недостатня підготовленість пояснюється невмінням студента своєчасно знайти необхідну літературу в бібліотеці. З цього випливає, що важливою складовою самостійної роботи є пошук бібліографічного матеріалу з теми семінару. Звичайно, завдання студента значно полегшується, якщо він отримав від викладача плани семінарських занять, де подано список основних джерел і літератури, дібраних з конкретних теми або питання, а ще краще — методичний посібник, в якому містяться конкретні поради щодо підготовки до тієї чи іншої теми з історії України. Методичні рекомендації орієнтують студента на правильне вирішення конкретного завдання, допомагають йому організувати самостійну роботу, зробити її цілеспрямованою, націлити індивідуальне мислення на аналіз і систематизацію матеріалу. Однак студенту треба вміти самостійно здійснювати пошук необхідної літератури. Зорієнтуватись у величезному інформаційному книжковому масиві допомагають довідково-бібліографічні навички. Студент повинен знати основні вимоги бібліографії, вміти користуватися каталогами, бібліографічними картками, замовляти необхідні книги, застосовувати науковий апарат і бібліографічні видання довідково-інформаційного характеру тощо.

Для студента-першокурсника пошук необхідних джерел і літератури може стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліографів, консультантів бібліотеки, які допоможуть виявити необхідну довідкову літературу, бібліографічні покажчики, засвоїти принцип роботи з бібліотечним каталогом тощо. Надалі студент повинен прагнути самостійно відшукувати необхідні джерела і літературу. Сподіваємося, що в цьому допоможуть деякі наші практичні поради.

Для того щоб знайти потрібну книгу, студент повинен уміти користуватися каталогами. Вони становлять перелік літератури, яка зберігається в бібліотеці. Каталог складається з карток, які містять основну інформацію про те чи інше літературне джерело (автора, заголовок, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок, бібліотечний шифр тощо).

Наприклад:

9у2

Нові

Новітня історія України (1900—2000): Підруч. для студ.

іст. спец, вищих навч. закладів / А.Г. Слюсаренко,

В.І. Гусєв, В.М. Литвин та ін. — Вид. 2-ге, перероб. і

доп. — К.: Вища шк., 2002. — 719 с

ББК ТЗ(4Укр)6я73-1 + ТЗ(4Укр)52я73-1

Самостійна підготовка студентів

З інформації, зафіксованій на картці, ми дізнаємося про таке: книга "Новітня історія України (1900—2000)" — це підручник, призначений для студентів історичних спеціальностей ВНЗ; її авторами є А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.М. Литвин та інші вчені-історики; це 2-ге, перероблене й доповнене видання книги; вона опублікована в 2002 р. видавництвом "Вища школа"; її обсяг — 719 сторінок. У лівому верхньому кутку картки вказується шифр книги: 9у2/Нові, який показує місце книги на бібліотечній полиці. У правому нижньому кутку — каталожний індекс: ББК ТЗ (4Укр) 6я73-1 + ТЗ (4Укр) 52я73-1, який показує, в яких розділах каталогу відображена ця книга.

Студент повинен знати, що в бібліотеці є різні каталоги: алфавітний і систематичний каталог книг, алфавітний каталог періодичних видань, алфавітний каталог авторефератів і дисертацій, алфавітний каталог літератури, виданої іноземними мовами.

В алфавітних каталогах картки розміщені в алфавітному і водночас — зворотно-хронологічному порядку прізвищ авторів чи заголовків книг. До них слід звертатися, коли студент знає прізвище та ім'я автора чи назву книги. Необхідно враховувати, що на перше місце ставиться картка з описом останнього переробленого, доповненого видання, а далі — всі попередні. Праці окремого автора розміщуються за алфавітом їхніх назв. На жаль, як правило, алфавітні каталоги містять переліки видань, що вийшли у світ після того чи іншого року (наприклад, після 1935 p.). Усі ж видання, незалежно від року їх опублікування, містяться в службовому каталозі, яким користуються співробітники бібліотеки, а також у читацькому систематичному каталозі.

У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з якою студенту варто ознайомитися, щоб прискорити пошуки необхідної літератури. У систематичному каталозі книги відображено українською, російською та іноземними мовами. Картки на іноземні книги стоять за латинським алфавітом наприкінці кожної рубрики.

Після того, як інформація про необхідні книги знайдена, студент повинен чітко й розбірливо заповнити "Вимогу-розписку": вказати номер бібліотечного квитка, дату, власне прізвище, шифр книги, прізвище її автора, назву, рік і місце видання, необхідний том (чи номер, якщо це журнал).

Якщо виникає потреба визначити (наприклад, у разі підготовки реферату), що взагалі написано з тієї чи іншої теми, необхідно звертатися до бібліографічно-довідкового відділу. Для пошуку літератури з певної теми слід використовувати друковані бібліографічні покажчики, які побудовані за розділами, а іноді й за підрозділами. У цій структурі допомагають розібратися допоміжні покажчики (іменний, алфавітний, географічний). Важливе значення має ознайомлення з ретроспективними бібліографічними покажчиками, які подають у систематизованому вигляді праці, що вийшли впродовж певного терміну.

Самостійна підготовка студентів

Починати пошук необхідно з останніх видань літератури, а потім поступово розширювати його масштаби, використовуючи посилання на інші джерела. Разом з тим слід враховувати, що орієнтуватись у величезному масиві історичної інформації нині стає дедалі складніше. Натомість спеціальної навчальної історичної літератури та довідково-бібліографічних видань дуже мало. Тому насамперед радимо використовувати ту літературу, що подана в цьому посібнику до кожної окремої теми. Крім того, у разі необхідності можна скористатися спеціальними покажчиками змісту статей, надрукованих у наукових історичних журналах. Наприклад, у часописі "Україна", який виходив з 1907 до 1932 p., "Українському історичному журналі" (з 1957 p.), "Українському історику" (з 1963 p.). Корисними можуть бути також державні бібліографічні покажчики України: "Літопис журнальних статей" (з 1936 p.), "Літопис газетних статей" (з 1937 p.), "Літопис рецензій" (з 1935 p.), "Літопис книг" тощо. Починаючи з 1992 р. виходять бібліографічні щорічні покажчики книг і статей з історії України.

Для найшвидшого подолання труднощів, які постають при самостійному вивченні історії України, радимо користуватися спеціальними виданнями, в яких пояснюються основні історичні терміни, поняття, визначення, концепції, явища, даються короткі матеріали довідково-енциклопедичного характеру про найважливіші події та факти історії України, наводяться біографії державних, політичних, громадських, військових діячів, учених, митців, письменників, чиї життя та діяльність були пов'язані з українською історією. Серед таких видань, наприклад, фундаментальна 10-томна словникова частина "Енциклопедії Українознавства", яка була видана за кордоном у 1955—1984 pp. і перевидана репринтним способом у Львові впродовж 1993—2000 pp., а також другий том загальної частини "ЕУ" (репринт-не відтворення 1949 р. надруковане у Києві в 1995 p.), де містяться розділи "Історія", "Церква", "Право", "Культура". Крім того, в книгах наукового змісту містяться примітки, які пояснюють певні терміни, поняття, факти, наводяться короткі відомості про названих у тексті осіб, цитати, переклади слів з іноземних мов тощо, подаються іменні чи систематизовані предметні покажчики, хронологічні таблиці, карти.

Щоб набути глибоких знань з історії України, недостатньо лише прослухати курс лекцій та вивчити підручник. Для цього необхідна сумлінна, систематична робота з письмовими джерелами — основою достовірних історичних знань. Не вивчивши їх, студент не може знати як слід минуле України. Цілісне вивчення першоджерел допомагає скласти уявлення про той чи інший документ, краще відтворити і зрозуміти добу, що вивчається, сутність і значення історичних подій та явищ. Таким чином, вивчення історії України стає повноціннішим, урізноманітнюється навчальний процес.

Під час самостійної роботи відбуваються не лише пізнання історичного змісту джерела, а й одночасно його аналіз, оцінка й засвоєння. Тому студент повинен не обмежуватися лише поверховим ознайомленням, переглядом

Самостійна підготовка студентів

тексту документа, виписуванням кількох цитат, а прагнути детально й досконало його вивчити. Водночас необхідно пам'ятати, що неточно прочитаний, а тим більше тенденційно сприйнятий документ може стати джерелом неправильної інтерпретації. Вивчаючи події української історії, пов'язані з важливими джерелами, студенту не варто покладатися лише на готові висновки авторів супроводжувальних статей, коментарі до документів і матеріалів, тим паче, що в різних учених вони не завжди збігаються. Більше того, інтерпретація одних і тих самих явищ, подій, їх оцінки та висновки нерідко є діаметрально протилежними. Необхідно враховувати, що кожне історичне джерело, по-перше, відображає реальну дійсність свого часу обмежено, а по-друге, його автору були притаманні суб'єктивні погляди на висвітлювану ним проблему. Тому студент повинен сприймати будь-яке джерело як продукт тієї епохи, коли воно було створене, вироблювати та вдосконалювати в себе навички культури мислення в інтерпретації чужих думок та ідей, вміння аналізувати прочитане й робити правильні висновки. На основі критичного аналізу історичних джерел треба прагнути самостійно розібратися в тих чи інших аспектах кожного питання, визначити власне ставлення до подій, показати своє вміння підкріплювати фактами висновки.

Звичайно, в цьому посібнику приділяється увага особливостям вивчення документів з тієї чи іншої теми. Однак слід пам'ятати, що цим лише закладаються методологічні основи для вироблення у студентів навичок самостійного аналізу документальних джерел. З метою підвищення ефективності праці студентів над курсом "Історія України" пропонуємо основні рекомендації щодо роботи з документами під час підготовки до семінарських занять:

1. Сформулюйте загальне уявлення про структуру та зміст тексту (з'ясуйте, хто автор; ознайомтеся з назвою, структурою; перегляньте текст, зорієнтуйтеся, з яким видом документа маєте справу: законодавчим актом, статистичним джерелом, документом особистого походження тощо; визначте мету його створення (зверніть увагу на дату та місце написання; реконструюйте, спираючись на вже відомі та додаткові дані, історичну ситуацію; визначте причини, які привели до появи документа).

2. Уважно прочитайте текст, повертаючись до окремих положень, виділяючи незрозуміле. З'ясуйте незрозумілі місця за допомогою коментарів і приміток, що супроводжують текст, а також додаткової спеціальної літератури.

3. Поділіть текст на закінчені смислові частини. Критично аналізуючи кожну, спробуйте виділити основні положення, ідеї, аргументацію. Розкрийте зв'язки теоретичних положень і конкретних фактів, визначаючи ту їх сукупність, яка стала основою для зробленого висновку.

4. Ще раз перегляньте весь текст документа. Установіть логічні зв'язки між виділеними частинами; складіть структурний план. На його основі підготуйте тези чи конспект, оформіть відповідні записи в зошиті.

Самостійна підготовка студентів

Важливо враховувати, що при підготовці до семінару студенту необхідно не тільки знайти та вивчити рекомендовані джерела, а й зробити необхідні виписки, підготувати відповіді на питання, винесені для обговорення. Це передбачає ведення конспекту з семінарських занять, а отже, необхідність оволодіння методикою самостійного конспектування письмових джерел.

Досвід переконує, що конспектування історичних джерел при підготовці до семінарського заняття, так само, як і конспектування лекції, є досить складним завданням для студентів. Передусім це стосується першокурсників, значна частина яких не звикла до систематичної роботи над джерелами. Вони витрачають багато часу, але конспекти інколи виходять незадовільними.

Для того щоб зробити правильний запис, необхідно ознайомитись із змістом тексту і скласти його план, на основі якого й має бути створений конспект. Конспективний запис треба поділити на частини відповідно до пунктів плану; кожна частина має містити виклад одного з положень, а також його аргументацію. Натомість одночасне читання та конспектування абзац за абзацом можуть призвести до того, що до конспекту потраплять другорядні матеріали. Такий запис важко сприйматиметься, ускладнюватиме користування ним під час підготовки до семінарських занять. Конспективна форма запису вимагає не тільки фіксації найважливіших положень джерела, а й наведення необхідних міркувань, доведень. Інколи в конспекті, як правило на полях, роблять власні зауваження. Ретельно занотовуючи історичні документи чи виписки з них, точно вказують бібліографічні дані публікації (автора, назву документа; місце та рік видання книги; сторінку, з якої зроблена виписка). Наприклад: Винниченко В. Відродження нації. — Київ; Відень, 1920. — Ч. І (Репринтне видання). — К., 1990. — С 46.

Зрозуміло, що при підготовці до семінарських занять робота з першоджерелами обов'язково має поєднуватися з вивченням літератури з історії України. Це один із найважливіших засобів навчання, який передбачає читання текстів підручників, посібників, наукових статей, довідкової літератури, що вимагає активної розумової діяльності. У процесі формування самостійних навчальних умінь і навиків студент має бути залучений до такої діяльності, у ході якої читання текстів з історії України буде спрямоване на розуміння смислу прочитаного й разом із тим на стимулювання пізнавальної активності та мотивації навчання, тобто усвідомлення студентом себе суб'єктом навчання. За таких умов студент буде не лише читати необхідну література, а й використовуватиме її як джерело знань. Щоб успішно справитися з цим завданням, студент повинен оволодіти відповідною методикою самостійної роботи.

Творча, раціональна робота з книгою з метою глибокого та міцного засвоєння знань передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-друге, вміння аналізувати текст і записувати його. Якість засвоєння прочитаного тексту значною мірою залежить від уміння: а) правильно читати; б) ро-

Самостійна підготовка студентів

зуміти, усвідомлювати й закріплювати прочитане; в) відчувати, переживати прочитане.

Головними видами читання є: попереднє — загальне ознайомлення з книгою (за зовнішніми ознаками); повне читання тексту з метою засвоєння основних ідей та логіки змісту книги; повторне читання (якщо повне читання виявилось недостатнім для засвоєння прочитаного); часткове читання з метою вивчення додаткової літератури, необхідної для уточнення змісту матеріалу книги.

Читаючи текст у процесі підготовки до семінару, студенту слід зосередитися над його змістом, не відволікаючись, не думаючи про щось інше. Інакше читання виявиться малоефективним. Натомість цілеспрямоване й уважне читання розвиває самостійність мислення, необхідну для пізнання сутності питання. При читанні необхідно стежити за розвитком думки автора, щоб зрозуміти зв'язок між положеннями, які висуваються, їх аргументацією та висновками.

Оволодіння студента методом правильного читання пов'язане з повноцінним повторенням (відтворенням) і резюмуванням змісту тексту. Крім запам'ятовування конкретних фактів студент повинен уміти опрацьовувати отриману інформацію, письмово викладати власну думку щодо прочитаного. Це сприяє розвиткові навичок аналізувати текст, а також самостійних суджень. Натомість детальне конспектування в процесі читання може відволікати увагу студента або зводити її до механічного переписування незасвоєних фрагментів тексту.

З метою цілеспрямованої та ефективної роботи з текстом рекомендуємо використовувати такі поради:

1. Не переписуйте цілі речення чи абзаци; краще виписуйте ключові думки, ідеї.

2. Затримуйте увагу на вступному реченні кожного абзацу, особливо, коли це великі абзаци.

3. Не пропускайте так звані слова-сигнали ("отже", "таким чином", "підбиваючи підсумки" тощо), які застосовуються для того, щоб загострити увагу на чомусь важливому. Уміння виділяти слова-сигнали в підручниках, посібниках, статтях дуже важливе для розвитку здатності засвоювати прочитаний матеріал у всій його смисловій цілісності, тобто не спрощуючи й не пропускаючи висновків та оцінок автора.

4. Уважно ознайомтеся з висновками автора.

5. Одразу після прочитання перевірте, що ви запам'ятали, і відобразіть ключові думки, факти, власні оцінки у вигляді послідовної схеми змісту тексту. Така схема передбачає: а) перелік головних питань у логічному порядку; б) розкриття змісту головних питань (конкретні факти та приклади, які їх підтверджують); в) аналіз головних питань (їх значення, застосування, висновки та оцінки).

Самостійна підготовка студентів

Одним із шляхів запам'ятовування та засвоєння матеріалу є ведення записів прочитаного. Основні форми записів — план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План — це перелік основних питань, які розглядаються в книзі чи статті. Він розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації у змісті праці. Є два способи складання плану: перший — під час самого читання, другий — після ознайомлення з текстом. Складність цієї роботи полягає в тому, що студенту необхідно з'ясувати для себе побудову тексту, хід думок його автора, після чого викласти зміст роботи чітко й лаконічно. План може бути простим (коротким) і складним (розгорнутим). Відмінність останнього полягає в тому, що він містить не тільки перелік питань, а й розкриває основні ідеї праці, може включати окремі цитати. Зазначимо, що розгорнутим планом зручно користуватися при підготовці до власного виступу чи реферату. Адже за його допомогою значно легше пригадати прочитане. План має не поділяти історичний матеріал на частини, а пов'язувати його в логічне ціле. Для цього після читання треба поділити його на частини так, щоб кожна з них охоплювала певне питання, а в межах питання — чітко обмежену думку. В кожній частині плану слід сформулювати заголовки і пронумерувати їх як пункти плану відповідно до логічної послідовності прочитаного матеріалу: розділи — римськими цифрами (І, II, НІ тощо), питання — арабськими (1, 2, 3 тощо), думки в межах питань — буквами (а, б, в тощо).

Іншою формою записів є виписки. Це або дослівне відтворення в зошиті (чи на окремих аркушах) найважливіших місць праці, характерних фактів, дат, або стисле їх викладення. Перевага виписок полягає в точності відтворення тексту, зручності в користуванні записами при подальшій самостійній роботі, у накопиченні фактичного матеріалу та узагальнень. Виписки корисні для повторення, для швидкої мобілізації своїх знань, коли в короткий термін необхідно згадати вивчений матеріал. Виділяючи з тексту найголовніше, виписки допомагають його краще зрозуміти. Без виписок важко обійтися при підготовці усного виступу, письмової роботи. Робити виписки можна як у процесі, так і після закінчення читання.

Значно складнішою і більш повною формою запису є тези (у перекладі з грецької мови — твердження) — стисле викладення основних положень прочитаної праці, за допомогою якого передається її головний зміст. Тези складаються після ґрунтовного вивчення та глибокого усвідомлення змісту книги. Розрізняють тези прості, коли записується якась думка, і складні, коли додатково робиться коротке обґрунтування, аргументація цієї думки. На відміну від плану, тези розкривають зміст тексту, причому робиться це у формі ствердження чи заперечення. За змістом тези нагадують конспект, хоч останній має більш описовий характер і його положення менш категоричні, ніжу тез.

Наступною формою запису є анотація — стисле узагальнення змісту роботи. Нею зручно користуватися, коли студент планує повернутися до тієї

Самостійна підготовка студентів

чи іншої праці, а на цьому етапі обмежується її короткою характеристикою. Щоб скласти анотацію, необхідно спочатку повністю прочитати й осмислити роботу.

До анотації дуже наближене резюме — запис, який є короткою оцінкою прочитаної праці. Різниця між ними полягає в тому, що анотація стисло характеризує працю в цілому, а резюме зосереджує увагу на її висновках, головних підсумках.

Однак найдосконалішою формою запису є конспект, про основні навики роботи з яким уже йшлося в контексті розгляду питання ролі лекції в організації СРС. Проте конспектування книги має особливості. Слід враховувати, що, складаючи конспект відповідно до змісту книги, необхідно зберігати усі її основні думки та положення. Зміст повинен бути логічним і цілісним, щоб усі його частини подавалися в певній послідовності, пов'язувались і узгоджувалися між собою. Враховуючи, що конспект складається насамперед з метою підготовки до семінарського заняття, до нього можна одночасно включати матеріал із кількох книг чи джерел, які пов'язані з основним текстом.

Одне з найскладніших завдань, яке має виконати студент, — підготовка доповіді. Ознайомившись і вивчивши рекомендовані документи, матеріали, наукові статті, відповідний розділ підручника чи посібника, на завершальному етапі підготовки до семінарського заняття студент повинен підготуватися до доповіді й обговорення запланованих питань.

Доповідь, яку планується виголосити на семінарі, має відповідати таким вимогам:

1) методологічно правильно і повно розкрити зміст вибраного питання;

2) показати самостійну роботу над історичними джерелами та літературою;

3) продемонструвати вміння планувати чітко все те, що вивчається, й зрозуміло формулювати головні питання доповіді.

Слід також розрахувати, щоб час доповіді не перевищував 10 хв. Адже інакше студент може не встигнути розкрити питання. До того ж чимало труднощів виникає в процесі самого виступу. Досвід проведення семінарських занять свідчить, що для студента-доповідача особливого значення набувають три фактори: 1) володіння матеріалом; 2) володіння собою; 3) володіння аудиторією. Суттєвим недоліком певних студентів є невміння послідовно й логічно викласти на семінарі свої думки. Навіть вивчивши питання, вони інколи не можуть ефективно ним скористатися, відповідають нечітко й незрозуміло. Подолати цей недолік значною мірою допомагає підготовлений заздалегідь план відповіді. Він може стати надійним помічником при підготовці до виступу, а згодом до іспиту.

Важливим елементом самостійної підготовки доповіді є ознайомлення студента з науковими та публіцистичними статтями, присвяченими подіям історії України. Вони містять, як правило нові факти, трактування, сприя-

Самостійна підготовка студентів

ють виробленню історичного мислення. Використання їх на семінарському занятті надає йому полемічності та гостроти. Проте студентам слід звернути увагу на наукову коректність подання нових історичних фактів, концепцій, висновків, оцінок. Важливо остерігатися крайнього максималізму, не допускати механічної підміни старої схеми новою, одного стереотипу іншим.

Звичайно, готуючи доповідь, студент повинен прагнути зробити її не тільки правильною за формою, а й цікавою за змістом. Для цього у виступі, зокрема, необхідно уникати слів-"паразитів" ("ну", "значить" тощо), тавто-логій (повторення одних і тих же слів), іноземних слів, абстрактних понять. Натомість намагайтеся включити до своєї доповіді цікаві приклади, приказки, прислів'я, "крилаті" вислови. їх доречне використання пожвавить виступ, зробить його емоційнішим.

Нині, у зв'язку з посиленням ролі СРС, у процесі підготовки до семінарських занять особливого значення набуває проведення викладачами консультацій. Вони присвячені як окремим питанням курсу з історії України, так і цілим темам, методиці самостійної роботи над джерелами тощо. Основна мета консультацій до семінарських занять з історії України передбачає: надання студентам конкретної допомоги в самостійній роботі над навчальним матеріалом; додаткове інформування студентів з питань, що виносяться на заняття; допомога студентам у правильному розумінні тих чи інших положень, які необхідно засвоїти в процесі вивчення теми. Інакше кажучи, консультація покликана сприяти поглибленому вивченню незрозумілих питань, які студенти не змогли засвоїти самостійно. Крім того, консультації дають змогу викладачеві виявити і ліквідувати недоліки лекційного курсу, перевірити знання студентів тощо.

Консультації поділяються на три типи: колективні, групові, індивідуальні. Колективні консультації проводяться для великої групи студентів, потоку чи всього курсу. Вони відбуваються на початку вивчення курсу з історії України або певної теми і покликані висвітлювати основні питання організації та методики роботи студентів над програмним матеріалом. Групові консультації призначені для студентів академічної чи іншої групи. На них висвітлюються конкретніші питання, пов'язані з вивченням тієї чи іншої теми. На індивідуальні заняття приходять окремі студенти. Зрештою, всі типи консультацій покликані сприяти більш ефективній організації СРС, піднесенню рівня її успішності.

Підготовка реферату

Складовою СРС над курсом "Історія України" є написання реферату. У процесі підготовки до семінарського заняття використовують реферат у формі письмового оформлення доповіді на конкретну тему. За змістом він нагадує тематичний конспект, але, крім того, це ще й закінчена самостійна робота. Адже реферат — це спроба розібратися в тій чи іншій проблемі глиб-

Самостійна підготовка студентів

ше, можливість самостійно подивитись на історичні події, явища, процеси, з'ясувати те, що раніше залишалося непоміченим. Водночас підготовка реферату дає змогу студентові впевненіше орієнтуватися в джерелах та літературі з обраної теми, створює умови для комплексного використання навичок роботи з літературою, розвиває аналітичне, самостійне мислення, вчить логічно й аргументовано висловлювати на письмі свою думку тощо. Реферат повинен відображати знання студентом певної важливої проблеми з історії України, засвідчити вивчення ним спеціально відібраних історичних джерел і літератури з конкретного питання, його вміння оформлювати довідковий апарат, список використаних джерел і літератури.

Починаючи роботу, студенту насамперед необхідно чітко сформулювати тему, продумати, які питання та в якій послідовності треба розкрити. Оскільки при написанні реферату з історії України студентам доводиться вивчати й аналізувати порівняно невеликі історичні відрізки часу, при поділі тексту на структурні частини рекомендується застосовувати проблемно-тематичний принцип. Він дає можливість студенту враховувати особливості вибраної теми і в процесі написання успішно вирішувати всі складові загальної проблеми.

Важливу роль у написанні реферату відіграє правильна його побудова, тобто збереження належних пропорцій між окремими частинами роботи. У вступі необхідно обґрунтувати вибір теми — вказати, чому нині виникає необхідність у вивченні та висвітленні цієї проблеми, що може бути пов'язане з певними факторами суспільно-політичного життя, а також визначити завдання, яке автор прагне розв'язати. В основній частині реферату формулюється головний зміст тексту. Виклад матеріалу має бути логічним, послідовним, без повторів, зайвої констатації загальновідомих фактів, особистих емоцій автора. Головну увагу слід зосередити на пошуку належних аргументів для розкриття поставленої проблеми. Вони можуть бути підкріплені посиланнями на джерела чи результати досліджень учених. За необхідності студент може процитувати якийсь важливий фрагмент документа, обов'язково подавши його в лапках і точно вказавши в посиланні (укінці цитати або у виносках внизу сторінки) джерело, з якого взята цитата. При цьому не допускаються будь-які зміни у формулюванні цитати. Слід підкреслити, що цитати є особливою формою фактичного матеріалу. Вони використовуються для того, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела, для створення системи доказів, потрібних для характеристики явища чи події, що вивчаються, а також для підкріплення окремих тверджень самого автора реферату. Однак зловживати цитатами не слід, оскільки це зіпсує загальне враження від роботи. їх кількість має бути оптимальною, тобто визначатися потребами розроблення теми реферату.

У посиланнях спочатку подаються прізвище й ініціали автора, потім назва книги, місце, рік видання, сторінка (наприклад: Бойко О.Д. Історія України: Посіб. для студентів ВНЗ. — К., 1999. — С. 254). Якщо це стаття,

Самостійна підготовка студентів

то після її назви вказується назва журналу (збірника), рік видання, порядковий номер випуску, сторінка (наприклад: Горєлов М. Історичні спроби моделювання української державності в XX столітті // Політична думка. — 1994. — № 4. — С. 94). У разі повторення раніше названої праці достатньо подавати прізвище та ініціали автора, а далі писати: "Вказ. пр