Теоретичні моделі відкритої економіки

Для будь-якої економічної системи у процесі динаміч­ного розвитку характерні періодичні відхилення від стану рівноваги, які супроводжуються змінами обсягів випуску, показників зайнятості та рівня цін. На певному історично­му етапі у процес досягнення макроекономічної рівноваги почала втручатись держава, яка за допомогою інструментів економічної політики впливає на господарську кон'юнктуру і досягає встановлення рівноважного національного доходу на рівні потенційно можливого. Така рівновага отримала назву внутрішньої. Однак відкритість економічних систем робить досягнення внутрішньої рівноваги процесом, по­в'язаним із певними труднощами. Як зазначалося раніше, економічні закономірності, які діють у межах країни, видозмшюються, коли вона відкриває свої кордони для руху іноземних і власних товарів, ресурсів, валюти. Саме тому досягненню потенційно можливого рівня доходу можуть перешкодити обмеження платіжного балансу. Найчастіше це відбувається внаслідок прискорення інфляції та погір­шення цінових співвідношень у зовнішній торгівлі. З ін­шого боку, досягнення країною рівноважного платіжного балансу може погіршити внутрішню рівновагу через втра­ту валютних резервів або інфляційне знецінення грошей. Тому виникає необхідність одночасного підтримання внут­рішньої і зовнішньої рівноваги шляхом коригування між­народних товарно-фінансових потоків з урахуванням на­слідків, що можуть виникати для внутрішньої економіки й основних макроекономічних показників її розвитку.

Ця проблема є досить складною, оскільки потребує ура­хування цілої системи взаємозв'язків і взаємозалежностей. Першим, хто здійснив спробу її вирішення, був відомий британський економіст Джон Мейнард Кейнс. Основною ідеєю кейнсіанської моделі світового господарства стала теза про необхідність державного втручання в економічний розвиток. Кейнсіанство ґрунтується на положенні, що для кожної країни характерною є стихійно діюча тенденція до хронічної недостатності ефективного попиту і неповної зайнятості ресурсів, що зумовлено, насамперед, супереч­ністю між зростаючою (відповідно із зростанням доходу) схильністю до заощаджень і здатною до зниження (мірою накопичення капіталу) схильності підприємців до інвесту­вання. У результаті кожна країна намагається більше екс­портувати, ніж імпортувати. Така цілеспрямованість краї­ни на форсування експорту ускладнюється тим, що за умов неповної зайнятості приріст експорту має мультиплікацій­ний ефект, тобто викликає прискорене зростання доходів і рівня зайнятості, а приріст імпорту, що витісняє національ­не виробництво, здатний викликати помножене скорочен­ня зайнятості і доходів. Розглянемо ці процеси детальніше, використовуючи відому макроекономічну модель, що отримала назву "кейнсіанського хреста" (рис. 2.2).

дозмшюються, коли вона відкриває свої кордони для руху іноземних і власних товарів, ресурсів, валюти. Саме тому досягненню потенційно можливого рівня доходу можуть перешкодити обмеження платіжного балансу. Найчастіше це відбувається внаслідок прискорення інфляції та погір­шення цінових співвідношень у зовнішній торгівлі. З ін­шого боку, досягнення країною рівноважного платіжного балансу може погіршити внутрішню рівновагу через втра­ту валютних резервів або інфляційне знецінення грошей. Тому виникає необхідність одночасного підтримання внут­рішньої і зовнішньої рівноваги шляхом коригування між­народних товарно-фінансових потоків з урахуванням на­слідків, що можуть виникати для внутрішньої економіки й основних макроекономічних показників її розвитку.

Ця проблема є досить складною, оскільки потребує ура­хування цілої системи взаємозв'язків і взаємозалежностей. Першим, хто здійснив спробу її вирішення, був відомий британський економіст Джон Мейнард Кейнс. Основною ідеєю кейнсіанської моделі світового господарства стала теза про необхідність державного втручання в економічний розвиток. Кейнсіанство ґрунтується на положенні, що для кожної країни характерною є стихійно діюча тенденція до хронічної недостатності ефективного попиту і неповної зайнятості ресурсів, що зумовлено, насамперед, супереч­ністю між зростаючою (відповідно із зростанням доходу) схильністю до заощаджень і здатною до зниження (мірою накопичення капіталу) схильності підприємців до інвесту­вання. У результаті кожна країна намагається більше екс­портувати, ніж імпортувати. Така цілеспрямованість краї­ни на форсування експорту ускладнюється тим, що за умов неповної зайнятості приріст експорту має мультиплікацій­ний ефект, тобто викликає прискорене зростання доходів і рівня зайнятості, а приріст імпорту, що витісняє національ­не виробництво, здатний викликати помножене скорочен­ня зайнятості і доходів. Розглянемо ці процеси детальніше, використовуючи відому макроекономічну модель, що отримала назву "кейнсіанського хреста" (рис. 2.2).

Модель "кейнсіанський хрест" — це теоретична концеп­ція, яка показує процес встановлення внутрішньої рівно­ваги в економіці з фіксованими цінами.

Модель має такі передумови.

1. Описує економіку короткострокового періоду, у якій
ціни незмінні.

2. Будується для закритої економіки.

3. Відображає залежність сукупного попиту та сукупної
пропозиції від обсягу національного доходу.

Основні змінні моделі.

Планові витрати (£) — це сума, яку суб'єкти макро-економіки планують витратити на споживання та інвести­ції за кожного рівного сукупного доходу країни; вони є ін­терпретацією сукупного попиту для закритої економіки без державного втручання (Е = С + 1).

Фактичні витрати (У) — це планові інвестиції плюс незаплановані інвестиції у товарно-матеріальні запаси в умовах непередбачених змін рівня продажу; формують сукупну пропозицію.

Рівновага на товарному ринку встановлюється тоді, коли сукупний попит (планові витрати) дорівнює сукупній про­позиції (фактичні витрати), або ж коли інвестиції дорівню­ють заощадженням.

Якщо фактично вироблений національний дохід (У^ перевищує свій рівноважний рівень (У,), то споживачі ку­пують менше товарів, ніж їх виробляють в масштабах еко­номіки (AD < AS). Нереалізована продукція надходить у товарно-матеріальні запаси і їх обсяг зростає. У відповідь на це фірми скорочують виробництво і зайнятість, що, своєю чергою, призводить до зниження доходу від У_г до У_е і подальшого вирівнювання обсягів планових і фактичних витрат. Якщо ж фактичний дохід (У₂) менший від рівно­важного рівня (Y_e), то це свідчить, що фірми виробляють обсяг продукції менший, ніж той, який хочуть придбати економічні суб'єкти (AD > AS). Підвищений попит буде задовольнятися за рахунок незапланованого скорочення товарно-матеріальних запасів — це продемонструє підпри­ємцям необхідність збільшення випуску і створить стимули до розширення виробництва і зростання зайнятості. У ре­зультаті дохід зростає від У₂ до У, і в економіці досягається рівновага.

Отже, рівноважний обсяг виробництва визначається сукупним попитом (схильністю суб'єктів споживати та ін­вестувати), а коли його обсяг є недостатнім, не відбуваєть­ся встановлення рівноваги на рівні, що забезпечує повне використання ресурсів.

Теоретично будь-яка економіка здатна до випуску тако­го обсягу продукції, під час виробництва якого мали б за­стосовуватись всі наявні у суспільстві економічні ресурси. Вироблений за такої умови національний дохід отримав назву потенційного (У*). Однак на практиці рівноважний обсяг доходу постійно відхиляється від потенційного дохо­ду, постійно змінюється. І це пов'язано з тим, що підприємницькому сектору не завжди економічно доцільно залу­чати у виробничий процес всі економічні ресурси. Будь-який підприємець буде розширювати випуск, і тим самим створювати попит на ресурси, тільки тоді, коли матиме впевненість, що отримає у результаті виробничої діяльності певний прибуток. Величина останнього перебуває під впли­вом цін, які приводить у дію сукупний попит. В економіці, яка перебуває у депресивному стані, ціни незмінні а, отже, не здатні простимулювати виробників до збільшення ви­пуску. За таких умов виникає необхідність зовнішньої сили, яка б могла збільшити сукупний попит шляхом впли­ву на величини кожного компонента планових витрат. Якщо або споживчі, або інвестиційні витрати почнуть зро­стати (рис. 2.3), то крива планових витрат зміститься вгору від Е1 до Е₂ і рівень рівноважного доходу Y_e зросте до потен­ціалу У*. Якщо ж обсяг витрат буде зменшуватися, то кри­ва планових зміститься вниз і рівень рівноважного доходу скоротиться. Причому величина подібних змін буде супро-

воджуватись не зовсім пропорційним зростанням рівноваж­ного доходу, що пов'язане з дією ефекту мультиплікатора. Отже, рівноважний дохід зростає на величину більшу порів­няно з величиною зміни будь-якого компонента сукупних витрат, а саме — на величину мультиплікатора, помноже­ного на цю зміну.

де У — приріст доходу;

М — мультиплікатор автономних витрат;

Е — приріст сукупних витрат.

Оскільки в умовах негнучкості цін ринковий механізм не здатний відрегулювати автоматичне урівноважування сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні повної зайнятості, то у цю модель вводиться нова змінна — діяль­ність держави. На думку Дж.М. Кейнса, держава є тією автономною силою, яка, здійснюючи витрати в економіці, може підвищити сукупний попит і цим через ефект муль­типлікатора вирівняти рівноважний рівень доходу з потен­ційним. Таке втручання держави, за Кейнсом, має здійс­нюватися через бюджетні механізми і, впливаючи на рівень сукупних витрат, створювати імпульс до розвитку мульти­плікаційного процесу розширення національного доходу незалежно від участі країни у міжнародних економічних відносинах.

Однак якщо країна здійснює зовнішньоторговельні опе­рації, то зростання її добробуту буде частково витрачатися на імпорт товарів і послуг, що у подальшому призведе до погіршення її торговельного балансу і зниження внутріш­нього мультиплікаційного процесу створення подальшого попиту на вітчизняну продукцію. Справа у тому, що спо­живачі країни, помітивши зростання своїх доходів, певну їх частину направлять на споживання як вітчизняних, так і імпортних товарів. Причому витрати на імпорт будуть змінювати числове значення мультиплікатора автономних витрат (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Встановлення внутрішньої рівноваги у відкритій економіці

Якщо звернутись до умови рівноваги на ринку благ і ввести до нього параметри експорту та імпорту, то отримає­мо рівняння, що відображає діяльність всіх чотирьох су­б'єктів макроекономіки:

де NX — чистий експорт, отриманий як різниця між екс­портом (X) та імпортом (М).

Записавши це рівняння у прирощеннях, отримаємо:

Множник, який стоїть перед G, є розгорнутим мульти­плікатором автономних витрат:

 

 

1— гранична схильність до імпортування, тобто величина, яка показує на скільки одиниць зміняться ім­портні витрати (М) при зміні доходу (У) на одну одиницю:

Тепер проаналізуємо наслідки участі країни у міжнарод­ній торгівлі. Нехай у внутрішній економіці рівень сукупних витрат з урахуванням держави знаходиться на рівні E₁, при­чому рівноважний дохід менший за потенційний (Y_е<Y*).

У цій ситуації уряд здійснює стимулювання сукупного попиту за рахунок проведення експансіоністської бюджет­но-податкової політики, що зміщує лінію сукупних витрат у точку Е₂ і зумовлює зростання доходу. Однак успіхи дер­жави щодо досягнення повної зайнятості будуть частково еліміновані за рахунок зниження обсягів чистого експорту: частину зростаючого доходу, спрямованого на споживання, економічні суб'єкти витратять на придбання імпортних товарів, що призведе до зниження обсягів сукупного попи­ту і залежно від величини мультиплікатора витрат у відкри­тій економіці до зсуву кривої Е₂ вниз у точку Е₃. Зрештою величина доходу знижується і рівновага досягається на рівні У_г<. За таких умов необхідним є проведення підтри­муючої політики, націленої на досягнення рівноваги пла­тіжного балансу.

Як доводить світовий досвід, засобом міжнародного ре­гулювання відповідних процесів більшість країн обирає стратегію нарощування експорту і стримування імпорту за допомогою протекціоністських заходів, які мають досить сильну тенденцію перетворитися на торговельні війни. Тому для врегулювання ситуації прихильники кейнсіанської мо­делі пропонують низку заходів:

— проведення кожною країною активної державної по­літики, спрямованої на досягнення внутрішньої рівноваги за допомогою власне національних засобів. Цим має бути

зведена до мінімуму зацікавленість кожної країни у пере­вищенні її експорту над імпортом;

— здійснення міжнародної координації у сфері кредит­но-грошової політики таким чином, щоб ті країни, які ухи­ляються від проведення курсу на досягнення повної зайня­тості, не отримували однобічних вигод за рахунок форсо­ваного експорту в країни, які проводять відповідну полі­тику;

— створення міжнародних закладів, які сприяли б (ва­лютними кредитами, торговельними угодами, інвестиція­ми) вирівнюванню дисбалансів міжнародних розрахунків і одночасно були б здатні впливати (відмовою у кредитах та іншими заходами) на ті країни, які не дотримують загаль­ної політики. Так були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ), Генеральна угода про тарифи і торгівлю (нині ВТО), Міжнародний банк реконструкції розвитку (МБРР).

Вся ця система діє таким чином, що країни-учасниці змушені за рахунок експорту капіталу кредитувати актив­не сальдо свого торговельного балансу і створювати спри­ятливі митні умови для країн, торговельний баланс яких є пасивним.

Започаткована Дж.М. Кейнсом модель відкритої еконо­міки знайшла продовження у численних розробках його послідовників. Спочатку Дж. Хікс і Е. Хансен модифікува­ли "кейнсіанський хрест" у модель IS — LM, яка пояснюва­ла процес встановлення внутрішньої рівноваги за умови взаємодії ринків благ і грошей, а запропонована на початку 60-х років XX ст. працівниками Міжнародного валютного фонду Р. Менделлою і М. Флемінгом кейнсіанська модель на декілька десятиліть визначила засади аналізу економіч­ної політики у відкритій економіці.

Однак кейнсіанські моделі за своєю сутністю були ста­тичними і не враховували процесів довготривалого еконо­мічного розвитку. Подальші дослідження, найбільш ціка­вими з яких є моделі голландського економіста Дж. Пола-ка і норвежця Р. Фріша, дали розуміння світової економіки як такої, у якій функціонують два взаємопов'язані механізми: механізм передачі хвилеподібних імпульсів від однієї країни до іншої і механізм, що породжує такі імпульси, і цим викликає рух економічної системи. А вже у 1976 p., спираючись на розроблені моделі економічного зростання, професор Массачусетського технологічного інституту Руді-гер Дорнбуш запропонував динамічний варіант моделі Менделла- Флемінга. Необхідно розглянути базову модель відкритої економі­ки у редакції Р. Менделла і М. Флемінга: по-перше, вона є основою, до якої вводяться нові змінні для побудови більш складних моделей і, по-друге, ця модель є найбільш зруч­ним інструментом для аналізу наслідків бюджетної і кре­дитно-грошової політики, які враховуються при побудові міжнародних стратегій розвитку країн.

Модель Менделла — Флемінга — це теоретична кон­цепція, яка показує процес одночасного встановлення внутрішньої і зовнішньої рівноваги в країні. Ця модель враховує вплив на національний ринок режиму валютного курсу, ступеня міжнародної мобільності капіталу і самого масштабу економіки. Остання обставина є досить важли­вою, оскільки сучасними дослідниками взаємозв'язки між основними макроекономічними змінними у відкритій еко­номіці аналізуються за допомогою двох моделей — малої відкритої економіки та моделі двох країн, у якій світове господарство складається з двох країн, так що експорт од­нієї з них є імпортом іншої. Малою відкритою економікою вважається економіка країни, господарська діяльність якої не має помітного впливу на стан світового господарства. Як правило, така економічна система сприймає світову ставку відсотка як внутрішню, має абсолютну мобільність капіта­лу й імпульси, що виходять від неї у світове господарство, не мають зворотної дії у короткостроковому періоді. Саме на такій моделі ґрунтується досліджувана нами модель Менделла — Флемінга. Остання будується на основі моделі IS — LM і містить додаткові змінні: світову ставку відсотка (г*); валютний курс (e); чистий експорт країни (NX) як функцію валютного курсу (e):

де X — експорт; М — імпорт; п — показник еластичності реального валютного курсу; є — валютний курс; МРМ — гранична схильність до імпорту. Передумови моделі.

1. Будується для короткострокового періоду.

2. Розрахована на малу відкриту економіку.

3. Припускає абсолютну мобільність капіталу.

4. Стверджує, що різниця у рівнях внутрішньої і світової
ставки відсотка є єдиним чинником, що визначає напрямки
руху капіталу. Якщо ставка відсотка на внутрішньому рин­
ку країни вища тієї, яка склалася у навколишньому світі,
спостерігається притік іноземного капіталу в країну, якщо
ж світова ставка відсотка перевищує внутрішньою, відбу­
вається відплив капіталу за кордон.

Побудова моделі Менделла — Флемінга здійснюється на основі таких трьох рівнянь.

1. Рівняння кривої 18 описує рівновагу товарного ринку
з урахуванням чистого експорту:

За умови підвищення валютного курсу відносні ціни на внутрішні товари порівняно з імпортними знижуються і чистий експорт зростає, що,"своєю чергою, збільшує і су­купні витрати. Таким чином, величина сукупних витрат у економіці обернено залежна від величини валютного курсу: чим вищим є курс валюти, тим нижчими будуть сукупні витрати і дохід.

2. Рівняння кривої LМ описує рівновагу грошового рин­ку, яка визначається рівністю пропозиції грошей

 

та попиту на них (L):

 

4. Рівняння ставки відсотка показує, що внутрішня відсоткова ставка визначається її світовим рівнем:

r= r*

де r — світова ставка відсотка.

Геометрично модель Менделла — Флемінга може бути побудована двома способами: у системі координат (У — r) або у системі координатах (У — e). У першому випадку це роблять шляхом модифікації моделі IS—L М за допомогою введення горизонтальної лінії r = r*, що відображає рівень світової ставки відсотка. У цій моделі крива IS перетинає криву LMу тій точці, де крива LMперетинається з лінією r= r*. Це пояснюється тим, що якщо внутрішня ставка від­сотка буде вищою за світову, то іноземні інвестори будуть зацікавлені у вкладенні капіталу в економіку цієї країни. Це збільшить попит іноземців на національну валюту і при­веде до підвищення курсу національної валюти, зниження чистого експорту і зміщення кривої IS вліво до рівня, за якого всі три криві перетнуться в одній точці (рис. 2.5).

 

 

Якщо ж внутрішня ставка відсотка буде нижчою, ніж її світовий рівень, почнеться відплив іноземного капіталу із країни, що підвищить валютний курс, а отже, збільшить чистий експорт і змістить криву IS вправо до рівня, за яко­го внутрішня ставка відсотка буде дорівнювати світовій. Для побудови моделі Менделла — Флемінга у системі ко­ординат (У — e ) вводяться нові криві IS* і LM*. IS* — це лінія, кожна точка якої показує комбінації валютного кур­су і доходу, за яких товарний ринок у відкритій економіці перебуває у стані рівноваги. Ставка відсотка у цій моделі незмінна (r = r*), і тому чим вищий курс валюти, тим мен­шим буде чистий експорт і, відповідно, дохід. Крива IS* через такі залежності буде мати від'ємний нахил.

Лінія LM* відображає значення рівнів доходу, за яких грошовий ринок у відкритій економіці перебуває у стані рівноваги. За незмінної ставки відсотка рівняння кривої LM* виявляє тільки залежність рівноваги від значень до­ходу. Тому крива LM* є вертикальною лінією.

За допомогою моделі Менделла — Флемінга можна пе­редбачити наслідки проведення державою економічної політики у відкритій економіці і її безпосередню результа­тивність. Але велике значення має, за яких режимів валют­ного курсу здійснювалась ця політика.