Форми та методи державного впливу на економіку

Держава виконує свої функції, застосовуючи різноманітні засоби впливу на економіку. Але існують певні обмеження щодо цього. В принципі повинні бути виключеними будь-які дії держави, що розривають зв’язки в ринковому механізмі, руйнують його. Недопустимі, зокрема, тотальне директивне планування (тобто обов’язкове для виконання), декретування розподілу виробничих: ресурсів і споживчих товарів (по фондах чи галонах), всеохоплюючий державний контроль над цінами, попитом і пропозицією тощо. Водночас, це зовсім не означає, що держава в ринковій економіці, скажімо, повністю знімає із себе відповідальність за динаміку цін або забороняє планування.

Навпаки, держава уважно слідкує за рухом цін і, опираючись насамперед на економічні методи управління, намагається не допустити безконтрольного інфляційного зростання цін. Ринок є багато у чому само регульована система, тому впливати на нього можна насамперед опосередкованими, непрямими методами економічного характеру. Проте це не означає, що в розвиненій ринковій економіці адміністративні, тобто вольові, неекономічні прямі методи не мають права на існування. У ряді випадків застосування адміністративного регулювання навіть необхідне.

Водночас, хоча економічні і адміністративні методи регулювання мають деяку схожість, вони суттєво відрізняються між собою. Зокрема, адміністративні методи помітно звужують свободу економічного вибору, а інколи і взагалі її ліквідують. Таке відбувається тоді, коли адміністрування економічно необґрунтовано, набуває рис тотальності, є всеохоплюючим, тобто перероджується в командно-розподільну (тоталітарну) систему.

Можна виділити кілька основних напрямків адміністративного(прямого) регулювання ринкової економіки.

1) Державний контроль над монопольними ринками. Держава застосовує при цьому антимонопольне регулювання: встановлює межі розвитку фірм, допустимі рівні рентабельності, регульовані ціни.

2) Державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва. Повна, свобода ринкових відносин не забезпечує охорони навколишнього середовища і не відтворюваних ресурсів, економічне регулювання тут безсиле. Тому держава встановлює відповідні правила і норми ринкової поведінки, які забезпечують відносну екологічну безпеку.

3) Забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту і соціального захисту населення. Йдеться про встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати і пенсії, меж робочого дня, виплати по безробіттю, допомоги багатодітним і неімущим тощо.

4) Захист національного ринку. З цією мстою держава застосовує адміністративне регулювання експорту та імпорту товарів, встановлює митні обмеження, відповідні тарифи за ввезення товарів, квоти їх кількості, ліцензії тощо.

5) Реалізація цільових програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку також передбачає елементи адміністрування щодо підприємств державного сектору.

6)Забезпечення дотримування національних стандартів усіма учасниками суспільного виробництва. Йдеться про «екологічну чистоту» і якість продукції, санітарні норми виробництва і споживання, заборону продажу наркотиків та інших шкідливих для здоров’я людини речовин, недобросовісну рекламу, підробку торгових знаків тощо. В цілому даний напрям забезпечує захист споживача.

Без адміністративного регулювання ринкове господарство сьогодні неможливо уявити. Адміністрування небезпечне не саме по собі, воно наносить відчутної шкоди лише тоді, коли починає підмінювати економічні методи регулювання.

Економічні непрямі методи зовсім не обмежують свободи виробу, а інколи навіть розширюють її, адже з’являється додатковий стимул, на який господарюючий суб’єкт може або зреагувати, або не звернути на нього ніякої уваги, у будь-якому випадку залишаючи за собою право на вільне визначення свого економічного вибору. До основних методів опосередкованого регулювання економіки державою належать бюджетно-податкова, грошово-кредитна та фінансова політики.

Структурна політика держави як форма довготривалого регулювання. Вона включає такі основні напрями:

стимулювання зрушень з метою створення виробничої структури, яка б відповідала зрослим вимогам НТП;

подолання економічної відсталості деяких регіонів і сфер виробництва;

підвищення ефективності і конкурентноздатності національної економіки, представленою не лише могутніми транснаціональними компаніями (ТНК), але й дрібними і середніми фірмами.

Особливу роль відіграє при цьому активна науково-технічна політика, яка охоплює не лише стимулювання державою наукових досліджень та їх впровадження у виробництво, але й підготовку висококваліфікованих кадрів.

Важливим інструментом структурного регулювання є фінансовий вплив держави через податкову систему. Податки або стимулюють, або обмежують розвиток окремих галузей і виробництв, територій і регіонів країни. Стимулюючу роль податкових пільг можна розглядати як особливий вид субсидій (допомога) у підприємництво. В ряді країн заохочення інвестицій у відсталі регіони і галузі стимулюється тим, що частина інвестиційних фондів не підлягає оподаткуванню.