Кругопотік ресурсів, продуктів і доходів

У цій моделі зовсім не врахована економічна роль держави і міжнародного ринку; вона передбачає, що домогосподарства витрачають повністю свій дохід, а значить потоки доходу і видатків є постійними, тобто рівні виробництва і зайнятості теж постійні...

3. Конкурентна структура сучасного ринку.

В умовах ринку важливим механізмом регулювання господарської діяльності виступає конкуренція (в перекладі з латинської означає “змагання, суперництво”), тобто економічне суперництво відособлених товаровиробників за частку ринку і прибутку, отримання замовлень, досягнення певної мети або вигоди. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

Ринкова конкуренція заступає "адміністративну конкуренцію", притаманну адміністративно-командній системі, — суперництво за фонди, ліміти, розподіл устаткування, державні капіталовкладення. Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.

Різні ринкові структури характеризуються кількістю і можливостями продавців ринку. Структура ринку видозмінюється від ідеальної моделі досконалої (чистої) конкуренції з великою кількістю покупців і продавців через монополістичну конкуренцію та олігополію до монополії, яку представляє лише один продавець.

Галузь з чистою (досконалою) конкуренцією характеризується поліполією, тобто складається з великої кількості незалежних фірм, які виробляють однорідну продукцію і великої кількості покупців. Конкурентна фірма не має цінової політики, тобто здатності регулювати ціну. Ціна за одиницю продукції дорівнює середньому та граничному доходові. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

велика кількість продавців і покупців, жоден з яких немає помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

кожен продавець виробляє однорідний продукт – гомогенний, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

бар’єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси – змінні фактори виробництва – мобільні;

кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Досконала конкуренція має здебільшого теоретичне значення.

На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами її є монополістична та олігополістична конкуренція.

Ринок, на якому велика кількість продавців пропонують подібні, але не ідентичні товари, називається монополістичною конкуренцією. Виробники в умовах монополістичної конкуренції володіють малим ступенем контролю над цінами, економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах (упаковка, реклама, якість тощо).

Ринок монополістичної конкуренції продавців аналогічний цілком конкурентному ринку в тому розумінні, що на ньому також багато фірм і входження на ринок нових фірм не обмежено. Але він відрізняється від цілком конкурентного ринку тим, що ринкова продукція диференційована: кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і є монопольним виробником своєї марки товару.

Монопольна влада, яку має підприємство, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших підприємств. Прикладів монополістичної конкуренції чимало: зубна паста, пральні порошки, безалкогольні напої тощо.

Диференціація товару, хоча і пов'язана з певними проблемами і непевностями, забезпечує споживачів різноманітними товарами та зумовлює їхнє поліпшення в майбутньому. Чи компенсують повністю ці риси "витрати" монопольної конкуренції — складне і не до кінця розв'язане питання.

Виробник в умовах монополістичної конкуренції, маніпулюючи товаром, може домогтися хоча б тимчасової переваги над конкурентами. Такий самий результат може бути досягнутий виробником з допомогою реклами та упаковки, використання торгових знаків і торгових марок тощо. З допомогою цих засобів стимулювання збуту створюються уявні відмінності диференціації товару. Якщо диференціація товару пристосовує його до споживчого попиту, то реклама пристосовує споживчий попит до товару.

Одна із важливих особливостей диференціації продукту полягає в тому, що виробники в умовах монополістичної конкуренції володіють малим ступенем контролю над цінами своєї продукції. Покупці надають перевагу певним продавцям товарів і в певних межах сплачують вищу ціну за цей товар і за свої переваги. Продавці і покупці більше не взаємодіють стихійно, як на ринку досконалої конкуренції.

Отже, в умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах продажу товарів (упаковка, реклама, якість тощо).

Можемо сказати, що має місце нецінова конкуренція. Оскільки товари диференційовані, то, ймовірно, з часом вони зміняться відповідно до реклами, моди та інших стимулюючих форм збуту.

На практиці підприємець, що діє в умовах монополістичної конкуренції, прагне такого поєднання ціни товару і діяльності, що стимулює збут, яке буде максималізувати його прибутки.

Основні ознаки монополістичної конкуренції:

на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

для учасників ринку немає повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

доступ на ринок для нових продавців утруднений через наявність переваг.

Важливою формою ринкової структури є олігополія. На олігопольних ринках одна з другою конкурують лише кілька фірм, і входження в ці ринки нових підприємств утруднено. Класичним прикладом олігополії є “велика трійка” в США – “Дженерал моторз”, “Форд”, “Крайслер”.

Товар, що виготовляється, може бути диференційований (наприклад, автомобілі) і недиференційований (сталь, руда, нафта, цемент). Монопольна влада і прибуток в олігопольних галузях промисловості частково залежать від того, як взаємодіють підприємства. Наприклад, якщо взаємодія має тенденцію до співробітництва, а не до конкуренції, підприємства можуть призначати ціни, що значно перевищують граничні витрати, й отримувати великий прибуток, а в інших — агресивно конкурують, хоча це і веде до зниження прибутку. Кожне підприємство, приймаючи рішення, повинно зважити на реакцію своїх конкурентів.

Олігополія — це ринок, на якому панує кілька великих фірм. Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідерство в цінах і ціноутворення за принципом "витрати плюс". Модель ламаної кривої показує, що ціни олігополії негнучкі, або "жорсткі". Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, коли підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. При ціноутворенні за принципом "витрати плюс" олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня і додають "накидку" у розмірі певного відсотка. Нецінова конкуренція — основна риса олігополії. На олігопольних ринках не можна досягти ні розподільної, ні виробничої ефективності.

Існує дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна точка зору виходить з того, що олігополія за структурою близька до монополії, а тому вона менш ефективна порівняно із чисто конкурентним ринком. Згідно з поглядом ІПумпетера-Гелбрейта, тільки великі олігопольні фірми здатні фінансувати наукові дослідження і науково-конструкторські розробки.

Ринок, на якому одне підприємство продає продукт, який не має близького замінника, називається монополією. Абсолютна, або чиста монополія існує, коли одна фірма є єдиним виробником продукту, що не має близьких замінників. Поява у галузі конкурентних фірм заблокована, отже, ця фірма являє собою галузь. Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному становищі. Коли монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому нема чого турбуватися про конкурентів, які, знизивши ціну, можуть захопити більшу частину ринку. Монополіст тримає ринок у своїй владі та повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Підприємницька монополія сприяє нерівності розподілу доходів. Завдяки своїй ринковій владі монополісти призначають ціну вищу, ніж це зробило б чисто конкурентне підприємство з такими ж витратами. Монополісти фактично можуть обкладати "приватним податком" споживачів і таким чином отримувати значні економічні прибутки. Слід зазначити, що ці монопольні прибутки не дуже поширені, оскільки власність на акціонерний капітал сконцентрована в основному в руках групи осіб з найвищими доходами. Власники монопольних підприємств намагаються збагатитися за рахунок решти суспільства.

Монополіст може збільшувати свої прибутки, займаючись дискримінацією. Досі припускалося, що монополіст призначає єдину ціну для всіх покупців. Але за певних умов він може скористатися своїм становищем на ринку повніше і збільшити прибутки, встановивши різні ціни для різних покупців.

Залежно від причин, що породжують монополії, їх можна класифікувати таким чином:

природні монополії виникають як результат технічних умов виробничого процесу, що потребує певної концентрації засобів виробництва, наприклад, інфраструктурні монополії (зв'язок, транспорт, комунальне господарство тощо);

економічні (агломераційні) монополії виникають унаслідок поступового і послідовного скупчення малих за обсягом і аналогічних за характером виробництва підприємств; пов’язані з змінами у технологічному способі виробництва;

адміністративні (державні) монополії виникають унаслідок того, що держава створює привілейовані умови для виробничої діяльності певних підприємств, які виступають як єдиний господарський суб’єкт переважно однієї галузі, і таким чином захищає їх від конкуренції. Наприклад, політика митного протекціонізму тощо.

Шкоду від монополії можна представити у вигляді чистих втрат суспільства, які виникають через те, що монополісту вигідно виробляти менший обсяг продукції та призначати вищу ціну, ніж це зробив би конкурентний продавець. Це спричиняє неефективний розподіл ресурсів, тому на монополізованих ринках ціна перевищує граничні витрати.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес, оскільки монополія виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів. Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Найпростішими формами монопольних об’єднань є конвенції, корнери, пули, ринги – це короткочасні угоди про ціни. Вони мають тимчасовий характер; розпадаються при зміні умов на ринку.

Вищими формами монопольних об’єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (від фр. “союз”) – це така форма монопольного об’єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а також виробничу і комерційну самостійність. Тобто виробництво і збут продукції здійснюється кожним підприємством зокрема.

Синдикат (від гр. “згода”) – об’єднання, де розподіл замовлень, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган.

Трест (від англ.. “довіра”) – це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю.

Концерн (від англ.. “підприємство, фірма”) – об’єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство – холдинг. Ця форма найбільш розповсюджена.

Існує ще особливий тип недосконалої конкуренції як монопсонія – єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками.

Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник – дуополія взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі, конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну та несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

зниження цін (війна цін) локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, продовженням термінів споживчого кредиту;

підвищення якості продукції;

розвиток до- й після продажного обслуговування;

створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР.

Менш законні методи ведення конкурентної боротьби в несумлінній конкуренції:

економічне (промислове) шпигунство; науково-технічне шпигунство;

підробка продукції конкурентів;

підкуп і шантаж;

обдурювання споживачів;

махінації з діловою звітністю;

валютні махінації;

приховування дефектів.

Лекція 4.