В Українісистема державного соціального захисту включає державне соціальне страхування, державну соціальну допомогу та державні соціальні гарантії тощо

Державне соціальне страхуванняінтегрує пенсійну систему, соціальне страхування на випадок безробіття, соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та соціальне страхування від нещасних випадків. Державне соціальне страхування є обов’язковим для всіх підприємств та фізичних осіб незалежно від форми власності та виду діяльності. Всі підприємства та фізичні особи здійснюють щомісячну сплату єдиного соціального внеску відповідно до законодавчо встановлених ставок до Пенсійного фонду України. Останній має повноваження соціального захисту населення у вигляді пенсій, допомоги по безробіттю, по хворобі чи народженні дитини, у разі нещасного випадку на виробництві.

Державна соціальна допомога носить адресний характер та включає: - допомогу малозабезпеченим сім’ям з дітьми; - житлові субсидії; - допомогу на поховання; - систему охорони здоров'я; - систему освіти.

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Основні соціальні гарантії в Україні: - мінімальна заробітна плата; - мінімальна пенсія за віком; - мінімальна заробітна плата працівникам бюджетних установ і організацій; - стипендії студентам вищих навчальних закладів, учням професійно-технічних закладів освіти тощо.

Світове господарство це – інтеграція національних господарств у єдину економічну систему з метою інтернаціоналізації господарського життя та формування економічної цілісності світу.

Становлення світового господарства здійснюється через різноманітні взаємопов’язані форми міжнародних відносин.

	Міжнародна торгівля - обмін товарами і послугами між національними господарствами різних країн, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими ці країни обмінюються. Міжнародна торгівля виникла під дією ряду факторів міжнародного розподілу праці: соціально-географічних, природно-кліматичних, техніко-економічних, науково-технічного прогресу.
	Види міжнародної торгівлі: Протекціонізм –політика підтримки національного виробника на основі митних ставок; нетарифних бар’єрів; підтримки експорту. Вільна торгівля (фрітрейдерство) –політика без торгових бар’єрів.

Потоки міжнародної торгівлі поділяють на експорт (вивіз товарів з країни) та імпорт (ввезення товарів до країни). Їх сума по кожній країні складає її зовнішньоторговельний товарообіг.

Торговельний баланс – кількісне узагальнення грошових платежів по експорту, імпорту та транзиту.

Торговельний баланс з позитивним сальдо (грошові надходження в країну більші, ніж закордонні платежі) називають активним, а з негативним сальдо – пасивним (платежі більше надходжень).

М іжнародний рух капіталів охоплює експорт (вивезення) капіталу – його розміщення за межами країни та імпорт (ввезення) капіталу інвестування в економіку країни іноземних капіталів.

Розрізняють дві основні форми та три види мігруючого капіталу.

Підприємницький капітал – інвестиції в нові або діючі підприємства. Підприємницький капітал інвестується у вигляді прямих або портфельних інвестицій.

Прямі інвестиції – безпосереднє капіталовкладення в обладнання, технології, будівлі, споруди тощо.

Портфельні інвестиції – внески в акції, облігації, інші цінні папери підприємств.

Позичковий капітал – внески в іноземні банки (при вивезенні капіталу) або зовнішні позички (при його ввезенні).

Основою поділу капіталу на три види складають відносини власності. Якщо інвестор – приватне підприємство, то капітал приватний, якщо інвестор – держава, то капітал державний. Якщо інвестор – міжнародна фінансова організація (наприклад, МВФ), то капітал – міжнародний.

Міжнародна міграція робочої сили - переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік.

Види міжнародної міграції робочої сили:

За напрямами руху робочої сили розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни), імміграцію (в'їзд робочої сили в країну), рееміграцію (повернення іммігрантів на батьківщину на постійне проживання).

За якістю робочої сили (за рівнем кваліфікації) можлива міграція малокваліфікованої робочої сили та міграція висококваліфікованих спеціалістів. Переміщення малокваліфікованої робочої сили відбувається, як правило, з країн менш розвинутих у більш розвинуті. Переміщення спеціалістів відбувається головним чином між розвинутими країнами (наприклад, всередині ЄС), а також їх імміграція в розвинуті країни з менш розвинутих. Цей процес відбувається як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, яка належить іноземному капіталу. Проблема еміграції робочої сили, в тому числі проблема «відпливу умів», нині гостро постала і перед постсоціалістичними країнами.

За часом переміщення міграцію поділяють на остаточну (виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання), тимчасову (виїзд в іншу країну на певний термін), сезонну (виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін, скажімо, на проведення сільськогосподарських робіт), маятникову (характерна для прикордонних районів країн, виявляється в проживанні працівників у одній країні, а робота – в іншій.

За характером організації міграцію поділяють на добровільну (непримусове переселення), примусову (виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів), організовану (здійснюють спеціальні інститути відповідно до чинного законодавства), нелегальну (приховане переміщення населення за межі своєї країни).

Специфіка сучасного етапу міжнародної міграції робочої сили полягає в:

- зростанні ролі демографічних факторів (чисельності населення, зміни вікової та статевої структури);

- розширенні кількості країн, охоплених міграційними потоками;

- зміні структури міграційних потоків через масову міграцію вчених, висококваліфікованих фахівців;

- зростання обсягів нелегальної міграції робочої сили (особливо між країнами, які мають спільні кордони).

Міжнародна економічна інтеграція – тісне зближення й об’єднання економік різних країн, встановлення взаємозв’язків між національними господарствами, інкорпорування економік країн в єдиний світовий ринок.

 

 

Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство.

Україна як складова світового господарства потребує подолання наслідків перманентних економічних криз, розвитку продуктивних сил та підвищення життєвого рівня населення.

Причини стримування інтенсивної інтеграції України в світове господарство:

- невідповідність більшості товарів і послуг міжнародним стандартам (радянська система стандартизації відрізнялась від світової системи стандартів; перехід на світову систему стандартів потребує часу та коштів; лише одиниці українських товарів сьогодні мають міжнародні сертифікати і продаються на світовому ринку);

- недостатня якість товарів і послуг, їх висока матеріаломісткість, моральне старіння виробничого обладнання, відтак, ціни українських товарів вищі, ніж світові аналоги;

- переважання в експорті України сировинних ресурсів і товарів і практична відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, ліцензій, «ноу-хау» тощо;

- дефіцит професійних кадрів, які здійснюють продаж товарів на світовому ринку;

- недосконала система управління зовнішньоекономічною діяльністю (інколи через нерозпорядливість чиновників навіть продукція високої якості не потрапляє на світовий ринок;

- недостатня мотивація національних товаровиробників створювати товари на світовий ринок (у більшості провідних країн світу держава заохочує експортне виробництво шляхом надання податкових пільг, обмеження ввезення імпортних товарів-аналогів тощо).

- перспективи експортного потенціалу України – дешева робоча сила, відносно розвинута промисловість, достатня сировинна база, ресурси АПК і ВПК, розвиток високих технологій і науки. Однак, кожний елемент необхідно детермінувати до світових аналогів;

- трудові ресурси в Україні лише на 1/3 дешевша, ніж у США, однак така різниця нівелюється низькою продуктивністю праці та значними втратами виробництва. Дотепер залишаються низькими якісні характеристики трудових ресурсів: рівень професійної кваліфікації, трудової дисципліни, відношення до праці, організації й управління виробництвом, а широке застосування промислово розвинутими країнами інформаційних технологій суттєво знижує конкурентні переваги дешевої робочої сили;

- незважаючи на достатній розвиток промисловості в Україні, дотепер залишаються недостатньо якісними товари національної економіки;

- достатня сировинна база України, наявність корисних копалин і, водночас надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не дозволяють одержувати належні прибутки;

- потужна база розвитку, можливість швидкої експортної спеціалізації агропромислового комплексу України та водночас низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок.

- науковий потенціал України достатній, однак фінансування його подальшого розвитку недостатнє;

- Україна володіє й достатніми рекреаційно-туристичними ресурсами, які при відповідному розвитку сучасної туристичної інфраструктури дозволили б розвивати міжнародний туризм та розширити експорт туристичних послуг.

Для подолання означених негативних факторів сприятиме більш активній інтеграції України до світового ринку товарів та послуг. Для підвищення конкурентоспроможності національних товарів і послуг необхідно:

- вдосконалити якість національних товарі і послуг відповідно до міжнародних стандартів;

- реформувати умови зовнішньоекономічної політики;

- збільшити частку інвестицій в основний капітал та інноваційні технології виробництва промислової продукції;

- створити умови для нарощування науково-технічного потенціалу, зокрема фінансування фундаментальних, прикладних досліджень та проектно-конструкторських розробок, освіти.

Водночас, світова практика свідчить, що забезпечення конкурентоспроможності товарів і послуг національного виробництва, стимулювання експорту можливе на основі загальноприйнятих важелів, серед яких – пільгове кредитування й оподаткування, надання державних гарантій під зовнішнє фінансування експортного виробництва, постачання продукції в кредит, страхування експорту від ризиків, державне сприяння експорту продукції національного виробництва на зовнішні ринки, маркетингових і консультативних послуг експортерам через їх загальнонаціональну державну мережу.

Рекомендована література:

1. Андрусь О.І. Економічна теорія: практикум: інтерактивні методи в модульному навчанні: навч. посіб. / О.І. Андрусь. – К.: КНТ, 2008. – 480с.

2. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича – 6-те вид., перероб і доп. - К.: Знання-Прес, 2007. – 719 с.

3. Методичні вказівки до самостійної роботи для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форм навчання / Уклад.: О.В. Кривда, Н.А. Шевчук. – К.: НТУУ «КПІ», 2007. – 48 с.

4. Регіональний О.В. Проблеми інтеграції України у світовий ринок. // Інтернет-видання Хай-Вей – 2010.

5. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007. – 448 с.

6. Семенов Г.А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник/ Г.А. Семенов, М.О. Панкова, А.Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т «Запорізький ін-т державного та муніципального управління»-2-ге вид., перероб. і доп. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

7. Тарасевич В.М. Міжнародна економіка: Підручник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 224с.