Загальна характеристика глобальних проблем. 9 страница

-оформлення прийому-здавальних документів;

-оформлення рекламаційних документів;

-сприяння перевантаження вантажів;

-розсортування, переупакування, маркування вантажів;

-підготовка ТЗ до перевезень специфічних вантажів;

 

 

55.Міжнародні транспортні відносини й Україна.

Враховуючи вигідне економіко-географічне положення України, роль транспортної галузі у забезпеченні позитивного балансу зовнішньоторговельних операцій повинна збільшуватися. Це можна забезпечити шляхом спрямування зусиль на розбудову транспортної інфраструктури з урахуванням конкурентоспроможності транспортної мережі України для здійснення транзитних перевезень, збільшення конкурентних можливостей інтеграції транспортної системи України у світову транспортну систему, забезпечення відповідності роботи транспортної системи новим вимогам, пов’язаним із завданнями розвитку економіки країни, забезпечення високої якості та швидкості здійснення як внутрішніх, так і міжнародних та транзитних перевезень.

Україна має досить розгалужену транспортну інфраструктуру, що за своїми кількісними ознаками загалом задовольняє вимоги щодо внутрішніх перевезень і залучення транзиту. Але за системою якісних показників, таких як рівень забезпечення швидкості, вагових норм, інформаційне забезпечення, збереження вантажу, рівень обслуговування на кордоні, сервіс на дорогах тощо ще значно відстає від вимог міжнародних стандартів. Спостерігається втрата конкурентоспроможності вітчизняних перевізників на міжнародних ринках перевезень – судноплавних, автомобільних та авіаційних компаній. Частка вітчизняного морського флоту у відправленнях експортних і транзитних вантажів становить 8 %, вітчизняних авіаперевізників у польотах на Європу – 20 %, автомобільного пасажирського транспорту у міжнародному сполученні – 45 %. У країні спостерігається витіснення українських перевізників із міжнародних ринків перевезень через втрату флоту, старіння парку всіх видів транспортних засобів, захоплення ринку перевезень зарубіжними транспортними та експедиторськими компаніями.

Для збереження надійних позицій на міжнародних транспортних ринках транспортно-дорожнийкомплекс західноукраїнських областей повинен відповідати європейським та міжнародним стандартам та забезпечувати належний рівень обслуговування міжнародних перевезень у напрямах міжнародних транспортних коридорів. Збільшення обсягів транзиту потребує розвитку транспортних вузлів та митних переходів, застосування нових високоефективних технологій, які б забезпечили якісне оформлення та здійснення митного контролю із мінімальними затратами.

Головним завданням галузі автомобільного транспорту на період 2005–2015 рр. є створення належних умов для входження українських міжнародних перевізників в європейську транспортну систему. На даний час в Україні налагоджено взаємовідносини в міжнародному автомобільному сполученні з 48 країнами.

З кожним роком країни Європи, які є основними партнерами України у зовнішньоекономічній сфері, посилюють вимоги до технічного стану автотранспорту, що пов’язано із проблемами навколишнього середовища. Кількість зареєстрованих екологічних автотранспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, постійно зростає.

Повноправне членство України в міжнародній організації Європейської Конференції Міністрів Транспорту (ЄКМТ), створеної для полегшення і інтеграції функціонування ринків міжнародних автомобільних перевезень, дозволило бути більш конкурентоспроможним українським перевізникам та дало можливість іноземним перевізникам безперешкодно здійснювати перевезення до України та транзитом через її територію, а українським перевізникам – до країн-учасниць ЄКМТ за наявності багаторазових дозволів ЄКМТ. Дозволи ЄКМТ дійсні для перевезень вантажів автомобільним транспортом між країнами-членами ЄКМТ (43 країни).

На міжнародному рівні Україна приєдналася або проводить процедури приєднання до основних конвенцій і багатосторонніх угод у галузі транспорту, які визначають пріоритетні напрямки та умови перевезень транзитних вантажів. Серед цих заходів найважливішими є приєднання до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), проведення роботи щодо підписання Конвенції про процедуру міжнародного митного транзиту під час перевезення вантажів залізничним транспортом,розробка проекту Закону „Про приєднання України до Конвенції про спільну транзитну процедуру” та ін.

Одним із шляхів вирішення завдань реалізації транзитного потенціалу України та інтеграції транспортної системи у міжнародну транспортну мережу є реалізація Програми розвитку міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006–2010 рр., мета якої – розбудова національної мережі міжнародних транспортних коридорів, поліпшення її стану та збільшення пропускної спроможності, вдосконалення технології міжнародних перевезень за принципами логістичних товаропровідних систем. Це сприятиме реалізації державної політики щодо інтеграції транспортної системи України до транс’європейської шляхом приведення стану вітчизняної транспортної мережі у відповідність з нормами і стандартами ЄС; ефективного транспортного забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків; залучення транзитних потоків країн Європи та Азії через територію України; збільшення надходжень до державного бюджету від експорту транспортних послуг.

 

56. Суть міжнародних валютних відносин і загальні відомості про валюту.

Міжнародні валютні відносини – являють собою систему відносин, що виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грошима різних країн, здійснюваних з метою міжнародних розрахунків за продукцію.

Саме валюта – як грошова одиниця оремих країн, виступає у вигляді об”єкту даних відносин. Під іноземною валютою розуміють – грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу і платежу виражених в іноземних грошових одиницях(векселях, чеках), які використовуються в міжнародних розрахунках.

При проведенні валютних операцій- укладають валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошовій одиниці іншої країни.

Валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів.

Котирування валют – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою.

Конвертованість валюти – це здатність валюти обмінюватись на інші валюти:

а)вільноконвертовані валюти – це валюти,які вільно і необмежено обмінюються на інші валюти.

б)частковоконвертовані валюти – це валюти, які обмінюються на деякі інші валюти.

в)неконвертовані валюти – це валюти, які діють у межах однієї країни і не обмінюються на інші валюти.

У межах поняття конвертованості валют лежить поняття:

Резервна валюта – це валюта,яка використовується длч обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, німецька марка, швейцарський франк, японська єна.

Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим – передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного паритету.

Плаваючий режим – передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту та пропозиції.

 

 

57.Світова валютна система.

Світова валютна система – це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

1.Перша світова валютна система - Паризька (1867р)склалася ще в 19 столітті - у вигляді “золотого стандарту” – при якому міжнародними грошима було золото, не існувало ніяких угод, що регулювали би валютні відносини.

2.На Генуезькій конференції в 1922році – було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши “золотодевізнийстандарт”- який передбачав обмін провідних валют світу на золото за фіксованими співвідношеннями. Проіснувала ця система до років “великої депресії” (1930роки).

3.У місті Бреттон-Вудс(США) 1944рік – були узгодженні основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як Бреттон-Вудська валютна система – при якій була введена взаємна оборотність валют основних капіталістичних країн, поряд із золотом як світові резервні та розрахункові валюти використовується долар США (в основному) та фунт стерлінгів Великобританія (менше).

4.Четверта валютна система вступила в дію з квітня 1978 року і отримала назву Ямайська валютна система, яка була прийнята на Ямайці в місті Кінгстоун. Особливістю її – переважаюче становище долара США на світовому ринку; ця світова валютна система грунтується не на золоті, а на обігу паперових і кредитних грошей.

У Європі створено регіональну валютну систему – Європейську валютну систему, яка була створена країнами – членами Європейської співдружності, щоб протистояти гегемонії долара США у світовій валютний системі, а також для забезпечення чіткого співвідношення курсів національних валют країн ЄС для підтримки інтеграційних процесів. Механізм дії Європейської валютної системи включає три основні елементи:

1.Європейська валлютна одиниця – ЄВРО.

2.Режим сумісного коливання валютних курсів.

3.Європейський фонд валютного співробітництва.

3.Валютні ринки світу.

Валютний ринок – це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі- продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.

Валютні ринки забезпечують міжнародні розрахунки по зовнішній торгівлі, туризму, послугам, приватним переказам, руху капіталів.

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у: Лондоні, Франкфурті- на Майні, Парижі, Нью-Йорку, Токіо, гонконзі, Сингапурі, Бахрейні.

Валютні ринки запезпечують своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, валютну інтервенцію, одержання спекулятивного прибутку учасниками угод у вигляді різниці курсів валют.

Інституціями валютних ринків є: великі банки і фінансові компанії, спеціалізовані брокерські фірми, які здійснюють валютні операції.

Світовиї ринок золота – це система відносин купівлі-продажу золота і сукупність центрів, де здійснюються купівельно-продажні операції із золотом для промислових цілей, придбання необхідної іноземної валюти, приватного нагромадження, спекуляції. Суб”єктами світового ринку золота виступають комерційні банки, фірми, приватні особи, виконавчі валютні органи.

У світі функціонує понад 40 міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Лондоні і Цюриху. В залежності від режиму торгівлі, який встановлює держава, розрізняють такі ринки золота:

1.Вільні міжнародні- Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Дубаї.

2.Вільні місцеві- Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро.

3.Конрольовані місцеві- Афіни, Каїр.

4.”Чорні ринки”- Бомбей, Тайбей.

На ринках Лондона та Цюриха реалізується золото ПАР – головної золотодобувної країни світу.Майже половина проданого тут металу надходить для подальшого перепродажу на інші ринки золота. Лондонський ринок монополізований п”ятьма фірмами(членами золотого ринку) які виступають посередниками між продавцями та покупцями золота.

Представники цих фірм двічі на день збираються разом для встановленя ціни золота в доларах США – ця процедура називається фіксінг. В Цюриху угоди із золотом здійснюються трьоиа швейцарським “гросбанками”

 

 

58.Міжнародні валютні розрахунки.

Міжнародні розрахунки – являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки.

Форми міжнародних розрахунків:

1. 100% аванс(авансові платежі, передоплата) –дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних відносинах.

2.Акредитивні розрахунки – це доручення банку(клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві.

Акредитив – це платіжний документ за яким банк дає розпорядження іншому банку за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно- транспортні документи за відвантажений товар або виплатити пред”явнику акредитива визначену суму грошей.

Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищаючи експортера від валютних і політичних ризиків.

3. Інкасо – це банківська операція, коли банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують до того моменту, як імпортер отримає товар.

4.Розрахунки при відкритому рахунку – це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами пов”язаними традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями приекспортному постачанні.

5.Розрахунки з використанням векселів і чеків – застосовують розрахунки чеками і переказними векселями.

Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових зобов”язань, надходжень і платежів між країнами за певний проміжок часу. До балансів міжнародних розрахунків відносять:

А) Платіжний баланс – який включає в себе три основні розділи:

· торговельний баланс – це різниця вартості експорту і імпорту, або так званий чистий експорт.

· баланс послуг та некомерційних платежів(“невидимі операції”) – включає платежі та надходження від транспорту, страхування, зв”язку, туризму, споживчі перекази грошових коштів(зарплата, спадщина, пенсії).

· баланс руху капіталів та кредитів – показує надходження закордонних інвестицій та позик, а також надання крадитів та здійснення капіталовкладень в інших країнах.

Б) Розрахунковий баланс – це співвідношення вимог та зобов”язань країни по відношенню до інших країн на певну дату(наприклад: на початок року).

Відмінність платіжного балансу від розрахункового полягає в тому, що він характеризується фактичними надходженнями, а розрахунковий – обсягом вимог та зобов”язань.

В) Баланс міжнародної заборгованості країни – це сума боргових та майнових зобов”язань країни іноземним кредиторам, яку необхідно сплатити в установлений термін з виплатою відсотків.

 

59.Проблеми становлення валютної системи в Україні.

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.

Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва. Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

— забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

— залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

— створення державного валютного фонду й ринку валюти.

Нинішня ситуація на валютному ринку характеризується нестійкою рівновагою, що виявляється в постійних коливаннях курсу долара. Це коливання обумовлене тим, що рівень золотовалютних резервів Центрального банку залишається недостатнім для згладжування різких стрибків курсу долара. Покупка валюти Центральним банком на ринку йде не тільки на поповнення резервів, але і на обслуговування зовнішньої заборгованості. Чим більше потрібний засобів для обслуговування зовнішнього боргу, тим менше можливостей у Центрального банку проводити політику згладжування коливань курсу долара. До того ж, слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку.

Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:

Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

В процесі проведення в Україні економічних реформ становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер і внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відставало від темпів, якими здійснювалася їх лібералізація. Слідством цього стало те, що капітал з країни вивозиться не стільки порушуючи закон, скільки в обхід діючих і нормативно-правових норм, тобто в легальних і легалізованих формах, які здавалися допустимими із-за пропусків в законодавстві.

"Втеча" капіталу має ряд негативних наслідків для економіки країни:

1. Скорочується пропозиція валюти і зменшується в цілому грошова маса (грошовий агрегат М2). Гривна поступає на валютний ринок, конвертується і вивозиться, або взагалі не надходить до країни, якщо в результаті цінових маніпуляцій ховається валютна виручка або здійснюється нелегальний вивіз економічних активів. Скорочується об'єм пропозиції валюти, що продається на Українській міжбанківській валютній біржі, валютне поле різко звужується і курс гривни стає нестійким.

2. Скорочуються валютні резерви, що побічно б'є по курсу гривни. Якщо хоч би частина капіталу, що "втік", залишилася в країні, валютні резерви могли б бути в 3-4 рази більше, ніж в даний час.

3. Скорочуються інвестиційні ресурси, і створюється штучний попит на зарубіжні кредити.

4. Зменшується база оподаткування. При державному регулюванні вивозу капіталу операції реєструються, а тому сплачуються податки.

5. У країну не інвестується прибуток, одержаний від капіталу, що "втік" за кордон.

6. Знижується стійкість фінансового ринку, виникає асиметрія між його сегментами.

Цілі, для досягнення яких потрібно вводити обмеження потоків капіталу:

— утримання внутрішніх заощаджень;

— збереження внутрішньої бази оподаткування;

— встановлення правильної послідовності кроків по досягненню економічної лібералізації;

— зниження коливання обмінного курсу і зменшення частоти і сили спекулятивних актів.

 

 

60.Особливості міжнародного співробітництва в рамках євро регіону

Єврорегіон - це певний географічний простір, який включає частини територій двох або більше країн, що домовляються про координацію своєї діяльності в економічній, соціальній, культурній та інших галузях суспільного життя. Територіальними структуроутворюючими елементами транскордонних регіонів є, як правило, адміністративно-територіальні райони суміжних країн, що мають спільні кордони.

Перевагами прикордоння є суміжність територій та невелика віддаленість підприємств і організацій - суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, що вже само по собі є важливим ресурсом до інтегрування. Крім того, у переважній більшості прикордонні регіони характеризуються більш високою, порівняно з іншими територіями, питомою вагою сформованої інтеграційної інфраструктури, в тому числі локальної.

Передумовами до співпраці в соціальному плані є етнічна близькість населення, що проживає на прикордонних територіях, значна частина якого володіє мовою або мовами населення країн-сусід і в, досить високий рівень міясособових контактів, близькість елементів соціальної психології, культури. Вказані фактори є визначальними і в процесі формування транскордонних регіонів.

оказником успішного функціонування єврорегіонів є франко-німецько-швейцарський єврорегіон "Регіо". Він знаходиться між горами Вогезами (Франція), Чорним лісом (Німеччина) та горами Юра (Швейцарія).

Особливістю транскордонного об'єднання є те, що в ньому представлені три істотно відмінних між собою варіанти демократичних систем:

- Південний Баден у Німеччині - парламентська демократія з розвинутим федералізмом.

- Верхній Ельзас у Франції - високоцентралізована парламентська демократія.

- Регіон Базеля Нордвестшвайц у Швейцарії - високоде-централізована директивна демократія.

Успішне тристороннє співробітництво на регіональному рівні може бути хорошим прикладом для наслідування. Уже тепер у досить широких масштабах здійснюються передача і обмін новітніми технологіями. Масштабною в межах єврорегіону є маятникова міграція робочої сили. Десятки тисяч жителів прикордонних територій щоденно перетинають кордон, їдучи на роботу в іншу країну. Спільними зусиллями створено центр з підготовки і підвищення кваліфікації менеджерів для країн- учасниць регіонального об'єднання. Досить ефективно функціонує спільне франко-швейцарське підприємство "Євроаеропорт Базель - Мюльхаузен - Фрайбург". На практичну основу поставлено концепцію створення мережі швидкісних потягів "Реджіо", що дасть можливість швидко і екологічно доцільно зв'язати всі центри прикордонного трикутник.

 

61.Вільні (спеціальні) економічні зони.

Ві́льна економі́чна зо́на (ВЕЗ) — частина території країни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.

У своєму життєвому циклі ВЕЗ проходять 3 фази:

¾ Розвиток – зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.

¾ Зрілість – приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.

¾ Спад – приплив іноземних інвестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації.

Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці. Це один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Для вільних економічних зон характерні певні принципи формування безвідносно до типу та місця розміщення. Саме за цими принципами і визначається можливість віднесення окремих об'єктів до територіальних формувань даного типу.

Цілі створення вільних економічних зон полягають в необхідності вирішення нагальних проблем країни:

¾ залучення іноземних і вітчизняних інвестицій;

¾ стимулювання виробництва;

¾ досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів країни;

¾ ефективного розміщення та використання їх матеріальних, трудових та інших ресурсів.

 

 

62.Міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтерна­ціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємо-пристосування всіх структур національних господарств.

Міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів(форми) у своєму розвитку – від простих до складніших, на кожному з яких її зміст збагачується новими рисами та особливостями. Їхня по­слідовність така:

1. Зона вільної торгівлі передбачає ліквідацію митних бар”єрів між країнами-учасницями, але при цьому кожна з них зберігай власні тарифи щодо третіх країн. В умовах митного со­юзу не тільки погоджується скасування тарифів між учасниками, а й установлюються єдині тарифи відносно третіх країн. Митний союз — це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

2. Спільний ринок передбачає вільне пересування товарів, послуг, капіталів та робочої сили в межах міжнародного об’єд­нання, тобто на цьому етапі розпочинається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва. На етапі утворення економічного союзу гармонізуються різні аспекти економічної політики. На­решті, повна інтеграція передбачае узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної політики та ін.

3. Економічний союз — інтеграційне об'єднання, в якому поряд з вільним переміщенням капіталу, робочої сили, товарів, послуг, розвитком виробничої інтеграції здійснюється узгодження загальної економічної політики країн-учасниць.

4. Політичний союз — об'єднання держав, яке здійснює повну економічну інтеграцію і доповнює її узгодженням політичних дій, прийняттям і виконанням спільних політичних рішень.

Особливості міжнародної економічної інтеграції:

• синхронізація (органічна взаємодія) процесів відтворення в межах груп країн;

• створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік;

• поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці;

• формування наднаціональних органів регулювання міжнародної економічної інтеграції;

• узгоджена політика в реалізації взаємних економічних відносин, а також господарських зв'язків з іншими державами.

Розвиток процесу міжнародної економічної інтеграції базується на таких передумовах:

• об'єктивний процес розвитку виробничих сил, які переростають національні межі;

• розвиток транснаціональних корпорацій і банків, зближення, переплетення національних фінансових капіталів (зближення валютно-фінансових відносин сприяє розвитку міжнародної економічної інтеграції);

• закономірності розвитку науково-технічної революції;

• наявність досить високого рівня економічного розвитку країн, що інтегруються;

• наявність тривалого періоду і досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн (інтеграція є продовженням цього співробітництва, його вищим рівнем);

• загальні історичні, культурні умови розвитку країн.

 

 

63.Європейські інтеграційні процеси.