Геологічна робота льодовиків

Льодовики – це значні маси природного наземного льоду, що утворилися в результаті тривалого накопичення снігу.

Розподіл їх на Землі дуже нерівномірний. З понад 16 млн км², що вони займають 85.16% припадає на Антарктиду, 11% - на Гренландію і 3.4% - на гірські райони планети.

Загальний об’єм криги, що міститься в льодовиках становить близько 30 млн км³. Протягом останніх десятиліть існує тенденція до зменшення як площі, так і об’єму зайнятого льодовиками.

Процес утворення льодовика є складним і відбувається під впливом процесів ІНСОЛЯЦІЇ ((лат. – виставляю на сонце) – надходження сонячної радіації на земну поверхню) й СУБЛІМАЦІЇ ((лат. – підіймаю, підношу) – перехід водяної пари в атмосфері безпосередньо у тверду фазу (лід, сніг)) та постійно зростаючого ТИСКУ.

Влітку під впливом сонячних променів сніг починає танути з поверхні. При цьому, вдень окремі сніжинки оплавляються, а в нічний час, при замерзанні, набувають форми кристалічних зерен. Таким чином пухкий сніг перетворюється на більш компактну масу – ФІРН ((нім. – тогорічний, старий) - зернистий лід, що складається з пов’язаних між собою крижинок). З часом, завдяки сублімації та під впливом тиску фірн перетворюється у БІЛИЙ ФІРНОВИЙ ЛІД, а згодом - у прозорий ГЛЕТЧЕРНИЙ (нім. - льодовик) ЛІД.

Таким чином, можна стверджувати, що льодовиковотвірний процес проходить 4 стадії: сніг → фірн → білий фірновий лід → глетчер. Для утворення 1м³ льоду необхідно 10-11 м³ снігу.

Необхідно також підкреслити, що утворення льодовиків можливе лише в умовах ХІОНОСФЕРИ (гр. – сніг і куля) – шару атмосфери, всередині якого можливий сталий додатній баланс твердих атмосферних опадів.

Для того, щоб льодовик постійно існував маса льоду, яка щороку утворюється завдяки акумуляції, повинна перевищувати витрату льоду внаслідок АБЛЯЦІЇ (лат. – віднімання, віднесення) – процесу зменшення маси снігу чи льоду на сніговому полі або льодовику внаслідок танення, випаровування та обламування.

В будові льодовика виділяються дві основні зони (області): 1) живлення і 2) стоку. За розташуванням і співвідношенням цих зон льодовики є:

- ГІРСЬКІ:

а) долинні (альпійського типу) – розташовуються в гірських цирках і спускаються у вигляді язиків (Альпи, Кавказ, Гімалаї);

б) льодовики схилів (карові, висячі);

в) льодовики вершин (конічні, зіркоподібні, кратерні, кальдерні – Кіліманджаро, Ельбрус, Казбек, Камчатка, Анди).

- ПОКРИВНІ (материкові): для них характерний радіальний характер руху льодових мас і утворення айсбергів (Антарктида – 13.9 млн. км², Гренландія – 1.8 млн. км²).

- ПРОМІЖНІ (перехідні): характерні для плосковершинних гір Скандинавії, а також зустрічаються на островах Канадського Арктичного архіпелагу, Алясці та Шпіцбергені. Вони невеликого розміру (до 10 тис. км²).

Слід також пам’ятати, що для кожного льодовика характерний певний режим, який проявляється через наступні фази: А) живлення (кількість опадів у області живлення), Б) рух; В) зменшення маси внаслідок абляції; Г) ОСЦИЛЯЦІЯ (лат. - коливання) (коливання межі льодовика).

Льодовики не є стаціонарними природними об’єктами. Вони мають здатність рухатися. Це пов’язане з таким явищем, як пластичність льоду, а також із впливом сили тяжіння. В русі льодовика на схилах є певна закономірність: чим крутіший схил, тим менша маса льоду потрібна для його руху. В процесі руху центральна частина льодовика, маючи більшу товщину і, відповідно, масу, рухається швидше ніж донна і бічні, оскільки вони пригальмовують внаслідок тертя об дно та борти долини.

полягає у наступних процесах:

І – Екзарація (лат. - виорюю) → руйнування гірських порід при переміщенні льодовика;

ІІ – Деформація пластичних порід – зминання льодовиком гірських порід у складки (наприклад, Канівські дислокації (лат. – зміна, місце));

ІІІ – Транспортування – переноситься пісок, пил, брили та інші уламки;

ІV – Акумуляція (лат. - нагромадження) – перенесені й відкладені льодовиком скупчення уламків гірських порід (фр. - морена) – валуни, суглинки, щебінь, супіски.

В історії Землі нараховується кілька давніх зледенінь. Причому вони фіксувались на планеті в різний час:

ДОКЕМБРІЙ (архей, протерозой) – у породах цього віку (570-680 млн. років і, навіть, 2300 млн. років) зустрічаються тиліти (англ.- валунна глина). Це давні морени, що мають місце в Канаді, Південній Африці, Сибіру, США, Шотландії, Ірландії;

ПАЛЕОЗОЙ – є дані про наявність у цей час зледенінь як у Північній, так і в Південній півкулі (Зокрема на п-ві Індостан, який входив до Гондвани);

МЕЗОЗОЙ – зледеніння були відсутні, оскільки на планеті панував вологий тропічний клімат;

КАЙНОЗОЙ – найкраще досліджені антропогенові зледеніння. Їх нараховується від чотирьох до шести. Найчастіше називають Окське (Гюнц), Дніпровське (Міндель), Московське (Рісс) і Валдайське (Вюрм).