IV. Використання першоджерел в опрацюванні теми. 1. Поміркуйте над виразними та всесвітньо відомими словами Р

1. Поміркуйте над виразними та всесвітньо відомими словами Р. Кіплінга та спробуйте дати їм детально аргументовану оцінку:

«Захід є Захід, а Схід є Схід, і з місця не зрушить жоден, доки не стануть Земля й Небеса на суд, на Страшний Господній суд».

 

2. Уважно перечитайте судження одного із авторитетів у галузі порівняльного аналізу східних та західних цивілізацій - Рене Генона, дайте їм своє тлумачення, оцінку. Усвідомте належною мірою зміст цих суджень.

«Ототожнення традиції із цивілізацією в цілому постає абсолютно виправданим тоді, коли мова йде про Схід, оскільки будь-яка цивілізація Сходу, узята в цілому, може по суті розглядатись як традиційна за своїм характером. Що стосується цивілізації Заходу, то вона, навпаки, втратила свій зв'язок із традицією, можна сказати, остаточно, якщо не брати до уваги релігійного елементу, який лише незначною мірою цей зв'язок зберігає. Суспільні інститути, що розглядаються як традиційні, повинні бути пов’язаними самим принципом свого існування із певними доктринами, які також постають традиційними незалежно від того, мають вони релігійний, метафізичний чи якійсь інший характер... Щось подібне і сну вето і в середньовічній Європі,., проте задля того, щоби така аналогія не завела нас надто далеко, треба відразу додати, що тут метафізика ніколи не була відокремленою від теології, тобто спеціального призначення в галузі релігії... Вже у греків ритуали та символи, успадковані від давніх традицій, швидко втрачали своє вихідне і точне значення. Через це символи деградували до простих алегорій, а потім перетворились у міфи...».

 

На яких найперших особливостях західних та східних цивілізацій наголошує Р. Генон? Що він вважає засадами традиціоналізму та західного прогресизму?

 

3. Прокоментуйте вислів американського мислителя Р. Емерсона:

«Європа завжди запозичала у східного генія свої релігійні імпульси».

Що цей вислів може додати до наведених раніше міркувань Р. Генона? Як би ви назвали окреслену тут особливість східного та західного типу інтелектуалістики?

 

4. Як ви вважаєте, якою мірою наведену далі тезу можна вживати для характеристики західної та східної культури:

«Ритуал є ніщо інше, як система прийомів для транслювання особистості». (В. Семенцов)

В якому типі культури таке розуміння постає органічним?

 

5. Проінтерпретуйте в тому ж дусі й міркування Г. Гессе:

«Духовні вправи до медитації (духовні самозаглиблення) через послідовність сходинок ведуть до мети – пізнання. Воно засновано на тому, що «Я» постає як омана: усвідомлення «Я» заміняється усвідомленням всезагального; відроджена душа повертається від відокремленості та помилок до світової цілісності…»

 

6. Ознайомтесь із твердженнями, що стосуються східного та західного типу філософії. Подумайте над тим, як саме на філософії позначилися провідні особливості західного та східного типу цивілізації:

«Для європейської думки звернення до так несхожої на неї індійської має подвійний інтерес… Європейська думка, по-перше, виходить із визнання етичного світогляду та життєствердження найбільш цінним за змістом світоглядом. Індійська думка визначена іншим переконанням – життєвідкиданням, відповідно – тим, що досконалим світоглядом постає містика. Світо- та життєствердження значить, що людина розглядає буття як дещо цінне саме по собі. Відповідно, вона намагається зробити його досконалим у собі та зберігати і підтримувати навколо себе. Світо- та життєвідкидання в індійській думці значить, що людина, навпаки, розглядає буття як дещо безглузде; відповідно, вона вирішує сприяти його припиненню, зупинці волі до життя в самій собі… По-друге, індійська думка вчить нас краще розуміти те, що відбувається у нашій власній…» (А. Швейцер)

7. Уважно опрацюйте ті найперші визначення «дао» - провідного поняття даосизму, - що подаються у творі «Дао де цзин» («Вчення про дао та де»). Вдумайтесь у наведені твердження та спробуйте дати відповіді на ті питання, що подані після фрагментів.

«Дао, що може бути виражене словами, не є стале дао. Ім’я, що може бути названим, не є стале ім'я. Непоіменоване є початком Неба й Землі, а те що має ім‘я, - матір усіх речей. Тому той, хто є вільним від пристрастей, бачить дивну таємницю дао, а той, хто має пристрасті, бачить його лише в кінцевій формі. Обидва вони мають одне походження, але із різними назвами. Разом вони називаються найглибшими. Перехід від одного найглибшого до іншого є дверима до всього дивного... Дао народжує одне, одне народжує двоє, двоє народжують три, а три народжує всі єства. Всі єства носять у собі інь та ян, сповнені ці та утворюють гармонію... Перетворення у протилежне є дія дао, слабкість є властивістю дао. У світі всі речі народжуються у буття, а буття народжується у небутті”.

 

Яким чином пов’язані у наведених міркуваннях буття та небуття, перше буття та похідне буття? Яким чином задіяні у даних міркування давні уявлення про інь та ян? Яку роль відіграють вони у філософських міркуваннях даосизму?

 

8. Перечитайте також рядки, що стосуються зв’язку між дао та людиною:

«Людина дотримується законів Землі. Земля дотримується законів Неба. Небо дотримується законів дао, але дао наслідує лише себе самого... Дотримуючись… дао, щоби опанувати існуючими речами, можна пізнати найдавніше дао. Це зветься принципом дао... Треба зробити своє серце повністю безпристрасним, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі будуть змінюватись самі собою, а нам залишиться лише спостерігати за їх поверненням. У світі існує велика кількість речей але всі вони повертаються до свого початку...».

 

Які настанови дає даосизм людині? Що вважає найпершим для людини життєвим орієнтиром? Яке значення для даосизму має форма вираження його ідей? У чому ви вбачаєте її особливості?

 

9. Ознайомтесь із тим, як визначається в даосизмі інше начало буття – «де» (природа, виявленість):

«Зміст великого «де» підпорядковується тільки дао. Дао є безтілесним… Навіть Небо й Земля не можуть зробити будь-що довговічним, тим більше – людина. Тому вона служить дао. Той, хто служить дао, є тотожним дао. Той, хто служить де, є тотожним де… Людина із вищим де не прагне робити добрі справи, оскільки вона є доброю…»

Чим та в якому аспекті поняття «де» доповнює дао?

 

10. Ознайомтесь, нарешті, із так званим «принципом недіяння», що випливає із онтології даосизму:

«Розумний полководець не буває войовничим. Умілий воїн не буває гнівним. Той, хто вміє перемагати ворога, не нападає. Той, хто вміє правити людьми, не зневажає себе. Це я називаю де, яке уникає боротьби. Це сила в управлінні людьми. Це значить жити у відповідності до природи і давнього початку (дао)».

«Вода – найм’якша і найслабша істота в світі, але в подоланні твердого й міцного вона непереможна… Слабкі перемагають сильних, м’якість долає твердість. Це знають усі, але не всі так чинять».

 

Спробуйте встановити зв’язок між вченням про дао та принципом недіяння. Як ви розумієте принцип недіяння? Якою мірою цей принцип може бути життєвим орієнтиром для сучасної людини? Сформулюйте свої загальні враження про даоську філософію.

 

11. Зверніть увагу на те, за якими ознаками Конфуцій визначає шляхетну людину («благородного мужа») та низьку людину (людину натовпу):

«Шляхетна людина прагне дістатися основи. Коли вона досягає основи, перед нею відкривається правильний шлях. Шанобливе ставлення до батьків та повага до старших братів – ось основа людинолюбства (жень)... Якщо шляхетна людина не поводиться із гідністю, вона не має авторитету, і хоча вона вчиться, її знання не є міцними... Шляхетна людина до всього ставиться однаково; вона не проявляє пристрасті; низька людина проявляє пристрасті і не ставиться до всього однаково… Якщо в шануванні людина близька до ритуалів, її не варто ганьбити... Не турбуйся про те, що люди тебе не знають, але турбуйся про те, що ти не знаєш людей».

«Шляхетна людина до всього ставиться згідно з обов’язком; діє за ритуалом, у словах стримана, у вчинках правдива... (її) непокоїть те, що вона не має здібностей, але не те, що інші про неї знають... (Вона) засмучена тим, що після смерті можуть не згадати її імені... Благородна людина ставить вимоги перед собою, низька – перед іншими…».

«Шляхетна людина думає про мораль; низька людина думає про те, як краще влаштуватись. Шляхетна людина думає про те, як би не порушити законів; низька людина думає про те, як би отримати користь».

 

Поміркуйте над наведеними твердженнями. Як ви вважаєте, в чому вбачав Конфуцій найперші якості людини? Чому він виділяв саме такі принципи людської поведінки? Що перебувало на першому плані в конфуціанстві - якості окремого індивіда чи якості людини як члена людської спільноти?

 

12. Прочитайте ті рядки, які відомі далеко за межами Китаю та спробуйте пояснити їх значення:

«Що таке людинолюбство? - Поза своїм домом ставитись до людей так, ніби приймаєш дорогих гостей... Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім’ї до тебе не будуть відчувати ворожнечі».

 

13. Ознайомтесь із тим, які настанови давав Конфуцій щодо управління державою:

«Хтось спитав Кун-цзи: «Чому ви не займаєтесь управлінням державою?» Учитель відповів: «В Шу-цзин сказано: «Коли треба проявити синовнє шанування, прояви його; будь у дружбі зі своїми братами; здійснення цього і є управління». Якщо це і є управління, то задля чого займатись управлінням державою?»

 

Як ви вважаєте, який аспект тут переважає – соціальний чи етичний? Чи згідні ви із тим, що кожна людина саме у подібний спосіб включається в процеси суспільного управління?

 

14. Оцініть суспільну значущість та виправданість відомого принципу «виправлення імен»:

«Необхідно виправити імена. Шляхетна людина ставиться з обережністю до того, чого не знає. Якщо імена неправильні, то й судження не будуть обґрунтованими. Якщо судження безпідставні, то й справи не будуть завершеними, і правила ритуалу лі не здійсняться повною мірою... люди не будуть знати, як себе поводити».

15. Уважно перечитайте твердження відомого французького дослідника античної філософії:

«Перша мудрість відкриває істину настільки чудову, що досягнути її можна лише через значні зусилля... Виносячи цю таємну істину на площу, мудрість робить її предметом обговорення, дослідження, не лишаючи її, проте, утаємниченості та містичності. Мудрість та філософія заміняють традиційні ритуали посвяти у соціальну повноцінність, що перешкоджали доступу до найперших одкровень… Відбулось піднесення слова, яке у своєму вільному застосуванні – у сперечанні, дискусії, діалозі – стає найпершою політичною зброєю. Воно приносить повну відкритість як у ставленні до проявів громадянського, так і духовного життя. Останнє у письмовій формі повідомляє усіх громадян і стає доступним для критики за умов рівності громадян; відбувається відмова від традицій, які більше не вважаються нерухомими та вшанованими... Основна мудрість грецьких мислителів полягала у розмірковуваннях з приводу політики і моралі". (Ж.-П. Вернан)

 

Виділіть найперші особливості нового філософського типу мислення. Оцініть роль соціальних та пізнавальних чинників у появі філософії її значення для життя суспільства, для розвитку особистості. Які умови, на ваш погляд, повинні були сприяти формуванню філософії в Стародавній Греції?

 

16. Ознайомтесь із тим, як характеризував основні етапи розвитку античної філософії видатний німецький філософ Г. Гегель:

«Перший період: від Фалеса до Аристотеля.

Цей період ми знову ділимо на три розділи:

1. Перший простягається від Фалеса до Анаксагора, від абстрактної думки, яка існує в безпосередній визначеності, до думки про саму себе визначаючу думку: тут починають з абсолютно простого, в якому далі виникають в якості спроб перші види визначення, далі доходять до Анаксагора, який визначає істину як рушійну думку, яка вже не існує в певній визначеності, а є думка, яка сама себе визначає.

2. У другий розділ входять софісти, Сократ і сократики; тут думка, яка сама себе визначає, розуміється як наявна, конкретна в мені; це – принцип суб’єктивності, хоча і не кінцевої, тому що мислення уявляється тут найближчим способом лише як абстрактний принцип, частково лише як випадкова суб’єктивність.

3. Третій розділ включає в себе Платона та Аристотеля, грецьку науку, в якій об’єктивна думка, ідея оформляється в ціле. Конкретна, визначаюча себе в самій собі думка являє собою у Платона ще абстрактну ідею, ідею лише у формі всезагальності, тим часом як Арістотель розуміє її як визначення самої себе, як ідею у визначенні дійсності або діяльності». (Г. Гегель)

 

Уважно перечитавши наведені міркування Г. Гегеля, визначте, що саме автор покладав в основу розвитку грецької філософії, зрушення в яких характеристиках філософського мислення вважав вирішальними для її еволюції. Наскільки таке розуміння прогресу мислення можна вважати виправданим? Наскільки воно дає нам повне уявлення про давню філософію?

 

17. Ознайомтесь також із періодизацією розвитку античної філософії, проведену відомим російським дослідником античності:

«1. Міфологія, яку можна назвати дорефлексивною філософією... 2. Початковий період античної філософії був тим, що звичайно іменують як її класику; це - період VI-IV ст. до н.е. 3. Ранній еллінізм,... який відносять до IV-V ст. до н.е. 4. Пізній еллінізм – останні століття античної філософії, тобто I- VI ст. н.е.». (О. Лосєв)

 

З’ясуйте найвиразніші особливості такої періодизації. Чи доречно, що в ній відсутні римська та олександрійська філософії? Чим би це можна було пояснити?

18. Прочитайте:

«Більшість перших філософів вважала основи, що є видами матерії, єдиними основами всіх речей. З чого всі сущі речі складаються, з чого, як з першого, вони виникають і в що, як в останнє, вони переходять... - це вони вважають елементом і це основою сущих (речей)....Але кількість і вид таких основ не всі визначають однаково. Так, Фалес, засновник філософії такого зразка, вважає, що матеріальна основа - вода. Ймовірно, що він вивів її з того спостереження, що їжа всіх істот волога і що, власне, тепло народжується з води і живе за її рахунок, а те, з чого все виникає, це - за визначенням, і є основою всіх речей». (Аристотель)

 

Як ви вважаєте, з якою метою Фалес шукав основу всього сущого? Чи можна вважати виправданим те, що він уявляє першооснову конкретною речовиною? Яке евристичне (перспективне в аспекті розвитку пізнання) значення мало саме запровадження ідеї першого начала? Ознайомтесь також із певними оцінками Фалеса в історії філософії:

«Тут (спостерігається) небувале піднесення думки і фантазії, інтуїтивне зведення хаосу речей та предметів, подій та переживань в одну всеєдність...». (О. Лосєв)

«Фалес уперше наважився відкинути повноту природного явлення та звести її до однієї простої субстанції як до того, що перебуває в усьому, не виникає та не знищується, відтак навіть боги різноманітні, мінливі та народжуються...». (С. Трубецькой)

«Беручи до уваги усю запамороченість тодішнього інтелектуального світу, ми повинні в усякому разі визнати, що вимагалась велика розумова сміливість задля того, щоби відкинути усю повноту існування природного світу та звести її до простої субстанції... У твердженні, яке проголошує, що цією сутністю постає вода, заспокоєна дика, нескінченно строката давня фантазія, покладено край взаємній непов’язаності нескінченної кількості першопочатків... Це є просте споглядання, в якому відсутні домішки фантазії...».

(Г. Гегель)

Спробуйте оцінити та продовжити наведену тут лінію оцінок та міркувань: поясніть, в чому саме полягали новації та сміливість Фалеса, чому його твердження мали важливе значення для розвитку пізнання.

19. Прочитайте уривок.

«Деталі його (Геракліта) вчення такі. Вогонь – першоелемент і всі речі обмінний еквівалент вогню – виникають з нього шляхом розрідження і згущення... Все виникає через протилежності і все тече подібно річці. Всесвіт скінченний і космос єдиний. Народжується він з вогню і знову згорає дотла через певні періоди часу, а відбувається це згідно з долею (логосом). Одна із протилежностей, яка призводить до виникнення (космосу) називається війною та незгодою, а інші, що приводять до згорання – згодою і миром, зміна-шляхом вгору-вниз, на якому і виникає космос. …Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає». (Діоген)

 

Яким чином у вченні Геракліта пов’язані уявлення про першооснову з діалектичним розумінням буття як безперервного руху? Як впливають протилежності процес існування, виникнення і згоряння космосу? Згадайте, як називається таке бачення буття, що подає його як рухомий процес, спричинений боротьбою протилежностей? Як ви вважаєте, Геракліт був прихильником осмислення космосу як природного процесу, чи як реалізації якогось задуму? Яку пізнавальну перспективу відкривало науці вчення Геракліта? Обґрунтуйте відповідь, спираючись на зміст тексту.

 

20. Прочитайте наступний уривок

«Так звані піфагорійці, зайнявшись математичними науками, вперше висунули їх на перше місце у вихованні і стали вважати їх основами всіх речей. Але... в числах вони вбачали, як їм здавалось, багато рис, схожих з тим, що існує і відбувається – більше, ніж у вогні, землі і воді; наприклад, така-то властивість чисел є справедливість, а така-то – душа і розум, інша – вдача... Все останнє вочевидь уподібнювалося числам за своєю суттю, а числа посідали чільне місце у

всій природі; елементи чисел вони вважали елементами всіх речей і увесь Всесвіт (визнали) гармонією і числом». (Аристотель)

 

Чому Піфагор та його послідовники вважали числа світовою першоосновою? Піфагор вбачав у числі першооснову тільки речей, чи й психічних явищ також? Чи можна вважати число більш універсальним початком у порівнянні із конкретними природними стихіями? Чим відрізняється розуміння першооснови Піфагором від першооснови Фалеса, Геракліта? Якими були загальні умови застосування числа як першооснови сущого? Спробуйте чітко сформулювати значення інтелектуальних знахідок Піфагора.

 

21. Уважно прочитайте.

«Інші ж, відкинувши подільність до нескінченності на тій підставі, що ми не можемо ділити до нескінченності і таким способом впевнитись у нескінченності ділення, говорили, що тіла складаються з неподільних і діляться до цих неподільних. Левкіп і Демокрит вважають причиною неподільності першотілець не тільки їх непроникність, але також малі розміри і відсутність їх складових частин». (Симплікій)

 

У чому, на вашу думку, полягає сенс введення атомів – неподільних частинок, що є началами речей? Спробуйте порівняти погляди на атом в античності із сучасними уявленнями про закони збереження. Чи мали такі погляди вплив на подальший розвиток науки?

 

«Демокрит іноді заперечує явища, що сприймаються чуттєво, і говорить, що ніщо з них не є воістину, а лише за поглядами, воістину ж існують лише атоми і порожнеча... А саме, він нам говорить: «Лише на загальну думку існує солодке, гірке, тепле, холодне, в уяві - колір, в дійсності ж існують тільки атоми і порожнеча». (Секст Емпірик)

 

Уважно вдумайтесь у останні тези Демокрита. Як ви вважаєте, чи дають вони підстави називати його скептиком? Чи має значення для розвитку науки розведення наочно наданого та його прихованих (проте - справжніх) засад? Наведіть приклади на користь позиції Демокрита, а також і аргументи критичного плану.

Зверніть увагу на особливості розуміння першооснови у різних представників ранньої грецької філософії, на поступове ускладнення уявлень про першооснову світу, на певну логіку руху думки від конкретного до загального, від недиференційованого до деталізованого. Спробуйте, спираючись на наведені тексти, з'ясувати, в чому полягає подібність і відмінність ранньої грецької філософії та міфології. Обґрунтуйте свою відповідь конкретними висловами з наведених текстів.

22. Людина, її свідомість, основні сфери людської життєдіяльності – ось теми, які входять у грецьку філософію разом із високою класикою. Поворот у проблематиці філософії здійснили мислителі, що їх називали софісти. Зверніть увагу, як ця тема подається в наступних текстах.

«... Протагор (засновник софістики) хоче, щоб людина була мірою всіх речей, а саме: для існуючих - мірою буття, для неіснуючих - небуття, при цьому «мірою» він називав критерій, а «речами» - справи; через те він стверджує, що людина - міра всіх справ, для існуючого - буття, для неіснуючого - небуття. У цьому він встановлює тільки те, що здається кожному, і, таким чином, вводить тему відносності».

(Секст Емпірик)

Поясніть, як ви розумієте тезу Протагора «Людина є мірою всіх речей?» Як ви вважаєте, ця теза має позитивний, негативний чи суперечливий контекст? Що значить відносність (релятивність) у питаннях пізнання, пошуку засад людського буття?

 

23. Прочитайте уривок:

«Що хотів Сократ і чому його діяльність є поворотним пунктом у всій історії грецького духу? Ця людина хотіла зрозуміти і оцінити життя. Ось, мабуть, його фатальна місія, те призначення, без якого немислиме було б ні подальше античне життя, ні віки наступної культури.... Сократ поставив проблему життя, накинувся на життя як на проблему... Сократ захотів перевести життя в царство самосвідомості. Він прагнув силою духу виправити життя, свободу духу він протиставив самостійним проявам буття. І звідси – це дивне, таке несумісне зі всім попереднім, майже негрецьке, неантичне вчення про те, що чеснота є знання, що всякий бажає лише власного блага, що достатньо тільки навчити людину і вона буде доброчесною. Сократ перший прагнув зрозуміти життя». (О. Лосєв)

 

Спробуйте визначити, які основні ідеї вчення Сократа виділяє О. Лосєв у наведеному тексті? Прокоментуйте положення: «Сократ захотів перевести життя в царство самосвідомості».

Ознайомтесь із засадами морально-етичного вчення Сократа.

«Боги, казав Сократ, вклали в нас розум, через посередництво якого ми судимо щодо предметів відчуття,... довідуємося, як досягати корисного та запобігати шкідливому... Так ось, якщо доброчинність – це дещо, що перебуває в душі, якщо до того ж вона не може не бути для нас корисною, то значить вона і є розум... Все стає корисним або шкідливим завдяки розуму або безумству». (Ксенофонт)

 

Визначіть, в чому шукав Сократ коренів справжньої моральності? Чому його позиція поставала докорінно відмінною від позиції софістів?

 

24. Найвищим досягненням античної класичної філософії є філософські системи Платона та Аристотеля. Розуміння буття як надчуттєвої ідеї запропоновано Платоном. Розглядаючи наступні тексти, зверніть увагу на зміст поняття «ідея», взаємозалежність ідей між собою та зі світом речей.

«Парменід: Скажи ось що: як випливає з твоїх слів, ти вважаєш, що існують певні ідеї, назви яких отримують інші речі, які до них прилучаються; наприклад ті, що прилучаються до подібності, стають подібними, до великості - великими, до краси - красивими, до справедливості - справедливими?

- Саме так, - відповів Сократ.

Сократ: Мені здається, Парменіде, що справа швидше іде так: ідеї перебувають у природі так, ніби у вигляді зразків, інші ж речі подібні до них і є суттю їх подібності, сама ж причетність речей ідеям полягає ні в чому іншому, як лише в уподібненні їм». (Платон)

 

«Сократ: Ти можеш уподібнити нашу людську природу у питанні освіченості та неосвіченості ось якому становищу подивись-но: адже люди ніби знаходяться у підземному помешканні, подібному до печери, де упродовж всієї її довжини тягнеться широкий отвір. З малих літ у них там на ногах і на шиї кайдани, так що їм не зрушити з місця, і бачать вони лише те, що в них прямо перед очима, бо повернути голову не можуть через ті кайдани. Люди повернуті спиною до світла, що йде від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем та в’язнями проходить верхня дорога, огороджена невисокою стіною на зразок тієї завіси, за якою фокусники ставлять своїх помічників, коли поверх завіси показують ляльок... Уяви ж собі і те, що за цією стіною люди несуть всяке начиння, тримаючи його так, що його видно над стіною; проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю та дерева. При цьому, як буває, деякі з них розмовляють інші ж мовчать.

Главкон: Дивний ти малюєш образ і дивних в’язнів!

Сократ: Подібних до нас. Перш за все, хіба ти вважаєш, що, знаходячись у такому становищі, люди що-небудь бачать, чи то своє, чи чуже, крім тіней, що відкидаються вогнем на стіну печери, що розташована поперед них?... Такі в’язні цілком і повністю приймали б за істину тіні тих предметів, що проносять повз них». (Платон)

 

З точки зору Платона, тіні, які в’язні бачать на стіні печери, є предметами чуттєвого спостережуваного світу чи їх ідеями? Що іменував Платон кайданами, які тримають людей, не дозволяючи їм побачити світло істини та справжню картину дійсності?

 

25. Аристотель у своїй філософії йде шляхом врахування матеріальних і духовних початків буття. Кожна річ і Космос в цілому – нерозривна єдність форми і матерії. Вчення про нерозривність форми і матерії зумовлює особливості філософських побудов Аристотеля.

«...За загальною думкою, мудрість займається першими причинами та началами. Тому людина, що має досвід, вважається мудрішою, ніж та, що послуговується лише чуттєвим сприйняттям, та людина, що володіє певним мистецтвом, – мудрішою за досвідчену, наставник – мудрішим за митця, а науки про розумоосяжне – вищими від вміння творити. Такім чином, мудрість є наукою про певні причини та начала... Але із позначеного тут, знання про все із необхідністю має той, хто найбільшою мірою володіє знанням загального, бо він буде знати все, що підпадає під це загальне... Правильно також і те, що філософія називається знанням про істину». (Аристотель)

 

Керуючись текстом, поясніть, яку послідовність знань та вмінь вибудовує Аристотель, наскільки таке бачення наук та вмінь є виправданим? Як трактує Аристотель предмет філософії? Як ви розумієте знання загального? Чи може науковець погодитись із таким визначенням справжнього знання?

 

26. Відомо, що Аристотель піддав критиці вчення Платона про ідеї. Зверніться до тексту, в якому Аристотель радикально вирішує питання про ідею (тут – єдине) в її відношенні до сущого (речей):

«...Отже, суще та єдине є те ж саме, і природа їх та ж сама... Дійсно, тим же самим є «одна людина» і просто «людина», «існуюча людина» і «людина»... Так що є очевидним, що єдине не є чимось іншим у порівнянні із сущим...». (Аристотель)

 

Яка позиція – Платона чи Аристотеля – видається вам більш виправданою з огляду на перспективи та можливості людського пізнання? Яке принципове значення для людського відношення до дійсності може мати ототожнення єдиного та сущого?

 

27. Ознайомтесь із вихідними твердженнями Аристотеля щодо складових усякого реально існуючого буття:

«... Отже, є очевидним, що те, що позначається як форма (або сутність) не виникає, а виникає складне поєднання, яке від форми отримує своє іменування. Також в усьому, що виникає, є матерія, так що одне в ньому є матерія, а інше - форма... Тому постає очевидним, що «форма як причина» не має ніякого значення, якщо існує сама по собі... Адже, говорячи про якусь річ, слід розуміти форму або річ, але ніколи не слід розуміти річ як дещо суто матеріальне, яким воно є саме по собі,...бо ж форма є сутність буття певного тіла... Матерія ж сама по собі не пізнається... Отже, із наших міркувань випливає, що мають місце... сутність буття та субстрат». (Аристотель)

 

Знайдіть у даному уривку ті місця, які спрямовані проти поглядів Платона. Чому Аристотель стверджує, що матерія як така не пізнається? Врахуйте, що «матерія як така» – це те, що залишиться в бутті після відкидання будь-якої форми. Як ви вважаєте, чим переважно займається логіка – формами (сутністю) чи матерією (субстратом)? Яке значення в пізнанні має дослідження форм? Наведіть конкретні приклади того, яке значення надає пізнанню форм наука.

Спробуйте також дати відповідь на питання, що є ближчим до сутності розуму – матерія чи форма? Обґрунтуйте свої твердження та ознайомтесь із судженнями Аристотеля з цього приводу:

«Розум, через причетність до предметів, мислить себе самого. Бо те, що здатне приймати в себе предмет думки та сутність, є розум. А діяльним він є тоді, коли володіє предметом думки... Якщо ж казати про вищий розум, то він постає найбільш божественним у відношенні до будь-чого. Але якщо він нічого не мислить, то в чому його цінність?Він в такому випадку буде подібним до сплячого. Очевидно, що вищий розум мислить найбільш божественне. Але оскільки предмет мислення вищого розуму та він сам не постають відмінними одне від одного в усіх випадках, коли є відсутньою матерія, то ми будемо мати тут тотожність, і думка буде складати одне ціле із предметом думки. І це буде існувати протягом вічності...». (Аристотель)

 

Вищий розум – це матерія чи форма? Дайте відповідь, посилаючись на положення даного фрагмента. Знайшовши відповідь на це питання, спробуйте збагнути, що ж за Аристотелем постає першою сутністю та першим началом – матерія чи форма?

Нарешті, в дусі всіх попередніх суджень Аристотеля оцініть його міркування щодо відмінностей між людьми:

«Природа влаштувала так, що фізична організація вільних людей відмінна від фізичної організації рабів: у останніх тіло є міцнішим, придатним для виконання фізичної праці, вільні ж тримаються прямо і для таких робіт непридатні. Проте вони придатні до політичного життя... Рабом за самою природою буває той, хто... наділений таким розумом, що лише сприймає вказівки, сам же здатністю думати не володіє... В усякому випадку є очевидним, що одні люди за своєю природою є вільними, інші – рабами, і цим останнім бути рабами і корисно, і справедливо». (Аристотель)

 

Проведіть порівняння даних поглядів Аристотеля із його вченням про начала світу: чому філософ віддає перевагу – явищам чуттєво-матеріальним чи інтелектуальним?

 

28. Вивчаючи пізню античну філософію, треба звернути увагу на різноманітність та чисельність філософських шкіл та напрямків цього періоду. Зміни в суспільному житті сприяли змінам у змісті та основних завданнях філософії, зосередженню уваги на проблемах етики, моралі, шляхів досягнення щастя.

Зверніть увагу, у чому полягає щастя людини в розумінні Епікура (засновника епікурейства):

«Усілякі заняття, турботи, гнівливість, бажання благ є несумісними із блаженством, бо вони бувають при слабкості, страху, потребі в інших... Треба уважно ставитись до почуттів внутрішніх та зовнішніх, які ми маємо. Бо ж при уважному до цього відношенні, ми будемо правильно визначати причини, що викликають збентеження та страх... А незворушність (атараксія) полягає у відстороненні від усього... Треба привчати себе до думки про те, що смерть не має до нас ніякого стосунку. Адже все добре і погане полягає у відчутті, а смерть позбавляє відчуттів. Таким чином, найстрашніша із бід, смерть, немає до нас ніякого стосунку, оскільки коли ми існуємо, смерті ще немає, а коли смерть наявна,тоді немає нас». (Епікур)

 

Спробуйте своїми словами описати, у чому вбачав Епікур життєві завдання людини, в чому вбачав ідеал філософського ставлення до дійсності. Зверніть увагу на те, із чим пов’язує Епікур найперші та найважливіші життєві враження, поясніть, як це співвідносилось із його розумінням пізнання, для чого зверніться до наступного фрагмента:

«Слід вважати, що лише тоді, коли дещо приходить до нас від зовнішніх предметів, ми бачимо їх форми та мислимо про них... А брехня чи похибка завжди зумовлені додатками, що приєднуються до чуттєвих вражень думкою…» (Епікур)

 

Чи можна в час прийняти такі твердження Епікура? Спробуйте висунути аргументи як на користь його погляду, так і проти.

 

29. Прочитайте міркування римського філософа-стоїка Сенеки:

«...Є одне благо і в ньому джерело і запорука блаженного життя: покладатися на себе... Зроби сам себе щасливим! Це тобі під силу, якщо збагнеш одне: благо лише те, в чому присутня доброчесність, а те, що причетне до зла, ганебне. Що ж є благо?Знання. Що є зло?Незнання.... Не зробить тебе блаженним ні сила, ні краса: і те, й інше відступають перед старістю. Треба шукати чогось такого, що не підпадає... під владу, що не знає перепон. Чи можливо називати це інакше, як богом, що знайшов притулок у тілі людини?... Благо є тільки у того, у кого є розум... У чому воно? В тому, щоб виправити і очистити душу, котра змагалася б з богами і піднялась над людські межі, вбачаючи все тільки в собі самій. Ти – розумна істота! Така душа може виявитись і у римського вершника, і у вільновідпущеника, і в раба». (Сенека)

 

Чи можна вважати, що погляди Сенеки тотожні поглядам Сократа? На що саме падає наголос у наведених міркуваннях філософа? Що він вважає основним в людині? На що людина повинна спиратись у житті? Для того, щоби ваші відповіді були більш ґрунтовними, скористайтесь також наступними уривками із творів Сенеки:

«Жити щасливо та жити в мирі із природою є те ж саме».

«Розум – це не що інше, як частина божественного духу, занурена у тіло людей».

«Той, хто думає, що рабство поширюється на всю людську особу, помиляється: її краща частина є вільною від рабства. Лише тіло є підкореним і може належати пану, дух же сам собі володар».

 

Спираючись на міркування Епікура та Сенеки визначте, що є спільного в їх міркуваннях, що – докорінно відмінного. До чого закликають людину обидва філософи? Як ви вважаєте, творчість даних філософів адресована громадському загалу, чи людському індивіду? Що ви вважаєте найціннішим у наведених судженнях філософів?

 

30. Прочитайте уривок:

«... Основне ж начало скепсису полягає, головним чином, у тому, що будь-якому положенню можна протиставити інше, рівне йому, внаслідок чого, як здається, ми приходимо до необхідності відмовитися від всіляких догм». (Секст Емпірик)

 

Визначіть, у чому сутність концепції скептицизму? В чому полягає його позитивне значення для подальшого розвитку філософії?

 

31. Остання оригінальна філософська концепція античного світу – неоплатонізм. Серцевиною неоплатонізму є вчення про містичну еманацію (виливання) основних проявів світу з духовного першоджерела. Неоплатонізм вбачає призначення філософії у розвитку здатності людини до інтелектуального надчуттєвого споглядання, метою якого є пізнання Бога.

«Єдине є все і ніщо, бо ж начало всього не є все, але все йому належить. Бо все ніби повертається до нього... Що ж таке єдине? Воно є потенція всіх речей. Якби його не було, то не існувало би всього, що є: не існував би розум... і ця, випливаюча із сутності (його) активності – душа... Але душа створює, не перебуваючи нерухомою. В русі ж вона породжує образ. Споглядаючи те, із чого вона виникла, вона сповнюється ним і породжує чутливу та рослинну природу. Проте ніщо не відокремлене та не відрізане від попереднього,.. При тому ми краще існуємо, коли обернені до нього, бо там – наше благо, а бути у віддаленні від нього – значить бути самотнім та слабким. Там – істинне життя, а життя там є активність розуму. (Його активністю) породжує душа красу, справедливість, доброчинність...».

(Плотін)

Спираючись на наведені судження, поясніть, що споріднює Плотіна із Платоном? Які риси міркувань Плотіна виходять на перший план: струнка системність, афористичність, ієрархія, логіка? Що зближує Плотіна із Епікуром та Сенекою? Спробуйте також визначити, чим пізня антична філософія відрізнялась від ранньої так класичної?

 

 

V. Творче завдання до теми:

 

Використовуючи набуті знання дайте письмову відповідь на питання:

 

1) Чому античну філософію вважають колискою європейської філософії?

2) Порівняйте між собою найперші особливості античної та давньосхідної філософії. З’ясуйте, як ці особливості позначались на проблематиці та способі мислення кожного із цих історичних типів філософії.

3) Чи мають рацію ті, хто стверджує: «Після греків сказати щось нове в філософії неможливо»?

4) Напишіть лист-звернення до сучасної молоді від імені Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура або Діогена.