Соціально-економічна суть податків

Податки існують в людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки – це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:

1) всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави („принцип рівності в оподаткуванні”);

2) податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу („принцип визначеності”);

3) податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час („принцип зручності”);

4) кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю („принцип дешевизни справляння податків”). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

Отже, податок являє собою обов’язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються й інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори. Причому відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими.

Плата вносить за користування природними й іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному відносяться на собівартість.

Основними ознаками податків є такі:

1. податки не мають цільового призначення;

2. податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

3. якщо плата і відрахування можуть вноситися як державі, так і іншим юридичним чи фізичним особам, то податки – це атрибут лише держави.

Податки є не просто економічною, але й суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками, причому суспільні блага забезпечуються лише державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Податки виконують такі основні функції:

ü фіскальну;

ü розподільчу;

ü регулюючу.

Фіскальна функція – основна функція, характерна для податкових систем всіх держав. З її допомогою формуються державні грошові фонди і створюються матеріальні умови для функціонування держави. Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовій формі створює передумови для втручання держави в економіку. Отже, вона значною мірою обумовлює регулюючу функцію.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільчих процесів здійснює серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення через податкові механізми тих чи інших завдань податкової політики держави. При цьому потрібно виділити стимулюючу, де стимулюючу і відтворювальну під функції оподаткування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних процесів. Вона реалізуються через систему пільг і звільнень.

Де стимулююча підфункція, навпаки, спрямована на встановлення через податковий прес перепон для розвитку яких-небудь економічних процесів (наприклад, через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики).

Відтворювальна підфункція призначена для акумулювання засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю під функцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду тощо.

Кожен податок має наступні елементи: суб’єкт, об’єкт або податкова база, джерело, одинця обкладання, податкова ставка, податкові пільги.

Суб’єкт податку або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено зобов’язання сплачувати податок.

Об’єкт податку – предмет, який підлягає обкладенню податком (доход, майно, вартість товарів тощо).

Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсотки тощо), з якого сплачується податок.

Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта (по прибутковому податку – грошова одиниця, по земельному – гектар тощо).

Податкова ставка представляє собою величину податку на одинцю обкладання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників податків ставки, диференційований – декількох. За способом побудови податкові ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю обкладання в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків суб’єкта у відповідності з діючим законодавством. Найбільш важливою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум.

 

Класифікація податків.

Податкова система включає різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Найбільш суттєве значення в сучасній теорії і практиці оподаткування мають наступні підстави класифікації податків:

1. за способом стягнення податків: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід і майно.

До непрямих податків належать податки на товари і послуги, які оплачуються в ціні товару. Обсяг непрямих податків для окремого платника визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

2. за суб’єктами-платниками податків: податки з фізичних осіб, податки з юридичних осіб та змішані податки.

Основними податками з фізичних осіб є прибутковий податок з доходів громадян, податок на майно з фізичних осіб тощо.

До податків з юридичних осіб належать податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір, податок на майно підприємств тощо.

Змішані податки сплачуються як фізичними так і юридичними особами. До них належать державне мито, податок з власників транспортних засобів тощо.

3. за органом, який встановлює й конкретизує податки: загальнодержавні й місцеві податки.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

ü у вигляді надбавок до загальнодержавних податків

ü введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади;

ü впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

4. за порядком введення податку: загальнообов’язкові й факультативні податки.

Загальнообов’язкові податки встановлюються законодавчими актами країни і стягуються на всій її території незалежно від бюджету, в який вони надходять. До загальнообов’язкових податків належать всі загальнодержавні податки, а також деякі місцеві податки.

Факультативні податки передбачені основами податкової системи, проте безпосередньо вводитися вони можуть законодавчими актами місцевих органів влади. Сюди належать основна частина місцевих податків.

5. за рівнем бюджету, в який зараховується податковий платіж: закріплені й регулюючі податки.

Закріплені податки безпосередньо й повністю поступають в конкретний бюджет або позабюджетний фонд.

Регулюючі податки поступають одночасно в бюджети різних рівнів у пропорції згідно бюджетного законодавства (наприклад податок на прибуток, прибутковий податок).

6. за цільовою спрямованістю введення податку: абстрактні та цільові податки.

Абстрактні податки вводяться державою для формування бюджету в цілому.

Цільові (спеціальні) податки вводяться державою для фінансування конкретного напрямку затрат.