Тема 6. Доходи і видатки Державного бюджету

ü Доходи державного бюджету.

ü Видатки державного бюджету.

ü Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.

o Доходи державного бюджету.

Доходи бюджету – частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, які виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади й управління.

Згідно Бюджетного кодексу, доходи бюджету включають усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Бюджетні доходи поняття більш вузьке, ніж доходи держави, які включають, крім коштів бюджетів усіх рівнів, фінансові ресурси позабюджетних фондів і державного сектору економіки.

В Україні склалась відповідна система доходів зведеного бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:

1. Відносно бюджетного устрою:

ü доходи, які поступають у Державний бюджет України;

ü доходи, які поступають у місцеві бюджети;

ü змішані доходи, одна частина яких поступає у Державний бюджет, а інша – у місцеві бюджети.

2. Відносно до джерел сплати:

ü доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);

ü доходи, джерелом яких є прибуток чи дохід.

3. Залежно від методів акумулювання грошових ресурсів:

1. податки та інші обов’язкові платежі;

2. емісія (включаючи емісію грошей, державних цінних паперів та кредитну емісію);

3. державний кредит;

4. надходження від приватизації державного майна;

5. надходження від зовнішньоекономічної діяльності;

6. добровільні надходження.

Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:

1. податкових надходжень;

2. неподаткових надходжень;

3. доходів від операцій з капіталом;

4. трансфертів.
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні

й місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

o доходи від власності та підприємницької діяльності;

o адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

o надходження від штрафів та фінансових санкцій;

o інші неподаткові надходження.

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи бюджету також поділяються на закріплені та регулюючі.

Закріпленими доходами вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетом вищого рівня і у певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Так, в склад доходів Державного бюджету України включаються такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, ввізне мито, збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету тощо. В складі доходів місцевих бюджетів закріпленими є місцеві податки і збори.

Однак дохідна частина бюджету опирається не лише на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених дохідних джерел може не вистачати для покриття видатків, які передбачені програмою економічного і соціального розвитку. В таких випадках застосовуються регулюючі доходи.

Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із бюджету вищого рівня в бюджети нижчого рівня для їх збалансування.

Доходи Державного бюджету України включають:

o Видатки Державного бюджету.

Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна поділити на три категорії.

До першої категорії видатків належать послуги державного призначення. До них належать:

ü державне управління;

ü судова влада;

ü міжнародна діяльність;

ü фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;

ü національна оборона;

ü правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

До другої категорії видатків належать суспільні і соціальні послуги, тобто це є видатки на:

ü освіту;

ü охорону здоров’я;

ü соціальний захист і соціальне забезпечення;

ü житлово-комунальне господарство;

ü культуру та мистецтво;

ü засоби масової інформації;

ü фізичну культуру і спорт.

ü До третьої категорії видатків належать державні послуги пов’язані з економічною діяльність, тобто це є видатки на:

ü промисловість та енергетику;

ü будівництво;

ü сільське господарство;

ü транспорт;

ü охорону навколишнього природного середовища;

ü поповнення державних запасів і резервів;

ü інші.

За економічними ознаками видатки поділяються на поточні видатки та видатки розвитку.

Поточні видатки – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інші, що не належать до видатків розвитку.

До поточних видатків відносять:

ü оплату праці працівників бюджетних установ;

ü нарахування на заробітну плату;

ü придбання предметів постачання і матеріалів;

ü оплата послуг з утримання бюджетних установ;

ü соціальне забезпечення окремих верств населення;

ü інші.

Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

o Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяг своїх видатків відповідно з фінансовими можливостями без будь-якої шкоди для суспільства.

Однак на практиці така ситуація спостерігається рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці.

Причини виникнення дефіциту зумовлені:

1) надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що потребує використання великого обсягу грошових коштів, а звичайних резервів не вистачає;

2) необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

3) кризовими явищами в економіці, її розвалом;

4) неефективність фінансово-кредитних зв’язків;

5) недосконалістю фінансового законодавства тощо.

В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит, звичайно в кількісно допустимих межах не є загрозливим. Його не слід зайво драматизувати, через те що в борг живуть і продовжують жити багато економічно розвинутих країн. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

В Україні в 80-90-х роках спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено такими негативними явищами:

1) різким зниження ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту;

2) значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків;

3) неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки і соціальної сфери;

4) недосконалістю і частими змінами фінансового законодавства, що сприяли невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України.

Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари і послуги, зниження матеріального добробуту населення та інших негативних явищ.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету АР Крим, місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми державного боргу.

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту нагально потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведенню активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом.

У світовій практиці використовують два основних методи покриття дефіциту бюджету: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо.

Наявність внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього державного боргу, тому держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного Банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Отже, держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи у цьому плані сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бюджету, а з іншого, - скороченню державних видатків. До таких заходів можна віднести:

ü перегляд напрямків спрямування бюджетних коштів і визначення пріоритетів, зокрема, фінансування видатків на розвиток галузей, що визначають економічну могутність держави, забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво тощо;

ü створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом зменшення податкового тиску;

ü широке залучення в Україну іноземного капіталу;

ü скорочення обсягів державного сектору економіки і, відповідно, бюджетного фінансування;

ü зниження видатків на управління тощо.