Тема 12. Наукове пізнання, його форми та методи

План.

1. Філософія і методологія науки. Рівні і форми наукового пізнання.
2. Поняття методу, класифікація методів.

 

Ключові поняття: Індукція, інтуїція, наука, метод, факт науковий.

Теми доповідей та рефератів

1. Проблема співвідношення науки і філософії в різні історичні епохи розвитку європейської цивілізації.

2.Філософія і класична наука.

3.Співвідношення філософії і науки з погляду позитивізму.

4.Проблема взаємозв’язку філософії і науки в діалектико-матеріалістичній філософії.

5.Філософія як рефлексія над наукою.

6.Філософія як спосіб включення наукового пошуку в соціокультурний контекст.

7.Філософія і самосвідомість ученого.

 

 

Питання для контролю та самоперевірки знань

1. Які визначальні характеристики науки?
2. Які характерні риси наукового пізнання?
3. В чому полягають характерні ознаки рівнів наукового пізнання? Чи пов’язані вони між собою?
4. Яка специфіка основних форм наукового пізнання: проблеми, гіпотези, теорії?
5. Що таке метод і методологія?
6. За якими критеріями і на які основні групи поділяються методи науково пізнання?
7. Які загальнонаукові методи застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях наукового пізнання?
8. Охарактеризуйте мета теоретичний рівень наукового пізнання.

 

Рекомендована література:

 

1. Історія української філософії: підручник. — К.: Академвидав, 2008.—624 с.

2. Історія філософії України: хрестоматія:навч. посіб. /упоряд.: М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, А.К. Бичко та ін. — К., 1993. — 560 с.

3. Причепій Є.М. Філософія: підруч. для студ. вищих навч. закл. / СМ. Причепім, A.M. Черюй, Л.А. Чекань. — К.: Академвидав, 2006. — 592 с.

4. Філософія: навч. посіб. / Л.В. Губерський. І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; за ред. І.Ф. Надольного. - 6-те вид., виправл. і доповн. — К.: Вікар, 2006. — 466 с.

5. Таран В.О. Соціальна філософія: навч. посіб. / В.О. Таран, В.М. Зотов, Н.О. Резанов. — К.: Центр навч. л-ри, 2009. — 272 с.

6. Філософський енциклопедичний словник / ред. кол: В.І. Шинкарук та ін. — К.: Абрис, 2002. — 800 с.

7. Філософія: Підручник / О.П.Сидоренко, С.С. Корлюк, М.С.Філянін та ін.; за ред.. О.П.Сидоренка. – 2-ге вид., переробл. і доп..- К.: Знання, 2010.- 414с.

8. Ящук Т.І. Філософія історії: курс лекцій: навч. посіб. / Т.І. Ящук.— К.: Либідь, 2004. — 536 с.

 

Методичні поради:

 

 

Перед тим як безпосередньо перейти до розгляду першого питання необхідно звернути увагу студентів, що буденне, або стихійно-емпіричне пізнання здійснюється людьми в процесі всіх видів їхньої життєдіяльності. На певному етапі історичного розвитку людства виникає наукове пізнання. Отже, зясовуємо, що наука –це історично форма людської діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об’єктивної дійсності. Вона знаходить свій вияв і як певний результат діяльності у вигляді системи знань, і як їхнє духовне виробництво, тобто науковий процес. Наведені визначення зосереджують увагу на тому, що таке складне розуміння науки приводить до появи наукових дисциплін, які вивчають саму науку, серед них – філософія науки. Епістеміологія /від грецької «епістемос» - знання/- учення про наукове знання, як є складовою частиною гносеології. Епістеміологія розглядає процес виробництва наукових знань, як особливий вид пізнавальної діяльності, який пов'язаний з продукуванням наукового методу у відповідності з науковою раціональністю.

Аналізуючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати основні типи наукової раціональності. Під раціональністю в епістемології розуміють постійне звернення людини до доказів розуму і максимальне виключення емоцій. пристрастей, при прийнятті рішень у процесі пізнання.

За своїм предметом науки поділяються на природно-технічні, ті, що вивчають різні суспільні явища і закони їх розвитку, а ткож самої людини як соціальної істоти (гуманітарий цикл). Студент має знати, що предмет науки визначає її метод. У природничих науках одним з головних методів дослідження є експеримент, а в суспільних – таким методом є статистика. Необхідно також звернути увагу студентів на відмінності що існують між буденним та науковим пізнанням:

по-перше, буденне пізнання водночас є і формою практичної діяльності, воно безпосередньо втелено в неї. Наукове пізнання відокремлене від практичної діяльності, воно безпосередно втілено в неї. Воно здійснюється спеціально підготовленими груами людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та метоологічні установки з приводу своєї професійної діяльності.

По-друге, відрізняються вони також за обсягом, методами і засобами дослідження, ступенем обґрунтованості знань. На відміну від буденного пізнання наука ає справу не тільки з реальними, але і з так званими абстрактними, ідеальними об’єктами. Це обумовлює наявність у науці специфічних засобів опису об’єктів, їх дослідження.

По-третє, засобом буденного пізнання виступає наша «природна» мова, знаряддя праці. Його методи і прийоми, як правило, не усвідомлюються суб’єктом. І навпаки, наукове пізнання має усвідомлений, планомірний характер.

По-четверте, відрізняються ці види пізнання і за ступенем проникнення в суть природних і суспільних явищ. Якщо наука – система обґрунтованого, достовірного знання, то буденне пізнання є сукупністю фрагментарних знань, догадок, рецептів народної мудрості, які є результатом практичного досвіду поколінь, воно фіксує в основному зовнішні зв’язки між явищами. Достовірність цих знань встановлюється в ході повсякденної практики. І навпаки, наукове знання проходить через особливі процедури оведення, обґрунтування, перевірки через експерименти і тільки потім широко впроваджується в практику.

Далі зазначаємо, що наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, що складається із взаємодії таких компонентів:

а) суб’єкта пізнання, тобто особистості чи групи людей, що мають певний рівен знань, навичок, світоглядні і методологічні установки з приводу своєї діяльності;

б) об’єкта пізнання, тобто фрагмента об’єктивного світу, на який спрямована думка і дії суб’єкта пізнання.

в) предмета пізнання, тобто конкретних аспектів пізнання, що детермінуюються об’єктом пізнання і визначаються у певних логічних формах;

г) певних форм пізнання і мовних засобів;

д) результатів пізнанн, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах;

е) цілей пізнання, спрямованих на досягнення істини і достовірного систематизованого знання, здатного пояснити невідомі науці факти.

Необхідно також звернути увагу студента, що наукове пізнання і сам процес його отримання характеризуються системністю і структурністю. Передусім у структурі наукового пізнання виокремлюються емпіричний і теоретичний рівні. Вони відрізняються глибиною, повнотою, всебічністю оягнення об’єкта; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значущості в них чуттєвого та раціонального моментів.

Варто зазначити, що в загальному розумінні емпіричне дослідження є знанням про явище. а теоретичне – про його сутність. Емпіричне дослідження – це такий рівень наукового пізнання, зміст якого головним чином отримано з досвіду, із безпосередньої взаємодії людини із об’єктивною дійсністю. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв’язки між окремими явищами.

Теоретичний рівень наукового пізнання є більш високим ступенем дослідження дійсності, де об’єкт постає з боку тих зв’язків і відношень, які недоступні безпосередньому чуттєвому вивченню. На цьому рівні створюються системи знань. теорій, у яких розкриваються загальні і необхідні зв’язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Слід відрізняти поняття «емпіричне» та «теоретичне» від понять «чуттєве» та «раціональне». Поняття «чуттєве» та «раціональне» характеризують пізнавальні здібності людини, а «емпіричне» та «теоретичне» - відносно самостійні етапи та рівні наукового пізнання. Чуттєве та раціональне – це етапи цілісногопрцесу пізнання. Вони не відокремлені в часі, отже ізолювати їх можна лише в абстракції. Наприклад, у людини не буває відчуттів без їх осмислення, раціонального – без супроводження його почуттями. Наприклад, коли хворий відчуває біль, він одночасно підводить його під певні поняття (біль гострий, пульсуючий).

Емпіричні знання, дослідні дані не тотожні ні сумі відчуттів, ні сприйняттю. Це особливий вид знань, який єрезультатом довгочасної попередньої обробки, спостережень, узагальнених даних приладів, експериментів. Завданням емпіричного рівня пізнання є отримання наукових фактів. Їх формування пов’язане з діалектичною взаємодією чуттєвоо і раціонального в ході емпіричного пізнання.

Теоретичний етап – це також переплетення чуттєвого і раціонального. Форми раціонального пізнання (поняття. судження, умовиводи) домінують у процесі теоретичного освоєння дійсності. Але при побудові теорії використовуються також наочні моделі уявлення, які є формами чуттєвого пізнання. Отже можна говорити лише про те, що на нижчих рівнях емпіричного пізнання домінує чуттєве, а на теоретичном рівні – раціональне.

Необхідно також звернути увагу, що незважаючи на зазначені відмінності, чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнанням не існує. Так емпіричне дослідження, хоча і зорієнтоване на пізнання і фіксацію явищ. постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження правильності своїх результатів у емпірії. експеримент завжди теоретично навантажений, а будь-яка абстрактна теорія має емпіричну інтерпретацію.

Далі слід зазначити, що у науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми: факт, ідея, проблема, гіпотеза, теорія.

Збір фактів, їх первинне узагальнення, аналіз експериментальних даних та їх систематизація і класифікація – це специфічні ознаки емпіричного пізнання.

Факт – це одиниця емпіричного знання, що співвідноситься з гіпотезою і теорією. Відкриття нових фактів,потреба в їх поясненні, стимулює теоретичне мислення. Факти фіксуються у мові науки. Наприклад: «більш ніж половина опитуваних у місті незадоволені екологією міського середовища».

Характеризуючи теоретичний рівень пізнання важливо зрозуміти, що для нього властиве переважання раціонального моменту – понять, теорій, законів та інших форм, пов’язаних із діяльністю мислення. Живе споглядання стає підпорядкованим раціональній діяльності. Теоретичне пізнання відображає явища в їх внутрішніх зв’язках та закономірностях, які виявляються в результаті раціональної обробки даних емпіричного знання. Ця обробка здійснюється за допомогою систем абстракцій /понять, умовиводів, законів, категорій, принципів/ і її мета розкрити сутність об’єкту дослідження. Визначаємо, що структурними компонентами теоретичного пізнання є ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея – це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Визначте, які функції в науковому пізнанні виконує ідея.

Проблема - форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання. Інакше кажучи – це знання про незнання, питання, або комплекс питань, що виникає в ході пізнання і потребує відповіді. Філософи вважають, що уся наша наука починається зі знання власного незнання – не незнання всього, а незнання конкретної речі: походження парламенту, причин раку, хімічного складу Сонця. Наука – це пошук.

Отже, без проблем немає науки, але зміст науки н зводиться до невирішених завдань. Вона спирається на проблеми, які були успішно розв’язані.

Таким чином, наука починається з проблем, а її розвиток є переходом від одних проблем до інших – від менш глибоких до більш глибоких. Розв’язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають нові проблеми, висуваються різні гіпотези.

Гіпотеза – форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення Гіпотеза залучена в першу чергу пояснити факти, що суперечать старій теорії, а знання, що застосовується на гіпотезах має ймовірний характер. Наприклад, німецький фізик Вернер Гайзенберг висунув гіпотезу про співвідношення невизначеностей, що означало обмеження використання класичних понять у квантовій механіці. Пізніше ця гіпотеза перетворилась не невідомий компонент теорії квантової механіки. Перевірена гіпотеза переходить до зряду достовірного, істинного знання, стає науковою теорією.

Концепція – це форма наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї, теорії, це науково обґрунтований та в головному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він не може бути втіленим у логічну систему точних наукових понять.

Теорія – найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв’язків певної сфери дійсності. Наприклад – класична механіка І.Ньютона, еволюційна теорія Ч.Дарвіна, теорія відносності А.Енштейна, теорія цілісних систем, що самовпоряковуються.

Розкриваємо головні елементи теорії, до яких відносимо – вихідні засади, ідеалізований об’єкт, логіку теорії, сукупність законів та тверджень, виведених із засад певної теорії, відповідно до певних принципів. Звертаємо увагу на те, що важливим елементом теорії є закон.

Закон – об’єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами. Теорію певним чином можна розглядати як систему законів, які відображають сутність об’єкта, що досліджується.

Завершуючи вивчення першого питання, доходимо висновку, що наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто як знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання. Воно здійснюється на основі наукової раціональності і відбувається на двох рівнях: емпіричному і теоретичному.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються гносеологічною спрямованістю досліджень, пізнавальними функціями, характером і типом одержуваних наукових результатів, методами одержання знань, співвідношенням чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів упізнанні. Але, разом з тим, межа між ними умовна і рухома. Накопичення емпіричних даних, стимулює розвиток теоретичного пізнання, а теоретичне пізнання, розвиваючись на основі емпіричного дослідження, розкриває ширші обрії для емпіричної діяльності.

Приступаючи до вивчення другого питання теми, визначаємо, що метод – це система принципів, прийомів, правил, вимог, якими необхідно користуватись в процесі пізнання. До складу метода, як виду діяльності входять такі елементи: об’єкт, суб’єкт, мета пізнання, засоби пізнання, умови пізнання, результати пізнавальної діяльності. Студенту необхідно зрозуміти, що неможливо ігнорувати ці елементи при науковому обґрунтуванні методів. Методологія – це теорія пізнавальної діяльності. теоретичне обґрунтування методів і форм наукового пізнання.

Далі розкрийте основні аспекти метода: предметно-змістовність, операціональність, аксіологічність. Охарактеризуйте кожен із цих аспектів. Подумайте, яким чином вони співвідносяться між собою?

Зверніть увагу на те, що методи наукового пізнання різноманітні і суттєво відрізняються між собою.

Спеціальні методи – застосовуються лише в межах окремих наук /метод якісного аналізу в хімії, метод спектрального аналізу у фізиці/.

Загальнонаукові методи – характеризують хід пізнання у багатьох науках. Їх об’єктивною основою є загальнометодологічні закономірності пізнання /методи експерименту і спостереження, моделювання, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод/.

Універсальні методи - характеризують людське мислення в цілому і застосовуються у всіх сферах пізнавальної діяльності людини. Їх об’єктивною основою виступають загально філософські закономірності розуміння світу, що нас оточує, осмислення людини та процесу пізнання і перетворення світу. До цих методів відносяться філософські методи – діалектичний та метафізичний, принцип мислення – діалектичної суперечності, діалектичного заперечення, принцип історизму.

Далі розглянемо загальнонаукові методи пізнання. Вивчаючи перше питання теми, ми визначили, що в науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний і теоретичний, на яких вирішуються різні завдання. Тому методи, що використовуються на цих рівнях будуть суттєво відрізнятись.

Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження, вимірювання, експеримент.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення предметів, що спирається, в головному, на такі чуттєві здатності людини як відчуття, сприймання та уявлення. За допомогою спостереження науковець отримує знання про зовнішні риси, властивості та ознаки явищ,що вивчаються. Результати спостереження фіксуються у графіках, схемах, цифрах, доповідях.

специфічним типом спостереження є вимірювання. Вимірювання – це процес визначення відносин однієї величини, яку беремо за одиницю виміру до іншої, що вимірюється. Прикладом може бути вимір ваги людини.

Експеримент – активне цілеспрямоване вивчення явищ у фіксованих умовах їх здійснення, які можуть відтворюватися та контролюватися самим дослідником. Розрізняємо технічні, педагогічні, соціальні, біологічні та інші види експериментів, визначаємо їх специфіку.

Далі приступаємо до вивчення методів теоретичного пізнання. Важливо зрозуміти, що вони є загально логічними та загально гносеологічними операціями, які використовуються людським мисленням. Необхідно розрити їх сутність і специфіку.

Ідеалізація – метод, що пов'язаний з утворенням абстрактних, ідеалізованих об’єктів, яких не має в дійсності /матеріальна крапка, ідеальний газ, абсолютне чорне тіло/.

Абстрагування – процес виділення окремих ознак, властивостей, відносин конкретних речей та явищ, які цікавлять людину, із метою їх глибокого вивчення.

Формалізація – відображення змістовного знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок із метою запобігання можливості неоднозначного розуміння.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального.

Аксіоматичний метод – виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв’язків цієї форми.

Гіпотетико-дедуктивний метод – формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення.

Метод сходження від абстрактного до конкретного – виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх у єдину систему тверджень.

Метод поєднання історичного та логічного – дослідження історичного процесу певної сфери, виділення у ньому необхідних зв’язків, які зводяться в єдину систему тверджень.

Системно-структурний метод – вивчення об’єкта як у цілісності його структури, так і його складників.

Після визначення основних методів теоретичного пізнання, методично доцільно приступити до вивчення загальних методів пізнання, охарактеризувати їх, показати їх специфіку. До методів загальнонаукового пізнання відносяться: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання.

Аналіз – загальнонауковий метод пізнання, пов’язаний з розкладом об’єкта, що досліджується, на складові частини, сторони, тенденції розвитку та способи функціонування з метою їх відносно самостійного вивчення.

Синтез –метод пізнання, що полягає у з’єднанні відокремлених частин в єдине з метою отримання знання про ціле шляхом виявлення їх суттєвих зв’язків і відношень.

Індукція – рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів – до їх узагальнення та висновків.

Дедукція – установлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між об’єктами.

Моделювання – метод дослідження, при якому об’єкт, що цікавить дослідника замінюється іншим об’єктом, який є подібним до першого об’єкта. Перший об’єкт називаємо – оригінал, другий – модель. Виділяють дві групи моделей:матеріальні та ідеальні. Покажіть, що матеріальні моделі – це природні об’єкти, що підпорядковуються у своєму функціонуванні природним закономірностям у своєму функціонуванні природним закономірностям, а ідеальні –фіксуються у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки.

Аналізуючи специфіку наукового пізнання, доцільно звернути увагу на роль передбачення та творчості у цьому процесі. Студенту важливо зрозуміти, що окрім розвинуто здатності до абстрактного мислення і достатнього рівня професійних знань, вченому необхідно мати здатність до творчої уяви. Ця здатність необхідна на всіх рівнях наукового пізнання і на будь-якому з його етапів /постанова проблем, висування гіпотези, обґрунтування теорії/. Значну кількість процесів, що відбуваються у світі не можна чуттєво сприйняти як ціле, але їх можна уявити, охопити в думках. Отже, фантазія, уява якщо вони спираються на дані реальних процесів,дозволяють людині зрозуміти сутність речей і процесів, що відбуваються у світі. Створення понять, формулювання законів завжди пов’язане з абстрагуванням і ідеалізацією, що дозволяє досліднику звільнитися від другорядного, несуттєвого і дає можливість у думках охопити глибинну сутність явищ.

Підводячи підсумки у вивченні другого питання і теми в цілому доходимо висновку, що наука це най розвинений, спеціалізований вид пізнавальної діяльності. Вона володіє системою ефективних засобів продукування, нагромадження та використання знань. Наукове пізнання виникає тоді, коли людина починає усвідомлювати значення знання для своєї діяльності, свідомо контролювати свої пізнавальні функції. Саме тому наукові методи постають важливою складовою наукового пізнання. В сучасній науці методи пізнання складають ієрархічну систему, що функціонує на різних рівнях наукового пізнання з особливими цілями та завданнями.