Свідомість і несвідоме в мисленні

 

Провідна ідея: Образ як мисленне відображення дійсності в голові людини - це особлива суб’єктивна картина реальності.

Ключові поняття: Суб’єктивна реальність. Духовне життя. Дух. Душа, Психічне. Свідомість. Ідеальне.Відображення. Інформація. Цілепокладання. Творчість. Усвідомлення. Підсвідомість та понадсвідомість. Мова. Самосвідомість. Суспільна та індивідуальна свідомість. Знання. Цінності. Норми. Суспільна психологія та ідеологія. Форма суспільної свідомості.

 

11.1 Особливе місце проблеми свідомості в історії культури і філософії пояснюється певною мірою двома обставинами:

- по-перше, свідомість граничне поняття філософії як такої, про що вона б не була. Будь-то філософія природи,суспільства, права, науки, моралі тощо. Основним знаряддям і передумовою аналізу в будь-якому випадку тут буде виступати так чи інакше розуміюча свідомість, яка відкриває філософу можливість його особистісної реалізації, що знаходить вираження в тексті й тим самим існуючої в культурі. Не просто у вигляді досягнутої суми знань, а у вигляді саме реалізованої думки і способу буття.

- по-друге, обставина, яка робить цю проблему особливо складною, полягає в тому, що одночасно свідомість - це досить дивне явище, яке є і якого в тойже час неможливо схопити, уявити як річ. Тобто про неї у принципі неможливо побудувати теорію. Ні у вигляді граничного філософського поняття, ні у вигляді реального явища, що описується психологічними й іншими засобами, свідомість не піддається теоритизації, об’єктивуванню. Будь-яка спроба в цьому напрямку неминуче зазнає невдачі. У міру наближення до неї свідомість, як тінь, вислизає від дослідника. Тому в філософії залишається лише один спосіб міркування про явища подібного роду. Про них можна говорити або міркувати, тільки застосовуючи опосередковану, побічну мову описування. Тобто спираючись на вже існуючі правила і уявлення, що стосуються самого міркування про явище.

Перш ніж перейти до філософського аналізу основних властивостей свідомості, необхідно уточнити ряд понять, які пов’язані з її психологічними характеристиками і які також ми повинні використати при дослідженні феномена свідомості.

Найважливішим з них виступа поняття образу як відображення дійсності в мисленні, в голові людини. Це - особлива суб’єктивна картина реальності. У певному відношенні образ можна ототожнити з поняттям “психічне відображення”, адекватність якого залежить від психічних можливостей і від стану психіки людини. Таке трактування зводить поняття образу до перцептивних і раціональних форм знання(відчуття, уявлення, сприйняття, поняття тощо). Існує також розширення розуміння образу, до якого включаються культурні, світоглядні, наукові і суспільніхарактеристики свідомої діяльності людей. У цьому випадку ми інколи говоримо про образ світу, спосіб життя, ідеальному образі науки, типовому образі сучасної людини тощо.

Здатність спрямовувати мисленні або практичні діяльнісні зусилля на об’єкт любої природи(реальної. ідеальної, чуттєвої) виражається в понятті увага. А ідеальний бажаний результат будь-якого виду людської діяльності фіксується у понятті мети, яка представляє собою мисленне пророкування реального результату. Цінності є надбання суспільства або його структурних компонентів(груп) і визначають рівень нележного, якісь еталонні зразки діяльності в сфері науки(істина), моралі(добро), практичного відношення до себе й інших людей(справедливісь, обов’язок, чесність, щастя), мистецтво(краса, прекрасне), правового регулювання суспільного життя(юридичні закони і норми). Існують поняття і протилежні зазначеним.

Сукупність внутрішніх або зовнішнвх умов, спонукаючих до виконання певних дій свідомого або навіть несвідомого характеру виступає як мотив, який служить регулятором повеедінки людини. Знання мотивів, допомагає розкрити і пояснити причини вчинків людей, а також дати оцінку іх діяльності.

І нарешті, у людськвй свідомості присутні особливі переживання життєвих ситуацій і станів, що проявляються як емоції. Емоції відносяться до внутрішнього(душевного життя). Вони можуть носити усвідомлений і спонтанний характер. Сильний емоційний стан особистості приводить її в стан аффекта. Аффект супроводжується функціональними змінами діяльності внутрішніх органів і може виражатись зовнішніми реакціями.

Свідомість становить собою єдність трьох моментів: відчуття людиною сого існування, відчуття присутності в даному місці і в даний момент й ідентифікації себе в світі(розрізнення себе і світу). Відсутність хоча б одного із зазначених моментів розцінюється як руйнування свідомості. Ми будемо розуміти свідомість як основу нашого досвіду, активне начало практичного і пізнавального відношення до дійсності.

Як світ свідомості пов’язаний з об’єктивною реальністю? Ідеальний світ свідомості відображає явища об’єктивного сівту, виражаючи їх смисловий зміст у знакових понятійних формах. Зміст поняття є смисл, ідея. Смисл повинен бути зрозумілий багатьом. Це сумісне надбання багатьох людей, сумісна думка. Вираження думки в певних формах(поняттях, судженнях, умовиводах) є предметом вивчення логіки. Відображення світу в свідомості може бути безпосереднім іконкретним - це образи-сприйняття світу, одержані з допомогою органів чуття. Але як тільки людина ставить собі завдання уявити відображений світ у вигляді, зрозумілому для інших людей, вона починає користуватися природною мовою. Загальнозначимі логічні форми і слова природної мови опосередковують і роблять абстрактними безпосередні сприйняття об’єктивної реальності. Світ свідомості, об’єктивна реальність і мова невідривно пов’язані один з одним.

Основними характеристиками свідомості є співвідношення її з світом знання, ідеальність, інтерсуб’єктивність, предметність і направленість(інтенціональність); свідомість розкривається у його зв’язку з логікою і дійсністю, а також з безсвідомим.

Вже сама граматична структура слова “свідомість” наводить на думку про те, що свідомість тісно пов’язана з галуззю людського знання, причому такої, яка зрозуміла багатьом(сумісне знання). Це є частина фіксованого людського досвіду. І зазначимо, така частина, без якої безпосереднього практичного досвіду бути не може. Якби не було так, то кожного разу, приступаючи до самих простих практичних дій, людина була б змушена знову відкривати для себе зміст світу знання.

Слід звернути увагу на помилковість ототожнення свідомості з мисленням. Такий підхід не може бути визнаним вірним як з конкретно-наукової, так і зфілософської точки зору, так як униможливлює виявлення специфіки людської свідомості і особливостей філософського відношення до неї. Свідомість зв’язана з мисленням, але її соціальна сутність не може бути пояснена з точки зору фізіологічних особливостей людської психіки.

Раціональне дослідження свідомості дає нам можливість встановити, що вона володіє властивістю, якої не спостерігається у предметів об’єктивного світу. Цією властивістю є ідеальний характер її сутностей. Термін “ідеальний” розуміється тут як “мислимий”, “можливий”. Тоді, цілком природньо, об’єктивний світ слід вважати “дійсним”. Дана властивість свідомості дозволяє говорити про світ свідомості як особливу реальність, наповнену особливими сутностями, які можуть бути названі “ідеями”. Саме вони складають зміст світу свідомості.

Поскільки свідомість зв’язана з галуззю знань людини, а суттєвою частиною цієї галузі є наука, яка складає об’єктивне знання, то виникає питання, яким чином ідея може бути об’єктивною. Ідея може бути об’єктивною, коли вона зрозуміла багатьом носіям свідомості, тобто у певній ступені незалежна від внутрішнього індивідуального, суб’єктивного фактору. А саме тоді, коли вона стає інтерсуб’єктивною, доступною для всіх. Така доступність для розуміння повинна мати достатню підставу. У науці цією підставою може бути теоретичне доведення або емпірична(дослідна) перевіряємість. У звичайних життєвих ситуаціях об’єктивність ідей закріплюється у практиці її застосування, фіксується в лексиці мовного матеріалу, що і є достатньою підставою для її прийняття і розуміння. Будь-які способи позуміння ідей пов’язані з тією властивістю, яка була названа інтерсуб’єктивністю.

Свідомість пов’язана з розумінням їх не можна представити оддне одному. Що ми розуміємо в ідеї? По-перше, те, що ідея, а разом знею і свідомість спрямовані на певний предмет. Ми мислимо ідеї для того, щоб говорити з їх допомогою про предмети думки(при чому неважливо яких, можливих чи реальних, людина може розмірковувати про будь-які речі). Отже, свідомість завжди спрямована на певний предмет, вона завжди предметно змістовна. Не буває безпредметної свідомості, Уявлення свідомості як безпредметної, незв’язано-споглядального “потоку мислення” суперечить сутності свідомості як феномена, безпосередньо зв’язаного з об’єктивним знанням. Саме принцип предметності дає нам можливість використовувати слова і стоячі за ними ідеальні значення для розмови про ту дійсність, до якої ці слова відносяться, яку вони представляють, виражають, позначають. Потік мислення відноситься до індивідуального світу. Той, хто захоче що-небудь сказати про нього чи пояснити його іншій людині, змушений буде скористатися звичайною мовою, її словами і соячими за ними поняттями, тобто перейде в світ об’єктивного знання і зробить предметом свого міркування “безпредметний потік мислення”.

Предметність і спрямованість свідомості разом складають таку її властивість, яку прийнято називати інтенціональністю. Внутрішній світ свідомості - це зв’язані один з одним елементи, реальні акти людської діяльності, спрямовані на об’єкт свідомої установки. Феномен свідомості неможливо навіть уявити собі без спрямованості на мислимий предмет.

Ідея завжди зв’язана із змістовною стороною мисленної діяльності. З цієї точки зору її можна розглядати як сукупність ознак предмету думки, що сладає зміст поняття, або смисл висловлювання про певну ситуацію, або сутність конкретної концепції, теорії, гіпотези. Цілком природньо, що не буває неоформленого змісту. Формою представлення ідеї є її логічні форми-поняття, судження, умовивід.

 

11.2 Термін “логіка” має два значення. По-перше, він позначає природну здатність людей до розсудкової діяльності, здатність розмірковувати, мислити, робити висновки, узагальнення, аналізувати і здійснювати численні логічні операції. Ця здатність розвивається в процесі становлення людини як особистості у відповідних умовах суспільного життя. Здатність до розсудкової діяльності формується з раннього віку паралельно з засвоєнням рідної мови і вихованням. Всі люди в цьому чи іншому ступені можуть розмірковувати, так само як вони вміють користуватись природною мовою. Механізми, що управляють розсудковою діяльністю, закріплюються і фіксуються на рівні несвідомих структур. Але дії цґих структур не приводять однозначно до абсолютно правильного мислення, рівно як стихійне користування правилами природної мови не забезпечує літературно граматного її вживання.

Для того, щоб усунути можливість появи логічних помилок, необхідно стихійні, підсвідомі механізми розсудку вивести на раціонально-усвідомлений рівень, тобто необхідно навчання. Саме другий смисл терміну “логіка” і зв’язаний з цим моментом. Логіка - це наука, що вивчає розсудкову діяльність людей, Більш точне її визначення: логіка - це наука про форми і закони правильного мислення(інколи говорять “правильної розсудкової діяльності”, підкреслюючи тим самим абстрагування від мислених процесів, які не мають логічної природи). Предметом логіки у такому розумінні стає природназдібність людей до розсудкової діяльності, безгранична стихійна галузь розмірковувань, а основною- є виявлення, формулювання і дослідження законів і правил такої діяльності, з тим щоб вивести їх на свідомий рівень і одержати можливість навчання людей логічно правильному мисленню.

Рішення цього завдання повинно опиратись на метод. У чому полягає специфіка логічного методу? Вивчаючи процеси розсудкової діяльності, логіка бере тільки збоку їх форми, спеціально відволікаючись від змісту. Тому логіку інколи називають ще “формальною логікою”. Всі логічні правила формулюються по відношенню до форми думок, що забезпечує всезагальність їх застосування. Конкретний зміст не має значення.

Мислення(розсудкова діяльність) має ідеальний характер. Для того щоб думка могла бути передана іншим людям і ті її срийняли і зрозуміли, необхідно “матеріалізувати” її ідеальний зміст. Матеріальним засобом вираження думки є мова(зазначимо, як природний, так і штучний). Думка виражається в мові. Логіка вивчає не мову, а мислення. Мова - лише засіб вираження думки. Адекватний цей засіб чи ні - це особлива проблема. Без великої натяжки можна навіть стверджувати, що “думка висловлена є брехня”. Але тим паче іншого засобу вираження думки не існує.

Логічна форма є те загальне, що є в різних за змістом думках. Більш точне розуміння логічної форми можна одержати, як це не дивно, після вивчення конкретних логічних форм. Даний факт, до речі, свідчить про те, що інколи точні визначення не потрібні, тим більше що в даному випадку весь зміст логіки як науки є не що інше, як визначення логічної форми. Чітке уявлення про висхідний предмет логіки виникає лише в кінці навчання.

Загальність логічної форми по відношенню до будь-якого змісту повинна бути зрозуміла на інтуїтивному рівні. І зовсім не важливо, чи відбувається це міркування в математиці, хімії, фізиці, у казках, міфах, літературі чи у звичайних життєвих ситуаціях; важливо, що всюди логічні форми однаково байдужі до змісту. Саме томузастосування законів і правил логіки має всезагальний характер. Всю багатоманітність логічних форм можна класифікувати, звести їх до трьох основних класів, які звуться поняттями, судженнями, умовиводами.

Змістом мислення називається сукупність ознак, що виділяються у предметі думки. Існує ряд термінів, які характеризують зміст мислення і близьких один до одного за семантичними властивостями, таких наприклад, як “мета”, “концепції”, “значення”, “ідея”. Не вникаючи в тонкощі, ми можемо вважати дані поняття синонімами. Поняття, судження і умовивід як конкретні думки репрезентують собою синтетичну єдність форми і змісту, в яких думка локалізується співвідносячись з предметом думки. Слова нашої мови як правило, багатозначимі. Точність і однозначність, необхідні для забезпечення розуміння при обміні думками, досягаються за рахунок врахування контекстів застосування слів.

Міркуючи про предметність мислення, ми повинні звернутись до поняття дійсності. У широкому розумінні слова дійсність розуміється як той предмет, на який може бути спрямована свідомість. Дійсність є предмет мисленної установки. Прмрода цього предмету може бути будь-якою, свідомість може бути спрямована на будь-які об’єкти: сприймаємі з допомогою органів чуття або не сприймаємі; існуючі реально чи в можливості(мислимі); це можуть бути речі, властивості, відношення; реальні або мислимі ситуації(стан справ) іїх комбінації тощо. Вводячи поняття “дійсність”, ми одержуємо чотирьохчленну схему: дійсність- свідомість -логіка-мова. Кожну пару з цієї схеми можна розглядати окремо, і ці парні відношення будуть представляти реальні проблеми, рішенняяких привело до виникнення конкретних наукових дисциплін. Наприклад, відношення між мовою і дійсністю вивчається в особливому розділі мовознавства, який називається семантикою.

Відношення між дійсністю і свідомістю є основним для вирішення питання про зміст свідомісті. У загальному виглядіможна сказати, що це відношення дозволяє виявити ддва суттєвих моменти, про які вже говорилось. Нагадаємо їх коротко. Перший характеризує властивість спрямованості свідомісті. Всі акти свідомісті є специфічними установками на будь що, спрямованими актами. Іншими словами, свідомість можлива, якщо є спрямованість її на певну предметну галузь. Реальне ж “наповнення” світу свідомісті змістом пов’язане з другим моментом, який характеризує відношення між свідомістю і дійсністю. Цим моментом є предмет співвіднесення свідомісті. Як ми вже зазначали, свідомість безпредметною не буває.

Тут зразу можуть виникнути заперечення, що, мовляв, існують такі поняття, як “чиста свідомість”, “безмістовний потік думок”, “думка взагалі” тощо. На таке заперечення можна відповісти таким чином. Поняття “потік свідомості”, “чиста свідомість” є психологічно навантаженими і виникли в контексті вирішення проблеми співвідношення мислення і свідомості. Нас же в даному випадку ця проблема нецікавить, поскільки ми розглядаємо категорію “свідомість” у її відношенні до категорії ”дійсність”, тобто з філософської, а не з психологічної точки зору.

Зазначимо далі, що зміст свідомості відноситься до суб’єктивної реальності. Треба чітко зафіксувати, що концепти мають форму і зміст, але останнє не може бути виявлене “всередині” свідомості. Для виявлення сутності концептуального змісту свідомості треба ввести ще декілька припущень. Припущення перше: зміст і форма концептів можуть стати зрозумілими і доступними для розуміння тільки в комунікативних актах, тобто в актах обміну думками. Друге допущення пов’язане зпроблемою вираження думок у формах, доступних для сприйняття. Цими формами є мовні вираження. Ідеальний зміст цих лексичних одиниць мови і є те, що було назване концептом. Люди розуміють мовні вирази, так як ідеальний концептуальний зміст мови є загальним здобутком всіх членів даної мовної спільноти.

Важливо зазначити, що мисленний зміст не зводиться до об’єктивної думки, не є абсолютно довільним. Інакше спілкування людей було б неможливим, вони не розуміли б один одного. Засобом переведення ідеальних концептуальних утворень у матеріальні, чуттєво сприймаємі явища з давніх давен виступає логіка. Розуміння у комунікативних актах забезпечується спільністю концептуального змісту свідомості й універсальністю логічних форм.

Варто зауважити що виявлення логічної форми думки є за суттю завданням, зворотнім до відношення методу наповнення мовних висловлювань концептуальним змістом. Форма думки виявляється у процесі аналізу мови.

 

11.3 Серед численних варіантів розуміння позасвідомого, віддається перевага тому, згідно з яким позасвідоме “представляє собою функціональний компонент психіки, “локалізований” поза свідомістю суб’єкта, який завдає постійний, інколи детермінуючий вплив на свідомість і поведінку суб’єкта, старанно і витончено скритий як від вторгнення зовнішнього дослідника, так і від внутрішнього погляду самого суб’єкта”.

 

Всі відомі спроби пояснити позасвідоме зводилось до описування якигось його функцій або властивостей. Одна із таких спроб пов’язана з розподілом сфери позасвідомого на дві галузі: індивідуальне позасвідоме і колективне позасвідоме. Обидві галузі відносяться до неусвідомленої психічної діяльності, яка базується на принципах і механізмах регуляції поведінки, глибоко укорінених у психіці, але не контрольованих з боку свідомості. Позасвідомі принципи і механізми регуляції поведінки можуть бути вродженими і набутими.

Існує можливість термінологічних способів позначення позасвідомого - “ідеальні неусвідомлювані спонукальні сили дій людей”; “коефіцієнт свідомість”, “духовна колективність”, “консенсус”; “типи духовних укладів”; “Воно”; “архетипи колективного позасвідомого”; “передрозуміння” і “передструктура розуміння”; “забобони як умова розуміння”; “позасвідоме в теорії кращого розуміння”, “позасвідоме в теорії фреймів”(сучасна обчислювальна лінгвістика) тощо.

Спроба раціонального пояснення ірраціональних явищ в пізнанні - складне філософське завдання. Причинами таких явищ може бути прагнення до економії “роззсудкової енергії” і часу дискурсу; внаслідок цього трривіальна інформація, легко відновлювана у випадку надобності, не проговорюється. Але з другого боку, неусвідомлювані моменти є включеними в механізми діяльності людей. Дія цих механізмів обумовлена біологічними, психічними і соціальними причинами. Самі ці механізми можуть бути навіть закладені в генетичному спадкоємному апараті люддини і розвиватись, “включаючись” в певний час і впевних умовах настільки, наскільки останні дозволяють це зробити. Але і цього виявляється ще недостатньо. Існують набуті стереотипи мисленної, творчої, пізнавальної і будь-якої іншої діяльності, функціонуючі на всіх рівнях позасвідомого і відображаючі особливості соціальної, колективної і індивідуальної психіки людей.

Таким чином, існування в психіці людини утаємниченої галузі позасвідомого є беззаперечним фактом. Позасвідоме(неусвідомлюване) існує в психіці, і мисленній діяльності. Психіка і мислення більш широкі категорії, ніж свідомість. Всякі акти свідомості суть акти мислення, але в той же час у мисленні і в психіці існують без-і позасвідомі моменти. Їх наївність вказує методологічний орієнтир у пошуку рушійних причин діяльності людей. Усвідомлювані і неусвідомлювані фактори є внутрішніми причинами чи спонукаючими мотивами діяльності людей зовнішні причини і фактори пов’язані саціокулатурнимиі матеріальними умовами. Все в цілому складає систему факторів, визначаючих життя людини.

Одне із цікавих досліджень, у якому розглядаються стани свідомості, близькі до “рушійних причин” дій людей,- “Методологія історії” А.С.Лаппо Данилевського. В ньому аналізується поняття “консензус”, змістом якого служать подібні стани свідомості, що виникли в різних індивідів під дією одинакових життєвих умов. Матеріальні передумови життя людей у знятому вигляді проявляються в якості загальних рис їх індивідуальної свідомості. Лаппо-Данилевський застосовує поняття “загальна група станів свідомості(підкреслюючи момент спільності),“колективна психологія”(вказує на існування психологічних особливостей у замкнутих колективах людей, об’єднаних за різних обставин: за професійними інтересами, відомчо-груповими зв’язками, салонно-світськими ознаками тощо). “Одне і те ж розташування духу усвідомлюється її (загальною за станами свідомості групою) членами як загальне і викликає однорідні продукти культури, хоч би форми їх були різні. У цьому розумінні можна встановлювати якесь типове співвідношення між станами свідомості, а також характером даної групи й однорідністю відповідних продуктів культури”.

Урахування такого фактора має велике значення у науковому дослідженні і вивченні культури взагалі. Одинакові умови існування приваблюють у членів однієї групи подібні стани свідомості, тобто “особливого роду “систему відчування, бажань, уявлень” тощо, притаманному звичайно кожному з них чи кожному з їх більшості”. Такі психологічні стани що характеризують культурні і національні типи людей, кладуться в основу при поясненні продуктів культури. “В силу принципу консензуса елементи даної соціальної системи визначаються взаємозалежними: вони прагнуть до солідарності один з одним”. Діями “ідеальної людини” пояснюють узгодженість продуктів культури: один пануючий національний чи культурний тип людини відображується в усіх продуктах культури; дані в одній свідомості здібності аюо нахили урівноважуються під впливом пануючої(типовою) особливості і приходять до гармонії.

багато уваги неусвідомлюваним факторам мисленної діяльності надається в сучасній герменевтиці і феноменології.

Під кутом зору феноменології реальні речі виступають у свідомості як явища, вони складають “абсолютне імманентне буття” - предмет феноменології. Можливість його пізнання визначена рефлексією, спрямованою на інтенціональні переживання. Це буття є “ідеальне буття”. і воно специфічним способом існує поруч з емпіричним буттям, але абсолютно “незалежно” від нього, з нього “виключені всі зв’язки емпіричного світу”. Ідеальне буття вбачається шляхом особливого спрямування уваги або здопомогою особливої “установки”.

 

Щож ще входить до змісту ідеальної “речі”, крім результатів обгрунтування? Все, що відноситься до світу ідеального буття, постає для нас з певним “коефіцієнтом свідомості”. Дія “коефіцієнту свідомості” не може бути знята абстракціями й ідеалізаціями(передумовами пізнання, передумовами розуміння) наукової теорії, тобто теоретична пізнавальна діяльність здійснюється не замість актів свідомості, а разом з ними. Коефіцієнти свідомості “супроводжують будь-які акти свідомості. Якщо зміст актів свідомості “поміщається в дужках”, то за думками саме з емпіричним світом можуть бути збережені через систему позначень індивідуальних предметів і конкретних особистостей, виражених в мові здопомогою одиничних термінів і власних імен, значенням яких виступають індивідуальні сутності. У решті випадках значення є ідея.

Феноменологічна методологія ніскільки несуперечить психологічним дослідам. Навпаки, вона сприяє стрункій постановці проблеми. “Духовна колективність”, “духовний уклад”, “тип доби”, “тип народу” - поняття етнічної психоллогії, наповнюючі конкретним змістом загальну філософську категорію “коефіцієнт свідомості”. Виявилось, що феноменологія, будучи теорією “абсолютного імманентного буття”, головною проблемою якого є специфіка методів дослідження чистої свідомості і її вираження, може бути інтерпритована в термінах етнічної психології. І тоді стає зрозумілим, що специфіка логічних розмірковувань у цій галузі залежить від невиразимої явним способом інформації і глибинних структур(як їх назвати - “коефіцієнти свідомості”, передструктури розуміння або будь-яким чином - не має значення), внутрішніх, імпліцитних утворень, не враховувати які дослідник не має права, так як вони багато в чому будуть визначати специфіку вивчаючих явищ. Об’єктивний зміст і суб’єктивне вираження “продуктів культури” єдині, нероздільно злиті в пізнаваємому явищі, наукові описування якого повинні бути розділені, а отже, різні будуть і логічні підстави, на які спираються наукові методикию

Для розуміння об’єктивного сенсу призначені феноменолого-герменевтичні методи з властивими їм логічними прийомами, а для “симпатичного спів-переживання” - психологічні наукові методики, логічні основи яких, у свою чергу, мають власну специфіку. Джерела всякої конкретної дії і переживання знаходяться у духовному укладі. Саме він визначає життя не тільки окремої людини, але і суспільства.

Психологічні методики повинні “вміти” виявляти тільки психологічно усвідомлюване, так як дійсний суб’єкт не може бути тотожній абстрактному суб’єкту пізнання, в ньому є всі сфери буття, у тому числі несвідома і навіть підсвідома.

Отже не усвідомлюваний нами зміст нашої свідомості сам не є однорідним. Підвалини його утворює те, що пов’язане із забезпеченням життєдіяльності нашого організму, якось надлишкова інформація, яка виходить за межі свідомо контрольованого каналу зв’язку з навколишнім світом. Але певний шар неусвідомлюваного складає те, що витіснене туди із наої свідомості.

Але хоч би то як витлумачувати неусвідомлюване - позитивно чи негативно, - воно є істотною складовою загальної системи свідомості. Понад те, свідоме й неусвідомлюване суттєво доповнюють одне одного. Наприклад, свідоме визначається дискретністю. Сприйняття, враження, думки ми можемо івдрізняти між собою. А неусвідомлюване, навпаки, є континуальним. Тут панує безперервність потоку смислів. Акти усвідомлення підлягають контролю, перевірці, повторенню, кординуванні в часі. Неусвідомлюване ж позбавлене цих ознак. Свідоме найкраще виражається у вербальних формах, а неусвідомлюване виявляє себе переважно мовою символів.

Таким чином, розгляд свідомості в різних структурних її аспектах - з боку її компонентного складу й з боку рівнів її організації - переконує нас у тому, що це - цілісна система. Всі складові свідомості доповнюють і взаємно передбачають одна одну. І таким системнотвірним чинником, що поєднує всі можливі елементи системи, всі її структурні виміри в межах свідомості - є самосвідомість.