Орієнтовні відомості по темі. Філософія культури – філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики

Філософія культури – філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та перспективи розвитку. Цей термін, запроваджений у науковий вжиток німецьким романтиком Адамом Мюллером (1770-1829). Філософія культури виявляє своєрідну єдність сутнісних засад культурного процесу, інваріанти соціодинамічних моделей, архетипні ситуації, закономірності повторення і перевтілення постійних складових культури. Завдяки філософському осмисленню опановуються різноманітний людський досвід, можливості залучення особи до культурного космосу.

Втім, досить складно дати однозначне визначення, що ж таке «культура». Термін «культура» є похідним від латинського «cultura» (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – «освіченість», «вихованість». У римського мислителя Цицерона вже зустрічається поняття «культура душі», він вважав, що філософія є «культурою розуму». Отже, за Цицероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення.

Загалом розрізняють понад 500 визначень культури, які можна звести до 5 типів: 1) Це особлива царина людської діяльності, пов’язана із загальноприйнятими формами поведінки. 2) Це рівень розвитку суспільства на шляху від дикунства до цивілізації. 3) Це сукупність суспільних досягнень, завдяки яким людина вирізняється з природи і виходить за межі біологічної детермінації. 4) Це система норм, цінностей, смислів, що відрізняють одне суспільство від іншого. 5) Це духовний вимір будь-якої діяльності.

Сутність культури можна осягнути тільки через діяльність людини. Поза людиною, її діяльністю, що здійснюється відповідно до закономірностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура відсутня.

Розрізняють такі тенденції інтерпретації культури:

ü Натуралістична (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Поль Гольбах, К. Гельвецій), що передбачає протиставлення культури і природи (перебільшення природної сутності людини).

ü Соціологічна, згідно з якоюкультура й суспільство виникають одночасно. Культуру розуміють як соціальний феномен, продукт життєдіяльності соціуму.

ü Аксіологічна (20-ті рр. ХХ ст.), що передбачаєоціночний підхід, за якого «культурність» і «некультурність», отже, і рівень культурності, оцінюється співставленням з певним еталоном. Так, О. Шпенглер стверджує,щонемає єдиної історії людства, кожна людина належить певній культурі. Філософ дотримується циклічного підходу до культури, за яким існуваннякультури – це чергування циклів «зародження – старіння – смерть».

Субкультура – система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов'язана з нею. Субкультурою називають підпорядковану, неосновну культуру, або культурну підсистему всередині системи базової, основної культури суспільства. Контркультура – в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть «офіційній»традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. Антикультура – це надмірний розвиток певних тіньових сторін культури. Вона маскується під культуру.

У 60-х рр. ХХ ст. зароджується філософія цивілізації. Цивілізація – соціальна форма буття культури. Поняття «цивілізація» близьке до поняття «культура» і в широкому смислі збігається з ним. Поняття «Цивілізація» з'явилося в 18 ст. у тісному зв'язку з поняттям «культура». Французькі філософи-просвітителі називали цивілізованим суспільство, засноване на засадах розуму і справедливості. Розрізняють 2 підходи до дослідження цивілізації:

ü Глобально-технократичний підхід (Е. Тофлер, Д.Белл). За ним цивілізація – етап історичного поступу людства, на якому основою життєдіяльності людини стають штучно створені засобита умови життя.

ü Локально-культурологічний підхід (А.Тойнбі, С. Гантінгтон), за яким історичний процес передбачає багатоваріантність цивілізаційного розвитку. Наприклад, А. Тойнбі виділяє 13 локальних цивілізацій, серед яких 5 визначають долю ХХ ст.: ісламська, індійська, західна, російська, китайська. С. Гантінґтон виокремлює 8 основнихцивілізацій: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, слов'яно-православна, латиноамериканська і африканська.