Орієнтовні відомості по темі. Соціальна філософія – розділ філософії, що досліджує якісні особливості суспільства, його цілі та ідеали

Соціальна філософія – розділ філософії, що досліджує якісні особливості суспільства, його цілі та ідеали, шляхи становлення, долю та перспективи, логіку соціальних процесів. Соціальна філософія, базуючись на принципі антропоцентризму, досліджує суспільство як цілісну систему, всезагальні закони його функціонування та розвитку, взаємозв’язок із природним середовищем та оточуючим світом в цілому. Соціальна філософія займається проблемами соціальної еволюції та спрямованістю суспільних процесів.

Суспільство –це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Це динамічна система, яка знаходиться у процесі розвитку і змін. Суспільство – також соціальна реальність, яка включає різні сфери суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну. Кожна із сфер являє собою самостійну сторону суспільного життя і водночас взаємодіє з іншими. Взаємодія сфер суспільства, характер і способи їх функціонування становить організацію суспільства я к соціальної системи.

Упродовж розвитку людства було сформовано багато соціально-філософських концепцій. Наприклад, мислителі епохи Просвітництва виносять суспільство на рівень філософського осмислення та наукового аналізу. Томас Гоббс, описуючи процес створення держави, творить теорію суспільного договору, згідно з яким громадяни добровільно обмежують свої права задля забезпечення безпеки. Подібно до цього Джон Локк зауважує, що суспільний договір – це добровільна передача частини свого права на самозахист (вбивство та насилля) на користь спільних інтересів єдності для гарантування соціальної міри природної свободи. Жан-Жак Руссо ж, у свою чергу, стверджує, що ідеал людського суспільства – це стан, в якому людина є самодостатньою і не залежить від інших ні як виробник, ні як споживач матеріальних благ.

Огюст Конт вважав, що суспільство – це організм, розвиток якого визначається формами мислення. Відповідно до цього мислитель виділив три універсальні стадії розвитку суспільства: теологічну, метафізичну та позитивну. Ідеал майбутнього суспільства він вбачав у такому суспільстві, де влада належить вченим і філософам-позитивістам, а фундаментальною реальністю і цінністю суспільного життя є людство, а не індивід з його егоїстичними потребами. Крім цього, О. Конт вирізняє «соціальну статику» (це теорія суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи) та «соціальну динаміку» (це теорія суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальної системи).

Представник позитивізму Герберт Спенсер – автор організмічної теорії, згідно з якою суспільство подібне організму, асоціальні феномени розглядаються по аналогії з природними явищами. Суспільство як і біологічний організм росте і збільшується в об'ємах, водночас ускладнюючи свою структуру та розподіляючи функції. Г. Спенсер стверджує, що соціальна еволюція ґрунтується на 3-х основних законах: 1. Природний відбір; 2. Боротьба за виживання; 3. Виживання найсильніших. Суспільство ж не повинне втручатись у природний процес відбору, оскільки лише так можна досягти виживання найсильніших та найбільш пристосованих. Г. Спенсер виділяє два типи суспільств: мілітаристський та індустріальний тип.

У марксизмі під суспільством розуміють це об’єктивно функціонуючу систему, в основі якої лежить спосіб виробництва матеріальних благ. На певній стадії розвитку виробничі сили вступають у конфлікт з виробничими відносинами і перетворюються на гальмо подальшого суспільного розвитку, що породжує соціальні революції. Рушійною силою суспільства представники цієї течії вважали класову боротьбу. Марксизм запропонував концепцію суспільно-економічних формацій (стадій суспільної еволюції, які характеризуються певним степенем розвитку виробничих сил суспільства). Розрізняли такі формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична та комуністична.

Критикуючи марксизм, Карл Поппер заперечував існування законів суспільного розвитку і можливість соціального передбачення і прогнозування. Він розрізняв закрите (характерне для племінного ладу суспільство, відносини у ньому регулюються системою табу; характеризується жорстким поділом на касти та класи, антигуманізмом тощо) та відкрите суспільство (демократичний тип суспільства, де рішення приймаються на основі інтелекту та критичного мислення, йому притаманні гуманізм, дипломатичність, свобода слова, критичний раціоналізм, ідейний плюралізм).

У структурно-функціональній концепції Еміля Дюркгайма суспільство – не просто сума індивідів, а систему, утворена з їхніх асоціацій, яка має свої особливі властивості. Суспільство первинне по відношенню до людей, які його складають. Умова виживання суспільства – консенсус щодо законів, норм, заборон тощо; соціальна гармонія, що дисциплінує всі сфери суспільного життя. Структуру суспільства становить не економіка, політичні, правові інститути, а його ціннісно-нормативна система. Індивіди об'єднуються не лише, щоб захистити свої інтереси, але й щоб разом жити єдиним моральним життям та отримувати задоволення від спілкування. В перехідні ж періоди, коли існуючі норми вже не діють, а нові ще не сформовані, виникає аномія – падіння авторитету моральних норм, які регулюють і спрямовують задоволення бажань. Саме аномія стає тим фактором, який сприяє зростанню числа самогубств.

Інформаційна цивілізація виникла в 50-х р. XX ст. на Тихоокеанському узбережжі (США, Японія), а в 60-70-х рр. утвердилася і в Західній Європі. Головний її ресурс – інформація та знання, які стали товаром, що продають та купують. В. Касьян виокремлює такі ознаки інформаційного суспільства: повсюдне впровадження науко- та інформаційномістких технологій; бурхливе зростання індустрії знань; радикальні зміни у співвідношенні робочого і вільного часу та особистих настановах людини; зміна мотивацій людини від суто матеріальних цінностей і власності до можливостей самовираження та саморозвитку; використання інформації не лише для створення матеріальних і культурних благ, а й значною мірою для того, щоб формувати у громадян певні економічну, соціальну і політичну позиції; формування нового типу споживача інформації; переосмислення ставлення до природи і всього навколишнього середовища, як до умови розвитку виробництва тощо.

Тема 12. АКСІОЛОГІЯ (ФІЛОСОФСЬКА ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ)

(2 години)

План

1. Визначення та структура аксіології.

2. Аксіологічні теорії в історії філософської думки.

3. Поняття цінностей та їх класифікація.

Базова термінологія

Аксіологія, етика, естетика, філософія культури, філософія релігії, екоетика, психологізм, трансценденталізм, онтологізм, релятивізм, соціологізм, цінність, норма, ідеал, ідеалізація, оцінка, «вічні цінності», «мертві цінності».