Зразок тесту для самоконтролю

1. Виділяють такі види інтелекту:

а) науковий;

б) теоретичний;

в) практичний;

г) вербальний;

д) невербальний.

 

2. Найбільш інтенсивно інтелект розвивається:

а) протягом усього життя;

б) від народження до 2 років;

в) від 2 до 12 років;

г) від 12 до 20 років;

д) від 20 до 30 років.

 

3. Спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах називається:

а) інтелектуальністю;

б) наполегливістю;

в) увагою;

г) спостережливістю;

д) дотепністю.

 

4. Залежно від аналізаторів образну пам'ять поділяють на:

а) зорову;

б) слухову;

в) дотикову;

г) нюхову;

д) смакову.

 

5. Здібність індивіда адаптуватися до навколишнього середовища називається:

а) активізацією;

б) індивідуалізацією;

в) структуралізацією;

г) інтелектом;

д) мисленням.

 

Список літератури

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – СПб.: Питер, 2000. – 368с.

2. Загальна психологія /за ред. С. Д. Максименка. – Вінниця. - Нова книга, 2004.

3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія.-К.: Вища школа, 2000. – 480с.

4. Психологія /за ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2001.– 560с.

5. Романовська Л.І. Диференційна психологія /
Л.І. Романовська, Л.О. Подкоритова. – Львів.: «Новий світ – 2000», 2008. – 236с.

 

7. Здібності та творчість

7.1. Характеристика здібностей, обдарованості, таланту та геніальності.

7.2. Творчість людини.

7.3. Особистість творчої людини і її життя.

7.1. Характеристика здібностей, обдарованості,
таланту та геніальності

Суттєвою характеристикою особистості людини є здібності. Здібностями називають індивідуально – психо­ло­гічні особливості людини, від яких залежить успішність набуття знань, умінь та навичок, але не тотожні ним. Здібності виявляються і розвиваються у діяльності. Вони виникли у процесі історичного розвитку людства як наслідок розподілу праці, виникнення нових видів діяльності. Разом із ними виникли і сформувалися нові людські здібності. Вони забезпечили вдосконалення процесу виробництва, засобів та методів виробництва.

Здібності людини є лише потенційною можливістю для набуття знань, умінь та навичок, а їх наявний рівень – це дійсність. Тому не можна говорити про здібності, спираючись на наявний рівень знань, умінь та навичок. Необхідно бути обережним і тактовним у визначенні здібностей, щоб не прийняти відсутність певних знань за відсутність здібностей. Типовим прикладом може служити геніальний учений, творець теорії відносності А. Ейнштейн, який був досить посереднім учнем. Єдність здібностей із знаннями, уміннями та навичками виявляється у динаміці набуття їх, тобто у тому, як за відповідних однакових умов швидко і легко людина оволодіває ними.

Здібності, як і інші індивідуально - психологічні особ­ливості людини, не даються у готовому вигляді. Вони є результатом розвитку. Цю точку зору необхідно брати до уваги, бо існує величезна кількість спроб пояснення здібностей спадковістю. Так, ще стародавній філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, що має людина, є її споминами про перебування у піднебесному, ідеальному світі «абсолютних знань». Французький філософ Р. Декарт (1596 – 1650 рр.) стверджував, що впливи зовнішніх об’єктів не дають істинного знання. Таке знання споконвічно закладене у душі у вигляді природжених ідей.

Своєрідна точка зору належить Ф. Галлю (1758 –
1828 рр.). Він пов’язав рівень розвитку психічних якостей з розмірами окремих частин головного мозку. Якщо кістки черепа повністю відповідають виступам та западинам у мозку, то за черепом людини можна визначити її здібності.
Ф. Галль склав так звану френологічну карту (від грецьк. phren – розум), на якій поверхня черепа була поділена на 27 зон. Кожній зоні приписувалися певні здібності.

Неправомірною виявилась і гіпотеза про залежність здіб­ностей від маси мозку. Середнє значення маси мозку люди­ни становить 1400 – 1500 г. Мозок І.С. Тургенєва важив 2012 г, а мозок іншого письменника А. Франса – 1017 г. Вони обидва були видатними письменниками з високим рівнем розвитку здібностей.

Заперечуючи генетичну обумовленість здібностей, психологи не заперечують їх зв’язок із особливостями будови та функціонування нервової системи та органів чуття. Найбільш достовірною є гіпотеза про зв’язок здібностей з мікроструктурою мозку та органів чуття. Розвитку здібностей сприяє успадкування соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 – видатних.

Диференційні особливості будови нервової системи та органів чуття складають підґрунтя для розвитку здібностей, оволодіння певними знаннями, уміннями, навичками чи певною діяльністю. Ці диференційні особливості є задатка-ми – природженими передумовами для розвитку здібностей. Матеріальним підґрунтям задатків є особливості будови мозку, кори півкуль головного мозку та їх функціональними властивостями. Ці особливості обумовлюються спадковою природою організму, утробним та позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки – це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Усі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі люди оволодівають однаковою кількістю мов, і не всі однаково володіють рідною мовою. Тварини не мають задатків до мовного спілкування і ніколи не навчаються говорити.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а соціальні умови життя, освіта, навчання та виховання. Між здібностями і задатками існує багатозначний зв’язок. Задатки теж є багатозначними. Які саме здібності будуть формуватися на підґрунті задатків – залежить від умов життя, навчання та виховання. На підґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Здібності як сукупність психічних якостей мають свою структуру. У структурі здібностей виділяють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності – це ті особливості, що виявляються у всіх видах діяльності і спираються на загальні уміння. Сюди можна віднести уміння сприймати і усвідомлювати завдання, планування і організацію виконання завдання, спроможність розкривати зв’язки і відношен­ня речей, оволодіння новими засобами праці, переборювання труднощів і т.ін.

Спеціальні здібності – це ті особливості психіки, що виявляються у спеціальних видах діяльності: мистецтві, малярстві, музиці, науці. Для музикантів це абсолютний слух, для художника – відчуття кольору, для артиста – уміння перевтілюватися і т.ін.

Слід пам’ятати, що здібності мають розвиватись у комплексі і всебічно. Однобічний розвиток однієї здібності не забезпечує успішну діяльність. Видатні особистості мали всебічно розвинені здібності. Так, М.В. Ломоносов,
Т.Г. Шевченко, Ю. Лібіх – приклад всебічного розвитку здібностей. Тому треба прагнути до розвитку у себе різноманітних здібностей: більше бачити, читати, працювати, не відмовлятися від різноманітних вражень та переживань, всього того, що складає сутність людини. Ще дві тисячі років тому говорили: Homo sum, humani nihil a me alienum puto. (Людина я і ніщо людське мені не чуже). Спираючись на це прислів’я, можна досягти своєю наполегливістю всебічного розвитку власних здібностей.

Якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності, називається обдарованістю. Обдарованість у дітей виявляється досить рано. У 3 - 4 роки вони можуть читати, писати успішно рахувати. Вони уважно можуть займатися значний проміжок часу певною справою, прагнуть до розумових занять. Ці якості можуть зберігатись і у більш старшому віці.

Для аналізу обдарованості виділяють три групи взаємопов’язаних показників:

- випереджальний розвиток пізнання;

- особистісний розвиток;

- фізичні дані.

У випереджальному розвитку пізнання виділяють такі особливості.

1. Особливі сензитивні (від лат. sensus – відчуття, почуття) періоди. Такі періоди характеризуються підвищеною чуттєвістю до певних впливів. У ці періоди обдаровані діти ніби «поглинають» все з навколишнього світу. До того ж обдаровані діти можуть одночасно займатися не однією справою.

2. Допитливість. Обдаровані діти активно досліджують навколишній світ. Вони не виносять жодних обмежень у своїх дослідженнях. Активність обдарованих дітей пояснюється підвищеною біохімічною та електричною активністю мозку.

3. Чудова пам'ять. Обдаровані діти добре запам’ято­вують події, предмети, явища, слова. Все це обумовлено раннім розвитком мови та абстрактного мислення. Обдарованим людям властива спроможність класифікувати і категоризувати інформацію і досвід. Вони уміють ефективно використовувати накопичені знання.

4. Великий словниковий запас. Обдаровані діти відчувають постійну потребу в інтелектуальній діяльності. Накопичений запас слів дає можливість супроводжувати мову складними синтаксичними конструкціями, ставити непрості запитання. Маленькі «вундеркінди» читають словники та енциклопедії, придумують слова, що відображають їх розуміння світу та уявні події. Такі діти віддають перевагу іграм, що активізують розумові здібності.

5. Нерівномірний розвиток психологічних особи­востей може викликати однобічну математичну чи гуманітарну обдарованість. Домінування математичних здібностей може створити перешкоди для мовного розвитку та пригнічувати читання. І навпаки, домінування гуманітарних здібностей створює перешкоди для оволодіння точними науками: математикою, фізикою, хімією.

6. Підвищена концентрація уваги. Для обдарованих дітей властива довільність психічних процесів та уваги. Вони наполегливі у досягненні результату в обраній галузі. Довільність психічних процесів забезпечує підвищений рівень занурення у задачу.

7. Обдарованим дітям властивий високий рівень розвитку уяви та різних видів мислення.

Особистісний розвиток обдарованої людини передбачає розгляд таких рис:

1. Почуття справедливості. Це почуття розповсюд­жується на себе та оточуючих. Так, відомий випадок, коли 3 -річна дитина після відвідування недільної школи заявила: «Бог несправедли­вий». На уроці у той день говорилося про Ноєв ковчег. Дитина пояснила: «Бог сказав людям, що необхідно робити, і що їх чекає, якщо вони будуть погано себе поводити. Так, що вони могли врятуватись і не потонути. А тваринам він нічого не сказав, він їх не попередив, то ж чому вони мали помирати? Бог несправедливий».

2. Широкі особистісні системи цінностей. Обдаровані діти гостро переживають соціальну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе та оточуючих, відкликаються на правду, справедливість, гармонійність, красу, природність.

3. Органічне поєднання реальності та фантазії. Діти 2 -5 років не можуть розвести реальність і фантазію. Вони мальовничо передають у словах власні фантазії і практично живуть у світі власної живої фантазії. Яскрава уява породжує фантастичне, багате і яскраве життя. У дорослих зберігаються елементи гри, винахідливості, творчого підходу – якості, що забезпечили матеріальний і естетичний розвиток людства.

4. Добре розвинене почуття гумору. Обдаровані і талановиті люди люблять нісенітниці, гру слів, підколки, жарти. Вони часто бачать гумор там, де інші його не бачать. Гумор для обдарованих людей є рятівною благодаттю і здоровим щитом захисту тонкої психіки від ударів, яких можуть наносити менш чутливі люди.

5. Намагання розв’язувати непосильні завдання. Обда­ро­­вані діти роблять успіхи, що недосяжні для більшості дітей.

6. Перебільшені страхи. Високий рівень розвитку фан­та­­зії забезпечує спроможність уявити багато небезпечних наслідків. Обдаровані люди чутливі до немовних проявів почуттів оточуючих. Вони відчувають мовчазне напруження навколо себе.

7. Екстрасенсорне сприймання. Високий рівень фан­­­та­зії, висока активність головного мозку та емоційна чутливість дозволяють обдарованим дітям сприймати те, що іншим не під силу: читати думки інших, передбачливість і
т. ін. Всі ці особливості психіки обдарованих дітей складають підґрунтя сприймання себе як «ненормальних». Такі особливості психіки притаманні для високообдарованих дітей, тому до цього необхідно ставитись і з розумінням, і з терпінням, і з повагою.

8. Егоцентризм у поясненні подій і явищ. Егоцен­тризм є проекцією власного сприймання та емоційної реакції на події, явища, розум і почуття оточуючих. Він не містить у собі негативного відтінку егоїзму.

У фізичній характеристиці обдарованості є два протилежні стереотипи. Перший – обдарованих дітей розглядають як худеньких, маленьких, блідих «книжкових черв’яків» в окулярах. Другий – обдаровані діти вищі за зростом, фізично міцніші, здоровіші, красивіші. Другий образ обдарованої дитини більш привабливий. Але і перший, і другий образи далекі від істини. Не можна робити узагальнених висновків про зріст, здоров’я чи зовнішність обдарованих людей. Істина завжди знаходиться між полярними думками.

Вищий рівень розвитку здібностей називається талантом. Він забезпечує можливість успішно і оригінально виконувати складну діяльність. Талант, як і здібності, є лише можливістю, а реальність залежить від конкретних суспільно-історичних умов. Розвиток талантів завжди залежить від потреб епохи. Так, у періоди війн розвиваються полководчі таланти, у мирний час – інженерні, конструкторські, мистецькі і т.ін. Талант, як і здібності, виявляється у активній діяльності людини.

Талант – це сукупність якостей, їх поєднання. Розвиток однієї психологічної якості, навіть надзвичайно високий, не забезпечує таланту. Про це свідчать володарі феноменальної пам’яті, які у своєму розвитку обмежилися лише демонстрацією її на сцені. У талановитих людей пам'ять може бути як дуже гарною, так і не дуже. Але поряд з пам’яттю мають бути дуже гарно розвинені гнучкість розуму, сильна воля та фантазія, високий власний характер мотивації, толерантність до невизначеності ситуації.

Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, називається геніальністю. Про геніальність свідчать результати, що мають історичне значення у житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва. Геніальних людей надзвичайно мало. Вважається, що за всю історію людства відомо не більше 400 осіб.
До геніїв відносять, наприклад, Арістотеля, Р. Декарта,

М.В. Ломоносова. Так, М.В. Ломоносов мав епохальні досяг­нення у багатьох галузях людської діяльності: хімії, астрономії, математиці, фізиці. У той самий час він був художником, поетом, мовознавцем.

Геніальність передбачає напружену працю. Генії в історії людства – це титани праці, завдяки якій вони і досягли вершин майстерності і всесвітнього визначення. На запитання про причини геніальності Едісон (який працював по 16 годин на добу) відповів, що вона складається на 99% з поту і тільки на 1% з таланту.

7.2. Творчість людини

Творчість відіграє важливе значення в усіх сферах людської діяльності. Творчість, як і будь-яка діяльність людини, органічно пов’язана з уявою та фантазією. Результатом процесу праці є продукт, що був на початку в уяві людини як її мета. Попереднє, ідеальне створення продуктів діяльності можливе завдяки творчій уяві. Люди творять історію у активній діяльності, пізнають закони суспільного розвитку, прагнуть передбачити майбутнє. Все це вимагає творчості та уяви.

Творчістю називається діяльність, результатом якої є нові матеріальні та духовні цінності. Для аналізу процесу творчості використовують два підходи: особистісний та процесуальний.

Особистісний підхід передбачає аналіз тих властивостей особистості людини, що забезпечують процес творчості. Це здібності, знання, воля, фантазія, мотиви, уміння, що забезпечують створення нового, оригінального продукту. Важлива роль у творчості особистості належить уяві, інтуїції, неусвідомленим компонентам розумової діяльності. Крім того, до творчості особистість спонукає потреба у самоактуалізації.

Процесуальний підхід передбачає аналіз самого процесу творчості. Найбільш популярною є модель творчості
Г. Уоллеса. Він виділяє чотири стадії процесу творчості: підготовку, дозрівання, натхнення (інсайт) і перевірку. Ці стадії постійно переплітаються та переходять одна в одну, а провідна роль належить у процесі творчості інсайту – інтуїтивному схопленню пошукового результату.

Творчість, як і спроможність до творчості або креатив­ність (від лат. creo -, are - творю, творити), передбачає неза­леж­­ну поведінку. При цьому створюється одиничне, оригінальне, що характеризує вихід за межі соціальної норми, порушення соціальної стабільності. Суспільство ж, навпаки, зацікавлене у внутрішній стабільності і безперервному відтворенні існуючих форм відносин та звичайних предметів матеріальної та духовної культури.

Особливості творчості і креативності дають можливість виділити умови формування творчої особистості. Це такі умови: відсутність регламентації предметної активності, точніше – відсутність зразка регламентованої поведінки, наявність позитивного зразка творчої поведінки, створення умов для наслідування творчої поведінки і блокування проявів агресивної і деструктивної поведінки, соціальне підкріплення творчої поведінки.

Сензитивним періодом для формування креативності є вік від 3 до 5 років. У 3 роки дитина готова до соціалізації, але ще не соціалізована, тобто ще не привласнила систему встановлених форм відносин у суспільстві. Для креативного розвитку дитини необхідна наявність зразка творчої поведінки. Його роль полягає у тому, щоб протистояти зразку «правильної поведінки».

У віці 5 - 6 років креативна поведінка зменшується (зростає інтелектуальна активність та рівень соціалізації), бо дитина все більше привласнює соціально сприйнятливі форми поведінки та не бачить можливостей відхилень від стереотипів у соціальній взаємодії.

Вплив сімейного виховання і життя у сім’ї на розвиток креативності і творчості у дітей багатозначний і багатобічний. Так, Р. Альберт та І. Рунко стверджують, що більш високий рівень креативності мають діти, які живуть у сім’ях з негармонійними емоційними відносинами та психотичністю батьків. Навпаки, Р. Стенберг стверджує необхідність гармо­нійних відносин. Такі полярні точки зору, мабуть, недостатньо обґрунтовані. Безсумнівне одне - для розвитку креативності у дітей в умовах сім’ї необхідні широкий спектр поведінки дитини з мінімальною кількістю стереотипних форм поведінки, демократичне середовище, відсутність сліпої слухняності.

 

7.3. Особистість творчої людини і її життя

Творить особистість людини зі своїми особливими психічними проявами. Сьогодні дослідники схиляються до думки, що немає творчих (креативних) здібностей, а є лише творчі особистості зі своєю своєрідною мотивацією. Правда, різні автори вважають підґрунтям творчості і різні мотиви:
З. Фрейд – сублімацію енергії статевого потягу в інші сфери діяльності та творчості; А. Адлер – як результат комплексу неповноцінності; К.Г. Юнг – прояв архетипів колективного несвідомого; Р. Асаджіолі – як процес сходження особистості до ідеального «Я»; К. Роджерс – мотивацію особистісного росту; А.М. Матюшкін – мотивацію досягнень. Різноманітність поглядів на мотивацію творчості дозволяє стверджувати, що безсумнівним для творчих особистостей є наявність певної мотивації та особистої захопленості.

Дослідники творчих особистостей виділяють у них своєрідні риси:

- незалежність – особистісні стандарти важливіші за групові;

- нонконформізм оцінок і суджень;

- відкритість розуму – готовність повірити чужим і своїм фантазіям;

- сприйнятливість до нового і незвичного;

- висока толерантність до невизначених і нерозв’язаних ситуацій, конструктивна активність у них;

- висока активність головного мозку;

- розвинені естетичні почуття;

- емоційна нестабільність.

Так, Ф. Баррон стверджує, щоб бути творчим, слід бути трішки невротиком. Насправді, невротичність є побічним результатом творчої активності. Поведінку творця і невротика можна розглядати як вихід за межі стереотипних норм. Тому Ч. Ломброзо стверджує, що геній і безумство можуть поєднуватися в одній людині. Для них властиве постійне переповнення мозку кров’ю, сильний жар у голові і охолодження кінцівок. Крім того, їм властива погана м’язова та статева діяльність. Список геніїв, хворих душевними хворобами, психопатів, наркоманів, п’яниць і невротиків безкінечний.

На епілепсію хворіли Петрарка, Мольєр, Флобер, Достоєвський, Македонський, Наполеон, Цезар. Психопатами були Санд, Мікеланджело, Байрон, Гете. Галюцинаціями страждали Байрон, Гоголь, Гончаров. Кількість п’яниць, наркоманів, самогубців серед творчої еліти не підлягає обліку: Мюссе, Клейся, Сократ, Сенека, Гендель, Блок, По, Єсенін, Маяковський. Сьогодні Д. Карлсон вважає, що геній є носієм рецесивного гену шизофренії. У гомозиготному стані цей ген спричиняє хворобу. Син геніального А. Ейнштейна хворів на шизофренію. У цьому списку Р. Декарт, Б. Паскаль, І. Ньютон, М. Фарадей, Ч. Дарвін, І. Кант, Р. Емерсон,
Ф. Ніцше.

Таким чином, талант, геніальність, творчість – це не тільки великий дар Божий, але й велике покарання.

Творчість має обмеження у часі. Максимум творчості припадає на вік 30 - 45 років. Російський письменник
М. Зощенко поділив творців на дві групи: тих хто прожив коротке, емоційно насичене життя, і тих хто помер до 45 років та довгожителів.

До першої групи належать: Моцарт (помер у 36 років), Шопен (39), Мендельсон (37), Рафаель (37), Ван Гог (37),
Е. По (40), О. Пушкін (37), М. Гоголь (42), Бєлінський (37), М. Лермонтов (26), В. Маяковський (37), С. Єсенін (30),
О. Блок (40), А. Чехов (43). Смерть і самогубство геніїв є наслідком перевтомлення від творчого процесу, неврастенії і тяжкого життя. Як зазначає М. Зощенко, «…долю свою вони заробили власними руками».

До цієї групи належать так звані «покійники за життя», тобто творці, які перестали творити у молоді роки і прожили довге життя. Це Глінка, Шуман, Фонвізін, Деві, Лібіх, Вудсворт, Колрідж. Творчий період завершується довготривалим спадом сили та депресією.

Для відтворення творчих сил необхідні зовнішні (регламент) і внутрішні (саморегуляція) зусилля. Хто ними володів, той належав до другої групи довгожителів: Кант (81), Лев Толстой (82), Г. Галілей (79), Гоббс (92), Піфагор (76),
Гете (82), І. Ньютон (84), М. Фарадей (77), Л. Пастер (74),
Ч. Дарвін (73), Платон (81).

Таким чином, здібності та творчість є монолітним сплавом комплексу детермінант, серед яких на перше місце виходять біологічні передумови, або задатки, власна активна діяльність та вміння управляти собою. Все це чудово у віршованій формі виклав Н.А. Заболоцкий:

Не позволяй душе лениться

Не позволяй душе лениться! Коль дать ей вздумаешь
Чтоб воду в ступе не толочь, поблажку,
Душа обязана трудиться Освобождая от работ,
И день и ночь, и день и ночь! Она последнюю рубашку
С тебя без жалости сорвет.

 

 

Гони ее из дома к дому, А ты хватай ее за плечи,

Тащи с этапа на этап, Учи и мучай до темна,
По пустырю, по бурелому, Чтоб жить с тобой по-человечьи

Через сугроб, через ухаб! Училась заново она.

 

Не разрешай ей спать в постели Она рабыня и царица,

При свете утренней звезды, Она работница и дочь,

Держи лентяйку в черном теле Она обязана трудиться

И не снимай с нее узды! И день и ночь, и день и ночь!

Запитання для самоконтролю

1. Що називається здібностями?

2. У чому полягає єдність знань, умінь, навичок та здібностей.

3. Що називається задатками?

4. Структура здібностей. Загальні та спеціальні здібності.

5. Поясніть необхідність всебічного розвитку здібностей.

6. Які показники визначають обдарованість?

7. Дайте характеристику випереджальному розвитку пізнання у обдарованих дітей.

8. Що характеризує особистісний розвиток пізнання у обдарованих дітей.

9. Дайте характеристику таланту.

10. Чим визначається геніальність людини?

11. Дайте характеристику підходам до пояснення творчості людини?

12. Умови формування креативності людини.

13. Поясніть, чому сензитивним періодом для формування креативності є вік від 3 до 5 років.

14. Які особливості особистості людини визначають творчість?

15. Поясніть взаємозв’язок творчості та невротичності.

16. Психічні розлади та творчість.

17. Поясніть точку зору Д. Карлсона на генетичну обумовленість геніальності.

18. Хто такі «покійники за життя»?

19. Які умови необхідні для довготривалого творчого життя?

 

Практичне заняття

Здібності, творчість та творча особистість

1. Історія вивчення та сучасне розуміння здібностей.

2. Обдарованість.

3. Талант.

4. Геніальність.

5. Творча особистість та її життя.

6. Умови формування креативності.

Список літератури

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – СПб.: Питер, 2000. – 368 с.

2. Загальна психологія /за ред. С.Д. Максименка. – Вінниця. – Нова книга, 2004.

3. Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст. – М.: Педагогика, 1971. – 280 с.

4. Ламброзо Ч. Гениальность и помешательство.-К.: Україна, 1995. – 276 с.

5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2000. – 480 с.

6. Моляко В.А. Творческая конструктология (пролегомены). – К.: Освита Украины, 2007. – 388 с.

7. Романовська Л.І. Диференційна психологія /
Л.І. Романовська, Л.О. Подкоритова. – Львів.: «Новий світ – 2000», 2008. – 236 с.

8. Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Либідь, 2001. – 288 с.

8. Емоції і почуття

8.1. Поняття про емоції і почуття.

8.2. Форми переживання емоцій і почуттів.

8.3. Вищі почуття.

8.1. Поняття про емоції і почуття

 

Людське життя виявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Діяльність людини, її поведінка викликають позитивне або негативне ставлення до них. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на впливи об'єктивного світу, а діяльність - це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо прагне досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з дій, відносно завершених елементів діяльності, спрямованих на розв'язання проміжних завдань. Ставлення до дійсності відображається у мозку та переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття органічно взаємопов'язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції у людському житті перетворилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають внаслідок усвідомлення об'єкта потреби (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу). Почуття - це специфічні людські переживання, узагальнене ставлення до людських потреб. Задоволення або незадоволення потреб викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. Почуттями є ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняються одні емоції та почуття від інших (наприклад, радість – від гніву, любов –

в ід ненависті).

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється у тому, що кожна емоція, кожне почуття за різ­них обставин можуть виявлятися протилежно: «радість –
горе», «любов – ненависть», «симпатія – антипатія», «задоволення – незадоволення». Полярні переживання мають виражений позитивний або негативний відтінок.

Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції та почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, зменшують її активність. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції та почуття виявляються певною інтенсивністю, бувають довготривалими або короткочасними. Характерна особливість емоцій і почуттів полягає у тому, що вони цілковито захоплюють особистість. Емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому мають універсальне значення для життя організму.

Характер переживань обумовлюється ставленням особистості до потреб. Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення. А це обумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них: гнів, страх, радість, сум тощо. Емоції докорінно змінилися у процесі історичного розвитку людини, вони «олюднилися», набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати голод, відмовлятися від їжі. У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, що не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життє­діяльнос­ті. Почуття сорому, зазначав Ч. Дарвін, властиве лише людині. Емоції, почуття людини пов’язані з її діяльністю. Діяльність викликає різні переживання у зв'язку з успіхами. Емоції та почуття стимулюють людину до діяльності, стають її мотивами. Почуття збагачують життя людини.

Емоціями та почуттями називаються відображення людиною суб’єктивного ставлення до об’єктивного світу у зв’язку з задоволенням чи незадоволенням потреб.

 

8.2. Форми переживання емоцій і почуттів

 

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються соціальними чинниками. Не можна ігнорувати деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій - це довготривалий емоційний стан, що своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють настрої позитивні, що виявляються у бадьорості, і негативні, що пригнічують, викликають пасивність. Настрій це такий загальний емоційний стан, що виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настрою найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрій, посідає марновірство. Віра у прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, спотворює психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього є певні підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.

Афект - це сильна, короткочасна емоція, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки, зменшує рівень свідомості. Прикладом афектів може бути несподіване переживання - сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, що здійснюється ендокринною системою, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку.
І. Павлов, аналізуючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини: її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто - густо «спалахують» за будь - яких причин. Афекти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують її. Людина має виховати у собі здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони перетворилися б на пасивних, байдужих істот.

Стресдещо нагадує афект. Він виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують вживання негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки у переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді уміння та навички у стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що високі дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу. Виділяють два види стресу: дистрес та сустрес. Дистрес має негативний характер, дезорганізовує поведінку та діяльність. Сустрес має позитивний характер, сприяє активізації психічної діяльності людини.

Фрустрація – це довготривалий емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Вона виникає у відповідь на реальні чи уявні перешкоди на шляху до поставленої мети. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо у колективі, де людина не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, що зачіпає її особисто, її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті - це сильні, стійкі, тривалі почуття, що захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть - це сила людини, що прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети. Пристрасть виявляється у найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності: у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється в емоційній, у пізнавальній, вольовій сферах. Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно позначається на праці та житті людини. Позитивні пристрасті – захоплення працею, навчанням – є тією силою особистості, що сприяє діяльності.

8.3. Вищі почуття

 

У емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються інтелектуальні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистими переживаннями, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людства, у процесі спілкування людей і стали важливим засобом оцінювання вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття - це відображення ставлення до краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об’єктах цілого та частин, ритм пов’язані з почуттям приємного, насолодою. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки у мисленні, а й у почуттях людина стверджує себе у предметному світі. Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по - різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії і захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів. Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними. Вони сповнюють особистість високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні морального обличчя людини.

Праксичні почуття (від лат. рracsis – діло) - це відображення людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності: трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється у захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність – основна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів. Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам і здібностям людини, коли у діяльності виявляються елементи творчості, розвиваються перспективи її розвитку. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними.

Вол я

Поняття про волю.

9.2. Основні якості волі.

9.3. Безвілля, його причини і переборення.

Поняття про волю

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей та подолання перешкод на шляху до неї. У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність – це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо – це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності. Воля людини виробилась у процесі її суспільно - історичного розвитку, у трудовій діяльності. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, людина виробила у собі різні якості волі. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони пристосовуються до умов, але без цілепокладання. Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напру­женні, що переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі. Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологіч­ними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова.

І. Сєченов зазначав, що вольові дії причинно обумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відобра­жувальними, тобто рефлекторними.

І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху - це умовний процес, що підпорядковується законам вищої нервової діяльності.

9.2. Основні якості волі

 

Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспрямованість. Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється у глибокому усвідомленні своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях стійкими переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості - підґрунтя її сильної волі. Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів часто перебувають під впливом випадкових бажань, зазнають впливу інших. Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини не може бути й сильної волі.

Важлива вольова якість людини - ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх. Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало, виявивши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної активності у діях.

Істотними якостями волі людини є також рішучість, стриманість, наполегливість, самостійність. Вони виявляються в умінні своєчасно та раціонально приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень та дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості допомагають людині доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, що зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за наявності цих якостей. Наполегливість людини слід відрізняти від такої її якості, як упертість. Упертість - це необдумане, нічим не виправдане виявлення волі. Уперта людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не сили, а швидше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси. Це негативна якість людини, тому слід намагатися її позбутися.

Самостійність волі виявляється у здатності людини критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність - це результат високої принциповості людини, її моральної витримки. Протилежною самостійності є навіюваність. Навіюваність виявляється у тому, що людина легко піддається впливу інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, некритично наслідують інших, не мають власної думки. Ті, хто легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, це люди з нестійкою волею. Самовладання виявляється у здатності людини володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю. Самовладання - важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання. Самовладання — одна з невід’ємних якостей дисциплінованої людини. Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто порушують дисципліну, відступають перед труднощами, впадають у розпач. Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється у тому, що людина піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції. Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою. Їм не вистачає віри у себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших. Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є природженими. Вони розвиваються у процесі життя та діяльності.

9.3. Безвілля, його причини і переборення

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється у різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження загальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дії очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, не здатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають справу на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за маловажливе, дрібне, непотрібне, їм не властиві стійкі, цілеспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших. Безвільні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, внаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу, не здатні стримувати свої бажання, долати у собі ті чи інші емоційні стани - гнів, страх, афекти. У екстремальних ситуаціях вони розгублюються, стають безпорадними, їм властиве мрійництво, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізують їх. Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати самостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосовуються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією. Безвілля обумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричиняють органічні або функціональні розлади у діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобовних його ділянок, дисоціація, роз’єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби, особливо вживання алкоголю, наркотиків, що викликають пасивність розумової діяльності, руйнують гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у результаті чого активізуються підкіркові процеси, зокрема емоції. Обмеження рухів та дій дітей, прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, що стає звичкою, важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спонукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими заходами щодо переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види змагань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть полярність емоцій.

2. Дайте характеристику стенічним та астенічним почуттям.

3. Що називається емоціями та почуттями.

4. Назвіть форми переживання емоцій.

5. Порівняйте афект і фрустрацію.

6. Дайте характеристику стресу.

7. Назвіть вищі почуття.

8. Дайте характеристику моральним почуттям.

9. Проаналізуйте умови виникнення та існування праксичних почуттів.

10. Що називається волею?

11. Назвіть якості волі.

12. Порівняйте наполегливість і впертість.

13. Порівняйте самостійність і навіюваність.

14. Дайте характеристику безвіллю.

15. Причини виникнення безвілля.

Практичне заняття

Емоційно-вольова сфера людини

1. Сутність емоцій і почуттів.

2. Форми переживання емоцій і почуттів та їх вплив на діяльність людини.

3. Вищі почуття людини. Умови їх формування.

4. Сутність волі.

5. Основні якості волі та умови їх виникнення.

6. Безвілля та умови його подолання.