Поняття про нервову систему

Діяльність нервової системи є умовою функціонування психіки. Нервова системаскладається з двох частин – центральної нервової системи та периферійної нервової системи. Центральна нервова система складається зі спинного та головного мозку. Вона відповідає за дії та реакції організму на інформацію, що надходить від органів чуття. Крім того, центральна нервова система координує інші важливі функції організму – травлення, сон, пам’ять, мислення, увагу тощо.

Периферійна нервова система складається з двох відділів - соматичної нервової системи та вегетативної. Соматична нервова система – це система нервів, що знаходяться всередині тіла. Вони передають інформацію від органів чуття до центральної нервової системи, а також інформацію від головного мозку до м’язів. Соматична нервова система складається з сенсорних нейронів (вони передають інформацію до органів чуття) та рухових нейронів (передають інформацію від головного мозку до м’язів).

Вегетативна нервова система складається з системи нервів, що йдуть від нижньої частини головного мозку та верхньої частини спинного мозку до внутрішніх органів тіла. Вона відіграє важливу роль у формуванні емоційних станів, таких, наприклад, як страх та стрес. Вегетативна нервова система, у свою чергу, поділяється на два підрозділи – симпатичний та парасимпатичний. Симпатичний підрозділ нервової системи – починає працювати у стресових ситуаціях та стимулює виділення адреналіну. Парасимпатичний відділактивується пізніше, він відбудовує баланс в організмі та повертає співвідношення біохімічних елементів до норми. Більшість органів іннервується як симпатичною, так і парасимпатичною нервовими системами. Але діють вони на органи протилежно. Якщо симпатична нервова система прискорює ритм роботи серця, розширює зіниці, гальмує секрецію шлункових залоз, то парасимпатична – затримує ритм роботи серця, звужує зіниці, збуджує секрецію шлункових залоз.

Нервова система складається з дуже великої кількості нервових клітин, що організовані у складні структури (головний мозок, нерви). Розрізняють три різновиди нервових клітин (нейронів): вставні нейрони, сенсорні нейрони та рухові нейрони. Вставні нейрони передають інформацію від однієї нервової клітини до іншої. Сенсорні нейрони збирають інформацію від органів чуття та передають її до центральної нервової системи (до головного та спинного мозку). Рухові нейрони передають інформацію від головного або спинного мозку до м’язів тіла.

Досить складною є структура сенсорних нейронів, тому розглянемо їх докладніше. Як ми вже знаємо, робота сенсорних нейронів забезпечує сприймання інформації з нав­колишнього світу. Органи чуття здатні сприймати з навколишнього середовища п’ять різноманітних типів інформації – тактильну, нюхову, смакову, слухову та зорову. Чуттєві нервові закінчення у кожному органі чуття суттєво відрізняються один від одного. Наприклад, органи зору можуть сприймати світло, тому в очах є рецептори, що реагують на нього. Для органа слуху інформація надходить у вигляді звукових коливань, смакові відчуття виникають при подразненні рецепторів певними хімічними сполуками. Таким чином, кожен орган чуття має спеціальні механізми сприймання інформації. Разом з цим сенсорні нейрони мають одну загальну функцію – перетворення. Це означає, що чуттєві нейрони перетворюють одержану інформацію (зорову, слухову, нюхову тощо) у форму, зрозумілу для мозку.

Переробка специфічної сенсорної інформації здійснюється за допомогою аналізаторів. Аналізатор – це відносно автономна органічна структура, що забезпечує переробку специфічної сенсорної інформації та проходження її на всіх рівнях, включаючи центральну нервову систему. Кожен аналізатор складається з трьох структурних компонентів: рецепторів, нервових волокон та відповідних відділів центральної нервової системи.

Головний мозок людини складається з кори та підкірки. Підкірка містить мозкові структури, що мають життєво важливе значення у функціонуванні людини як живої істоти. Розглянемо докладніше окремі елементи підкірки.

Довгастий мозок – ця частина мозку знаходиться між спинним мозком та підкіркою. Довгастий мозок одержує нервові імпульси від периферійної нервової системи і регулює травлення, серцебиття, дихання та інші подібні функції.

Мозочок знаходиться за стовбуром мозку, відповідає за координацію, рівновагу та довільні рухи тіла.

Ретикулярна формація знаходиться над стовбуром мозку. Вона впливає на сон, сновидіння, увагу, регулює переходи між сном та неспанням.

Гіпоталамус – це відносно невелика структура, що міститься безпосередньо над ретикулярною формацією. За розміром гіпоталамус є невеликим, але він виконує дуже важливі функції. Гіпоталамус регулює функцію гомеостазу – підтримку рівноваги в організмі, незважаючи на зміни в навколишньому середовищі. Гіпоталамус збирає інформацію з усього організму; у випадку, коли будь - яка з характеристик знижується, то він включає механізми, щоб привести стан організму до нормального. Наприклад, коли рівень цукру у крові знижується нижче певного рівня, гіпоталамус включає відчуття голоду і людина починає шукати їжу.

Таламус розміщується над гіпоталамусом. Від одержує інформацію від всіх органів чуття, а також бере участь у процесах сортування та переробки інформації перед тим, як ця інформація перейде до кори головного мозку, де вона буде аналізуватися та інтерпретуватися.

У підкірці також містяться залози, що є елементами ендокринної системи організму, – гіпофіз та шишкоподібне тіло. Гіпофіз регулює роботу всієї ендокринної системи. Шишкоподібне тіло беое участь у формуванні внутрішніх ритмів організму.

Особливе значення для функціонування психічного життя людини має кора головного мозку. Кора головного мозку - це поверхневий шар півкуль головного мозку. Кора головного мозку складається з сірої речовини (нервові клітини з відростками). Кора пов’язана з іншими відділами нервової системи за допомогою аферентних (від периферії до кори) та еферентних (від кори до периферії) нервових волокон.

До структури кори також входять клітини нейроглії, що виконують функції захисту та живлення нервових клітин.

Товщина кори становить від 1,3 до 5 мм.

Уся кора може бути поділена на окремі функціональні зони. Виділяють такі зони кори: сенсорні, моторні та асоціативні. Сенсорні (проекційні) зони складаються з кінцевих коркових структур аналізаторів. Зокрема, проективна зона зорового аналізатора знаходиться у потиличних відділах великих півкуль, проективна зона зорового аналізатора – у верхніх частинах лобних часток. Сенсорні зони приймають та аналізують сигнали від органів чуття. Коли відбувається пошкодження мозку у межах первинних проекційних зон, то у людини може зникнути здатність сприймати інформацію певного типу. Наприклад, при пошкодженні зорової зони людина може осліпнути. Також існують інші первинні зони. Наприклад, первинні рухові зони, пов’язані з м’язами тіла, регулюють рухову активність людини.

Моторна (рухова) зона зв’язує різні сенсорні зони, забезпечуючи взаємодію між ними.

Асоціативні (вторинні) зони кори об’єднують інформацію, одержану у первинних зонах, у цілісну картину. У тварин асоціативна кора дуже слабо виражена або навіть відсутня. У людини асоціативна кора займає 75% всієї поверхні кори головного мозку. У асоціативній зоні знахо­дяться центри сприймання мови на слух (центр Верніке) та руховий центр мови (центр Брока).

Експериментально - клінічні дослідження показали, що при враженні задніх відділів асоціативних зон порушуються складні форми орієнтації у просторі, конструкторська діяльність, ускладнюється виконання інтелектуальних операцій. При враженні мовних зон ускладнюється сприймання мови та мовлення. Ушкодження лобних відділів кори приводить до неможливості здійснення складних форм поведінки, що потребують аналізу минулого та передбачення майбутнього.

 

2.2. Асиметрія півкуль головного мозку

 

Мозок людини складається з двох півкуль – правої та лівої, об’єднаних перетинкою, що має назву мозолисте тіло. Перетинка забезпечує передачу інформації від однієї півкулі до іншої.

На перший погляд обидві півкулі однакові, але між ними є суттєва різниця. Вперше на цю різницю (асиметрію півкуль) звернули увагу у ХIХ столітті, коли було виявлено, що ушкодження різних півкуль має неоднакові наслідки. Більше можливостей для вивчення функціональної асиметрії з’явилось у ХХ столітті, коли були відкриті способи тимчасового відключення однієї з півкуль. Відомо, що кожна півкуля одержує необхідні речовини із сонної артерії відповідного боку. Вчені вводили снодійне, наприклад, до правої артерії, виключаючи таким чином праву півкулю. Так учені одержували людину з однією працюючою півкулею.

Крім того, значно збагатили знання про спеціалізацію півкуль операції з ізоляції півкуль. Перші операції такого плану проводилися з метою полегшити життя людей з тяжкими формами епілепсії. Дійсно, у деяких людей після операції зменшувалися судоми. Разом з цим у повсякденному житті півкулі іноді починали працювати зовсім неузгоджено, як два окремих органи. Наприклад, чоловік однією рукою брав пальто, щоб його вдягнути (потрібно було йти на зустріч), а іншою рукою він намагався одяг повернути до шафи (насправді, він не хотів бути присутнім на зустрічі).

У 1981 році Роджер Спері одержав Нобелівську премію за вивчення діяльності розділеного мозку. Цими дослідженнями було показано, що кожна півкуля є провідною у забезпеченні роботи певних психічних процесів. Ліва півкуля відповідає за організацію усної мови, письма, читання. Вона контролює логічні форми мислення, здатність людини до аналізу. Мислительний процес, що здійснюється за допомогою лівої півкулі, є розгорнутим, поетапним, вміщує елементи аналізу. Крім того, ліва півкуля контролює праву частину тіла: люди, котрі віддають перевагу правій руці (правші) мають домінантною ліву півкулю. З боку поведін­кових проявів люди з домінуванням лівої півкулі мають добре розвинену мову, хороший словниковий запас, схильність класифікувати явища, переважання позитивних емоцій, слабкий розвиток інтуїції. Права півкуля, навпаки, добре розуміє метафоричний зміст мови, емоційну забарвленість інтонації. Сприймання просторових понять, тембру та гармонії у музиці також входять до сфери компетенції правої півкулі. Людина з домінуванням правої півкулі не має добрих навичок говоріння, але часто та ефективно використовує міміку та жести, відрізняється образним, нестандартним мисленням, схильна до переживання негативних емоцій.

2.3. Біологічне підґрунтя соціальної поведінки

Людина є соціальною істотою, яка формується у процесі життя у суспільстві. У той самий час існують дослідження, що показують вплив біологічних особливостей на поведінку людини. Велика частка досліджень впливу біологічних факторів на поведінку людини проводилась у межах етології та психогенетики. Етологія – це наука, що вивчає поведінку тварин у природних умовах. Найбільш популярні напрямки досліджень серед етологів – поведінка при залицянні, територіальні відносини, турбота про нащадків, стратегії забезпечення безпеки, спілкування, організація взаємодії. У 1979 році вчений Айбл - Айбесфельд запропонував новий напрямок в етології – етологію людини, що має вивчати біологічні передумови людської поведінки. Провідним підходом у вивченні цього феномену, на його погляд, має бути порівняльний метод – порівняння поведінки людини та тварин і порівняння поведінки людей різних культур. Як приклад він розглядає таку форму поведінки, як поцілунок, що у людській культурі є проявом довіри та любові. Аналоги поцілунку можна побачити у тварин, коли при контакті «рот-у-рот» передається їжа, що свідчить про дійсно тісний зв’язок між двома особами. Крім того, поцілунок використовується у більшості людських суспільств, що свідчить про його біологічну універсальність. Айбл - Айбесфельд зі співробітниками широко використо­вували записи на кіноплівку різних форм поведінки представників різних культур. Було встановлено, наприклад, що прояви сором’язливості добре розпізнаються незалежно від культури, в якій вони були зафіксовані.

Айбл - Айбесфельд також звертає увагу на схожість у структурі ритуалів, тобто у складних комплексах соціальної поведінки, що мають символічний характер. Наприклад, ситуація вітання завжди містить елементи змагання та доброзичливості. У європейців ці компоненти полягають у тому, що людина простягає для вітання руку (доброзич­ливість), але намагається потиснути руку співбесідника твердо (змагання). Високих гостей держави зустрічає парад військових (змагання), одночасно вони одержують квіти (доброзичливість). Аналізуючи різноманітні форми поведінки Айбл - Айбесфельд зробив висновок про існування універ­сальної граматики людської поведінки, що базується на певних генетичних механізмах.

У Сполучених Штатах Америки роботи з вивчення природжених патернів соціальної поведінки проводилось у межах соціобіології. Соціобіологія одержала назву після того, як Е. Уїлсон видав книгу з аналогічною назвою. Відповідно до цього напрямку головним у людській еволюції є збереження генів та поширення більш ефективних генів. Культурна поведінка людини, що сприяє збереженню генів, буде закріплюватися. Наприклад, з цих позицій можна пояснити феномен альтруїзму, або батьківського захисту власних дітей. Намагання однієї людини жертвувати заради інших неможливо пояснити у межах еволюційного підходу, що стверджує про виживання сильнішого і про те, що людське суспільство базується на боротьбі за виживання. Насправді людство потребує турботи про інших людей, тому що це є умовою виживання всіх. Таким чином, соціобіологи вважають, що ціла низка поведінкових форм, що вважаються суто соціальними, насправді мають природжений характер, тому що забезпечують виживання всього людства.

Психогенетика – наука, що вивчає вплив генетичних особливостей людини на його психіку. Ця наука використовує такі методи аналізу: близнюкові дослідження, вивчення всиновлених дітей та генеалогічний аналіз. Сутність близнюкового методу полягає у тому, що вивчаються, наприклад діти, які мають однаковий генетичний набір (монозиготні близнюки), але внаслідок певних причин виховувались у різних умовах. Використання цього методу дозволило виявити існування наслідуваності деяких захворювань (цукровий діабет, псоріаз).

Вивчення всиновлених дітей дозволяє порівняти вплив генетичних факторів та факторів середовища. У даному випадку порівнюється схожість всиновлених дітей з біологічними батьками та з тими, які взяли їх на виховання. Зокрема, можна навести приклад з наслідуванням інтелекту. Якщо коефіцієнт інтелекту біологічної матері був вищий за 120 балів, то у прийомних дітей теж мав місце досить високий інтелект, навіть якщо інтелект прийомних батьків був зниженим. З іншого боку, якщо коефіцієнт інтелекту біологічної матери був нижчим за 95 балів, то навіть дуже добре виховання у новій родині не змогло принципово підвищити інтелект всиновлених дітей.

Запитання для самоконтролю

 

1. Чим обумовлюється функціонування психіки?

2. З яких частин складається нервова система?

3. Назвіть складові центральної нервової системи.

4. Назвіть складові периферійної нервової системи.

5. З чого складається вегетативна нервова система?

6. Поясніть взаємодію симпатичної та парасимпатичної нервової системи.

7. Які є органи чуття?

8. З яких частин складається аналізатор?

9. Які частини складають головний мозок?

10. Дайте характеристику підкірковим мозковим структурам.

11. Які функціональні зони виділяють у корі головного мозку?

12. За які процеси відповідає ліва півкуля головного мозку?

13. За які процеси відповідає права півкуля головного мозку?

14. Що вивчають етологи?

15. Що демонструють люди, вітаючись за руку?

 

Практичне заняття

Нервова система – біологічне підгрунтя психіки

1. Будова та функції центральної нервової системи.

2. Функціональні блоки головного мозку та їх взаємодія (за А.Р. Лурія).

3. Будова та функції периферійної нервової системи.

4. Асиметрія півкуль головного мозку.

5. Біологічне підґрунтя соціальної поведінки.