Культурний розвиток Київської Русі

Яскрава і багатогранна культура Київської держави сформувалася внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства й успадкувала все краще від своїх слов'янських предків та від світової цивілізації.

Найважливіше значення мала писемність, що пов'язувалася насамперед із християнством. За словами М. Грушевського, саме «з християнством з Греції та Болгарії прийшли до нас наука, освіта, книги... З Болгарії перейняли ми азбуку, письмо слов'янське...» Хоча сам Кирило згадував, що ще до розроблення слов'янського алфавіту бачив у Криму книгу, писану руськими письменами. Археологічна наука відносить до IX ст. оволодіння східними слов'янами неупорядкованим письмом. На стіні Софії Київської виявлено азбуку, яка складається з 27 літер: 23 грецьких і 4 слов'янських: б, ж, ш, щ. Запровадження християнства сприяло поширенню кирилиці, винайденої Кирилом і Мефодієм. За часів Володимира і Ярослава відкривалися школи для дітей.

Найдавнішою руською книгою, що збереглася до нашого часу, є «Остромирове Євангеліє», писане в 1056—1057 pp. Київська і Переяславська землі вже у XII ст. називаються Україною, книжною мовою Київської Русі була старослов'янська. Як свідчить «Повість минулих літ», українські слова змішувалися тоді зі старослов'янськими. Інтонаційний фон у «Повісті минулих літ» та «Слові про Ігорів похід» є переважно українським. У «Повісті минулих літ» чимало українських слів: жито, рілля, сочевиця, зоря, подружжя, наймит, вабити, орати.

У Київській Русі розвивалася освіта. Освіченими були багато представників влади: Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Рюрик Ростиславич, Святополк Ізяславич та ін. Князі завжди переймалися проблемами освіти. У літописі згадується, що Володимир Святославич відкрив школу у Києві, де навчалися князівські й боярські діти, Ярослав Мудрий — у Новгороді школу для дітей старост і священиків.

Основу освіти становили богослов'я, філософія, риторика, граматика. Вивчали в Київській Русі й іноземні мови. Кількома мовами володіли князі Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Святослав Ярославич, Всеволод Юрійович, Володимир Мономах та ін. Були відомі на Русі твори античних авторів Геродота, Сократа, Платона, Піфагора, Арістотеля, Плутарха, Аврелія, праці про природу: «Фізіолог», «Небеса», твори Іоанна Дамаскіна, Єпіфанія Кіпрського та ін. Осередками освіти стали церкви та монастирі, які сприяли розвиткові літератури та мистецтва. Одним із них був Києво-Печерський монастир, що його за правління Ярослава Мудрого заснували виходець із м. Любеча (на Чернігівщині) преподобний Антоній та Феодосій Печерський.

Антоній Печерський (983—1073 ). За князювання Володимира Святославича жив у печері на березі Дніпра. Після смерті князя перебував на Афоні, а під час правління Ярослава Мудрого знову поселився в печері. Згодом до нього приєдналися Феодосій і Никон. Печерний монастир навколо келії Антонія розрісся, тому він, прагнучи самотності, переселився на сусідню гору. Під час повстання киян проти князя Ізяслава Антоній перебрався до Чернігова, де розпочав будівництво ще одного монастиря. Після повернення на київський стіл Ізяслава Антоній знову прибув до Києва. Тут, на території Печерного монастиря, 1073 року він розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці. Помер на 90-му році життя. Мощі Антонія нині перебувають у Ближніх печерах Лаври. Канонізований православною церквою.

Феодосій Печерський (прибл. 1036—1074) — засновник Києво-Печерського монастиря. Народився у Василеві поблизу Києва (нині м. Васильків). У 1055—1056 pp. залишив родину і пішов до Києва, де став ченцем. Постриг здійснив з благословіння Антонія перший його сподвижник преподобний Никон. Феодосій був другим після Варлаама настоятелем Києво-Печерського монастиря (1062—1074). Він запровадив спільножитійний монастирський устав, запозичений з візантійського Студійського монастиря. Устав передбачав особливо суворі умови для ченців. Феодосій проводив велику релігійно-виховну діяльність. До його думки прислухався київський князь Ізяслав. Феодосій брав безпосередню участь у будівництві собору Успіння Пресвятої Богородиці й підірвався на важких роботах, що прискорило його смерть. Цьому ченцеві приписують авторство 11 творів, зокрема «Повчання про терпіння і смирення» і молитву «За всіх християн». Його мощі перебувають у Дальніх печерах Лаври. Канонізований православною церквою.

Для розбудови Києво-Печерського монастиря багато зробили такі видатні діячі православної церкви як Никон, Варлаам, Микола Святоша та ін. Він був центром не тільки православ'я, а й літописання, мистецтва, медицини, уславився іменами Нестора-літописця, Іоанна, Симона, Аліпія, Агапіта, Григорія, Даміана і багатьох інших. Києво-Печерський монастир є чудовою пам'яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво.

Цінними пам'ятками архітектури є і Софійський, Ірининський, Георгіївський, Михайлівський Золотоверхий монастирі. Останній став унікальним явищем історії та культури Київської Русі. Він був заснований на місці Дмитрівського монастиря 1108 року князем Святополком Ізяславичем. У 1108—1113 pp. на території монастиря споруджено Михайлівський Золотоверхий собор (ім'я Святополка після хрещення —- Михайло). Його названо на честь архістратига Михаїла. Собор був однією з трьох церков Свято-Дмитрівського монастиря. Стіни його прикрашали унікальні фрески (картини, виконані на вогкій штукатурці водяними фарбами) й мозаїки (зображення з кольорових камінців та скла, закріплені цементом на стінах): «Євхаристія», «Стефан і Фаддей», фрески — сцени з «Благовіщення», мозаїка «Дмитро Солунський» — зображення постатей святих та ін. Головною святинею собору були мощі святої Варвари Великомучениці, привезені до Києва з Іліополіса, Царграда. Більшість святинь безслідно пропало після знищення собору в 1934—1935 pp. Відновлено Михайлівський Золотоверхий собор наприкінці 90-х років XX ст.

У монастирях засновували бібліотеки. При них були спеціальні майстерні, де переписували або перекладали з іноземних мов книги. Розвивалося й літописання. У Софії Київській укладено перший давньоруський літописний звід 1037—1039 pp. Особливого розвитку літописання набуло в Києво-Печерській лаврі. Ігумена Іларіона вважають автором першого «Київського літописного зводу» 30-х років XI ст. «Слово про закон і благодать» він написав між 1037—1050 рр.

Уже в 60-х роках XI ст. Никон почав збирати матеріали для «Печерського літописного зводу», роботу над яким завершив приблизно 1073 року. У ньому вперше з'явилася хронологічна сітка. Цей звід використано при створенні «Початкового зводу» 1095 року, який став основою «Повісті минулих літ». Головний мотив твору — ідея незалежності давньоруської церкви від візантійської. Никон не лише продовжив літописні зводи, а й доопрацював їх, уніс нові сюжети. У Печерському монастирі було створено «Житіє Антонія» і «Печерський літопис», автором якого вважають Нестора. Приблизно в 1111 р. Нестор завершив свою геніальну «Повість минулих літ» — «...мужні роздуми над історичними шляхами нашої вітчизни».

Нестор-літописець (прибл. 1055 — після 1113) — чернець Києво-Печерського монастиря, давньоруський історик, літописець, письменник. Був пострижений у ченці за ігумена Стефана (1074—1078) і ним же зведений у дияконський сан. Автор житій Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Обидва твори належать до кращих зразків давньоруської літератури. Найвідоміший твір Нестора «Повість минулих літ» — літописне зведення і водночас історико-літературний твір, який згодом було об'єднано з Київським і Волинським літописами під назвою «Літопис руський».

Славетною пам'яткою монументальної культової архітектури була Софія Київська. Свідок її будівництва митрополит Іларіон писав: «Церква дивна славна всем окручньным странам...» У соборі втілені досягнення візантійської та руської культур. Одні дослідники стверджують, що його будівництво почалося за князювання Ярослава Мудрого у 1036 р. на честь перемоги над печенігами, інші — ще за правління князя Володимира. Це була прямокутна споруда, з південного заходу та півдня оточена двома рядами відкритих аркових галерей. Собор мав 13 бань, укритих листовим свинцем. Центром композиції стало зображення Христа Вседержителя в головній бані. Мозаїка гармонійно поєднувалася з фресками. Однойменні храми були в Новгороді й Полоцьку.

Десятинна церква збудована в Києві протягом 988— 996 pp. Князь Володимир віддавав на її утримання десяту частину власних доходів. Звідси й назва храму (спершу це була церква Богородиці). Його зруйновано під час монголо-татарської навали. Десятинну церкву відновлено у 30-х роках XVII ст. завдяки П. Могилі, а в 1828—1842 pp. споруджено її новий варіант за проектом архітектора В. Стасова. У 30-ті роки XX ст. більшовицька влада знищила храм. Храм св. Спаса в Чернігові продовжував архітектурні традиції київської Десятинної церкви.

Унікальною була Успенська церква в Києво-Печерській лаврі (1073—1078). Вона слугувала зразком при будівництві соборів Московського Кремля. У цьому храмі було поховано багатьох видатних людей, зокрема 1091 р. сюди перенесли з печер мощі Феодосія Печерського. Похований там і останній київський князь Симеон Олелькович, князь Костянтин Іванович Острозький, один з нащадків Данила Галицького. Знаходився в церкві і саркофаг Петра Могили. Загальна кількість похованих у храмі й навколо нього становить 120 осіб.

Значного розвитку на Русі досягли живопис і художнє різьблення. Так, мозаїки Софії Київської виконані зі смальти (скла) 177 кольорових відтінків. До наших днів дійшли і твори станкового живопису, переважно ікони. Серед них «Ярославська Оранта» (знаходиться в Москві), «Дмитро Солунський», «Свенська (або Печерська) Богоматір», «Борис і Гліб» та ін. Найвідомішим іконописцем був монах Києво-Печерського монастиря Аліпій. Навчав його іконописанню ігумен Никон (після 1084). Свої прибутки Аліпій ділив на три частини: на ікони, на милостиню злидарям і третину собі. Така відданість Богові була оцінена: «...игумен... постави его священником». Після смерті Аліпія канонізовано.

На високому рівні було декоративно-прикладне мистецтво. Цінувалися твори художнього ремесла, виготовлені в техніці черні, а також срібні окуття рогів тура, срібні браслети тощо. Крім виробництва прикрас із золота й срібла, розвивалося художнє литво металу, різьблення по каменю тощо.

Розвивалася на Русі й усна народна творчість, музична культура. Музика, танці супроводжували всі родинні, хліборобські та культові свята.

Були здобутки в медицині. Чернець Києво-Печерського монастиря Агапіт вилікував князя Володимира Мономаха. Чудовими лікарями були монахи цього монастиря Пімен і Даміан, Микола Святоша, Антоній і Феодосій Печерські. Микола Святоша заснував Микільський шпитальний монастир, а Феодосій відкрив у другій половині XI ст. лікарню в Києві.

Отже, з IX ст. по 30-ті роки XII ст. Давня Русь започаткувала феодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала зовнішня політика, використання надбань світової цивілізації, духовне й культурне відродження, пов'язане з прийняттям християнства, сприяли утвердженню Давньої Русі як однієї з провідних держав світу.

Найважливіші події

988—989 pp. — прийняття християнства в Київській Русі.

1012—1037 pp. — будівництво Софійського собору в Києві.

1051 р. — заснування Києво-Печерської лаври.

1036—1037 pp. — упровадження першого давньоруського писаного зводу норм світського права «Руської правди», або «Суд Ярославль Володимеричъ».

1111 p. — написання Нестором «Повісті минулих літ», яку за вказівкою Володимира Мономаха редагували у Видубицькому монастирі (1116 і 1118).

Запитання. Завдання

3. У чому полягає прогресивна роль християнства?

4. Як вплинули на загальний розвиток освіти і культури Давньої Русі монастирі і церкви давнього Києва?

5. З'ясуйте роль і значення Києво-Печерської лаври у розвитку культури Давньої Русі.