Конкретно-соціологічний тощо

Існують також наукові принципи вивчення історичних подій і фактів. Принцип – це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії. Назвемо декілька основних наукових принципів.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Будь-яке історичне явище треба вивчати в розвитку: як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим у кінцевому рахунку стало.

Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їхньому справжньому змісті, не спотворені і не підігнані під схему. Цей принцип вимагає розглядати кожне явище в його різноманітності й суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів. Головним у забезпеченні принципу об'єктивності є особа історика, його теоретичні погляди, дотримання певної методології, професійна майстерність, культура і порядність.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів із врахуванням соціальних інтересів різних груп і прошарків населення, форм їхніх проявів у суспільстві. Цей принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузькогрупові із загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент у практичній діяльності урядів, партій, осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити не використані можливості процесу, винести урок на майбутнє [13, с. 22-32].Тільки за умови дотримання й поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.

Для зручності дослідження особливостей і закономірностей історичних процесів учені запровадили наукову періодизацію історії. Періодизація або хронологія історії – це встановлення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку всього людства чи окремих країн і народів. В основу цих етапів мусять бути покладені вирішальні фактори, загальні для всіх країн світу.

Існує безліч хронологічних систем, серед яких ми наводимо декілька найбільш характерних.

Широко відома періодизація всесвітньої історії Д. Леддока. Основним критерієм її став розвиток знарядь праці: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий вік, залізний вік, вік інформації або атомний вік.

Американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган, ґрунтуючись на критерії рівня розвитку продуктивних сил, виділив три епохи в історії людства: дикунства, варварства й цивілізації.

Відомі також періодизації всесвітньої історії Ж. Ж. Руссо,
Ф. Енгельса, К. Маркса, М. С. Грушевського.

Так, К. Маркс, виходячи з принципу матеріалістичного розуміння історії, поклав в основу своєї періодизації спосіб виробництва, або формаційну концепцію. Тому за Марксом історія людства являє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій – первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної. Започаткована К.Марксом періодизація історії людства панувала в комуністичних країнах і не всіма суспільствознавцями Заходу була сприйнята.

Історія України, як складова всесвітньої історії, має і свою періодизацію. До її створення мають відношення видатні українські вчені, зокрема, М. С. Грушевський. У 1904 р. у роботі ”Звичайна схема „русской” історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства" він уперше обґрунтував наукову концепцію періодизації, схему української історії.

Виходячи із загальноприйнятих підходів, враховуючи концепцію М. С. Грушевського у цьому посібнику ми пропонуємо таку періодизацію історії України:

1. Праісторія України (1 млн р. до н. е. – ІХ ст. н. е.)

2. Князівський період в історії України (ІХ ст. н. е. – 1340 р.)

3. Україна в складі Литви та Польщі (1340–1648 рр.)

4. Період козацько-гетьманської державності (1648 – кінець
XVIII cт.)

5. Національно-визвольні та суспільні рухи, боротьба за відродження української державності (ХІХ – поч. ХХ ст.)

6. Радянська Україна (1921–1991 рр.)

7. Новітня Українська держава (1991–сьогодення)