Черкаський край у ХІХ – на початку ХХ ст

У першій половині ХІХ ст. головним сектором економіки регіону залишалося сільське господарство, а стан аграрних відносин значною мірою визначав життя населення краю, чисельність якого перевищувала 800 тисяч осіб. Виділялися такі основні соціальні стани як дворяни, міщани, козаки, кріпаки, державні селяни, військові поселенці.

Великі земельні угіддя концентрувалися в руках царських сановників, російських і польських поміщиків. Зокрема, графи Бобринські мали 44 386 десятин землі в Черкаському і Чигиринському повітах, а графи Воронцови тільки в Чигиринському повіті володіли 70 442 десятинами.

Незважаючи на значну концентрацію землі в руках поміщиків, їхні господарства деградують і занепадають. Головними чинниками такого становища були рутинний стан техніки та відстала система землеробства. Землю обробляли тими ж знаряддями, що й століття тому – плугом, ралом, серпом, косою. Так, наприклад, в середині століття в с. Геронимівка (нині Черкаського району) збирали всього по одній четвертині жита (неповні 4 ц) з десятини (1 десятина = 1,45 га), або менше 3 ц з гектара. Також для початку ХІХ ст. характерним була часта зміна власників сіл та міст Черкащини, що, в свою чергу, негативно впливало на їх розвиток та соціально-економічне становище місцевих жителів.

Певні зміни у перерозподілі земельної власності та аграрних відносин на Черкащині відбулися у зв’язку з поразкою польського повстання 1830-1831 рр. Власність багатьох поміщиків – поляків, які брали участь у цьому повстанні – була конфіскована і передавалася державній казні.

Із селянського середовища та жителів невеликих містечок краю виділялися фахівці, які займалися виключно або в поєднанні з землеробством обробкою каменя, добуванням глини, домашнім ткацтвом, вичинкою шкіри, гончарством, помелом зерна, чумацтвом тощо. Ці заняття давали додаткові кошти для ведення свого господарства і задоволення власних потреб, а при можливості – для нагромадження заощаджень.

Спеціалізація промислової діяльності значною мірою залежала від природно-географічних умов. Зокрема, близьким до поверхні заляганням твердих порід граніту поблизу с. Трахтемирів (нині Канівського району) обумовлювалося поширення тут такого промислу як виготовлення жорнових каменів, які розвозились потім по усій Україні. Виготовлені місцевим населенням різної величини млинові і жорнові камені, а також будівельний граніт, можна було купити на торгах, що відбувалися у 1840-х рр. двічі на тиждень у м. Чигирин.

Інтенсивний розвиток промисловості, будівництво залізничних доріг – все це вимагало палива. У 1857 р. поблизу м. Катеринопіль було знайдено поклади бурого вугілля.

Заможні селяни мали змогу засновувати млини та інші дрібні підприємства по переробці сільськогосподарської продукції. В Чигиринському повіті, наприклад, державним селянам належало 237 водяних і 43 вітряні млини.

Крім того, на Черкащині розвивалися дрібні ремесла: шевство, кравецтво, ткацтво, ковальство, столярство та інші. Подальшого розвитку набув такий вид торгово-транспортного промислу як чумацтво. Важливим предметом транспортування був ліс і лісоматеріали, що здебільшого перевозилися від дніпровських пристаней на десятки і сотні верств, зокрема в чорноморські та азовські порти, а також в Крим.

Поряд з кустарним виробництвом на Черкащині розвивалися поміщицькі і купецькі мануфактури, зароджувалася фабрично-заводська промисловість. Поміщики та купці, нагромадивши значні капітали, вкладали їх у вигідні галузі виробництва.

У першій половині ХІХ ст. Черкащина стала центром цукроваріння. Саме тут було зосереджено найбільше цукрових підприємств, і саме в цій галузі дуже швидко відбувався процес переходу від мануфактурної стадії цукрового виробництва до капіталістичної.

Першу цукроварню в Україні збудував у 1824 р. в с. Трощин Канівського повіту на Київщині (нині Канівський район Черкаської області) польський магнат Й.Г. Понятовський.

У 1843 р. власники фірми ТД «Брати Яхненки і Симиренко» спорудили у с. Ташлик (нині Смілянського району) перший у Російській імперії механічний пісково-рафінадний завод, який був забезпечений усіма новинками західної машинної техніки. Цукрова імперія Яхненків-Смиренків швидко розвивалася. Ставлення Симиренків до простих людей було особливим. Їхні робітники мали найвищу в імперії зарплатню. Святкову й нічну роботу оплачували удвічі дорожче. Для робітничих сімей будувалося безкоштовне житло.

Перша половина ХІХ ст. на Черкащині, як і в інших регіонах України, характеризується загостренням суспільно-політичної ситуації. Посилення експлуатації селянства, яке складало основну частину населення, в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи викликало протидію, яка набувала різних пасивних і активних форм. Доведені до відчаю селяни нерідко вдавалися до погромів і підпалів поміщицьких господарств.

Реформа 1861року не внесла ніяких позитивних зрушень в життя жителів Черкащини. Як і у Маніфесті про звільнення селян, так і в положеннях, складених поміщиками й затверджених царем 19 лютого 1861 р., не зважаючи на гучні фрази про «дарування волі і свободи», була викладена поміщицька програма пограбування селян. На правобережжі сучасної Черкащини пересічний земельний наділ становив 1,9 десятин землі на ревізьську душу. Земельний наділ на лівобережжі становив 1,8 десятин на ревізьську душу. Оброк дорівнював 3 крб. 50 коп. за десятину орної землі та 5 крб. 10 коп. за десятину присадибної. Найродючіші землі поміщики залишили собі. На лівобережжі Черкащини після запровадження реформи 1861 р. селянам перейшло лише 22,7% гірших земель.

З розвитком капіталістичних відносин наприкінці ХІХ століття в результаті інтенсивного соціального розшарування відбулися докорінні зміни в розподілі земельної власності, які зумовили появу 3-х груп селянства: сільської бідноти, середняків і заможників. Розшарування селянства створило нові два типи населення села – сільську буржуазію і сільську бідноту, спільною ознакою яких був товарно-грошовий характер господарства. Наприкінці ХІХ століття селянські земельні наділи в багатьох місцевостях України були малими, у першу чергу це стосується сіл чиншових селян. Наприклад, у цей період у Полтавській губернії, в тому числі й на Черкащині, майже 900 тис. селян (близько 45% всіх господарств) не могли вже прохарчуватися з власних наділів.

На Черкащині ж, наприклад, поряд із господарствами, що мали по 15-20 десятин, було багато таких, душовий наділ яких на перевищував 3 десятин. Таких господарств у Черкаскому повіті нараховувалося 60,3% всіх державних селян.

Наприкінці ХІХ століття із капіталізацією аграрного сектора економіки на селі зростало аграрне перенаселення. Для більшості селян це означало безробіття. Рятуючись від голоду, злиднів селянство залишало свої домівки і йшло в міста, поповнюючи ряди робітничого класу.

Відміна кріпосного права зумовила у другій половині XIX ст. значні соціально-політичні й економічні зміни як в Україні в цілому, так, зокрема, й на Черкащині. Швидкими темпами відбувається будівництво фабрик та заводів, прокладання залізничних колій.

На Черкащині насамперед розвивалися цукрова, винокурна, борошномельна, тютюнова галузі промисловості. В перші пореформені роки на цукрове виробництво негативно вплинули зниження сільськогосподарського виробництва й фінансова криза. Це призвело до закриття ряду цукрових заводів. Зазнала краху й фірма цукрозаводчиків Яхненків та Симиренка. Але на початок 80 pp. XIX ст. цукрове виробництво було відновлене. Друге місце посідало винокурне виробництво, хоч велося досить примітивними способами. Важливу роль у промисловості Черкащини відігравало борошномельне виробництво.

Велике значення у розвитку подальшому розвитку промисловості й торгівлі відіграло будівництво залізниць, що особливо інтенсивно відбувалося в 60-х роках. Вони зв’язали Черкащину з великими промисловими й культурними центрами України та Росії. 1876 р. Фастівська залізниця сполучила Фастів, Білу Церкву, Корсунь, Смілу, Черкаси і Знам'янку. В 1890-1891 рр. було споруджено колії Козятин – Умань (через Христинівку) та Христинівка – Шпола.

Водночас набули дальшого розвитку кустарні промисли. Поширенням ткацтва відзначилася Смілянська волость, шевства – Канівський, Черкаський і Чигиринський повіти, деревообробних промислів – Черкаський і частково Канівський повіти.

Незначною мірою розвивалося промислове городництво. А садівництвом черкасці здебільшого займалися для власного вжитку.

Друга половина ХІХ ст. характеризується зростанням міст. Так, на 1897 р. міське населення Черкащини становило 105 тис. осіб, або 6,5 % загальної чисельності населення, що становила 1 625 359 осіб.