Землі Черкащини в епоху феодалізму

Територія сучасної Черкаської області входила до складу тих земель Придніпров'я, де формувалося ядро східнослов'янських племен, з яких виникла могутня феодальна держава – Київська Русь. Економічною основою давньоруської держави були високорозвинуті сільське господарство і ремесло. Основою господарства східнослов'янських племен було орне землеробство із застосуванням сівозміни. Для обробітку землі користувалися плугом із залізним лемешем і череслом. Один з таких лемешів знайдено біля села Свинарки Уманського району. виготовлення сільськогосподарських знарядь праці, в т. ч. лемешів і чересел, цілком забезпечувалося рівнем розвитку залізообробного виробництва, залишки якого виявлено на поселеннях у Золотоніському районі, поблизу Завадівки Корсунь-Шевченківського району, Умані, Собківки і Фурманки Уманського району. На збут ішли гончарні, а також ювелірні й косторізні вироби. Понад 120 місць області із знахідками численних римських монет є доказом широкого розвитку торгівлі.

Центрами ремесла, торгівлі й культури стають великі міста-фортеці. Визначними містами на території області були Воїнь, Желні, Пісочин, Канів, Корсунь та ін. Вперше згадуване у літописах під 980 р. місто Родень, зведене в гирлі р. Рось, було резиденцією особливо заможних феодалів. І нині це місце звуть Княжою Горою. Наприкінці XIX ст. тут знайдено 12 скарбів з дорогоцінними ювелірними прикрасами із золота і срібла, три скарби – на Дівич-горі біля с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району. Подібні скарби виявлено також поблизу сіл Мартинівки і Черниші – Канівського, у Вільхівці – Звенигородського районів тощо.

Зростаючий клас феодалів Київської Русі потребував нової релігії, яка кріпила б його владу над народними масами. Язичество феодалів вже не задовольняло. У 988 р. при князі Володимирі було введене Християнство. Православна церква швидко збагачувалася, знаходила могутність і вплив. На території Черкащини були побудовані Зарубський (або Трахтемирівський Успенський) монастир (поблизу сучасного с. Трахтемирів Канівського р-ну Черкаської обл.) і визначна архітектурна пам'ятка – Успенський (Юр'ївський) собор у Каневі, що був збудований у 1144 р. і зберігся до наших днів.

У 1239-1240 рр. вся територія Черкащини була спустошена монголо татарським нашестям.

Починаючи від 1360-х рр. XIV ст. в історії Черкащини розпочинається якісно новий період, пов'язаний із входженням до Русько-литовського князівства. Відтоді Черкаси в складі автономного на той час від литовських урядників удільного Київського князівства стають важливим форпостом південних кордонів русько-литовської держави. Так, у 1384 р. Черкаси згадуються вже як укріплене місто на південних окраїнах удільного Київського князівства, утворюючи разом з Вінницею, Брацлавом та Каневом лінію оборони на шляху кримсько-татарських нападників. В адміністративному відношенні місто стало центром староства, яким управляли призначені київським князем (від 1471 р. – воєводою) намісники із боярсько-князівської знаті, що пізніше почали називатися старостами.

Роль Черкас, як важливого опорного пункту проти грабіжницьких нападів з боку Кримського ханства особливо зросла від кінця XV століття. Неодноразово мешканцям доводилось вступати в бій проти татарських загонів. Першого доволі серйозного нападу татар (про який дійшли звістки) місто зазнало 1483 р. від орд Менглі-Гірея, що спустошили майже всю Київщину, але Черкас не взяли. Після цього на початку XVI століття черкаську фортецю було значно укріплено. 1532 р. у місто витримало 30-денну облогу військ кримського хана Саадет-Гірея.

Географічні й політичні умови впливали і на внутрішнє життя Черкас. В цей період Черкаси стають одним із осередків відходництва й формування нового соціального стану – українського козацтва.

Такі умови, як зовнішні чинники, так і внутрішня соціальна організація, надавали великого значення Черкаському замкові – відтак спонукали центральну владу тримати тут талановитих адміністраторів з певними, значно розширеними правами для місцевого населення. Саме тому в період кінця XV – в XVI ст. посади черкаських намісників (старост) обіймають, за деякими винятками, видатні особи свого часу, серед яких князь Богдан Федорович Глинський, Кмита Олександрович, князь Василь Дашкевич, Андрій Немирович, Остафій Дашкевич, Василь Тишкевич, Дмитро Вишневецький та ін.

Першим черкаським старостою 1514 р. став Остафій Дашкевич, який до цього був старостою канівським. Таким чином два сусідніх міста –Київ і Черкаси були злучені надовго під орудою одного черкаського і канівського старости, який зазвичай жив у Черкасах. При Остафії Дашкевичу місто продовжувало забудовуватись, а він не лише управляв містами, а й успішно очолював українську прикордонну варту в районі Середньої Наддніпрянщини. Так, він керував декількома вдалими походами черкасців проти кримських татар і турок, а 1533 р. подав розроблений ним проект захисту південних кордонів від татарських вторгнень, в якому обґрунтовував необхідність спорудження за дніпровськими порогами укріплення з постійною сторожею. Дашкевич згуртував навколо себе багато козаків, зміцнив роль придніпровських міст і містечок як центрів формування українського козацтва, урядуючи в Черкасах і Каневі до своєї смерті 1535 р. А за 2 десятиліття ідеї О. Дашкевича знайшли відображення в Запорозькій Січі, яку організаційно започаткував інший черкаський староста Дмитро Вишневецький.

Черкащина в ці часи не лише не були відірвані від загальноукраїнських подій, а й фактично стали своєрідним плацдармом у заселенні волелюбними козаками пониззя Дніпра, а черкасці завжди брали участь у походах на татар і турків, в т.ч. й під проводом Івана Підкови. Водним шляхом міста Черкащини вже тоді сполучались не лише з прилеглими до Дніпра землями, а й з Волинню (через Прип'ять та її праві притоки). Центром міського життя був Черкаський замок, збудований у 1549-1552 рр. на місці старого.

Наприкінці XVI – на початку ХVIІ ст. на Черкащині почало вводитися Магдебурзьке право, за яким міста частково звільнялися від адміністрації та влади феодалів і діставали право на самоврядування. Першим його дістав 1584 р. Корсунь, потім 1591 р. – Чигирин,1600 р. – Канів, 1662 р. – Лисянка.

У ХVІ - на початку ХVІІ ст. краєм прокотилася хвиля козацько-селянських повстань під проводом К. Косинського (1591-1593 рр.), С. Наливайка (1594-1596 рр.), М. Жмайла (1625 р.), Т. Федоровича (Трясила) (1630 р.), П. Бута (Павлюка) (1637-1638 рр.), Я. Острянина (Остряниці) (1638 р.).

Ці повстання переросли у Визвольну війну 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького та утворення Української козацької держави. В січні 1648 р. повсталі козаки перебили загін польських жовнірів, що стояв у Січі, й обрали Б. Хмельницького гетьманом. Звістка про повстання на Запоріжжі і відозви Хмельницького сколихнули широкі народні маси. 5-6 травня 1648 р. біля Жовтих Вод повстанці, керовані Б. Хмельницьким, знищили авангард польського війська. Під Корсунем 16 травня народне військо розгромило основні сили польської армії. Східна частина Черкащини була очищена від шляхти ще в травні 1648 р., і селяни та міщани влилися до Запорізького війська. В червні 1648 р. селянське повстання під керівництвом І. Ганжі охопило Уманщину. Повстанці штурмом здобули Умань.

З Черкащиною тісно пов'язані життя й діяльність таких героїв народно-визвольної боротьби, як Іван Богун, Максим Кривоніс, Нестер Морозенко, Филон Джалалій (Джеджалій) та багатьох інших.

Резиденцією гетьмана і вищої військової адміністрації, політичним центром України в 1648-1660 рр. стало м. Чигирин. Звідси здійснювалося керівництво визвольною боротьбою, тут велися дипломатичні переговори. Після Зборівського договору 1649 р., за яким у реєстрі кількість козаків встановлювалася в 40 тис. чол. і підтверджувалися права та привілеї козацького війська, на Черкащині утворено 6 адміністративно-територіальних одиниць – полків (Канівський, Корсунський, Кропивнянський, який 1658 р. поділено на Лубенський та Іркліївський, Уманський, Черкаський, Чигиринський).

Протягом всієї визвольної війни територія Черкащини неодноразово була ареною напруженої боротьби. Так, у березні 1653 р. шляхетська Польща кинула на Правобережну Україну добірне 15-тисячне військо, очолюване С. Чарнецьким. У бою під Монастирищем козацькі частини, керовані І. Богуном, завдали нападникам відчутних ударів. Узимку 1654 - 1655 рр. у бою під Охматовом українське військо зупинило просування польсько-татарської армії в глиб України.

8 січня 1654 р. представники полків, міст і сіл Черкащини, разом з представниками інших міст і сіл України, брали участь у Переяславській раді.

Після згасання національно-визвольного руху за Андрусівським договором 1667 р. лівобережна частина Черкащини відійшла до Росії, а правобережна – до Польщі.

В кінці XVII і протягом XVIII ст. посилюється феодально-кріпосницька залежність та національний гніт. Все це привело до загострення класових суперечностей, розгортання селянських повстань. У XVIII ст. на Черкащина перетворилася на епіцентр гайдамацького руху, кульмінацією якого стало повстання Коліївщина, що вибухнуло у 1768 р. Коліївщина почалася у тій частині Правобережної України, де зосередилося найбільше втікачів-селян від феодального гніту. Очолювали повстанців Максим Залізняк та Іван Гонта. Місцем початку Коліївщини 1768 р. стали Холодний Яр і Мотронинський монастир, що на Чигиринщині (нині район Черкаської області). Гайдамацький загін, вийшовши з Холодного Яру, оволодів Медведівкою, Чигирином, Жаботином, Смілою, Черкасами, Корсунем (розгромивши в ньому польський гарнізон), Каневом, Мошнами, Лисянкою. Гайдамаки очистили від шляхти й орендарів Чигиринське, Смілянське, Жаботинське і Черкаське староства, Умань. У червні-липні 1768 р. на Правобережжі діяло близько 30 гайдамацьких загонів. Повстання могло перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну та Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили об’єднати зусилля. У другій половині червня 1768 р. російські війська разом із польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків. 26 червня 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили його керівників М. Залізняка, І. Гонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні 1769 р.

У1764 р. царською Росією остаточно скасовано гетьманство, а в 1781 р. полковий устрій.

У XVIII ст. територія сучасної Черкащини перебувала у складі двох держав – лівобережна частина відійшла до Російської імперії, а правобережна – до Речі Посполитої. Певний час на лівобережжі зберігались елементи державності, створеної в ході Української національної революції 1648-1676 рр., а на правобережжі – відбулося відновлення польсько-шляхетських порядків та реставрація феодальних відносин. В кінці століття за третім поділом Польщі (1795 р.) землі краю опинилися у складі Росії. У 1797 р. при утворенні губерній Правобережна Черкащина увійшла до складу Київської, а Лівобережна – до Малоросійської губернії. Впродовж століття в обох частинах Черкащини відбувалися помітні зрушення в сільському господарстві та аграрних відносинах, промисловому виробництві, торгівлі. Характерними особливостями соціально-економічних процесів були зростання крупного феодального землеволодіння, обезземелення та закріпачення селянства, розвиток промислів і ремесел, збільшення товарності виробництва.