Характеристика цільового компоненту процесу навчання

Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу. Для розуміння навчання як діяльності, його планування та здійснення неабияке значення мають такі педагогічні категорії, як ціль і мета. Вони як складові цілепокладання в будь-якому виді людської діяльності є системотвірними, вихідними у виборі засобів цілеспрямованого досягнення поставленої мети. Щоб з ’ясувати сутність цілі й мети як загальнонаукових категорій, слід спочатку розкрити їхню загальну сутність. Це необхідно зробити у зв’язку з тим, що поняття цілі й мети часто ототожнюються, вживаються як синоніми. Виходячи із загальнонаукової суті цілепокладання як специфічної людської здатності ставити перед собою свідомі цілі й реалізувати їх, спробуємо поняття ціль і мета розвести за їх сутністю. Ціль як ідеальний внутрішньо спонукальний мотив виробництва (діяльності) є законом практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби. Ціль як закон мобілізує волю й енергію людини, спрямовує людську діяльність на свідомо визначений напрям руху до результату. Один і той же очікуваний ідеальний результат може досягатися за різного цілеспрямування діяльності з точки зору її оптимальності Усвідомлена, прийнята як мотив діяльності ціль регулює вибір засобів діяльності, який є суб’єктивним, а тому не завжди адекватний затраченим енергії, зусиллям і часу. Так, іноді за мінімуму засобів і часу отримують максимум якісного результату, а буває й навпаки, отриманий ефект не вартий затрачених зусиль і часу, а діяльність з

Цілепокладання в дидактиці Цілепокладання- це важливий компонент структури цілісної педагогічної діяльності, системотвірний фактор, що закономірно визначає не тільки передбачуваний результат, а й етапи, форми, методи і засоби діяльності. Мета і результати діяльності здебільшого не збігаються, оскільки мета є лише ідеальним образом, а будь-яка цілісна діяльність, особливо педагогічна, завжди ширша за абстрактні прагнення, і її результат об'ємніший за поставлену мету, хоча буває навпаки. Формулювання цілей навчання має бути не описовим, абстрактним, а стислим, технологічним, передбачати конкретні процедури діяльності. Процес цілепокладання полягає у виборі найсприятливіших з погляду можливостей навчального матеріалу і підготовленості учнів варіантів навчання, у яких зовнішні (матеріал, середовище, засоби) і внутрішні (готовність до учіння, зацікавленість, рівень знань, умінь, навичок) чинники співвідносяться в зоні найближчого розвитку учнів у процесі їх пізнавальної діяльності. Цціль і мета є складовими цілепокладання, як мотив супроводжують всю діяльність, виступають еталоном для визначення якості результату, спонукають суб’єктів діяльності до його (результату) корекції. Цілі навчання визначають на підставі аналізу основних компонентів змісту навчального матеріалу, діяльності вчителя, внутрішніх процесів особистісного, інтелектуального та емоційного розвитку учнів, їхньої навчальної діяльності. Такий підхід забезпечує усвідомлення того, що цілі навчання необхідно формулювати через результати, виражені в діях учнів, які вчитель може чітко розпізнати. Щоб "перекласти" результати навчання на мову конкретних дій, необхідно: побудувати систему цілей (таксономію), виділити її категорії та рівні і створити чіткий, конкретний мовний апарат для опису цілей навчання, що забезпечить об'єктивне оцінювання його результатівЦілі навчання визначають з огляду на освітні, виховні та розвивальні можливості навчального матеріалу, а також досягнутий рівень знань, умінь, якостей особистості. Поняття завдання має дві сутності: цільову як завдання формування або цільове завдання (етапна мета короткочасної дії) і змістову сутність як навчальні, тренувальні завдання: вправи, задачі тощо. Щоб забезпечити стратегію будь-якої цілеспрямованої діяльності, необхідно виробити тактику прийнятої виконавцями мети, складовими якої є завдання (що слід зробити), способи їх розв’язання (виконання): методи, прийоми, засоби, які в сукупності приведуть до стратегічного успіху.

Виховні – формування світогляду,моралі. Завдання має дві сутності:1 Завдання формування, або цільові завдання, 2 Завдання розв’язання або навчальні завдання. Поняття 3-єдиної мети спірним і неоднозначним як в дидактиці так і в методиці. Мета уроку повинна бути чіткою, лаконічною, та дидактичною з погляду на вимоги. Мета може бути ближньою і віддаленою, загальною і окремою. Поняття мети, цілі належать до категорії результату, який є не чим іншим, як продуктом певних дій. Конкретне вираження результату може бути здійснене через такі поняття, як підсумок, задача, мета, ціль, ідеал, що як у нашому, так і в зарубіжному вжитку, мають таке тлума­чення: - підсумок — це найближчий бажаний результат, якого прагне до­сягти суб´єкт діяльності за певний час; - задача — це проміжний результат із сукупності доступних і впорядкованих так, що він є певним кроком, який наближає досягнення мети; - мета — це бажаний результат, недосяжний за певний проміжок часу, але доступний для досягнення в майбутньому; - ціль — кінцевий результат, на досягнення якого спрямовані зу­силля суб´єкта діяльності; - ідеал — це результат, якого ніхто ніколи не може досягти, але до якого можна дуже близько підійти. Точний і повний опис цілі навчання включає інформацію про еле­мент засвоєння (уявлення, поняття, судження, теорія), про який ідеть­ся, про те, на якому рівні він засвоюється й як його діагностувати. Виділимо дві важ­ливі характеристики цілей навчання: їх діагностичність та ієрархічність. Цілі навчання мають ієрархічну будову. Це означає, що залежно від обсягу змісту, масштабності завдань, рівня загальності чи конкретності проблеми одна і та сама ціль формулюється по-різному. Ієрархічність цілей навчання підкреслює, що поняття "ціль навчан­ня" — відносне, оскільки воно залежить від того, на якому часовому проміжку розгортається діяльність її реалізації. Таким чином, цілі навчання мають ієрархічну структуру, на вер­шині якої стоять цілі як соціальне замовлення суспільства. Найповніше і в найбільш загальному вигляді вони сформульовані у Конституції України та у Законі" Про освіту". Це ті цілі навчання, які ставить сусп­ільство перед школою, далі йдуть цілі навчання на рівні предмета, тоді на рівні курсу, нарешті, на рівні явища, факту чи процесу і на рівні по­няття.Ще з часів Я.А.Коменського вчені-педагоги відзначали як значний недолік педагогічної діяльності відсутність чітко визначе­них цілей навчання. Учителі, готуючись до уроків, визначають лише спосіб своєї діяльності на уроці (ознайомити, навчити, повторити, довести тощо), але аж ніяк не кінцевий результат цієї діяльності. Він уявляється дуже невизначено, тому й потрібно розрізняти цілі навчання, цілі уроку і мету навчання.

12. Поняття про зміст освіти. Серед категорій дидактики зміст освіти посідає чільне місце й виконує системотвірну функцію. В умовах вибору форм організації навчального процесу, проектування його структури зміст програмного навчального матеріалу є вихідним, початковим. Від його складових, місця в системі тем навчального предмета залежать конкретизація мети й завдань навчального заняття, вибір засобів і методів його проведення. Зміст освіти — це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя та праці. Зміст освіти охоплює не лише знання про природу,суспільство, техніку, культуру й способи діяльності. Він передбачає досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється разом із знаннями в уміннях і навичках, досвід творчої, пошукової діяльності з вирішення нових проблем, перетворення раніше засвоєних знань у нові способи діяльності. У структурі змісту освіти чільне місце посідає досвід ціннісного ставлення до природного й соціального довкілля. Для реформування української національної освіти вагомого значення набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу, що знайшло своє відображення у державних стандартах про загальну середню освіту, нових навчальних програмах та шкільних підручниках.

13.Освітня система України. Відповідно до Закону „Про освіту” система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок:дошкільна освіта;загальна середня освіта;позашкільна освіта;професійно-технічна освіта;вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Дошкільна освіта здійснюється в дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого типу (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) і комбінованого типу з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках. Організовуються також профільні дитячі садки з пріоритетом розвитком певного напряму діяльності, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого і сучасності, надають додаткові освітні послуги. Загальна середня освіта – це цілеспрямований професійне засвоєння систематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Відповідно до закону загальна середня освіта має три рівні: перший – початкова школа; другий – основна школа; третій – старша школа.Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів:середня загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів; загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги;вечірня (змінна) школа – загальноосвітній заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;спеціалізована школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів;гімназія – загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного);ліцей – загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;колегіум – загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філолого-філософського або культурно-естетичного профілю;спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) – загальноосвітній заклад для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку;загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування;школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат). Професійна освіта здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, що забезпечують підготовку кваліфікованих робітників. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:1-й рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;2-й рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;3-4-й рівні – інститут, консерваторія, академія, університет. Система післядипломної освіти виконує функцію безперервності. До того ж ринок праці змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів забезпечують поглиблення професійних знань та вмінь за спеціальністю, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі набутої у навчально-виховному закладі і досвіду практичної роботи. До навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів належать: факультети підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при вищих навчальних закладах, а також на виробництві; професійні навчально-виховні заклади; навчально-курсові комбінати; інші організації, що одержали на це дозвіл органів управління освітою. Для с а м о о с в і т и громадян державними органами, підприємствами, громадськими організаціями, громадянами створюється відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, телерадіонавчальні програми тощо.

15. Основні документи що відображають зміст освіти: державний стандарт початкової освіти, навчальни план, навчальні програми, навчальні підручники, посібники. Іх призначення і структура.

У Законі України про освіту визначено актуальність розробки держаних стандартів змісту і рівня навченості дітей. Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом міністрів україни. Вони підлягають перегляду кожні 10 років та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років.Державний стандарт ЗСО має відображати суспільний ідеал і враховувати реальні можливості особи і системи освіти і його досягненні. Це – документ взаємних зобов’язань: з одного боку, він має чітко окреслювати суспільні гарантії щодо освітніх послуг, які держава зобов’язується безплатно надати кожному, хто має намір здобути загальну середню освіту, з іншого боку, він визначає вимоги до тих, хто претендує на одержання документа про відповідний рівень освіченості. Цей документ має окреслити обсяг змісту ЗСО та характеристики обов’язкового рівня його засвоєння кожним учнем. Отже державний стандарт ЗСО – це унормована система показників про освіченість особи, що реалізується комплексом нормативних документів, які визначають суспільно зумовлений зміст ЗСО та вимоги і гарантії держави щодо її здобуття громадянами. Навчальний план – це державний документ, в якому визначено перелік навчальних предметів, їх розподіл за роками навчання, кількість годин на тиждень.Він виконує змістову, організаційну, управлінську та фінансову функції і дає можливість:• орієнтуватися у забезпеченні учнів відповідних класів підручниками;• організовувати навчально-виховний процес, який регулюється розкладом занять; здійснювати комплектування навчального закладу педагогічними кадрами відповідно до обсягів годин та комплектів класів;• визначати обсяг фінансування навчально-виховного процесу. У навчальних планах шкіл різних типів виокремлено два компоненти: державний і шкільний. Державний компонент (інваріантна частина) є обов’язковим для всіх типів загальноосвітніх середніх навчальних закладів незалежно від форми власності. На цей компонент припадає 80 % навчального часу, з яких 35 % відведено на суспільно-гуманітарні навчальні предмети, 25 % — природно- математичні, 15 % — оздоровчо-трудові, 5 % — на предмети естетичного циклу. Шкільний компонент (варіативна частина) включає вибірково-обов’язкові навчальні предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи загальним обсягом 71 год. на тиждень, або 20 % від загального навчального часу. Цим обсягом навчальних годин відає шкільна рада і використовує його для задоволення потреб та інтересів дітей у поглибленому вивченні окремих предметів, організації занять з профільного навчання за індивідуальними програмами. Цей компонент має враховувати особливості освітньо-виховного й виробничого середовища регіону, в якому працює школа. На основі типового навчального плану кожна школа складає робочий план на поточний навчальний рік. Зміст навчальних предметів, передбачених навчальним планом, визначається навчальними програмами. Навчальна програма — це державний документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, я кими необхідно оволодіти, за розділами і темами з розподілом їх за рокам и навчання. Для кожного навчального предмета розробляється навчальна програма, що визначає його зміст, представлений тематично. Навчальні програми для початкової школи складаються з: • пояснювальної записки, що розкриває основні завдання навчального предмета, особливості організації і методи навчальної діяльності, форми зв’язку класної та позакласної роботи; • змісту дисципліни за розділами і темами; • практичних і лабораторних занять;• системи вмінь і навичок, якими мають оволодіти учні. Відповідно до навчальних програм створюються шкільні підручники й навчальні посібники. Підручник — навчальне видання, яке містить основи науко визнань з певноїнавчальної дисципліни, подані відповідно до мети й завдань навчання, визначених програмою і вимог дидактики, вікової та педагогічної психології. Головне його призначення — зорієнтувати вчителя у змісті навчання на кожному уроці та допомогти учням самостійно поглибити здобуті на уроці знання. Навчальний посібник — видання, як е доповнює або частково замінює підручник.

16.Характеристика Державного стандарту початкової освіти від 20 квітня 2011 року Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 року № 462 «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти».Він визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. Державний стандарт складається з базового навчального плану початкової загальної освіти, загальної характеристики інваріантної та варіативної складових змісту початкової загальної освіти, державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Стандартом також передбачено вивчення іноземної мови з 1 класу в усіх загальноосвітніх навчальних закладах, посилено природничу складову, зокрема введено нову освітню галузь «Природознавство», а також передбачено впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес початкових класів. У 2013-2014 н.р. другокласники розпочнуть вивчати новий навчальний предмет «Сходинки до інформатики». Основним завданням курсу є опанування молодшими школярами практичних навичок сучасними інформаційно-комунікаційни ми технологіями. Також позитивними змінами Державного стандарту є забезпечення наступності змісту дошкільної та початкової загальної освіти, а також упровадження особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховний процес початкових класів. У 2-му класі, за рішенням педагогічної ради, навчальні досягнення учнів оцінюють в балах (окрім предметів «Основи здоров’я», «Фізична культура», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Мистецтво», «Сходинки до інформатики»). Оцінювання має бути вмотивованим. Важливо, щоб дитина не втратила стимулу до праці. Оцінки в балах стають для дітей більш зрозумілими й мотиваційними, якщо супроводжуються коротким, точним коментарем учителя. Завдання педагога полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Вміло користуючись у роботі з другокласниками педагогічною оцінкою, вчитель закладає основи для формування в дітей умінь об’єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливості у класі, що необхідно для підтримки в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками. Навчальні досягнення учнів 2-х класів з предметів «Основи здоров’я», «Фізична культура», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Мистецтво», «Сходинки до інформатики» мають оцінюватись вербально.

Поняття процесу навчання.

Процес як поняття (проходження, просування вперед) відображає закономірну, послідовну, неперервну зміну моментіврозвитку, що слідують один за одним. Йдеться про спеціально організовану, доцільну зміну розвитку під впливом навчання. У процесі навчання дитина оволодіває соціальним досвідом в умовах як самовключення, так і організованого включення її в різні види діяльності: фізично-оздоровчу, предметно-

перетворювальну, навчально-пізнавальну, соціально-комунікативну та громадсько-корисну. Процес навчання — це цілеспрямована, послідовно організована взаємодія вчителя і учнів, опосередкована змістом діяльності, в ході якої розв 'язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку дітей. Навчальний процес — це спеціально організоване й доцільно кероване навчання у певному навчальному закладі за чітко визначеним обсягом змісту освіти,погодженою діяльністю учасників навчального процесу, яка здійснюється в установленому порядку та режимі за різними формами проведення: денна, заочна, вечірня, дистанційна, екстернатна.Цілісність процесу навчання забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння, тобто він має двобічний характер і неможливий без єдності діяльностей учителя й учня. Багато дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між діяльностями викладання та учіння. Проте це відношення "вчитель - учень" не можна зводити до "передавач - приймач". Неодмінною умовою навчання е активність обох учасників процесу, їхня взаємодія. Учитель створює необхідні умови: організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, використовує певні засоби. При цьому формування знань, умінь та навичок, понять і мисленнєвих операцій можливе тільки внаслідок власної активності учня.Тому навчання можна визначити також як управління пізнавальною і практичною діяльністю учнів, унаслідок якої в них формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності (М. Сметанський). Процес навчання є центральним елементом навчального процесу. У різних типах освітніх закладів навчальний процес має свої особливості. Навчання – це цілеспрямований процес навчальної взаємодії між учителем та учнями з метою розвитку, навчання й виховання кожної дитини.