Розділ 9. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації

9.1. Глобалізація: проблеми і тенденції розвитку світового суспільства (етичний аспект)

Кінець ХХ століття увійшов до історії, як початок епохи інформаційних технологій. Бурхливий розвиток інтеграційних процесів веде до глобалізації. Глобалізація (від лат. global – куля) – це процес переростання будь-якого явища в явище світового масштабу і його трансформація в цілісне світове середовище. Глобальна революція, яка охопила всі країни і народи, являючи собою мережу найрізноманітніших економічних взаємозв’язків, що широко зростає. Процеси глобалізації стають можливими, коли здійснюються предумови для виникнення єдиної світової інфраструктури, коли досягається певний рівень стандартизації й уніфікації життя людей.

У результаті глобальної революції відбувається: 1) поглиблення взаємозв’язків між найважливішими фінансовими центрами; 2) тісна технологічна кооперація серед фірм; 3) глобальні інформаційні мережі зв’язують світ в одне ціле; 4) національні ринки все менше можна розглядати як критерій для сегментації ринку; 5) поєднання гострої конкуренції із розширенням елементів взаємодії і співробітництва; 6) інтернаціоналізація виробничих зв’язків у високотехнологічних галузях на базі прямих іноземних інвестицій; 7) формування глобальних ринків.

Існує три ракурси глобалізації як соціального явища: 1) соціально-політичний – політична глобалізація вивчає роль держави й інших суб’єктів міжнародного життя у лобалізованому світі, перспективи становлення глобального цивільного суспільства, що має загальні правові принципи й норми; 2) соціально-економічний – економічна глобалізація вивчає формування глобальних ринків і стратегію поведінки корпорацій і міжнародних фінансово-економічних інститутів, перспективи формування принципово нових економічних відносин і типів господарства; 3) соціокультурний – культурна глобалізація вивчає глибинні зміни в культурних стереотипах у зв’язку з новітніми науково-технічними соціальними нововведеннями, перспективи міжкультурного діалогу.

Базові мегатенденції глобального цивілізаційного процесу знайшли відображення в соціокультурній сфері: а) «культурна поляризація»; б) «культурна асиміляція»; в) «культурна гібридизація»; г) «культурна ізоляція».

«Культурна поляризація». Під знаком цієї тенденції пройшла значна частина ХХ ст.: йдеться про протиборство двох таборів – капіталістичного й соціалістичного. Основний механізм реалізації цієї мегатенденції – поляризація й сегментація політичної і геоекономічної карти світу, що супроводжувалися формуванням військово-політичних й економічних регіональних союзів.

«Культурна асиміляція» грунтується на висновку, що альтернативи «вестернізації» не існує. Усе більшого значення набуває процес встановлення універсальних («загальнолюдських») норм і правил у міжнародних відносинах.

«Культурна гібридизація» доповнюється процесами транскультурної конвергенції та формування транслокальних культур – культур діаспори на противагу традиційним культурам, що відзначаються локалізованістю й прагнуть до національно-державної ідентичності. Світ поступово перетворюється на складну мозаїку транслокальних культур, що глибоко проникають одна в одну й утворюють нові культурні регіони, що мають мережну структуру. Інтенсифікація комунікацій і міжкультурних взаємовпливів, розвиток інформаційних технологій сприяють подальшій диверсифікації розмаїтого світу людських культур, протистоять поглинанню їх якоюсь універсальною «глобальною культурою».

«Культурна ізоляція». ХХ ст. дало багато прикладів ізоляції і самоізоляції окремих країн, регіонів, політичних блоків («санітарні кордони», «залізна завіса»). Джерелами ізоляціоністських тенденцій у сторіччі, що наступило, будуть культурний і релігійний фундаменталізм; екологічні, націоналістичні й расистські рухи; прихід до влади авторитарних і тоталітарних режимів, які, можливо, вдаватимуться до таких заходів: соціокультурна автаркія (гр. самозадоволення), обмеження інформаційних і гуманітарних контактів, свободи пересування, жорстка цензура.

Глобальними називають проблеми, які зачипають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Глобальні проблеми – продукт діяльності людини, породжені стихийним розвитком цивілізації, размежуванням культурних центрів і периферій, неравномірним науково-технічним, економічним, соціально-політичним і культурним розвитком держав і регіонів. Вперше увагу світової спільноти на існування глобальних проблем привернули вчені Римського клубу (створеного у 1968 р.). Саме вчені клубу дослідили тенденції планетарного розвитку, висловили занепокоєнність станом і майбутнім планети: зростання населення, промислового виробництва, забруднення середовища.

Гострі дискусії відбуваються навколо проблем: «глобальної конкуренції, що має тенденцію до зростання»; «глобалізації економіки», «глобалізації освіти»; «економічної глобалізації»; «культурної глобалізації».

Глобальні проблеми групуються навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку людства: людина-техніка, людина-природа, людина-культура. Людина-техніка – використання атомної енергії, а також через непрогнозованність наслідків роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання. Людина-культура – тенденція до втрати культурних національних рис. Людина-природа – погіршення екологічної ситуації, зростають природні катаклізми та техногенни катастрофи.

Останнім часом загострення екологічної кризи веде до фатальних наслідків. Швидке розповсюдження екологічної кризи загрожує охопити всю планету, тому міграція на нові території не може бути здійснена. Реальний вихід із кризи – зміна способів виробництва, об’ємів і норм споживання природних ресурсів. Люди сьогодні споживають таку велику кількість енергії і речовини, що в сотні разів більше ніж їх біологічні потреби. Великі міста несуть теж загрозу, бо велика кількість людей можуть загинуть при природних катастрофах (землетрус та інше). Люди вибирають більше 10% від стоків рік – це гранично дозволені норми споживання.

Глобольні проблеми поділяють на проблеми, що загрожують існуванню всього людства (термоядерна війна; забруднення середовища; небезпечні хвороби) і проблеми, вирішення яких забезпечує прогресивний розвиток людства (запаси сировини; демографічний вибух; голод; економічна відсталість країн; освоєння космосу; міжнародні відносини; ресурси світового океану; альтернативні джерела енергії).

Особливою проблемою є проблема голоду і на неї варто звернути увагу. Вона також тягне за собою інший ряд проблем таких як: запаси сировини і як використовувати їх, демографічна ситуація і економічний розвиток.

Культура як феномен буття і самореалізації сприяла поступовому виникненню глобальних проблем.

Все частіше, завдяки культурному синкретизму (гр. об’єднання) пропонуються ідеалізовані культурні стереотипи західного зразку. Моральні цінності експортуються як матеріальні продукти (капітали, нафта). Утвердився культурний плюралізм і релятивізм.

Культурний плюралізм (лат. множинний) – сучасний світ розглядається як багатонаціанальне утворення, всі народи і етноси рівноцінні.

Культурний релятивізм (лат. відносний) - означає заперечення того, що будь-який народ єдиний володіє істиною.

Особливою тенденцією сучасності є повага до найменш численних, екзотичних культур. Декларування принципу толерантності по відношенню к малим етносам.

Глобалізація загострила таку проблему як тероризм. В терактах порушуються інтереси, суверенність і національні почуття, моральні принципи певних народів і етносів.

Таким чином, з одного боку глобалізація об’єднує людей, а з іншого веде до втрати ідентичності, змушує об’єднуватись в певні субкультури для досягнення самореалізації.

Спеціальні дослідження глобальних проблем містить у собі також комплекс заходів для їхнього вирішення. Але поряд із прийняттям юридичних нормативних документів, розвитком економічного виховання й освіти, жорсткістю санкцій за порушення й злочини, розробкою соціальних програм по регулюванню народжуваності й іншого багатьом ученим вирішення глобальних проблем бачиться в зміні самої людини, її культури. Ця зміна повинна бути спрямована на відновлення гармонії людини та безупинно мінливого світу.

Культурні зміни повинні привести до народження нових цінностей – соціальних, етичних, духовних, які складуть культурну атмосферу майбутнього.