Передумови та специфіка укр..національного руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух

У цей період з’явились нові риси, характерні для українського національно-визвольного руху, а саме:

-- виникнення громадівського руху;

посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітніх заходів, що набирали характеру опозиційних виступів;

створення українських національних партій.

На Наддніпрянщині, незважаючи на різні заборони (Валуєвський 1863р., Емський 1876р. укази про русифікацію), у 1860-1870-х рр. поширився громадівський рух української інтелігенції та патріотично налаштованого студентства. Перша громада виникла у Києві. Члени її демократично-ліберального крила (В.Антонович, М.Драгоманов, П.Чубинський) виступили за національно-культурну автономію України, сподіваючись, що цього можна досягти широкою просвітницькою діяльністю серед народу. Члени радикально-демократичного крила (В.Синьогуб, В.Пилипенко та ін.) стояли за народне повстання та встановлення української, польської, російської республік. Такі громади діяли майже в усіх великих містах. У 1897р. громади об’єднались у загальноукраїнську організацію, щоб спрямувати національний рух і надалі в культурно-освітньому напрямку.

Із наступом реакції у 80-тих роках громадівський рух занепадає, а центр визвольної боротьби з Наддніпрянщини переміщується на західноукраїнські землі.

Активно розвивати в Наддніпрянській Україні національну свідомість мас взялися студенти Київського університету. Наприкінці 6О-х років вони утворили таємний гурток «Хлопоманів».

ХЛОПОМАНИ — кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини XIX ст. Хлопоманство зароджувалось як рух за розвиток української мови. Сам термін означав бажання зблизитися з простим людом — хлопами (так називали феодально залежних селян у Київській Русі, а згодом у Польщі та на українських та білоруських землях, що входили до її складу). Xлопомани розмовляли виключно українською мовою, носили національний одяг, улаштовували маніфестації на честь Т.Шевченка, мріяли про об'єднання України з Польщею, не обмежуючи своїх претензій Дніпром. Та частина українських діячів, яка більше займалася питаннями національної культури, на відміну від них не ставила питання про відокремлення України від Росії.

71. Розвиток культурно-освітнього і національно-політичного руху у західноукраїнськиї землях (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Розвиток національного рух У Західній Україні:

1)тут активізувалися діяльність полі­тичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організацій­ної діяльності партій Наддніпрянської Укра­їни. Так, у Львові знаходилася партійна дру­карня Революційної української партії, було видано роботу М. Махновського "Само­стійна Україна;

2)діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство "Просвіта" мало 78 філій, 2944 чи/палень, курси для неписьменних. Кращі твори украї­нської літератури друкувалися па сто­рінках редагованого М.Грушевським та ].Франком журналу "Літературно-науковий вісник". Упродовж 1899-1917рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

3)зростала кількість українських пред­ставників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

4)розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації "Сокіл", "Січ", які роз­тали в української молоді почуття патрі­отизму, схильність до дисципліни, знань;

5)широкого розмаху набув кооператив­ний рух, спрямований па економічне відро­дження селянства, на виховання його націо­нальної самосвідомості. Розвитку коопе­ративного руху сприяли "Просвіта" та уніатська церква.