Українська держава знову розколола­ся на два гетьманства

 

ЛІВОБЕРЕЖЖЯ

Д. Многогрішний, погодившись на вхо­дження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Геть­ман відновив зв'язки з П.Дорошенком, на­давши йому військову допомогу. Діяль­ність Д.Многогрішного не узгоджувала­ся з офіційною політикою російського уря­ду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної Украї­ни було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича (1672-1687 рр.).

ПРАВОБЕРЕЖЖЯ

П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочат­ку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.).

БОРОТЬБА П.ДОРОШЕНКА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЄДНОСТІ

Підтиском надзвичайно тяжких зовніш­ніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.

У 1672 р. гетьман приєднався до Туреч­чини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України:

Поділля відходило до Туреччини: Українська держава утворювалася в ме­жах Брацлавського і Київського воєводств.

 

Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати випла­ти данини, роззброєння козаків, зруйнуван­ня фортець, відбулося безжалісне погра­бування українського населення турецьки­ми і татарськими військами.

Сподівання гетьмана на турецьку про­текцію не виправдалися.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на пере­говори з Москвою. Він погодився повер­нутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, ЇЇ прав і вільностей, надання надійної до­помоги для боротьби з Туреччиною. Оскіль­ки позиції сторін не співпали, переговори припинилися.

На початку 1674 р. російські війська ра­зом з військом І. Самойловича оволоділи ос­новними містами Правобережжя. І Самойлович обирається гетьманом усієї України.

 

Москва усвідомлювала, що її спроба по­вернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною, Та коли влітку 1674 р. турки і татари всту­пили на правобережні землі, російсько-ук­раїнське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П.Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.

Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.

У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазна­ли невдачі.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.

Починаючи з 1674р. становище П. Дорошенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округи.

У жовтні 1676р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький.

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-виз­вольної війни та її поразку. Була ліквідо­вана українська державність на Право­бережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в ме­жах етнічних українських земельбуло створено лише па короткий період.

 

Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона:

зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;