Поняття, мета і завдання правового виховання

Виховання — це процес, за допомогою якого передається і засвоюється соціально цінний досвід поколінь. В умовах здобуття освіти виховання виступає як спеціально організований і цілеспрямований педагогічний процес формування належного рівня свідомості і поведінки особистості. Суттєвий внесок у розкриття сутності виховання зробили відомі педагоги К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Ващенко, О. Столяренко та ін.

Одним із головних завдань процесу виховання є досягнення у особи стану вихованості, що проявляється у її ставленні до навколишнього середовища, повазі до загальнолюдських цінностей, закону, прав та свобод людини.

Виховання можна визначити як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінної особистості як невід'ємної частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. У широкому розумінні — це сукупність всіх впливів на свідомість, поведінку та психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, культурному, громадському житті суспільства. У вузькому — виховання є планомірним впливом батьків, школи та вузу на вихованця.

Одним із видів виховання є правове. Рівень правового виховання, формування правової свідомості та правової культури — один із важливих критеріїв і передумов побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Правове виховання —це необхідна умова підвищення правової активності трудящих, формування правової культури суспільства, подальшого зміцнення законності і правопорядку.

Основним нормативним документом, який регулює процес здійснення правового виховання населення, є Закон України «Про освіту». Окремі аспекти даного напряму виховання, а саме основні напрями правової освіти та форми її реалізації, визначені у Програмі правової освіти населення, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 29 травня 1995 р. Вона визначає правову освіту як процес засвоєння знань про основи держави та права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності й правопорядку. Правова освіта — це необхідний елемент правової культури.

Правове виховання тісно пов'язане з іншими видами виховання. Неможливо уявити правове виховання без морального. Це пояснюється тим, що і право, і мораль спрямовані на формування необхідної поведінки людей відповідно до визначених норм та принципів поведінки.

Моральне виховання — це цілеспрямований процес формування у людини знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей і почуттів, стійких і звичних норм поведінки, які відповідають моральному ідеалу.

Правове виховання органічно пов'язане з ідейно-політичним вихованням. Право є одним із засобів здійснення державної політики. Воно надає політичним вимогам загальнообов'язкового характеру, забезпечує стійкість та визначеність суспільних відносин. Держава за допомогою права повинна впливати на людей з метою формування у їх свідомості переконання (ідей) побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Метою трудового виховання в сучасних умовах є формування шанобливого ставлення до праці у будь-якій сфері (фізичній, інтелектуальній). Право стимулює ідейну і психологічну готовність до трудової діяльності, потяг до високоякісної праці та професіоналізму, виховання у особи дисципліни в трудовій сфері, свідомого ставлення до праці, вмінь та навичок. Сюди ж необхідно віднести виховання культури праці, поваги до людей, які працюють, формування переконання, що лише праця людей, яка забезпечує виробництво матеріальних і духовних цінностей, всього необхідного для життя особи, а також вміння керувати цими процесами забезпечить достатній рівень життя людей, їх матеріальний і духовний добробут.

Правове виховання постійно взаємодіє з інтелектуальним розвитком особистості, суть якого полягає в оволодінні вихованцем певною сукупністю знань про суспільство, природу, навколишнє середовище. Процес розумового виховання необхідно розглядати, з одного боку, як розвиток у особи розумових сил і здібностей, діалектичного, абстрактного, евристичного, а також системного мислення, а з іншого — оволодіння інтелектуальними, розумовими операціями (аналізом, синтезом, доказовістю, порівнянням тощо).

Правове професійне виховання визначається як цілеспрямована, планова і організаційна діяльність державних органів і суспільних організацій, у ході якої з урахуванням об'єктивних умов суспільного життя у спеціалістів формується система професійних правових знань і уявлень, емоцій, почуттів і установок, що забезпечують їх свідомо-активну правомірну поведінку в процесі професійної діяльності.

Отже, професійно-правове виховання формує у громадянина комплекс таких правових і професійних знань, умінь, навичок, звичок, уявлень та переконань, які забезпечують його становлення як особистості та фахівця відповідного рівня.

Взаємодія правового виховання з іншими напрямами виховання: трудовим, моральним, професійним тощо, передбачає всебічний розвиток особистості.

Визначаючи поняття правового виховання як процес правової соціалізації особи, сприйняття нею вимог права, його результативного значення, слід також підкреслити, що воно повинно бути: системним, систематичним, цілеспрямованим та організованим.

У широкому розумінні цей процес є наслідком впливу на людину багатьох факторів соціально-економічного устрою життя, політичного режиму, внутрішньої політики, норм законодавства та юридичної практики, моральної атмосфери традицій суспільства, а також загальної освіти та юридичного навчання.

Воно покликане поширювати правові знання, формувати правові переконання та правову культуру, виховувати почуття поваги до норм права, переконання у необхідності їх виконання, прищеплення навичок правомірної поведінки населенню.

Узагальнюючи викладене вище можна дати таке визначення: правове виховання — це цілеспрямована, організована, послідовна, систематична та системна діяльність з боку держави, її органів, установ та організацій, інших учасників правовиховної діяльності з метою формування у особи належного рівня правової свідомості та правової культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також прагнення до соціально-правової активності.

Мета правовиховного процесу є складовою частиною системи правового виховання. У теорії і методиці правового виховання було запропоновано «виділення трьохрівневої ієрархії мети діяльності, спрямованій на формування комплексу специфічних якостей особистості в правовій сфері життєдіяльності: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання (проміжна мета); формування мотивів і звичок, правомірної, соціально-активної поведінки (кінцева мета)». Такий підхід дає змогу врахувати основні елементи правової свідомості — знання права, правові емоції, готовність до правомірної поведінки, а з іншого — визначає конкретні завдання у правовиховній роботі. Крім того, мету правового виховання можна класифікувати за різними напрямами, а саме за:

— обсягом — на: загальну, конкретну, стратегічну;

— терміном, часом її здійснення — на: ближчу, довготривалу, перспективну;

— змістом — на: освітню, профілактичну, агітаційну.

Важливе місце у процесі правого виховання займає визначення його конкретних завдань, а саме:

— поширення правової інформації серед населення;

— набуття і перетворення правових знань мас на переконання, виховання поваги до закону;

— виховання правової активності населення;

— створення змістовного складу правових переконань, установок і поглядів;

— формування у кожного системи знань з питань основ держави і права; розвиток інтересів до цієї галузі знань і зв'язок права з життям; формування поваги до держави, до її конкретних органів;

— прищеплення навичок правомірної поведінки.

Реалізація мети, завдань та змісту правового виховання покладається на механізм, який є засобом управління правовиховним процесом та визначає межі дій, місце та значення кожного його компонента. Під механізмом правового виховання розуміють порядок переведення правових ідей і установок, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість. До основних елементів, які складають механізм правового виховання, відносяться:

— суб'єкти (державні органи, організації, установи, керівники, вихователі, інші учасники правовиховного процесу) — головна ланка, яка визначає та спрямовує загальний напрям правовиховної роботи, здійснює контроль та вносить корективи у розвиток правовиховного процесу;

— об'єкти — з одного боку, суспільна правова свідомість, з іншого — свідомість, воля та поведінка особи, яку необхідно сформувати надавши сукупність правових і професійних знань, навичок і вмінь;

— зміст, мета, завдання, принципи та функції правового виховання;

— правова база (система норм права, сукупність право-виховних заходів, інформація правового змісту);

— засоби, форми і методи правового виховання;

— організація та ефективність правовиховного процесу;

— педагогічні технології — являють собою системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Технологічні рішення і дії дають змогу у навчально-виховному процесі набути особистості необхідного їй досвіду.

Відбувається процес правового виховання від накопичення правових знань, правової інформації до перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки та до готовності діяти, керуючись цими переконаннями.

Отже, система правового виховання — сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, що забезпечує його визначений порядок і організацію. Вона, з одного боку, характеризується цілісністю, всі елементи якої розташовані у певному встановленому порядку, який залежить передусім від важливості й значення кожного конкретного елемента системи, а, з іншого — вона не має структурної ієрархії та чіткої внутрішньої підпорядкованості, тобто жоден елемент не може володіти беззаперечною перевагою щодо іншого. Система правового виховання надає можливість з'ясовувати внутрішній механізм взаємодії та взаємовпливу її структурних елементів, їх специфічні риси, динамізм, ефективність та результати правовиховного процесу.