Розвиток української культури на сучасному етапі

В умовах, коли Україна стала незалежною державою, набирає сил її національно-культурне відродження. Відомо, у якому стані знахо­дилась сфера культури внаслідок багатолітньої дії всіляких залиш­кових принципів. Але останнім часом немало робиться, щоб вийти з кризової ситуації. Розвитку української культури надається державна підтримка. «Основи законодавства України про культуру», прийняті Верховною Радою на початку 1992 p., намітили відрахування 8 відсотків національного прибутку на її розвиток. Життя показало нереальність цих планів.

Ключове питання національно-культурного відродження - на­родна освіта. 23 травня 1991 р. Верховною Радою був прийнятий за­кон України «Про освіту». Він визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив карди­нальні зміни в її роботі. Освітня система стає більш гнучкою та різно­манітною. Поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів сприяла поява мережі альтернативних навчальних закладів - ліцеїв, коледжів, гімназій.

Реорганізовується вся система вищої та середньої спеціальної освіти. На 1998 р. в Україні нараховувалось 201 навчальні заклади III—IV рівнів акредитації. Крім того, є ще 665 закладів освіти І—НІ рівнів акредитації, тобто технікумів та коледжів.

Поряд з державними в Україні засновані вищі навчальні заклади інших форм власності, які називають ще недержавними. Таких за­кладів є 139 і в них навчається 6 відсотків студентів від загальної їхньої кількості. Основна проблема, яка стоїть перед недержавними вузами, - проведення акредитації, тобто одержання права на видачу диплома державного зразка.

Однак низький рівень фінансування створює великі труднощі в розвитку науки. Не маючи необхідної матеріальної, інформаційної та моральної підтримки, вчені починають займатися примітивною комерцією або виїжджають за межі України в пошуках кращої долі. Тільки з Академії наук виїхало за кордон 2800 молодих учених.

Процеси оновлення широко охопили українську літературу. Опубліковано твори ще донедавна заборонених письменників В.Винниченка. С.Плужника, О.Олеся, Б.Лепкого, М.Зерова, О.Теліги та інших. В літературній творчості розширюється те­матичний діапазон прозових, поетичних і драматичних творів, уріз­номанітнюються їх стильові форми. В літературний процес вступила значна група молодих майстрів.

Одним із зачинателів нового напряму в монументальному живо­писі піт. назвою «українська національна колористична школа» став художник Г.Синиця. Він залишився вірним ідеям школи М. Войчука, ідеям відродження українського монументального живопису на основі традицій мистецтва Київської Русі, її фресок, настінного живопису.

Досить активно новаторський стиль утверджується також в му­зичному мистецтві. Цьому сприяєте, що українська національна му­зична школа має традиції, пов'язані з іменами таких композиторів-новаторів, як Б.Лятошинський, а також його послідовників Г.Таранова та інших, які свого часу за модернізм у музиці зазнані не тільки жорстокої критики, а й переслідувань з боку офі­ційних інституцій

В Україні започатковано велику кількість фестивалів та конкурсів - оперного мистецтва, органної та фортепіанної музики, піаністів та скрипачів.

З новими піснями виступають О.Білозір, М.Гнатюк, П.Дворський, Н.Матвієнко інші майстри естрадного мистецтва.

Поступово відроджується українське кіно. Однак на екранах Ук­раїни сьогодні на 90 відсотків - американські стрічки. Українські фільми становлять 0,3 відсотка. Стрімко розвивається телебачення. В 1992 р. вийшла в ефір пер­ша передача Житомирського телецентру.

Обнадійливі процеси відбуваються в театрі. Про його попу­лярність в Україні свідчить те, що на приблизно 40 тисячах щоріч­них вистав буває майже 20 мільйонів глядачів. Світове визнання і славу здобув своєю творчістю театральний режисер-новатор Р.Віктюк.

В духовному відродженні українського народу вагому роль відігра­ють релігія та церква, збережені ними загальнолюдські та моральні цінності. В сучасній Україні існує близько 105 церков, конфесій, течій та напрямків, 96,7 відсотків з них є християнськими. Заборони й активна боротьба з релігією та церквою, ха­рактерні для радянського суспільства, відійшли в минуле. 52 % віру­ючих в Україні православні. Відновилися раніше заборонені Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) і Українськії греко-католицька церква (УГКЦ).

В 1998 р. Українська держава розпочала новий етан практичної реалізації програми відродження історичних пам'яток, повернення до життя символів віри українського народу. Відновлено дзвіницю Михайлівського Золотоверхого собору. Відбудовано заново й сам храм. Після кількох років дискусій з приводу проектів робіт відбудо­вано Успенський собор Києво-Печерської лаври.

В умовах переходу від одного до іншого типу економіки виникло таке словосполучення, як «культура і ринок». Не словосполучення, або «комерція і справжнє мистецтво», дає немало підстав для сер­йозного неспокою, побоювань. В усякому разі у зв'язку з переходом до ринкових відносин культура вимагає невідкладних захисних за­ходів. Умова для успіш­ного розвитку держави одна: має бути прямий державний захист культури, треба вкладати достатньо коштів в освіту, науку і культу­ру, їх пріоритет, первісність перед усіма іншими проблемами сус­пільства і держави незаперечні і доведені історією, досвідом розвитку всіх передових країн світу.

Культура - неначе вічна золота нитка історії, що з'єднує покоління, епохи, часи і спрямована в майбутнє. Спільна турбота про неї - живо­дайна. Українська культура накопичила великі цінності. Завдання нинішніх поколінь - зберегти і примножити їх.

 

 

Живопис. Види живопису.

Живо́пис — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.Найбільш поширені твори живопису, виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму.Українське слово живопис вказує на реалізм цього мистецтва в епоху бароко, коли в Україні почали писати картини в західному стилі, переважно олійними фарбами. В іконопису вживається дієслово «писати», так само як у грецькій мові. У той же час «живописати» може бути зрозуміле як енергійна, своєрідна манера писати, тобто і як свого роду писемність.

Зародивя живопис у первісно-общинному ладі. Найдавнішими творами живопису є зображення тварин і людей у печерах:Айтамирська печера (Іспанія), печера Ласко у Франції, Капова (Нижній Урал), Камяна Могила (біля Мелітополя, Запорізька обл.)

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.

За тематикою живопис поді ляється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.

Найважливішим зображальним засобом живопису є колір.

Сепія – назва малюнка, виконаного фарбою із сепії (морського молюска: сіро-брунатний колір). Використовував Шевченко.

Пастель – малюнок, виконаний м’яким кольоровим олівцем, виготовлений із стертих у порошок фарб з домішкою з’єднуваної речовини.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотипний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, вуглем або друковані художні зображення, відтиснуті на папері формою.

Є такі види графіки: журнальна, книжкова, газетна (ілюстрації, ініціали, худ. Заставки). Заставка – це невелика сюжетна або орнаментальна композиція, що прикрашає і виділяє який-небудь розділ книжки.

Ужиткова графіка: поштові марки,етикетки, грамоти, дипломи, плакати(видовищний, рекламний, політичний0.

За технікою виконання графіка поділяється на рисунок твердими матеріалами і на малюнок чорнилом чи тушшю.