Сутність безробіття та державне регулювання зайнятості за умов змішаної економіки

За визначенням міжнародної організації праці, безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. Така характеристика безробіття зовсім не заторкує її політекономічний аспект.

В політекономічному аспекті безробіття означає неспроможність капіталістичної системи забезпечити частину працездатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не лише не спроможний, але й не зацікавлений у ліквідації безробіття.

Якщо розглядати безробіття в контексті об'єктно-суб'єктних відносин, то воно означає виробничі відносини між протилежними класами і державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Проте висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Представники неокласичного напряму розглядають безробіття як добровільне і тимчасове явище, викликане нібито надто високими вимогами до оплати праці. Ці твердження були піддані обґрунтованій критиці Дж. Кейнсом.

Найпоширеніша в наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, зумовлений схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед, законами конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення. У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Його сутність полягає в зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили, праці пролетаріату з одного боку, і зростанням промислової резервної армії – з другого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його не достатньо, бо за умов гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих – скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), наднормових робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми – умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення такого попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим чинником тиску на зниження заробітної плати працівників.

Основними формами безробіття при капіталізмі є: 1) поточне, 2) аграрне, 3) застійне перенаселення.

Найчастіше поточне перенаселення – це коротко- і середньотермінове безробіття внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття:

технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки);

фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професійними, віковими та регіональними переміщеннями);

структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність);

циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами);

конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції);

регіональне.

Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття завдає значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1 % призводить до втрати річної продукції більш як на 2 %. Для безробітних це збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця у розвинених країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинених країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. у 2001 р. Лише у країнах ЄС від безробіття втрати щорічно становлять понад 200 млрд. дол. В Україні, за офіційними даними, наприкінці 90-х налічувалося близько 12 % безробітних, а за даними Всесвітнього банку – понад 25 %.

За сучасних умов використовуються два основні методи державного регулювання зайнятості: 1) за характером впливу на ринок робочої сили (у т. ч. ринок праці); 2) за ступенем такого впливу. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на певні різновиди.

Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т. ч. на зайнятість, виділяють активні та пасивні важелі. До активних належать підготовка та перепідготовка кадрів належної кваліфікації, організація громадських робіт, створення нових робочих місць та стимулювання їх утворення, вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання, достроковий вихід на пенсію та ін. До пасивних важелів належить виплата допомоги безробітним, надання їм матеріальної підтримки (у формі талонів на споживання тощо).

За ступенем впливу на ринок робочої сили (у т. ч. зайнятості) розрізняють заходи прямої дії та опосередкованої. До заходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні.

Крім того, на макрорівні розмежовують адміністративні та правові важелі регулювання зайнятості, з одного боку, й економічні – з другого.

До економічних важелів належать розвиток державного підприємства, державні закупівлі товарів і послуг, надання податкових пільг і субсидій недержавним підприємствам за створення додаткових робочих місць, кредитна, міграційна політика тощо.