Архітектура Київської Русі

Українські скульптори

Іван Георгій Пінзель — галицький скульптор середини18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів.

Походив з Чехії (про це свідчить схожість його творів на твори митців празької школи). Прибув до Польщі в кінці 1740-х на запрошення Бернарда Меретина для виконання різьбарських робіт в проектованих архітектором на замовлення Миколи Василя Потоцького будівлях. В кінці 1750-х Меретин замовив Пінзелю виконання оздоблювальних робіт в костелі у Годовиці, які він не зміг виконати через передчасну смерть архітектора (крім казальниці - спрощеної репліки амвону в костелі Городенки). Виконав у 1759-61 роках монументальні статуї святих Атанасія, Леона, кінну статую святого Юра, за що отримав близько 37000 золотих (величезна тоді сума). Перед смертю Меретин доручив йому виконання 2-х балконових консолей з чоловічими торсами в ринковій кам'яниці №40, перебудованій під резиденцію львівського єпископа УГКЦ Леона Шептицького, яка 1761 була під дахом. 1761 М.В.Потоцький офірував 10000 золотих для виконання різьбарських робіт в новому Домініканському костелі Львова, за виконання робіт взявся Пінзель. Вони передбачали виконання 2-х бічних вівтарів у каплицях на поперечній осі храму (до наших днів не збереглись, вціліли приналежні фігури святих Миколая, Юзефа, Августина, Домініка, виконані перед консекрацією храму 1764 року. Пінзель виконав статую Матері Божої з дитятком в орторіумі кляшторному за великим вівтарем. З 1764 тривали роботи із зовнішньої декорації костелу.Поява Пінзеля сприяла розвитку талантів Томаша Гуттера, Конрада Кутченрайтера, Єжи Маркварта, Христіана Сейнера, Себастьяна Фесінгера, спримувало їх творчість в напрямку розквітлого рококо. Варстат Пінзеля, який провадився, найправдоподібніше, в Бучачі, сприяв появі (крім Антона Штиля, Фабіяна Фесінгера, Яна Непомуцена Бехерта) таких чільних майстрів молодшої генерації львівської різьбарської школи на чолі з Антоном Осинським, Іваном та Матвієм Полейовськими, Іваном Оброцьким, Франциском Олендзьким.,

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (*18 травня (30 травня) 1887, Київ — †25 лютого 1964, Нью-Йорк) — український та американськийскульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об’єднання Митців Українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 рокуБільшості його композицій властиваманера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже, М. Дюшаном, Р. і С. Делоне, А. Родченко, П. Ковжуном, послідовниками і дослідниками.Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано); «Танок», «Анжеліка», бюсти Т. Шевченка, І. Франка.Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові. Твори О. Архипенка мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви…Ім'я О. Архипенка посідає гідне місце в шерензі Митців ХХ століття: Матісс, Пікассо, Брак, Лєже, Малевич. Його вважали вчителем майстри світової скульптури: Манцу, Джакометті, Мур, Колдер, Кавалерідзе.В пам'ять про О. Архипенка в Києві встановлено пам'ятний знак «Повернення Архипенка» у вигляді копії одного з його жіночих образів. Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ-Донбас» (вул. Пушкінська, 42, біля пл. Л. Толстого).Понад півстоліття ім'я Архипенка офіційним мистецтвознавством замовчувалося в Україні так само, як імена К.Малевича, Б.Кандинського, О.Екстер, Д.Бурлюка, М.Бойчука. Їхні образи існували в переказах старшого покоління художників. Вони були не лише міфом про свободу, але й активно впливали на формування нової художньої думки в мистецькому андеграунді за радянських часів, а особливо в пострадянське десятиліття

16. Основною рисою скіфського мистецтва в Північному Причорномор'ї було поєднання східних елементів з класичними грецькими, які сюди йшли з грецької метрополії і місцевих грецьких колоній. Це дало єдине в своєму роді витончене мистецтво. Безліч предметів скіфського мистецтва знайдено в могилах, зокрема в Південній Україні та на Кубані; вони були не тільки імпортовані з Греції, але й витворювані на місці грецькими та, безсумнівно, також скіфськими майстрами. Особливо високого розвитку досягло ювелірство, що своїм артизмом і багатством часто перевищувало подібні твори самої Греції.

Шедевр ювелірного мистецтва світового значення, золота нагрудна прикраса скіфського царя вагою 1140 г і діаметром понад 30 см. Знайдена в 1971 році при розкопках кургана Товста Могила (Дніпропетровська обл.

Пектора́ль (з лат. пектус - груди) - шийна прикраса, що закривала груди, часом і плечі. Очевидно, походить від частини бойового обладунку, що захищав верхню частину грудей, плечі та горло. Найвідоміший приклад - скіфська пектораль із кургану Товста могила, виявлена у 1971 р. Мозолевським Б. Зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

17. У краю курганного насипу встановлювалися жертовники, які за своєю конструкцією були різної форми і розмірів. Вони поділялися на вівтарі-моноліти, вівтарі-кладки і комбіновані (моноліт з кладкою). У курганах з жертовниками вчені обов'язково знаходили сліди тризни: осколки амфор, кістки і черепи тварин, зустрічалися і вогнища. Залишки тризни розташовувалися звичайно в безпосередній близькості від жертовника, рідше - на ньому самому або під ним. Відбувалося це, мабуть, тому, що жертівники деякий час залишалися відкритими і насипом перекривалися в останню чергу.

Більшість скіфських курганів було розграбовано ще в давнину, але не тільки... Так, наприклад, багаті Келермеса-ські кургани в 1903 році були розкопані не фахівцями, а одним шукачем скарбів - певним техніком Д.Г. Шульцем. Він розкопав в Прикубання чотири насипу, в яких знайшов багато дорогих речей - убори й озброєння похованих. Згодом, однак, вчені теж знайшли тут прекрасне срібне дзеркало, фарбоване з тильного боку гравіюванням й обкладене тонким золотим листом, на якому відтиснуті чудові малюнки.

Архітектура Київської Русі

В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у ІІ ст. до н. е. Високим рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі Чорного моря. У часи становлення Київської Русі формується тип давньоруського міста, складовими якого були: «дитинець», або «днешній град», у якому жили бояри та дружинники, чисельна князівська та боярська челядь і ремісники, які обслуговували княжий двір та боярські хороми; «окольний град», який складався з кварталів простого люду, ремісників, торговельного майдану, подвіря купців, численних церков та монастирів; околиці — «посади», «кінці», заселені ремісничим і торговим людом. Система планування міста переважно була лінійною, тобто вулиці йшли вздовж шляхів, струмків або річок. За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам'яток житлової архітектури не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Археологічні дослідження та літописи дають певні уявлення про особливості міської забудови. Споруди будували із дерев'яних зрубів. В основному, це були двокамерні будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними пічками, та з холодними сінями — перед входом. Більшість таких будинків мали нижній господарський поверх — підкліть, що трохи заглиблювався у землю. Перші давньоруські храми були дерев'яними, і тому жодної пам'ятки не збереглося. На зміну дерев'яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам'яне монументальне зодчество. Цьому сприяли вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив візантійської культури і поширення християнства.

Кам'яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками.

Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.

Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софіївський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом.

Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздрібненості. Церква була зруйнована в 1941, а сьогодні вона відновлена.

Не менш цікаві архітектурні пам'ятники й інших центрів Київської Русі, які особливо піднялися в XII–XIII століттях, в епоху дроблення Русі на питомі князівства. Роздрібненість об'єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою народною творчістю. Архітектори переходять на місцевібудівельні матеріали: в Подніпров'ї і на Волині — на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі — на білий камінь. Звідси бере початок значна художня різноманітність в архітектурі давньоруських земель.

Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася.