Поняття і загальні характеристики організацій

Розділ 3. Організація як об'єкт стратегічного управління

Різні фахівці менеджменту дають приблизно однакові визначення організації як об’єкту управління.

Організація – це:

- систематизоване, свідоме об’єднання дій людей з метою досягнення визначених цілей;

- група осіб, які взаємодіють між собою для досягнення визначених цілей за допомогою матеріальних, правових, економічних та інших умов;

- група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей;

- соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети;

- сукупність людей і груп, поєднаних для досягнення певної мети, вирішення того чи іншого завдання на основі визначених привил і процедур, розподілу прав і обов’язків.

 

Основними прикладами організацій виступають підприємства, фірми, компанії, корпорації та їх підрозділи.

Підприємство – виробничо – господарська одиниця, сукупність матеріальних і людських ресурсів, яка певним чином організована для досягнення визначених цілей.

Фірма – організаційно – господарська одиниця, яка здійснює підприємницьку діяльність в сфері промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту тощо, переслідує комерційні цілі та користується правами юридичної особи.

Фірма у своєму складі має одне чи кілька підприємств, які спеціалізуються на конкретних видах діяльності (виробництво товарів, надання послуг) та функціональні підрозділи управління.

 

До загальних характеристик організацій відносяться:

1. Наявність спільних цілей. Цілі відображають призначення організації, види продукції та послуг, які виробляються і пропонуються організацією для задоволення потреб суспільства. Спільні цілі формуються в результаті взаємного впливу індивідуальних цілей членів організації, чи задаються ззовні у відповідності з місією.

2. Спільна діяльність людей – персоналу, працівників, які мають відповідну кваліфікацію, знання і навички, необхідні для досягнення визначених цілей. Ефективна спільна діяльність забезпечує синергетичний ефект для організації.

3. Ієрархія влади. Люди, які працюють в організаціях, мають різний статус. Вони розподілюються на керівників, фахівців, робітників, менеджерів і підлеглих, і таким чином формують ієрархію влади. Ієрархія влади – перелік посадових осіб, починаючи з вищого керівника організації до менеджерів первинних підрозділів на нижчому, операційному рівні керівництва.

4. Наявність підрозділів, що вирішують конкретні завдання. Такі підрозділи називаються відділеннями, філіями, відділами, службами тощо. Важливо оптимально визначити організаційни розміри структурних підрозділів, їх права, обов’язки, систему взаємозв’язків з іншими підрозділами, поставити завдання. Від професійного вирішення всіх цих питань значно залежить функціонування організації в цілому.

5. Розподіл праці, який проводиться у відповідності з професійно – фаховими характеристиками кожного працівника і забезпечує раціональну структуризацію робіт і завдань.

Вертикальний розподіл праці, в результаті якого відокремлюється функція управління, забезпечує координацію дій різних підрозділів, працівників. Прикладом вертикального розподілу праці є виділення кількох рівнів управління в організації.

Горизонтальний розподіл праці є результатом використання переваг спеціалізації. До типів горизонтального розподілу праці відносяться функціональний, технологічний, професійний.

6. Формалізація правил поведінки, процедур і контролю, яка проводиться для того, щоб організація діяла як єдине ціле. У відповідності з визначеними нормами і правилами поведінки при виконанні посадових обов’язків, прийнятті рішень виконавці можуть діяти самостійно, не звертатися за вказівками до керівників.

7. Взаємодія із зовнішнім середовищем і залежність від нього. Організація, як відкрита система, знаходиться під впливом завнішніх прямих (постачальники, конкуренти, споживачі, органи влади) і непрямих чинників (політичних, економічних, соціальних, технологічних). Керівники організації можуть впливати на прямі зовнішні чинники, а до впливу непрямих чинників вони повинні пристосовуватися.

8. Організаційна культура – сукупність цінностей, переконань, традицій і норм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників, і трудового колективу організації. Сильна організаційна культура сприймається більшістю персоналу, чітко визначає пріоритети, має глибокий вплив на поведінку людей.

9. Необхідність управління. Для координації дій підрозділів, оптимального розподілу праці по вертикалі і горизонталі, забезпечення ефективного використання ресурсів, своєчасної та адекватної реакції на зміни і виклики бізнес – середовища організації повинні управлятися. Робота по управлінню повинна бути відокремлена від неуправлінської діяльності.

 

 

Класифікація організацій

 

Класифікаційна ознака	Типи організацій
мета діяльності	комерційні, некомерційні
реакція на зміни середовища	механістичні (бюрократичні), адаптивні, інноваційні
зв’язки між підрозділами	традиційні, дивізіональні, матричні, сітьові
взаємовідносини з людиною	корпоративні, індивідуалістичні
функцуіонально - галузева	промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо – торгівельні, торгівельно – посередницькі, інноваційно – посередницькі, банківські, лізінгові, факторингові, страхові, інжинірингові, консалтингові, інші.
організаційно – правова форма і форма властності	індивідуальні, приватні, колективні, кооперативні, акціонерні, суспільні, релігійні, державні (загальнодержавні та комунальні), орендні, інші.
належність капіталу та контроль за ним	національні, іноземні, змішані (спільні підприємства).
сфера діяльності та ступінь підпорядкування	національні, міжнародні, головні, дочірні, відділення, філії, представництва;
масштаби розвитку бізнесу	дрібні, малі, середні, великі.
нові типи	едхократичні, багатомірні, партисипативні, підприємницькі, орієнтовані на ринок.