Рекомендації щодо оптимізації рівня соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку

Дослідивши рівень соціальної адаптації вихованців в журналі «Соціальна робота в Україні: теорія та практика» та в Комишуваській школі соціальної реабілітації, можемо сказати що в журналі розписано всі складові соціальної адаптації вихованців, але ці складові не виконуються в умовах школи соціальної реабілітації. А саме можемо привести приклад: потреба в любові, співчутті і співпереживанні. Наслідками не вирішення цього завдання являється нездатність інтернатних вихованців товаришувати, агресивне, споживацьке ставлення до життя, відчуття власної самотності, зростання тривожності і неусвідомлена внутрішня напруга, емоційна нестійкість, фізична і нервово-психічна виснажуваність. В майбутньому за цих умов у вихованця не формується потреба до міжособистісної прив’язаності, не складаються дружні і сімейні зв’язки, виникає відчуження та споживацьке ставлення до людей.

Також потрібно приділяти важливу увагу освіті вихованців. Вчителі та вихователі інтернатних навчальних закладів вважають, що для підготовки вихованців до майбутнього самостійного життя потрібно відмовитися від педагогічних методів виховання та навчання, що формують особистість повністю залежну від держави та орієнтувати їх на прояв самостійності, напрацьовування практичних навичок у всіх сферах життя. Важливо навчити вихованця розраховувати тільки на себе, прагнути заробити гроші аніж отримати їх. Для цього до часу виходу у доросле життя вихованці мають володіти певними знаннями, навичками, вміннями, які необхідні для нормальної адаптації у суспільстві. Звідси до першочергових завдань потрапляє необхідність безпосереднього та раннього включення дитини в трудову діяльність, трудове виховання, професійне навчання.

З усього сказаного можна зробити висновок, що основними чинниками формування вихованця інтернатної установи є: негативне та неякісне спілкування з дорослими; відсутність практики сімейних стосунків; режимність, яка запобігає прояву ініціативи; монотонність життя, відсутність екстрених ситуацій, які вимагають швидкої реакції і нестандартних дій; відірваність від реального життя, його законів, вимог; недостатнє, неякісне забезпечення; некомпетентність кадрового складу установ, грубість, жорстоке поводження з дітьми, знущання; соціальна позиція-споживач. Всі ці чинники приводять до невдалої соціальної адаптації вихованців інтернатних установ.

Отримані результати кажуть нам про необхідність організації соціальної адаптації.

Щоб оптимізувати цей процес, ми рекомендуємо:

- реагувати на цю проблему вихованця в такий спосіб, щоб передати те, що він сам може впоратися із нею;

- безупинно підвищувати активність вихованця;

- обмежувати вплив негативних соціальних чинників;

- розвивати навички міжособистісного спілкування;

- намагатися усунути бар'єри спілкування, що призводять до нерозуміння;

- виявляти з психологом та соціальним педагогом причини умови скоєння підлітками правопорушень;

- проводити початкові ознайомлювальні розмови.

- створювати емоційно – комфортну обстановку для вихованців, задовольняти найважливіші потреби – в безумовному прийнятті та любові, увазі, турботі, підтримці, визнанні та повазі;

- включати вихованців у різноманітні види діяльності розвитку;

- в виховній роботі акцентувати не тільки на формальне дисциплінування, виховання слухняності, але й на розвиток особистісного потенціалу кожного вихованця;

- одну з найважливіших негараздів у дитячому будинку – потреба вихованця у любові, рекомендуємо приділяти кожному вихованцю певний час;

- провідна діяльність з метою підлітків, невміння конструктивно спілкуватися, веде до значним труднощів у соціальній адаптації вихованців, в повсякденному спілкуванні з дітьми, вихователям необхідно використовувати технології, які розвивають спілкування;

- використовувати отримані нами дані для реструктурування груп, підвищення їх згуртованості та ефективності діяльності, щоб соціальна адаптація мала позитивну динаміку.

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ