Нормативно-правові аспекти соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків в Україні

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем вихованців дитячих будинків складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та «Про охорону дитинства». Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

- Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 01.01.2006 р.;

- Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 2005 р.;

- Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»;

- Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» від 11.07.2005 р.;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 «Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

За Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 02 квітня 2008 року N 675/15366 «Про затвердження типових положень про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального захисту населення», інтернатними закладами називаються дитячий будинок-інтернат (далі - будинок-інтернат) соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років (далі - вихованців) з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років (далі - осіб), що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг [6, 23].

Будинок-інтернат утворюється, реорганізовується та ліквідовується за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Головного управління соціального захисту населення Київської, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України.

Припинення діяльності будинку-інтернату може бути внаслідок його реорганізації або ліквідації.

У разі ліквідації будинку-інтернату його активи будуть передані іншій установі відповідного типу або прийняті до доходу обласного (у Автономній Республіці Крим - республіканського), Київського та Севастопольського міського бюджету.

У своїй діяльності будинок-інтернат керується Конституцією України (254к/96-ВР), законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства праці та соціальної політики України та іншими нормативно-правовими актами з питань, що регулюють діяльність інтернатних установ, а також цим Положенням [1, 6].

Будинки-інтернати поділяються на:

Будинки-інтернати I профілю - для вихованців з фізичними вадами і збереженим інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю).

Будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати:

- відділення II профілю - для вихованців з помірною та глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть навчатись, самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення III профілю - для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та психічними розладами, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення IV профілю - для вихованців з глибокою розумовою відсталістю та/або психічними розладами, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись (або пересуваються з утрудненням) та самообслуговуватись (змішані за статтю).

Основними завданнями будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, навчання, виховання, медичної та соціальної реабілітації та надання медичної допомоги вихованцям з фізичними та/або розумовими вадами розвитку та психічними розладами.

Вихованці будинку-інтернату забезпечуються відповідно до встановлених норм:

Житлом з усіма комунально-побутовими зручностями, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом.

Раціональним харчуванням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням вікових груп і стану здоров'я вихованців, що проживають у будинку-інтернаті, у межах натуральних норм харчування.

Цілодобовим медичним обслуговуванням, уключаючи надання невідкладної медичної допомоги до госпіталізації вихованця; проведення адаптаційно-підтримуючої терапії психотропними препаратами вихованцям, які лікувалися в психоневрологічному стаціонарі і за висновком психіатрів стаціонару можуть перебувати в будинку-інтернаті; консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я; щорічним літнім оздоровленням тощо.

Наданням комплексу реабілітаційних послуг відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда.

Засобами медичної корекції слуху та зору, зубопротезуванням, протезно-ортопедичними виробами, немоторизованими засобами пересування (інвалідними колясками), медикаментами та життєвонеобхідними ліками відповідно до медичного висновку, у т.ч. життєво необхідними наркотичними або психотропними препаратами.

Засобами навчання, виховання та корекції у будинку-інтернаті.

Спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-спортивної корекції фізичних вад вихованців.

Реабілітаційною роботою, що сприяє адаптації вихованців у новому середовищі.

Умовами для проведення заходів культурно-масової роботи.

Вихованці, які перебувають на повному державному утриманні в дитячому будинку-інтернаті, можуть бути передані на усиновлення (удочеріння), під опіку, піклування, на виховання у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу в порядку, установленому законодавством України. Влаштування вихованців до сімейних форм виховання здійснюється виключно в інтересах дитини [4, 9].

Адміністрація та весь персонал будинку-інтернату сприяють налагодженню родинних зв'язків та підтримуванню прагнення спілкування вихованців із сім'єю та родичами.

Педагогічні, медичні працівники будинку-інтернату, фахівці з реабілітації, соціальні працівники тощо здійснюють забезпечення навчального, корекційно-виховного та психологічно-реабілітаційного процесу вихованців. Для удосконалення навчального процесу, психологічної та педагогічної корекції, медичного обслуговування вихованців у будинку-інтернаті може створюватися на громадських засадах з числа його працівників психолого-медико-педагогічна комісія.

До будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку та психічними розладами, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати.

Документи для влаштування до будинку-інтернату (молодіжного відділення) оформлюються за місцем постійного проживання дитини (особи) батьками, опікунами (піклувальниками) чи установами, де діти (особи) перебувають на утриманні та лікуванні, і подаються відповідно Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласної, Головному управлінню соціального захисту населення Київської, Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій.

Вихованцям, які проживають у будинку-інтернаті, державна соціальна допомога і пенсія призначаються та виплачуються відповідно до Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" (2109-14) та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" (1727-15).

Для організації навчально-виховного та трудового процесів класи та навчально-виховні групи формуються з урахуванням потреб індивідуальних програм реабілітації, індивідуальних можливостей вихованців.

Навчально-виховний процес забезпечується і проводиться з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 N 848 (848-2004-п) "Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку".

Навчально-виховний процес будується за науково обґрунтованим змістом, методами та формами навчання, які забезпечують набуття вихованцями необхідних знань, умінь та навичок, корекції психічних та фізичних вад вихованців та є складовою медико-соціальної реабілітації.

Трудове навчання і профорієнтація у будинку-інтернаті здійснюються у навчально-виробничих майстернях, підсобних господарствах, на навчально-дослідних ділянках, земельних наділах, промислових міні-виробництвах з обов'язковим дотриманням правил безпеки, урахуванням профілю будинку-інтернату і вимог санітарного законодавства [3, 6].

Стимулювання праці працівників будинку-інтернату та в окремих випадках вихованців (осіб), які мають право працювати в підсобному господарстві, здійснюється згідно з Положенням про преміювання, розробленим керівництвом інтернатної установи за погодженням з профспілковим комітетом або уповноваженими трудовим колективом особами, яке затверджується відповідно Міністерством праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та соціального захисту населення обласних, Головним управлінням соціального захисту населення Київської, Управлінням праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій в межах фонду заробітної плати зазначеної установи.

Останнім часом з метою надати захист вихованцям, створюються притулки для неповнолітніх – служби у справах неповнолітніх, основним завданням яких є соціальний захист дітей, створення належних житлово – побутових та психолого – педагогічних умов для їхнього життя на період визначення місця постійного влаштування.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомо-фізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

Отже, судячи вже із самого визначення інтернатного закладу, його вихованці повинні мати умови для різнобічного розвитку, здобуття нормального рівня освіти та повинні після виходу із закладу бути підготованими до самостійного життя. Але такі умови в інтернатних закладах України не цілком виконуються.