Зберігання речей пасажира під час його

Перевезення

Одним із обов'язків перевізника за договором перевезення паса­жира і багажу є забезпечення схоронності валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які він перево-

'Див.: Haj/rcoeo-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. / За відп. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. 2. - С 610.

зить у відведеному місці (ст. 974 ЦК України). У зв'язку з цим як окремий різновид зберігання виділяють зберігання речей пасажира під час його перевезення.

Обов'язок перевізника забезпечити речей пасажира виникає не в силу окремого договору зберігання, а за договором перевезення па­сажира і багажу, тому цей вид зберігання поєднує в собі ознаки до­говору зберігання і договору перевезення пасажира і багажу.

Сторонами цього договору виступають перевізник, який діє як зберігач, і пасажир, який виступає як поклажодавець.

Предметом такого виду зберігання є речі пасажира, що здають­ся у спеціально відведені для цього місця - так звані багажні від­ділення. Щодо ручної поклажі, яка слідує разом із пасажиром, то перевізник не відповідає за її збереження, оскільки під час переве­зення зазначені речі знаходяться під охороною пасажира. Про це прямо вказується в правилах перевезення пасажирів і багажу окре­мими видами транспорту, що затверджуються Міністерством транс­порту України.

Предметом зберігання при перевезенні не можуть бути дорого­цінності та гроші.

Зберігання речей пасажира пов'язано із їх переміщенням, тому здійснюється відплатно. Проте пасажир сплачує лише провізну плату, в яку входить плата за зберігання.

Передача речі перевізникові посвідчу ється багажною квитан­цією або іншим документом встановленої форми, що видається пере­візником.

У разі втрати, пошкодження або знищення речей, переданих на зберігання перевізнику, останній несе відповідальність відповідно до транспортних кодексів (статутів). Так, згідно ст. 93 Повітряного кодексу (ПК) України за втрату, нестачу або пошкодження ванта­жу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідаль­ність у такому розмірі:

1) за втрату чи нестачу вантажу або багажу, прийнятого для пере­везення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;

2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також

речей, які є у пасажира, — в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України від­повідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.

Законодавство може передбачати обов'язок перевізника застра­хувати свою відповідальність перед пасажиром за втрату, пошко­дження або нестачу переданного на зберігання багажу (наприклад, ст. 103 ПК України).

2.7. Зберігання речей у готелі

Збереження речей у готелі є одним із видів готельних послуг, що надаються споживачу при розміщенні та проживанні в готелі.

Правове регулювання відносин щодо зберігання речей у готелях здійснюється, в першу чергу, ст. 975 ЦК України та Правилами ко­ристування готелями й аналогічними засобами розміщення та на­дання готельних послуг, затвердженими наказом Державної тури­стичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19 (далі — Правила користування готелями). На ці правовідносини поширюється та­кож дія Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991р.

Цей договір є двостороннім, реальним (набуває чинності з мо­менту вселення в готель) та відплатним (оплата за збереження вхо­дить у вартість основних готельних послуг).

Сторонами договору зберігання речей у готелі є готель, який виступає як зберігач, і споживач, який є поклажодавцем.

Готель - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з номерів, надає готельні послуги, які не обмежуються щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів (п. 1.3 Правил користування готелями).

Споживачем може бути тільки фізична особа, яка розміщується в готелі шляхом надання їй номера (місця) для тимчасового про­живання.

Предметом зберігання є речі, внесені до готелю споживачем, який проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до го-

телю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для споживача приміщенні (номері, місці тощо). Вихо­дячи з цього, предметом зберігання за цим договором може бути, зокрема річ, яка не вибуває із-під володіння споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 975 ЦК України та п. 4.11 Правил кори­стування готелями готель відповідає за схоронність таких речей. Проте готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цін­них паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання, тобто передані адміністратору готелю під опис для поміщення у сейф чи камеру схову готелю. Окрема пере­дача грошей та інших цінностей на зберігання готелю оформлюється видачею відповідної квитанції, жетона або іншого легітимаційного знаку.

У разі втрати чи пошкодження речі споживач зобов'язаний негайно повідомити про це готель. Законодавець не уточнює понят­тя негайно, проте з цього приводу діє правило, за яким якщо до закінчення строку проживання споживач не пред'явив свої вимоги до готелю, вважається, що його речі не були втрачені чи пошко­джені (ч. З ст. 975 ЦК України). Таким чином, споживач може зая­вити про втрату чи пошкодження речі, що знаходилась в готелі, до моменту виселення з готелю.

Правила користування готелями зобов'язують готель у разі ви­явлення забутих речей негайно повідомити про це власника речей (за умови, що їх власник відомий). Забуті речі зберігаються у готелі протягом шести місяців, після чого передаються у відповідні дер­жавні органи для реалізації або знищуються, про що складається акт установленої форми.

Готель відповідно до чинного законодавства України несе відпові­дальність за шкоду, заподіяну майну споживача, що виникла в зв'язку з недоліками при наданні послуг. Порядок і обсяг відшко­дування визначаються відповідно до загальних положень про відпо­відальність за договором зберігання.

Положення ст. 975 ЦК України застосовуються і до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

2.8. Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр)

Одним із способів (видів) забезпечення правильного вирішення спору з приводу конкретної речі є передання цієї речі на зберігання іншим особам. Передача речі, яка є предметом спору, на зберігання третій особі була відома ще за часів римського приватного права і отримала назву секвестр¹.

Цей вид зберігання передбачається цивільним законодавством багатьох країн світу, проте для цивільного законодавства України він є новим. Крім того, такий різновид зберігання виступає одним із способів забезпечення позову в цивільному процесі (ст. 152 ЦПК України від 18 березня 2004 p.). Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передбачає можливість передачі майна, на яке накладено арешт, на зберігання стороннім особам.

Договір щодо зберігання речей, які є предметом спору, призна­чений захистити інтереси тієї особи, яка буде визнана законним володільцем чи власником речі, і отримає право претендувати на її отримання.

Зберігачем за цим договором може бути фізична або юридична особа, яка погоджена усіма сторонами спору, визначена судом або державним виконавцем. Однак ним не може бути учасник відповід­ного спору, тобто зберігач має бути незацікавленою у вирішенні спо­ру особою.

Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 976 ЦК України). Так, відповідно до пунктів 1.1,1.2 Положення про порядок і умови зберігання цін­них паперів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. № 489, відповідальне зберігання цінних паперів, що випущені в доку­ментарній формі, на які накладено арешт і які підлягають обов'яз­ковому вилученню, здійснюється територіальними управліннями Національного банку України на підставі письмової угоди, укла­деної з районним, міським (міст обласного значення), районним у

¹Секвестр (від лат. sequestrum) - заборона чи обмеження права користу­вання будь-яким майном за розпорядженням органів державної влади (Див.: Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К.: Наук, думка, 2000. - С 516).

місті відділом державної виконавчої служби, що знаходиться в ме­жах цього регіону.

Предметом цього договору може бути будь-яка річ. Як вказу­ється в спеціальній літературі, предметом такого зберігання можуть бути не лише рухомі речі, а й нерухомі, що за загальним правилом не притаманно договорам зберігання¹.

Особливості укладання договору зберігання речі, що є предметом спору, полягають в тому, що цей договір може бути укладений:

1) шляхом волевиявлення осіб, між якими виник спір (добро­вільний секвестр);

2) за ухвалою суду (судовий секвестр);

3) постановою державного виконавця (виконавчий секвестр). Секвестр може бути відплатним і безвідплатним, що впливає

на права та обов'язки сторін цього договору та їх відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання, які визначаються за загальними положеннями про договори про надання послуг і збері­гання.

За загальним правилом зберігай має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір (ч. 2 ст. 976, ч. 5 ст. 626 ЦК України). Якщо секвестр здійснюється на безоплатній основі, про це має бути зазначено в договорі.

Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передба­чає, що особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. ЦК Укра­їни такого правила не передбачає, тому користування предметом добровільного і судового секвестру заборонено (ст. 944 ЦК України).

Зберігач зобов'язується повернути річ, яка є предметом спору, особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх сторін, між якими виник спір, а в разі зберігання речі, на яку було накла­дено арешт державним виконавцем, припинення зберігання здійс­нюється за постановою державного виконавця.

'Див.: Яаг/ково-практичний коментар ЦК України: У 2-х т. / За відп. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. 2. -С 615.

2.9. Зберігання автотранспортних засобів

Наявність в Україні великої кількості автотранспортних засобів викликає необхідність вирішення питання щодо місць їх зберіган­ня. Власники (володільці) таких засобів використовують для цього гаражі, автостоянки, прибудинкову територію тощо.

Правовідносини із надання послуг по забезпеченню схоронності транспортних засобів опосередковуються договором зберігання автотранспортних засобів (ст. 977 ЦК України).

Цей договір є реальним (укладеним з моменту передачі транспортного засобу на зберігання) або консенсуальним (сторони, одна з яких повинна бути професійним зберігачем, набувають прав та обов'язків з моменту досягнення згоди між ними), двостороннім (обов'язки виникають у обох сторін) і відплатним або безвідплатним. Якщо зберігання авто­транспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяль­ності, такий договір є публічним (ч. 1 ст. 977 ЦК України), тобто зберігач взяв на себе обов'язок надавати ці послуги кожному, хто до нього звер­неться, на однакових для всіх поклажодавців умовах, за винятками встановленими законом (ст. 633 ЦК України).

Положення ст. 977 ЦК України поширюються на відносини що­до зберігання транспортного засобу в боксах і гаражах, на спеціаль­них стоянках, а також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

Зберігачем за договором зберігання автотранспортних засобів виступають будь-які фізичні та юридичні особи, які можуть надати відповідні послуги.

Поклажодавцем за цим договором можуть бути лише власники транспортних засобів; особи, які мають належним чином оформ­лене доручення на право користування та (або) розпорядження ни­ми; водії, які працюють за трудовим договором, укладеним із влас­ником транспортного засобу.

Предметом зберігання є транспортний засіб¹ (автомобіль, авто­бус, мотоцикл, моторолер, мотоколяска, мопед тощо).

'Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а та­кож встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчу-ється квитанцією (номером, жетоном).

Основними обов'язками зберігана за договором зберігання авто­транспортного засобу є:

1) забезпечення схоронності предмету договору;

2) не допущення проникнення в нього сторонніх осіб;

3) видача цього засобу за першою вимогою поклажодавця. Одним із найпоширеніших підвидів договору, що розглядається,

є договір зберігання транспортних засобів на автостоянках, на особливостях якого потрібно зупинитися окремо.

Однак відразу слід підкреслити: як правильно зауважує В.Л. Яроцький, відносини за договором зберігання транспортних засобів на автостоянках не слід плутати з платним паркуванням автомобілів на вулицях центральної частини міста, поряд з рин­ками, іншими місцями їх масового скупчення. Служба паркування отримує визначену плату за надання послуг по паркуванню авто­мобілів, але не несе відповідальності за їх схоронність¹.

Основу правового регулювання договору зберігання транспорт­них засобів на автостоянках становить ст. 977 ЦК України і Прави­ла зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 115 (далі - Правила). Крім того, працівники автостоянки зобов'язані надавати відповідні послуги з дотриманням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

Зберіганими за такими договорами є автостоянки (крім авто­стоянок гаражних кооперативів), що охороняються, незалежно від форм власності, які є суб'єктами господарської діяльності, чи нале­жать цим суб'єктам.

Відповідно до п. 2 Правил, за термінами зберігання автостоян­ки поділяються на:

1) довготермінові - для постійного зберігання транспортних за­собів громадян, які проживають у даному населеному пункті;

'Див.: Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. B.I. Бори-сової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - С 301.

2) сезонні - для тимчасового зберігання транспортних засобів громадян у зонах відпочинку;

3) денні - розташовані при вокзалах, портах, спортивних спо­рудах, торговельних, видовищних, інших підприємствах та організаціях, у місцях масового відпочинку;

4) нічні — для тимчасового зберігання транспортних засобів на тупикових та малозавантажених вулицях.

Режим роботи автостоянок установлюється за узгодженням з місцевими органами державної виконавчої влади.

Автостоянка обов'язково повинна мати тверде покриття (ас­фальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в'їзні—виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів.

Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. При цьому плата за тимчасове зберігання справляється за передба­чуваний термін зберігання, а за довготермінове — на умовах, перед­бачених у договорі зберігання транспортного засобу.

Поклажодавцю транспортного засобу, прийнятого на довготер­мінове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком.

Під нас оформлення приймання на зберігання транспортного засобу черговий вносить необхідні дані про поклажодавця і транс­портний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому. У разі здавання на зберігання транспортного засобу з аварійними пошкодженнями, він може бути прийнятий на зберігання після реєстрації у журналі обліку транспортних засобів з пошкодженнями та некомплектних, з зазначенням характеру по­шкодження, часу в'їзду на автостоянку, марки і номера транспорт­ного засобу та прізвища власника.

Транспортний засіб видається з автостоянки за першою вимогою поклажодавця після:

- здавання ним черговому перепустки (у разі довготермінового

зберігання) чи пред'явлення квитанції (касового чека) про оплату (у разі тимчасового зберігання);

- розписки ним в журналі обліку щоденного та одноразового за-

їзду і виїзду транспортних засобів.

У разі втрати перепустки чи квитанції (касового чека) транс­портний засіб видається поклажодавцю на підставі його письмової заяви та документів, які посвідчують його особу і підтверджують його права на транспортний засіб.

Транспортний засіб може бути виданий не поклажодавцю, а ін­шій особі лише за умови пред'явлення нею належно оформленого доручення власника та перепустки чи документа, що посвідчує осо­бу одержувача.

Обов'язки зберігача за договором зберігання транспортних засо­бів на автостоянках:

1) гарантувати схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання;

2) при в'їзді на автостоянку встановити щит із схемою руху транспортних засобів, нумерацією місць, планом термінової евакуації транспортних засобів та інформацією про розпоря­док роботи автостоянки і тарифи за надання послуг, а на те­риторії автостоянки вивісити або нанести на проїжджій ча­стині необхідні показники й нумерацію місць;

3) у службовому приміщенні, де розміщується черговий автосто­янки, вивісити Правила, розпорядок роботи, інформацію про тарифи за надання послуг, правила пожежної безпеки та тех­ніки безпеки, обов'язки чергового, план-схему автостоянки із зазначенням напрямку руху транспорту і номерів місць збе­рігання, план термінової евакуації транспортних засобів, но­мери телефонів власника (органу, що здійснює функції з управління майном) автостоянки, державних органів у спра­вах захисту прав споживачів, міліції, пожежної охорони, швидкої медичної допомоги, книгу скарг та пропозицій, зраз­ки оформлення перепустки і квитанції на зданий для збері­гання транспортний засіб;

4) забезпечити автостоянку необхідними технічними пристро­ями для фіксації транспортних засобів.

Зберігай має право:

1) надавати супутні послуги з обслуговування транспортних за­собів за окрему плату, визначену в установленому порядку;

2) займати місця довготермінового зберігання транспортних за­собів у разі від'їзду їх володільців у відпустку, відрядження

тощо для тимчасового зберігання інших транспортних засобів з оплатою за добовим тарифом незалежно від терміну збері­гання.

За зникнення, розкомплектування чи пошкодження транспорт­них засобів під час зберігання зберігай несе відповідальність у встановленому законом порядку. Поклажодавець зобов'язаний:

1) ознайомитися і виконувати всі вимоги Правил;

2) під час здавання транспортного засобу на автостоянку пред'я­вити черговому документи, що посвідчують його особу, та реєстраційні документи на транспортний засіб, а також стра­ховий поліс, якщо транспортний засіб застрахований;

3) при оформленні транспортного засобу на зберігання подати черговому перелік предметів, які знаходяться в його салоні (кабіні), але не входять до комплекту обладнання та прила­дів, передбачених заводом-виробником (телевізор, магніто­фон, холодильник та інше майно). Цей перелік вноситься до журналу обліку транспортних засобів довготермінового або тимчасового зберігання і засвідчується підписами володільця та чергового;

4) пред'явити транспортний засіб на огляд черговому і після на­лежного оформлення поставити його на місце зберігання, за­фіксувавши від довільного руху;

5) внести плату, одержати відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку;

6) виконувати правила техніки безпеки, пожежної безпеки та утримувати зайняте транспортним засобом місце у чистоті;

7) у разі термінового виїзду під час снігових заметів самостійно забезпечувати собі розчистку проїзду;

8) у разі виявлення некомплектності транспортного засобу не­гайно повідомити про це чергового і подати з цього питання письмову заяву у двох примірниках, один з яких з відміткою чергового про її одержання залишити у себе;

9) здійснювати технічне обслуговування транспортного засобу тільки в спеціально відведених і обладнаних на автостоянці місцях (пунктах самообслуговування, естакадах, оглядових ямах тощо).

Інші права та обов'язки сторін, особливості їх відповідальності визначаються договором зберігання транспортних засобів на сто­янках.

Список рекомендованої літератури

1. Брагинский ММ. Договор хранения. - М.: Статут, 1999. -155 с.

2. Владимирская Е. Договора ответственного хранения: как их правильно заключать в условиях нового Гражданского кодекса // Бухгалтерская неделя. - 2004. - № 45 (149). - С. 13.

3. Грамацький ЕМ. Договір зберігання у цивільному праві: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. нац. ун-тім. Тараса Шевченка. - К., 2004. - 20 с.

4. Коломацкая А.С. Договор складского хранения: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. - М., 2004. - 23 с.

5. Сібільов М. Окремі види договору зберігання майна за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісн. Акад. правових наук України. - 2001. - № 1. - С. 122-139.

6. Чилеев Д.Ф. Правовые основы и принципы применения двойных и простых складских свидетельств // Налоговый вестн. -2004. - № 5. - С. 173-181.

ГЛАВА 11. ДОГОВІР ОХОРОНИ