Загальні положення про транспортні договори

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного ви­робництва. Транспортну діяльність здійснюють численні транспорт­ні організації, які називають підприємствами транспорту (залізни­ці, пароплавства, порти, станції тощо). Основним напрямом їх господарської діяльності є перевезення — послуги по переміщенню (транспортування) вантажів, пошти, пасажирів, багажу, що здійс­нюються на основі як державних контрактів (замовлень), так і ци­вільно-правових договорів. Транспортні організації надають також інші послуги, зокрема щодо транспортного експедирування.

Окремі транспортні послуги підлягають ліцензуванню, а підпри­ємства, що мають намір їх надавати, повинні отримати спеціальні дозволи в порядку, передбаченому Законом України "Про ліцензу­вання певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.

Види транспортних договорів. Традиційно в літературі транс­портні договори поділяють залежно від їх призначення на основні та допоміжні.

Основними є договори перевезення, оскільки вони безпосередньо стосуються переміщення того чи іншого матеріального об'єкта.

Допоміжні договори не відіграють самостійної ролі та спрямо­вані на забезпечення виконання основних транспортних договорів. До них належать договори транспортного експедирування, експлу­атації під'їзних колій, подачі й забирання рухомого складу, здійс­нення завантажувально-розвантажувальних робіт тощо.

У свою чергу, договори перевезення можна класифікувати:

• за об'єктом на: перевезення вантажу, пасажирів і багажу, вантажобагажу, пошти, транспортного засобу (договір букси­рування);

- за видом транспорту на: залізничні, річкові (внутрішніми водними шляхами), морські, повітряні, автомобільні переве­зення¹;

¹ Слід врахувати, що ще одним видом транспорту є трубопровідний, за допомогою якого переміщують рідкі й газоподібні речовини (переважно нафту

- за доступністю транспорту на: перевезення транспортом загального користування та перевезення іншими транспорт ними засобами.

У ст. 915 ЦК України дається визначення перевезень транспорт том загального користування - це перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Визначальною ознакою діяльності транспорту загального користування є його загальнодоступність, тобто підприємства транспорту загального користування зобов'я­зані укласти договір перевезення з будь-якою особою, яка до них звернеться. До послуг перевезення транспортом загального користу­вання слід віднести перевезення залізницею, а також автомобіль­ним, річковим, морським і повітряним транспортом, що здійсню­ються на умовах загальності та відкритості. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором (ст. 633, ч. 2 ст. 915 ЦК України).

Особливості організації та здійснення перевезень різними вида­ми транспорту визначають певну їх специфіку, що, зокрема, вияв­ляється у різних класифікаціях перевезень кожним окремим видом транспорту.

Автомобільні перевезення поділяються на:

- місцеві (міські - в межах населеного пункту; приміські - за межі населеного пункту і внутрірайонні - на відстань до 50 км включно в сільських районах);

- міжміські (внутріобласні і міжобласні перевезення за межі на­селеного пункту на відстань понад 50 км);

- міжнародні - перевезення за кордон або з=за кордону. Залізничні перевезення вантажів бувають:

- у місцевому сполученні (у межах однієї залізниці, наприклад, Південно-Західної);

і продукти її переробки, природний газ, воду). Однак унаслідок специфіки цього виду транспорту відносини щодо його використання регулюються не договором перевезення, а іншими договорами - поставки, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, експлуатації магістрального трубопроводу тощо.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

- у прямому сполученні (у межах двох і більше залізниць Ук­раїни);

- у міжнародному залізничному сполученні (між Україною та іноземними державами).

Залізничні перевезення пасажирів залежно від сполучення поді­ляються на:

- пасажирські (місцеві і прямі);

- приміські;

- міжнародні.

На морському транспорті перевезення бувають:

- каботажними - між портами України;

- міжнародними - між портами України й іноземними пор­тами.

Перевезення можуть здійснюватися кількома видами транспор­ту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування. Такі перевезення називаються перевезеннями у пря­мому змішаному сполученні (ст. 913 ЦК України).

Правове регулювання договорів перевезення. Функціонування різних видів транспорту має як спільні риси, що дозволяє об'єднати їх в єдину транспортну систему України, так і суттєві відмінності, обумовлені відмінністю способу переміщення вантажів, пасажирів і багажу. Спільне і відмінне в діяльності різних видів транспорту впливає на правове регулювання транспортних відносин.

Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність транспорт­них організацій, становлять так зване транспортне законодавство. Його основою є Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 p., який визначає правові, економічні, організаційні та соці­альні основи діяльності транспорту. Крім того, діє низка законо­давчих актів, що регламентують діяльність окремих видів транс­порту: Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України), Повітряний кодекс України (ПК України), Закон України "Про за­лізничний транспорт" від 4 липня 1996 p., Закон України "Про ав­томобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р.

ЦК України визначає загальні засади регулювання договірних відносин щодо перевезень (гл. 64).

Законодавчу базу транспортних договорів становлять також численні підзаконні нормативно-правові акти, найважливішими з

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

яких є статути окремих видів транспорту: Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений Постановою Ради Міні­стрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту Української РСР, затверджений Постановою Ради Міні­стрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401; Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457. Згідно з вказаними законами, кодексами і стату­тами зацікавлені органи державної влади розробляють і приймають правила, інструкції та інші підзаконні акти щодо організації і здійс­нення тих чи інших перевезень.

Крім національного законодавства, відносини щодо перевезень регулюються міжнародними угодами, наприклад, Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 квітня 1980 р.

Список рекомендованої літератури

1. Асеев СВ., Кожевников С.Н., Королев Г.Н. Транспортный юридический словарь. - Ниж. Новгород: Общество "Интелсервис", 2000.-100 с.

2. Витрянский В.В. Договор перевозки. - М.: Статут, 2001. -526 с.

3. Залесский В.В. Транспортные договоры: Учеб.-практ. пособие / Междунар. юрид. ин-т при МЮ РФ. - М.: Юринформцентр, 2001. -311с.

4. Северин Л.І., Довбиш В А., Северин СЛ. Основи транспортного права України: Навч. посіб. - Вінниця: Вінниц. держ. техн. ун-т, 2002.-95 с.