Охорона екосистем. Заповідна справа

Охорону екосистем покликані здійснювати охоронні території. За даними Раулі на 1992 р. у світі під охороною різного виду знаходилися ~ 5% площі суходолу, у ХХІ ст. передбачається довести цю величину до 10-12%. Чітка класифікація категорій охоронних природних об”єктів відсутня. Але в Законі України “Про природно-заповідний фонд” ці об”єкти підрозділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам”ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки тощо.

Природний заповідник – це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. (у світі близько 2000 природних зон).

Біосферний заповідник – це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу та вивчення природного навколишнього середовища (в світі є близько 300 біосферичних заповідників).

Національні природні парки створюються з природоохоронною, рекреакційною, культурно – просвітницькою та науковою – дослідною метою для охорони та вивчення природних комплексів особливого значення набуває в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною, рекреакційною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом (~ 300 таких парків).

Заказник – це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого його комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об’єкту, який охороняється.

Заказники поділяються:

· ландшафтні;

· геологічні;

· гідрологічні;

· ботанічні;

· зоологічні;

· палеонтологічні.

Пам’ятники природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення (об’єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.д.).

Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луків, степу і іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їхнього природного стану.

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах (у світі є близько1600 ботанічних садів).

Дендрологічні парки служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах дерев – чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їхнього генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Пам’ятники садово-паркового мистецтва - являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність (напр. “Софіївки” в м. Умань, “ Олександрія” в м. Біла Церква).

На планеті зараз нараховується 20 тис. природоохоронних об’єктів.

Наприклад, найбільший національний парк Етоша в Намібії (S = 22 тис м²), Гренландський національний парк з S = 7 млн. га.

В Україні створено 12 державних заповідників в т.ч. 3 біосферних міжнародного значення: Асканія Нова, Чорноморський та Карпатський (1997), 1576 заказників, 2642 пам”ятників природи, 559 заповідних урочищ.

Історія розвитку заповідної справи бере початок ще з давніх часів. Ще в Київській Русі за наказом князя Данила Галицького (1220-1264 р.) було створено великий заповідник: Біловезька (Білорусія) та Цуманська (Украйна) пущі.

Петро І у 1695 р. проголосив заповідними деякі ліси, деревину яких використовували для будівництва військових кораблів.

Важлива роль у розвитку заповідної справи належить німецькому вченому Гумбольдту (ХУІІІ ст.): пам”ятники природи, охорона національних реліквій. Далі – розвиток в США (Йєлоустонський національний парк “Секвойя”, Кінгс – Каньйон (Мексика)). Стратегія оптимізації природно-заповідної мережі включає такі завдання:

· розширення функцій для забезпечення і збереження генофонду, ценофонду, фауністичних комплексів, підтримання екологічної рівноваги і проведення краєзнавчого виховання;

· пріоритетність розвитку груп цих об”єктів: національних парків, заповідників тощо;

· втілення принципу “екологічних коридорів” у межах держави та врахування басейно-ландшафтних особливостей територій;

· збільшення заповідності територій як важливого екологічного показника;

· розвиток пам”ятників культури, архітектури;

· розвиток міжнародного співробітництва.

Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 р. (S=38930,5 га) створено на базі територіальних комплексів – Чорногорського, Угольсько-Широколужанського масивів та Долини нарцисів, Марамороський, та масив Кузій і регіональний ландшафтний парк “Стужиця”.

Тут представлені елементи передгірних дібров, гірських букових, мішаних та смерекових лісів, субальпійських лук з сосново-вільховим криволіссям та альпійського поясу з лучними, скельнолишайниковими ландшафтами.

 

Біотехнології

Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнології. Тут існує 2 основних прийоми:

11. Збереження енергії, ембріонів або ДНК в стані глибокого охолодження. У рослин може зберігатися насіння. Такі ембріони можна потім трансплантувати в матку особин близьких видів і отримати подібні особини в бажаній кількості.

12. Трансплантація ембріонів різних рідкісних тварин, популяції яких стали такими малими, що в них не вистачає самиць для виношування потомства.

 

 

Література:

 

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань.- Київ, “Либідь”.- 1997.- 161-169с.

2. Волощук І. Парки ХХІ століття // Зелені Карпати.- 1995.-№3-4.- С.17-19.

3. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник.-Київ, “Лібра”.- 1998.-224-239 с.

4. Кормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии: Учебное пособие.- Издательство «Интерстиль».- М.-1997.-304-306с.,334-345с.

5. Стеценко М.П. Сумна слава заповідної справи. //Зелені Карпати.- 1994.- №3-4. С.22-23

6. Стойко С. Зелене міжкордоння. //Зелені Карпати.- 1994.-№3-4.-С.5-8.

Тема

Мілітаристична екологія

Однією з найганебніших рис людської цивілізації є війни. Підраховано, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі 292 роки, і ніхто не усвідомлює, що у сучасній війні переможців не буде.

Військова діяльність спрямована на те, щоб чинити шкоду біосфері, людині і має суто антиекологічний характер. Війни забрали з життя близько 4 млн. людей. У війнах були знищені матеріальні цінності на фантастичні суми (населенню цього б вистачило на кілька тисяч років для забезпечення всім необхідним).

У першу світову війну (1914-1918 рр) було втягнуто 38 країн світу. Бойові дії велись на території 4,1 млн кв. м. Було мобілізовано 74 млн чоловік, загинуло 9,5 млн, 20 млн людей загинуло від хвороб і ран. Вперше застосовано хімічну зброю, якою вражено 1,3 млн чоловік (м.Іпр). Друга світова війна (1939-1945 рр) охопила 61 державу (80% населення). Військові дії велись на території 22,6 млн кв км. Мобілізовано 110 млн чоловік, загинуло 55 млн чол. Матеріальні збитки складали 316 млрд доларів США. Вперше застосовано ядерну зброю в Японії (Хіросіма й Нагасакі). Здійснено спроби ведення бактеріологічної війни. Друга світова війна показала, що у війнах гинуть не лише люди, а й все навколишнє середовище (руйнування дамб в Голландії, знищення лісів і посівів Польщі, Норвегії, Франції, СРСР, штучне створення вогняних смерчів авіацією під час бомбардування Гамбурга, Дрездена. Після 1945 р. мали місце ще близько 180 збройних локальних конфліктів, що забрали з життя понад 20 млн людей. Дедалі зростають небойові втрати населення (у І світовій війні вони складали близько 5% населення, у ІІ-ій - 50%, у сьогоднішніх “локальних” конфліктах, за даними ООН, на 1-го солдата, який загинув, припадає 9 загиблих мирних жителів). Як спадщина від ІІ світової війни від Німеччини залишилось 250 тис тонн отруйних речовин – іприту, люїзиту, фосгену. Вони частково були захоронені в шахтах та свердловинах, а частково – в Балтійському морі та Атлантиці (120 тис бомб та снарядів з отруйними речовинами).

Військові конфлікти та підготовка до них стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення і випробування нових видів зброї лягає на економіку країн світу непосильним тягарем. Так, за даними ООН, у світі сьогодні витрачається 1 трлн доларів щорічно на розробку та виробництво зброї, утримання армій і фінансування конфліктів. В США тільки на виготовлення та і випробування ядерних боєголовок інвестували в 1943 р. 300 млрд доларів.

На військові потреби в світі щорічно витрачається 2-3% енергетичних ресурсів, 3-4 % запасів нафти. 3% території розвинених країн відводиться під військові бази, склади, полігони, а це – родючі землі. У всьому світі військові займають близько 42 млн га суші. Витрати на військові потреби у світі переважають витрати на охорону здоров’я - у–2,5 рази, на освіту – у 1,5 рази. Це в той час, коли мільйони людей недоїдають, живуть у жахливих умовах, п’ють брудну воду. На підготовку війни використовуються новітні технології.

Фахівці ООН склали порівняльні суми, що витрачаються на воєнні цілі і цивільні:

Військові потреби	Цивільні потреби	Вартість заходу
Американська програма створення бомбардувальника “Стелс”	2/3 Програми США для отримання чистої води до 2000р.	68 млрд доларів
Щорічні військові витрати Німеччини	Очищення Північного моря (частина Німеччини)	10,7 млрд доларів
Військові витрати країн – членів ЄС за 10 днів	Очищення звалищ у країнах ЄС за рік	2 млрд доларів
Проведення одного ядерного випробування	Установка 80 тис. насосів в слаборозвинутих країнах з метою забезпечення питною водою	12 млрд доларів

 

Військові конфлікти приносять значні збитки навколишньому середовищу. Глобальні воєнні дії з використанням ядерної та хімічної зброї зброї означають повне руйнування біосфери. Навіть саме існування збройних сил та воєнної промисловості є джерелом забруднення та деградації природного середовища. Так, у колишньому СРСР воєнними об’єктами було зайнято 42 млн га земель, з них – 30 млн га під полігон.

Воєнна промисловість є однією з найбільш екологічно шкідливою. Для її потреб проводяться видобувні розробки та виплавляються у значній кількості алюміній, нікель, залізо, платина; іде видобування та переробка радіоактивних речовин. Військова промисловість дає багато відходів. Безперервно іде знищення застарілого обладнання.

В арміях світу служить понад 29 млн чоловік, близько 16 млн працює в галузях промисловості, що обслуговує армію. Збройні сили наклали свій відбиток екологію усіх країн світу. У період холодної війни місцем протистояння наддержав були Арктика та Антарктика. У цих регіонах було проведено 508 випробувальних ядерних вибухів з викидами близько 26 млн Ki Cs – 137 та 20 млн Кі Sr – 90. В СРСР функціонував ядерний полігон “Об’єкт-700” на Новій Землі та ракетодром “Плесєцьк” в Архангельській області. У 1961 – 1990 рр в Карському та Баренцевому морях було затоплено приблизно 11 тисяч контейнерів з радіоактивними відходами. На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї, в т.ч. 87 вибухів в атмосфері і 3 у воді.

Своєрідним полігоном для випробування методів ведення війни і зразків сучасної зброї стала війна США в Індокитаї (1964-1975рр). Там було скинуто понад 21 млн авіабомб і випущено 229 млн снарядів загальною вагою 15 млн тонн. На землі В’єтнаму та райони Камбоджі і Лаосу було розсіяно приблизно 100тис різних хімікатів з метою знищення лісу, посівів рису тощо. В результаті було знищено рослинність на 360 тис га сільськогосподарських земель, загублено 70% гаїв кокосових пальм, винищено тропічні ліси. Особливо небезпечним виявився дефоліант “Ейджент оранж”, від якого загинули дерева, 2 млн чоловік, 60 тис американських солдатів, що мали справу з цим хімікатом. Він пошкодив органи, генетичний стан.

У 1971 р. військові сили США застосували у В’єтнамі надпотужні (масою 7 тонн) авіабомби для створення площадок для вертольотів. Одна вирва (воронка) від такої бомби мала радіус 65 м; надпотужні бульдозери (масою 33 т), які викорчовували дерева і якими було зрізано 325 тис га тропіків. Знищення рослинності істотно вплинуло на екологічний баланс В’єтнаму. Зросли ерозія і кислотність грунтів. Із 150 видів птахів залишилось 18. Рівнинні тропічні ліси можуть відновитися тільки через 100 років, а в гірських районах, де грунти повністю змито, рослинність не відновиться ніколи.

Яскравою ілюстрацією серйозних порушень природного середовища під впливом воєнних дій є локальні воєнні конфлікти – війна в Афганістані, Руанді, вторгнення Іраку в Кувейт (1991р.), коли іракська армія підірвала і підпалила 700 потужних нафтових свердловин (6 млн барелів (1 млн тонн) нафти горіло щодня. Фонтани полум’я сягали 100 м, які викидали в атмосферу 50 тис. тонн оксидів сірки, 100 тис тонн сажі, 80 тис тонн вуглекислого газу. Пожежу погасили через півроку. На поверхні пустелі і Перської затоки утворились гігантські озера і плями нафти, загинуло безліч морських тварин). Значної шкоди нанесли війни на Балканах, війна США проти Афганістану та Іраку.

Найнебезпечніша риса сучасного мілітаризму – злочинні плани використання для війни найпотаємніших, глибинних природних сил. Випробовуються плани безпосереднього впливу на природу з метою агресії, методи зміни клімату, створюється геофізична зброя. Військові вже проводить досліди над викликанням штучних землетрусів на території противника, виверження вулканів, появою озонових дир. Розроблено нові зразки отрути, бактеріологічної зброї, так, наприклад, 1 г ботулотоксину може вбити 1 млн людей, 1 г устричної отрути може призвести до загибелі 1,5 тис. чоловік, 1 г політоксину (з безхребетних) – 100 тис чоловік. У біологічних лабораторіях існують препарати, проти яких немає вакцин: мексиканського павука, чуми тощо. Розроблені речовини, що впливають на психіку людей (“Зомбі”).

Значної екологічної шкоди біосфері Землі завдають наземні, підземні випробування ядерної зброї (СРСР, США, Великобританія, Франція, Китай). З 1945-1981 р. було здійснено понад 1315 ядерних вибухів. Значного лиха завдають радіоактивні відходи військового виробництва, що скидаються у водне середовище., атомні підводні човни, що зазнали аварії.

Ядерна зброя – найбільша небезпека для людства. На її небезпеку вперше в 1908 р. вказував англійський вчений Ф.Содді, ідею заборони ядерної зброї підтримували В.Вернадський, Н.Бор,, П.Кюрі, Ф.Жоліо-Кюрі і ін. У наш час ядерною зброєю володіють понад 30 держав світу. За 40-річний період випробувань у повітря викинуто понад 13 т радіоактивних речовин.

Велику загрозу становить і накопичення зброї: на військових складах (напр. у Сєвєроморську, Бєларусі, Владивостоці тощо) вибухали склади з тисячами тонн артилерійських снарядів. Від діяльності військових страждає природа України. Так, розташовані біля поблизу Білої Церкви і Прилук бази стратегічних бомбардувальників забруднили авіаційним пальним грунти, підземні води. Таке ж становище – біля військових аеродромів і ракетних баз біля Луцька, Бродів, Червоограда, Житомирщині, Сумщині.

Проблему складає і мінна небезпека: на території країн в остання роки залишилась велика кількість мін (близько 100 млн тонн), з них – 50 млн – на землях Камбоджі, 10 млн т – в Афганістані, 9 млн – в Анголі. Біля 90% цих мін – протипіхотні. Існують мініатюрні міни вагою близько 10 г, які розсіюють з літаків. Один залп німецької ракетної системи “Ларс” розсіває 160 тис протипіхотних мін на площі 8 кв км на відстані 15 км від установки. Якщо одна міна “малятко” коштує 3 долари США, то витрати на її розмінування сягають понад 300 тис доларів (так у Кувейті було заміновано 7 млн мін, при розмінуванні загинуло 84 спеціалісті впо розмінуванню).

Дедалі більшу загрозу становить прагнення розвинених країн світу використати у військових цілях космічний простір. Це – новий виток гонки озброєнь. При старті ракети типу “Сатурн - 5” в атмосферу потрапляє до 6-9 млн тонн спрацьованого палива. На старті одна ракета викидає 180 т хлору і пари соляної кислоти, що еквівалентна знищенню 10 млн т озону в озоновому шарі. Запускаються сотні супутників “шпигунів”, розробляються нові види космічної зброї – лазерні гармати з ядерною начинкою для знищення ворожих ракет. Відомі випадки зараження ділянок Землі від падіння супутників з плутонієвими генераторами. Космічний простір заповнюють сьогодні тисячі уламків супутників і ракет – носіїв, що є загрозою для польотів, а ядерні вибухи в шарах атмосфери викликали порушення магнітосфери і радіаційних поясів Землі.

До ООН вносяться пропозиції, спрямовані на усунення війн як явища, що несумісні з біосферною етикою людства:

· заборона використання природного середовища як методу ведення екологічної війни;

· заборона виробництва і використання типів озброєння, що руйнують природне середовище;

· недопущення застосування засобів навмисного руйнування природного середовища (наприклад, гербіцидів для знищення лісів);

· недопущення навмисного воєнного впливу на об’єкти, руйнування яких може викликати деградацію природного середовища (АЕС, хім. заводи);

· заборона на розміщення військових об’єктів та воєнних дій на території всіх природних національних парків, заповідників, заказників;

· проведення військових навчань та розміщення військових підрозділів в мирний час таким чином, щоб не завдавати шкоди природному середовищу;

· повна заборона та використання ближнього та дальнього космосу для військових дій.

 

1 Геккель Е. Естественная история миротворения:

общедоступное научное изложение учения о развитии.-

Сб.: Науч.мысль, 1909.-с.247.

 

1 Розенберг Г.С. О периодизации экологии. –

Ж.Экология, №4,1992

1 В.І.Вернадський. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. М.,1965, с.283,286;Биогеохимические очерки,М.-Л.,

1940,с.185

1 Вернадський В.І. «Научная мысль как

планетное явление», М.-1989р., с.136

1 Вернадський В.І. «Научная мысль как планетное

явление», М.- 1989р., с.132

2 Вернадський В,І.. «Научная мысль как планетное

явление», М.- 1989р., с.134

 

3 Вернадський В.І. «Научная мысль как планетное

явление», М.- 1989р., с.140

 

4 Вернадський В.І. «Научная мысль как планетное

явление», М.- 1989р., с.331

 

 

1 Вернадський В.І. «Философские мысли натуралиста»,

М. – 1988р., с.26

 

1 Вернадський В.І. «Философские мысли натуралиста»,

М. – 1988р., с.27

2 Вернадський В.І. «Философские мысли натуралиста»,

М. – 1988р., с.27

3 Вернадський В.І. «Философские мысли натуралиста»,

М. – 1988р., с.28

4 Вернадський В.І. «Философские мысли натуралиста»,

М. – 1988р., с.34