Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури

Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національ­ного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебуввла в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Даний політичний поділ залишився до першої світової ПІЙ ІТИ.

За підрахунками академіка М. С. Грушевського, єдиний територіальний комплекс споконвічних українських земель у XIX ст. становив 850 тис. км2, з яких лише десята частин;) припадала на землі під владою Австрії. Незважаючи на це, українці Галичини відігравали важливу роль у виборі на прямів українського національного відродження.

Духовна культура українського народу кінця XVIII-початку XX ст. розвивалась в умовах постійних утисків j боку Російської та Австрійської імперій. Після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та зруйнування Запорізької Січі (1775 p.), юридичного оформлення кріпосного права на Лі вобережжі і Слобожанщині (1783 p.), скасування чинності магдебурзького права (і831 р.) і Литовського статуту (1840 р.) на Правобережжі, Україна фактично перетвори лась у безправну; колонію Російської імперії. На колоніаль­ному становищі опинились і західноукраїнські землі, які перебували у складі Австрійської монархії.

У 1801 р. на царський престол вступив Олександр 1, який здобув репутацію ліберального правителя. По всім імперії відчувався подих так званої «нової ери». Генерал-губернатором України був призначений прихильний до українців князь Куракін. Скориставшись цими обставинами, українські культурні діячі заснували в 1805 р. у Харкові приватний університет.

Поразка Наполеона у війні з Росією призвела до посилення абсолютистських режимів у країнах Європи. Реакція царизму на події в Україні стала ще більш жорстокою. Бу­ли створені «військові поселення», які перетворювали укра­їнських селян на військових (так звана «аракчеївщина»), що спричинило численні бунти й заворушення.

На початку XIX ст. на Україні з'явилися масонські ор­ганізації антиурядового спрямування. Одна з них під наз­вою «Любов до істини», членом якої був І. Котляревський, діяла в Полтаві у 1818 р. У Києві організовується таємна ложа «Товариство об'єднаних слов'ян». Аналогічні органі­зації існували в Житомирі, Кременці та інших містах Ук­раїни.

* Див.: Крип'якевич І. П. Історія України. К., 1990. С 264, 366.*. В укладеному ним «Катехизисі Автономіста» обстоювалась ідея автоно­мії України.

Один з учасників полтавської масонської ложі, повіто­вий маршал В. Лукасевич був організатором та ідеологом «Малоросійського таємного товариства»

Ситуація на Україні ще більш ускладнилася, коли на царський престол у 1825 р. вступив Микола І. Ідеологія російської деспотії у цей час виражалася формулою міністра освіти Уварова; «самодержавство—православ'я—на­родність». Царські власті розпорядились ліквідувати усі польські школи. Російська мова стала офіційною в усіх установах. Київський університет святого Володимира, за­снований у 1832 p., перетворився у центр обрусіння.

Доба правління Миколи І позначилася жорстокою реак­цією в усіх сферах суспільного життя. Російська імперія перетворилася у слухняний, централізований апарат, на чо­лі якого стояв абсолютний монарх. Однак реакційне прав­ління Миколи І, прозваного «Палкіним», не в змозі було приглушити революційні настрої, які після 40-х років XIX ст. знову почали спалахувати в усій Європі й досяг-ли кульмінації у так званій «весні народів» 1848 р. У цей час революційні гуртки продовжували існувати як в Росії, так і на Україні, зокрема в Харкові серед університетської ■ молоді.

На фоні таких історичних, суспільно-політичних та на­ціональних відносин утверджується новий етап національ­но-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України.