Раціональні форми відображення дійсності

 

Раціональний – від лат. – розумний, доцільний, обґрунтований.

До раціональних форм відображення дійсності відносяться:

- пам'ять,

- уява,

- мислення.

Пам'ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коло вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.

Пам'ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду.

Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою функцією, що лежить в основі розвитку і навчання.

Основними процесами пам'яті є запам'ятовування, збереження, впізнання і відтворення.

Запам'ятовування – процес, спрямований на збереження в пам'яті отриманих вражень.

Збереження – процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним.

Впізнання і відтворення – процеси відновлення раніше сприйнятого. Розходження між ними полягає в тому, що впізнання має місце при повторній зустрічі з об'єктом, при повторному його сприйнятті. Відтворення ж відбувається під час відсутності об'єкта.

Види пам'яті:

Види пам'яті залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється:

- рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів,

- емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів;

- образна пам'ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети, властивостей і зв’язків між ними;

- словесно-логічна пам’ять. Змістом цієї пам’яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети та явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями.

Види пам'яті за тривалістю і збереження матеріалу:

- короткочасна характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання;

- оперативна пам’ять – запам’ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби в досягненні конкретної мети діяльності або конкретних операцій.

довгочасна пам’ять базується на довгостроковій функції пам’яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використання інформації в діяльності людини.

Види пам'яті в залежності від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з цілями та засобами:

- мимовільнапам'ять полягає в запам’ятовуванні та відтворенні матеріалу без спеціальної мети його запам’ятати або пригадати;

- довільна пам'ять – це запам’ятовування і відтворення, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.

Види пам'яті за усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу пам’яті:

- смислова пам'ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується;

- механічна пам'ять – це дослівне багаторазове повторення з метою його запам’ятовування.

Розвиток пам’яті.

- Розвиток пам’яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних етапів та правил.

- Для того, щоб активно використати механізми пам'яті необхідно:

- чітко визначити мету запам'ятовування, при необхідності зв'язати її з життєвим і професійним досвідом або перспективами;

- визначити способи осмислення матеріалу (значеннєве угруповання, вибір головного, аналіз, порівняння й т.д.)

- виділити опори для запам'ятовування (план, схема, таблиця, образ, ключове слово й т.п.);

- включити різні вили пам’яті у запам’ятовування;

- ураховувати правила пам'яті:

- у короткочасній пам'яті людини одночасно втримується не більше семи об'єктів (7 ± 2);

- правило крайніх об'єктів (правило ряду): у ряді однотипних об'єктів краще запам'ятовуються перший й останній елементи;

- правило інтерференції (затоптування слідів): кожна інформація залишає в пам'яті " слід". Але якщо наступна інформація схожа на попередню, відбувається так називане "затоптування слідів". В результаті в пам'яті або зовсім нічого не залишається, або інформація зберігається в перекрученому виді;

- правило «яскравої плями»: сама яскрава деталь запам'ятовується найкраще. На її фоні інформація, що залишилася, втрачається;

- правило емоційної відповідності: із усього потоку інформації людина найкраще запам'ятовує те, що співвідноситься з її настроєм, емоційним станом.

- правило підсвідомого зосередження: людина відкладає невирішене завдання (проблему й т.п.), але через якийсь час у його пам'яті спливає раніше відкладене завдання із уже готовим рішенням. Поки людини була зайнята повсякденними турботами, у глибині мозоку йшла робота з переробки інформації. Вірне рішення було знайдено.

- Правило незавершеної дії: та дія, що не була завершена в минулому, людина зовсім неусвідомлено сприймає як найбільш важливу (поза залежністю від її реальної цінності)

- Правильно організувати повторення, виділивши те головне, що необхідно для ефективного освоєння знань і формування практичних навичок.

Висновки: важливою рисою мнемічних властивостей особистості є розвиток пам'яті, її продуктивність і місце в загальної структурі особистості.

Пам’ять та її рівні розвитку є важливим показником інтелектуального розвитку людини взагалі. Пам'ять тісно зв'язана з уявою та мисленням.

Уява – це психічний процес створення нового у формі образа, ідеї.

В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій.

Процес уяви властивий тільки людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.

В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій.

Види уяви:

Мимовільна (пасивна, ненавмисна ) уява – це створення нових образів без яких-небудь зовнішніх побудників, без визначеного наміру з боку людини. Найбільш яскраво воно виступає в сновидіннях чи у напівсонному, дрімотному стані, коли уявлення виникають мимовільно, змінюються, з'єднуються і змінюються самі по собі, приймаючи іноді найфантастичніші форми.

Довільна (активна, навмисна)уява – створення нових образів за допомогою вольових зусиль. Вона являє собою навмисну побудову образів у зв'язку зі свідомо поставленим завданням в тім чи іншому виді діяльності.

Мрія – це образ бажаного майбутнього. Особливістю мрії є побудова тих образів, що поки ще не здійснені, а іноді і не можуть здійснитися.

Зразки, що людина створює у своїх мріях, відрізняються такими особливостями:

- яскравим, живим, конкретним характером, з багатьма деталями і подробицями;

- слабкою виразністю конкретних шляхів до здійснення мрії, уявою цих шляхів і засобів загалом (у виді якоїсь поки ще тенденції);

- емоційною насиченістю образа, його привабливістю для особистості, що мріє;

- прагненням з'єднати мрії з почуттям впевненості в її здійсненності, з жагучим прагненням до перетворення її в дійсність.

Творча уява –це створення нових образів у процесі творчої діяльності людини (у мистецтві, науці та ін.).Письменники, художники, скульптори, композитори, прагнучи відобразити життя в образах, прибігають до творчої уяви. Вони не просто фотографічно копіюють життя, але створюють художні образи, у яких це життя правдиво відбивається в її найбільш яскравих і узагальнених рисах. Разом із тим у цих образах відбиваються особистість письменника, художника, його світогляд, розуміння навколишнього життя, особливості властивого йому художнього стилю.

Відтворююча (репродуктивна) уява – це уява на основі прочитаного чи почутого. Вона має місце в тих випадках, коли людина за одним описом повинна уявити собі предмет, що ніколи нею раніше не сприймався. Наприклад, вона ніколи не бачила моря, але, прочитавши опис його в книзі, вона може собі уявити море в більш-менш яскравих і корисних образах.

Висновки: уява надає людині можливість виходити за межи реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення.

Мислення найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях.

Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.

Мислення є предметом вивчення не тільки психології, а й і філософії, логіки, фізіології та інших наук. Кожна з цих наукових дисциплін має свою сферу дослідження. Проблемою логіки є питання про істину, про пізнавальне відношення мислення до буття. Проблемою психології є протікання розумового процесу, розумової діяльності індивіда, у конкретному взаємозв'язку мислення з іншими сторонами свідомості.

Психологія мислення не може бути зведена до логіки, але разом із тим психологічне трактування мислення не може бути і відірваним від визначення об'єктивної сутності мислення в логіці.

Функція мислення – розширення границь пізнання шляхом виходу за межі чуттєвого сприймання.